Рішення

від 14.05.2024 по справі 462/6558/22

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/6558/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Боровкова Д.О.

при секретарі Данилович Н.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Львова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування попередження про майбутнє звільнення і розпорядження про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом, у якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову /а.с.44/) просить визнати протиправними та скасувати розпорядження голови комісії з припинення Малехівської сільської ради «Про попередження працівників Малехівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією за пунктом 1 статті 40 КЗпП» від 11 лютого 2021 № 4 в частині, що стосується юриста ОСОБА_1 ; персональне попередження за голови комісії з припинення Малехівської сільської ради ОСОБА_1 від 11 лютого 2021 року про майбутнє звільнення зі займаної посади; розпорядження голови комісії з припинення Малехівської сільської ради «Про звільнення ОСОБА_1 » від 22 червня 2021 року №24; поновити ОСОБА_1 на посаді юриста Малехівської сільської ради з 01 липня 2021 року; стягнути з Львівської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2021 року по день ухвалення судом рішення.

Свої вимоги мотивує тим, що він з 04 травня 2016 року працював на посаді юриста Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області та розпорядженням голови комісії з припинення Малехівської сільської ради № 24 від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » його було звільнено зі займаної посади за п. 1 ст.40 КЗпП України з 30 червня 2021 року в зв`язку з припиненням вказаної сільської ради шляхом приєднання до Львівської міської ради. Підставою для ухвалення такого рішення слугувало те, що 07 травня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №624-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Львівської області», згідно з яким Малехівську територіальну громаду Жовківського району Львівської області передбачено у складі Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові, а 12 червня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» №718-р, згідно з яким Малехівську територіальну громаду Жовківського району Львівської області також передбачено у складі Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові. Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у справі № 640/14698/20, яке набрало законної сили, вказані розпорядження в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові, визнані протиправними та скасовані. З урахуванням набрання законної сили вказаного судового рішення, вважає? що усе, що є похідним від вказаних розпоряджень є незаконним, що свідчить про незаконність його звільнення із займаної посади. В зв`язку із наведеним, просить позов задовольнити.

Представник відповідача письмового відзиву на позов до суду не подала.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеному, додатково пояснивши, що відповідач не запропонував йому ніякої іншої роботи, хоча в структурі Львівської міської ради у 2021 році були вакантні посади, зокрема, і юристів. Він би не звертався до суду з даним позовом, якщо б незаконні розпорядження Кабінету Міністрів України, згідно з якими Малехівську територіальну громаду було передбачено у складі Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові, не були скасовані у судовому порядку. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечила, мотивуючи це тим, що Львівська міська рада діяла на виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України, згідно з якими Малехівську територіальну громаду було передбачено у складі Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові, а відтак, всі рішення щодо скорочення штату вказаної сільської ради прийняті відповідно до чинного законодавства. Припускає, що позивачу пропонувалася інша робота, проте така пропозиція могла бути озвучена в усній формі. Крім цього, вважає, що у позові слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Рух справи у суді, подані учасниками справи заяви та клопотання.

29 листопада 2022 року ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження, встановлено відповідачу строк на подачу письмового відзиву /а.с.41/.

22 грудня 2022 року позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову /а.с.44/.

14 лютого 2023 року позивач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у справі № 380/17196/22 /а.с.70,71/.

23 березня 2023 року ухвалою суду провадження у справі зупинене до набрання законної сили судового рішення у справі № 380/17196/22 /а.с.86/.

29 березня 2023 року представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі /а.с.88/.

31 березня 2023 року ухвалою суду відновлено провадження у справі для вирішення клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі /а.с.95/.

04 травня 2023 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволені вказаного клопотання представника відповідача відмовлено /а.с.103/.

04 травня 2023 року ухвалою суду провадження у справі зупинене до набрання законної сили судового рішення у справі № 380/17196/22 /а.с.105/.

19 грудня 2023 року позивач подав до суду клопотання про відновлення провадження у справі /а.с.108/.

19 грудня 2023 року ухвалою суду провадження у справі відновлено /а.с.121/.

