Ухвала

від 14.05.2024 по справі 149/1958/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

14 травня 2024 року

місто Київ

справа № 149/1958/20

провадження № 61-6465ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Браславця Яна Юрійовича на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Хмільницької міської ради Вінницької області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення сервітуту та

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити постійний безоплатний земельний сервітут на земельну ділянку площею 200,00 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1398, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка є комунальною власністю територіальної громади м. Хмільника та перебуває в оренді ОСОБА_5 , відповідно до варіанту

№ 2 (додаток 3) висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 лютого 2023 року № 007/21, виконаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-юридичною фірмою Соломон» (далі - ТОВ «ЕЮФ «Соломон»):

- встановити право проходу та проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку, площею 200 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1398, до земельної ділянки, площею 300,00 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1397, згідно з варіантом №2 (додаток 3) висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 лютого 2023 року № 007/21, виконаної

ТОВ «ЕЮФ «Соломон»;

- встановити право на прокладання водопроводу та водовідведення, право на прокладання силових кабелів електропостачання від загальноміських мереж водопостачання та водовідведення мереж електропостачання через земельну ділянку, площею 200,00 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1398, до земельної ділянки, площею 300,00 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1397, згідно з варіантом № 2 (додаток 3) висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 лютого 2023 року № 007/21, виконаної

ТОВ «ЕЮФ «Соломон».

Вказував, що йому належить земельна ділянка, площею 300 кв. м з кадастровим номером 0510900000:00:001:1397, яка розташована в АДРЕСА_1 (до перейменування чи зміни нумерації АДРЕСА_2 ), призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Ділянка була сформована згідно з рішенням 26 сесії 7 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 30 листопада 2016 року шляхом поділу земельної ділянки, площею 500,0 кв. м, на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510900000:00:001:0358, яка перебувала в користуванні ОСОБА_6 за договором оренди, на дві частини, а саме на:

- земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 300,0 кв. м, АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510900000:00:001:1397;

- земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 200,0 кв. м, АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510900000:00:001:1398.

Відповідно проїзд та прохід до частини земельної ділянки, з якої потім була сформована земельна ділянка № НОМЕР_1 , здійснювався через ту частину, з якої була сформована земельна ділянка № НОМЕР_2 , яка безпосередньо прилягає до АДРЕСА_1 .

Попередній користувач земельної ділянки ОСОБА_6 облаштував під`їзд з боку АДРЕСА_2 , провів відповідні земляні роботи, підсипав та укріпив під`їзд.

У подальшому ОСОБА_6 набув земельну ділянку, площею 300,0 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1397 у приватну власність. Зазначав, що

20 квітня 2020 року він придбав цю земельну ділянку, а суміжна земельна ділянка, площею 200,0 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1398, за договором оренди землі від 01 жовтня 2019 року передана Хмільницькою міською радою Вінницької області в оренду ОСОБА_5 , що фактично унеможливило здійснення проїзду та проходу до його земельної ділянки.

19 січня 2024 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області позов задоволено.

Встановлено ОСОБА_2 право безстрокового земельного сервітуту на земельну ділянку, площею 200 кв. м, кадастровий номер 0510900000:00:001:1398, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка є комунальною власністю територіальної громади м. Хмільника та перебуває в оренді ОСОБА_1 відповідно до варіанту № 2 (додаток 3) висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 лютого 2023 року № 007/21, виконаної ТОВ «ЕЮФ Соломон»: встановлено право проходу та проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку згідно з варіантом № 2 (додаток 3) висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 лютого 2023 року № 007/21, виконаної ТОВ «ЕЮФ Соломон»; встановлено право на прокладання водопроводу та водовідведення, право на прокладання силових кабелів електропостачання від загальноміських мереж водопостачання та водовідведення мереж електропостачання через земельну ділянку згідно з варіантом №2 (додаток 3) висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 лютого 2023 року № 007/21, виконаної ТОВ «ЕЮФ Соломон».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

04 квітня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 січня 2024 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

02 травня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Браславця Я. Ю. на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року, в якій він просив оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У справі предметом позову є вимоги про встановлення земельного сервітуту.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України міститься серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу справою незначної складності.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу такою, що є незначної складності.

У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для нього.

Не містять доводи касаційної скарги і посилання на суспільний інтерес та необхідність у формуванні чи суперечливість у практиці застосування судами статей 321, 401, 404 Цивільного кодексу України, статей 91, 96, 99, 101, 103 Земельного кодексу України.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення у справі незначної складності, могли бути переглянуті в касаційному порядку.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Браславець Я. Ю. подав касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Браславця Яна Юрійовича на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Хмільницької міської ради Вінницької області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення сервітуту.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

Є. В. Петров

В. В. Пророк