28 лютого 2024 року ухвалою суду зобов`язано Львівську міську раду надати докази /а.с.144/.

02 квітня 2024 року ухвалою суду стягнуто з відповідача в дохід держави штраф у зв`язку з неподанням доказів без поважних причин; повторно зобов`язано надати докази /а.с.163-165/.

30 квітня 2024 року Львівська міська рада надала витребуванні докази /а.с.170/.

02 травня 2024 року позивач подав клопотання про поновлення його на рівнозначній посаді в Львівській міській раді /а.с.228,229/.

08 травня 2024 року представник відповідача подала письмові пояснення, в яких просить відмовити у позові в зв`язку з пропуском строку звернення до суду /а.с.240-244/.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 04 травня 2016 року працював на посаді юриста Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області та розпорядженням голови комісії з припинення Малехівської сільської ради № 24 від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » його було звільнено зі займаної посади за п. 1 ст.40 КЗпП України з 30 червня 2021 року в зв`язку з припиненням вказаної сільської ради шляхом приєднання до Львівської міської ради, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 /а.с.62зв-63/.

Львівською обласною державною адміністрацією у 2020 році був розроблений проект Перспективного плану формування територій громад Львівської області, згідно з яким Малехівську територіальну громаду Жовківського району Львівської області передбачено у складі Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

07 травня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №624-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Львівської області», згідно з яким Малехівську територіальну громаду Жовківського району Львівської області передбачено у складі Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

12 червня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» №718-р, згідно з яким Малехівську територіальну громаду Жовківського району Львівської області також передбачено у складі Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові /а.с.21-23/.

29 грудня 2020 року ухвалою Львівської міської ради «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» № 7 на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» ухвалено припинити шляхом приєднання до Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04055896, місце розташування: пл. Ринок, 1, м. Львів, Львівської області), зокрема, юридичну особу Малехівську сільську раду Жовківського району Львівської області (код ЄДРПОУ 22355287, місце розташування: вул. Івасюка, 6, с. Малехів, Жовківського району, Львівської області) /а.с.17,18/.

Розпорядженням виконавчого комітету Малехівської сільської ради «Про попередження працівників Малехівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією за пунктом 1 статті 40 КЗпП» від 11 лютого 2021 № 4 прийнято рішення попередити, зокрема, юриста ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією Малехівської сільської ради шляхом приєднання до Львівської міської ради /а.с.15/.

Того ж дня, 11 лютого 2021 року ОСОБА_1 отримав персональне попередження за голови комісії з припинення Малехівської сільської ради Н.Алексєєва, яким позивача попереджено під підпис про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України по закінченню двох місяців з моменту вручення йому цього попередження /а.с.16/.

22 червня 2021 року голова комісії з припинення Малехівської сільської ради Н.Алексєєва винесла розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » № 24, яким ОСОБА_1 звільнено з посади юриста Малехівської сільської ради з 30 червня 2021 року за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України в зв`язку з припиненням вказаної сільської ради шляхом приєднання до Львівської міської ради /а.с.14/. Позивача було ознайомлено з вказаним розпорядженням, про що свідчить його підпис.

Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у справі № 640/14698/20 за позовом Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3 до Кабінету міністрів України про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язаннявчинити дії ухвалено /а.с.29-36/:

1. Адміністративний позов Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області (вул. Івасюка, 6, с. Малехів, Жовківський район, Львівська область, 80383, код ЄДРПОУ 22355287) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Львівської обласної державної адміністрації під час розроблення перспективного плану формування територій громад Львівської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2020р. №624-р, в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

3. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №624-р Про затвердження перспективного плану формування територій громад Львівської області в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

4. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №718-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року та постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року залишено в силі, а відтак, вказане рішення набрало законної сили та є обов`язковимидо виконаннявсіма органамидержавної влади,органами місцевогосамоврядування,їх посадовимита службовимиособами,фізичними іюридичними особами

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права у справі.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті5-1КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями частини четвертої статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванівласником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту пункту 1 статті 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Правовим наслідком реорганізації підприємства є перехід всіх прав та обов`язків в порядку правонаступництва до нової (іншої) юридичної особи не тільки в частині майна і майнових прав та обов`язків, а й у трудових відносинах.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частинидругої статті40 КЗпП Українивизначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті49-2КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізнішеніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (статті 49-2 КЗпП України).

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті49-2КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті49-2КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Указаний правовий висновок щодо застосування положеньстатті 49-2 КЗпП Українивисловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

З розпорядження виконавчого комітету Малехівської сільської ради «Про попередження працівників Малехівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією за пунктом 1 статті 40 КЗпП» від 11 лютого 2021 № 4 убачається, що у зв`язку із реорганізацією Малехівської сільської ради шляхом приєднання до Львівської міської ради було прийнято рішення про скорочення чисельності та штатів.

Суд зазначає, що скорочення чисельності та скорочення штату - це різні поняття. Скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому, одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися.

З аналізу штатного розпису Малехівської сільської ради на 2020 рік, затвердженого рішенням вказаної ради № 6 від 20 грудня 2019 року /а.с.64/, а також, змісту вищевказаного розпорядження від 11 лютого 2021 № 4 та інших, наявних у матеріалах справи, документів убачається, що всі посади, які були передбачені в штатному розписі Малехівської сільської ради, зокрема і посада юриста були ліквідовані.

У зв`язку із скороченням посади, яку займав позивач, останньому було повідомлено 11 лютого 2021 року, тобто, більше ніж за чотири місяця (30 червня 2021 року дата звільнення позивача) про наступне вивільнення.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що йому у період з 11 лютого 2021 року по 30 червня 2021 року відповідачем не було запропоновано жодної посади, яка відповідала його кваліфікації.

Львівська міська рада не надала суду будь-якого належного та допустимого доказу, який б вказував на те, що у вищевказаний період позивачу пропонувалися посади, які б відповідали його кваліфікації.

З листа офісу з управління персоналом Львівської міської ради від 29 квітня 2024 року вбачається, що в період з 11 лютого 2021 року по 30 червня 2021 року в архівному відділі Львівської міської ради були вакантні наступні посади: начальник відділу, провідний спеціаліст та провідний спеціаліст відділу оформлення проектів правових актів /а.с.171,172/.

З листа Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 11 квітня 2024 року № 4-0004-4833 убачається, що в період з 11 лютого 2021 року по 30 червня 2021 року у вказаному управлінні була вакантна посада провідного спеціаліста юрисконсульта відділу охорони та використання об`єктів культурної спадщини /а.с.174/.

Львівська міська рада не надала суду доказів, які б свідчили про те, що вказані вище посади, які були вакантні в архівному відділі та Управління охорони історичного середовища не відповідали кваліфікації та освіті позивача.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 за освітою є юристом, враховуючи його стаж роботи, зокрема, на державній службі в Державній інспекції сільського господарства в Львівській області на посаді провідного юрисконсульта в період з 01 серпня 214 року по 04 травня 2016 року /а.с.63/, суд вважає, що вищевказані вакантні відповідали кваліфікації та освіті позивача, проте, відповідач в порушення вищезазначених норм КЗпП України не запропонував позивачу вказані посади або інші вакантні посади, які відповідали кваліфікації та освіті позивача, що призвело до порушення трудових прав останнього та до його незаконного, неправильного звільнення.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що розпорядження голови комісії з припинення Малехівської сільської ради № 24 від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді юриста Малехівської сільської ради.

Зі змісту позову ОСОБА_1 убачається, що він просить поновити його на посаді юриста саме Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської, мотивуючи це тим, що приєднання вказаної сільської ради до Львівської міської ради відбулося з порушенням принципів місцевого самоврядування, а рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у справі № 640/14698/20 визнано недійсними розпорядження Кабінету Міністрів України в частині включення Малехівської територіальної громади до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові, що свідчить про незаконність його звільнення.

Згідно зістаттею 240-1 КЗпП Україниу разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1статті 40цього Кодексу.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року зазначено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). Одночасно суд визначає працівника звільненим за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з організації, яка потім була ліквідована, порушене право може бути поновлене судом шляхом зміни формулювання причини звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією організації.

Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області припинила свою діяльність як юридична особа 18 серпня 2021 року в результаті реорганізації, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с.251-256/. Внаслідок реорганізації орган місцевого самоврядування, в якому позивач обіймав посаду юриста, було приєднано до Львівської міської ради.

Крім цього, на особливу увагу заслуговує той факт, що Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області була органом місцевого самоврядування, що представляв відповідну територіальну громаду та здійснював від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Проте, після набрання законної сили рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у справі № 640/14698/20, яким були визнанні недійсними розпорядження Кабінету Міністрів України в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові, Малехівська територіальна громада не вчинила жодних дій щодо поновлення вказаної сільської ради, як юридичної особи.

З огляду на наведене, суд вважає неможливим поновлення позивача на посаді юриста Малехівської сільської рада Жовківського району Львівської області, яка припинила свою діяльність як юридична особа у зв`язку із приєднанням до іншого органу місцевого самоврядування Львівської міської ради, при цьому, взято до уваги те, що вже після неправильного звільнення позивача рішенням суду, яке вступило в законну силу, були визнані недійсними всі розпорядження Кабінету Міністрів України в частині включення Малехівської територіальної громади до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові, проте на день ухвалення рішення у даній справі вказана територіальна громада не вчинила жодних дій щодо поновлення вказаної сільської ради, як юридичної особи.

Враховуючи наведене, вимога про поновлення на посаді юриста Малехівської сільської рада Жовківського району Львівської області задоволенню не підлягає у зв`язку з припиненням вказаного органу місцевого самоврядування, як юридичної особи.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі 405/6662/17.

У зв`язку з наведеним, суд вважає необхідним визнати звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 30 травня 2021 року неправильним, визнати позивача таким, що звільнено 18 серпня 2021 року з посади юриста Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області у зв`язку з припиненням (ліквідацією) вказаної за п.1 ст.40 КЗпП України.

Щодо письмового клопотання ОСОБА_1 від 02 травня 2024 року, у якому зазначено, що він не заперечує про поновлення його на посаді юриста Львівської міської ради у випадку якщо суд прийде до висновків, що це призведе до ефективності захисту його трудових прав, то суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що переглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

22 грудня 2022 року позивач скористався своїм правом на зміну предмету позову, подавши відповідну заяву, яка була прийнята судом.

Проте, ОСОБА_1 не звертався з уточненою позовною заявою, в якій просив би поновити його на посаді юриста Львівської міської ради, питання про прийняття вказаної уточненої позовної заяви суд не вирішував.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У постанові від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17

Верховний Суд виснував, що з урахуванням приписів статті 13 ЦПК Українисуд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Також у постанові від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17

Верховний Суд дійшов переконання, що аналіз частин першої, третьої статті 13 ЦПК України дає підстави вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, судзобов`язаний розглянути дану справу в межах сформульованих ОСОБА_1 вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Так, ОСОБА_1 у первісній редакції позову, а також, у заяві про зміну предмету позову та в інших його заявах висунув чітку вимогу про поновлення його на посаді юриста саме в Малехівській сільській раді, обумовивши це тим, що лише після ухвалення 29 березня 2021 року окружним адміністративним судом м. Києва рішення у справі № 640/14698/20 стало очевидним, що його було звільнено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки, зокрема, після скасування розпоряджень Кабінету Міністрів України в частині включення Малехівської територіальної громади до Львівської територіальної громади, всі інші рішення, розпорядження, ухвали, дії є незаконними та підлягають скасуванню.

Крім цього, позивач у судовому засіданні на запитання головуючого судді надав однозначну про те, що він би не звертався до суду з даним позовом, якщо б вищевказані розпорядження Кабінету Міністрів України не були скасовані у судовому порядку.

З огляду на наведене, суд вважає вищевказане клопотання позивача від 02 травня 2024 року некоректним та не бере його до уваги.

Щодо вимоги про стягнення з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 235 КЗпП України підлягає задоволенню частково позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 30 червня 2021 року по 18 серпня 2021 року.

Середньоденний заробіток на день звільнення склав 1056 грн. 55 коп. Відповідно до довідки департаменту міської агломерації Львівської міської ради від 08 грудня 2022 року № 8 заробітна плата за квітень 2021 року склала 28879 грн. 22 коп., за травень 2021 року 14439 грн. 61 коп. /а.с.43зв/, у квітні 2021 року 22 робочий день, у травня 2021 року 19 робочий день. Тобто, (28879 грн. 22 коп. + 14439 грн. 61 коп.) : 41 день = 1056 грн. 55 коп.

Оскільки орган місцевого самоврядування, з якого звільнена ОСОБА_1 , ліквідовано як юридичну особу 18 серпня 2021 року, то період вимушеного прогулу склав з 30 червня 2021 року по 17 серпня 2021 (включно) року - 35 робочих днів. Таким чином, з Львівської міської ради на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період у розмірі 29583 грн. 40 коп. (1056 грн. 55 коп. х 35 днів), без урахування обов`язкових платежів та зборів.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядженням виконавчого комітету Малехівської сільської ради «Про попередження працівників Малехівської сільської ради про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією за пунктом 1 статті 40 КЗпП» від 11 лютого 2021 № 4 та персонального попередження ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування вищевказаних розпорядженням від 11 лютого 2021 № 4 та персонального попередження ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, оскільки, само по собі попередження роботодавця про наступне вивільнення не тягне для позивача настання будь-яких наслідків, а за загальним правилом, наслідком відновлення порушених трудових прав позивача є визнання протиправним та скасування розпорядження голови комісії з припинення Малехівської сільської ради № 24 від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що у задоволені вказаних вимог слід відмовити, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Щодо строку звернення ОСОБА_1 з позовом до суду відповідно до вимог статей 233, 234 КЗпП України.

Відповідно до статей 233, 234 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний умісті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX, згідно з якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, звернувшись до суду з позовом 28 листопада 2022 року під час дії карантину, позивач не пропустив місячний строк, оскільки вказаний строк продовжується на строк дії карантину, який був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № № 212/5018/20.

Висновки суду.

Суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, прийшов до висновку щодо часткового задоволення позову, зокрема, у судовому порядку слід визнати неправильним звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 30 травня 2021 року, а також, необхідно визнати протиправним та скасувати розпорядження № 24 від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », визнавши позивача таким, що звільнено 18 серпня 2021 року з посади юриста Малехівської сільської ради у зв`язку з припиненням (ліквідацією) вказаної ради за п.1 ст.40 КЗпП України, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 30 травня 2021 по 18 серпня 2021 року в розмірі 29583 гривень 40 коп., без урахування обов`язкових платежів та зборів. У задоволені інших вимог слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Суд враховує, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позову в силу вимог пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому згідно із частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідно до вимогстатті 141 ЦПК Українисудовий збір в розмірі по 908,00 грн. грн. (станом на 2021 рік) за одну майнову та одну немайнову вимоги, які відповідно були задоволені судом, підлягає стягненню з відповідача на користь держави, тобто, з Львівської міської ради підлягає стягненню 1816 гривень 00 коп. судового збору.

Керуючись статями 12,13,81,109,141,259,265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування попередження про майбутнє звільнення і розпорядження про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 30 травня 2021 року неправильним.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови комісії з припинення Малехівської сільської ради № 24 від 22 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнати ОСОБА_1 таким, що звільнено 18 серпня 2021 року з посади юриста Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області у зв`язку з припиненням (ліквідацією) Малехівської сільської ради за п.1 ст.40 КЗпП України.

Стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року по 18 серпня 2021 року в розмірі 29583 гривень 40 коп., без урахування обов`язкових платежів та зборів.

У решті вимог позову відмовити.

Стягнути з Львівської міської ради в дохід держави 1816 гривень 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Львівська міська рада (79008, м. Львів, пл. Ринок,1, ЄДРПОУ 04055896).

Повний текст рішення складаний 20 травня 2024 року.

Суддя:

Оригінал рішення.