Рішення

від 15.05.2024 по справі 183/9228/22

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

183/9228/22

2/465/107/24

РІШЕННЯ

Іменем України

15.05.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

при секретарі судового засідання Лозинського Т.-Р.А.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства зобмеженою відповідальністю"Красилівськийагрегатний завод" про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову зазначає, що 23.09.2014 року його було прийнято на роботу слюсарем механоскладальних робіт 3 розряду у Державному підприємстві «Красилівський агрегатний завод». У грудні 2014 року його було призвано на військову службу по мобілізації, під час якої безпосередньо брав участь у бойових діях у зоні проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. У липні 2018 року його, командуванням військової частини НОМЕР_1 було направлено на навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив у червні 2020 року. Отримавши офіцерське звання, був направлений для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_2 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Відповідач декілька місяців, а саме січень, лютий та березень 2015 року нараховував та сплачував середній заробіток. Під час виконання військового обов`язку, наказом ДП «Красилівський агрегатний завод» від 26.06.2017 року №381-к «Про звільнення за прогули ОСОБА_2 » з ним розірвано трудовий договір за п.4 ст.40 КЗпП України за прогули без поважних причин. У грудні 2022 року він отримав лист від відповідача з копіями окремих документів, тому саме з цього моменту йому стало відомо про звільнення з роботи. Повний розрахунок в день розірвання трудового договору не проведений, не виплачено кошти заробітної плати за весь період її збереження, а саме з квітня 2015 року по даний час, а також не виплачено компенсацію за всі невикористані дні основної та додаткової щорічних відпусток. Просить скасувати наказ про звільнення, поновити на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху №73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» до 19.07.2022 року; зобов`язати відповідача звільнити його з роботи за угодою сторін; зобов`язати Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» видати після звільнення йому належно оформлену трудову книжку без запису про розірвання трудового договору за прогул; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату в сумі 474373, 876 гривень за період з дня призову по мобілізації до дня звільнення з підприємства, 19.07.2022 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за 189 календарних днів невикористаних відпусток на загальну суму 101166, 03 гривень; зобов`язати відповідача оплатити йому вимушених прогул з 20.07.2022 року по день подачі позову на загальну суму 84365,70 гривень.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.12.2022 року справу передано за підсудністю до Франківського районного суду м. Львова, для розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023 року справу передано для розгляду судді Ванівському Ю.М.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.03.2023 року відкрито провадження у справі.

25.04.2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому йдеться про те, що відповідно до наказу №478к від 23.09.2014 року ОСОБА_2 був прийнятий на підприємство слюсарем з механоскладальних робіт. З 12.12.2014 року ОСОБА_2 перебував на військовій службі у військовій частині п/п НОМЕР_3 . Згідно довідки №294 від березня 2015 року, яка була надана позивачем, він з 05.02.2015 року перебував на військовій службі у військовій частині п/п НОМЕР_4 . Зважаючи на документальне підтвердження ОСОБА_2 його служби у Збройних силах України, підприємством було нараховано та виплачено його середньомісячний заробіток за частину грудня 2014 та січень, лютий, березень 2015 року. Починаючи з березня 2015 року позивач не надав жодної довідки про проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період. Зважаючи на відсутність інформації про місце перебування ОСОБА_2 , знаючи місце проживання позивача підприємством було отримано лист №672 від 25.05.2017 року від ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_2 на військовому обліку офіцерів, солдатів, сержантів у Красилівському РВК не перебував та не призивався. На військову службу по мобілізації та за контрактом не призивався. Аналогічну відповідь підприємство отримало від ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до листа №4/133 від 18.01.2023 року. Враховуючи відсутність позивача на роботі, не повідомлення причин його відсутності, адміністрація підприємства звернулась до профспілкового комітету підприємства з проханням надати згоду на його звільнення. У липні 2017 року підприємство отримало лист від 03.07.2017 року від ОСОБА_2 із проханням виплатити йому середньомісячний заробіток. 19.07.2017 року на адресу вказану в листі від 03.07.2017 року було направлено лист №72-12/1100 з проханням надати документи на підтвердження проходження ОСОБА_2 військової служби. Починаючи з квітня 2015 року позивачем не було надано жодного документу, який б підтверджував його військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а тому у підприємства був відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати для ОСОБА_2 його середній заробіток, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та вимушений прогул. Відповідно до витягу із послужного списку ОСОБА_2 він у період з 26.07.2016 року по 20.06.2020 року був курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові, що унеможливило його військову службу за призовом під час мобілізації та відповідно виплату середньомісячного заробітку. Враховуючи відсутність правових підстав та необґрунтованість позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем 10.05.2023 року подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що ним було документально підтверджено його службу в Збройних Силах України. У звіті за березень 2015 року комісар Старокостянтинівсько Красилівського ОРВК Хмельницької області своїм підписом та печаткою засвідчив фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам. Усі листи відповідачем направлялись за місцем його колишньої реєстрації. Крім цього відповідачем надано копію протоколу засідання цехового комітету від 23.09.2017 року, органу, який не уповноважений на розгляд відповідного питання. Первинною профспілковою організацією є профспілкова організація ДП «Красилівський агрегатний завод». Позовні вимоги підтримує, просить такі задоволити.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить такі задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази, матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що наказом ДП «Красилівський агрегатний завод» від 23.09.2014 року №478-к, ОСОБА_2 прийнято на посаду слюсаря механоскладальних робіт по 3р. ТС-1Q+8% за шкідливі умови праці до цеху №73 з 24.09.2014 року.

Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_2 було надано підприємству довідку №382 від січня 2015 року, згідно якої він перебував на військовій службі у військовій частині п/п НОМЕР_3 .

Згідно довідки №294 від березня 2015 року, яка також була надана ОСОБА_2 . підприємству він з 05 лютого 2015 року перебував на військовій службі у в/ч п/п В2405.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період.

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015, затвердженого Законом України № 113-VIII від 15 січня 2015 року (далі Указ № 15/2015) оголошено проведення протягом 2015 року чергової хвилі часткової мобілізації.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З наданого Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на виконання ухвали суду від 12.09.2023 року про витребування доказів військового квитка ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 вбачається, що 12.12.2014 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_6 №100 його прийнято на військову службу у Збройні Сили України за контрактом.

Судом витребовувались у Міністерства оборони України копії наказів про проходження військової служби ОСОБА_2 .

Згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.01.2024 року №11/2020, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на військовому обліку військовозобов`язаних у районних в місті Києві територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки не перебуває. На військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період районними в місті Києві територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки не призивався. Інформація щодо проходження військової служби в Збройних Силах України в районних в місті Києві територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки відсутня.

Відтак, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині) від 28.02.2023 року №25, ОСОБА_2 з 28 лютого 2023 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення з 01 березня 2023 року, вважати таким, що з 28 лютого 2023 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 25.03.2023 року №51, старшого лейтенанта ОСОБА_2 вважати таким, що з 25 березня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 4510 гривень на місяць, шпк «капітан».

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 01.08.2023 року №186, вважати таким, що справи та посаду здав 01 серпня 2023 року і вибув до нового місця служби. З 01 серпня 2023 року виключений зі всіх списків особового складу частини, а з котлового з 02 серпня 2023 року.

Проходження ОСОБА_2 військової служби у період з 12.12.2014 року і по теперішній час також підтверджується витягом з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 12.12.2014 року №100,витягом з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_8 (по стройовій частині) від 19.10.2015 року №242, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_9 польова пошта від 30.01.2015 року №21,витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_9 - польова пошта від 04.02.2015 року №25, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 03.02.2015 року №30, витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.08.2016 року №192, витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.06.2020 року №146, витягом з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 року №269, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 05.05.2022 року №141, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.12.2022 року №396, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 29.01.2023 року №36, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 16.02.2023 року №62, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.03.2023 року №119,витягом з наказу командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 25.07.2023 року №679., витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_10 (по стройовій частині) від 25.07.2020 року №553, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_10 (по стройовій частині) від 25.02.2023 року №101.

Крім того, між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України 20.06.2020 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, строком на п`ять років.

Положеннями ст. 119 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Згідно з листом Генерального штабу Збройних сил України Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Міністерства оборони України №322/2/7142 від 21.08.2014 «документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем в особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних, є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки».

В результаті системного аналізу вищезазначених положень закону, суд приходить до висновку, що твердження представника відповідача про відсутність наказу про увільнення ОСОБА_2 від виконання посадових обов`язків на особливий період під час мобілізації у зв`язку з ненаданням позивачем відомостей про проходження ним військової служби не відповідають дійсності та суперечать положенням відзиву, в якому представник відповідача підтвердив факт повідомлення ОСОБА_2 про його перебування на військовій службі та виплату йому середнього місячного заробітку за частину грудня 2014 року, січень, лютий, березень 2015 року.

Таким чином, такі дії відповідача суперечать вимогам законодавства про працю України.

В подальшому ДП «Красилівський завод», зважаючи на відсутність інформації про місце перебування ОСОБА_2 направлялись запити до військоматів Міністерства оборони України.

Згідно листа Красилівського районного комісаріату від 25.05.2017 року №675, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на військовому обліку офіцерів, солдатів сержантів у Красилівському РВК не перебував та не перебуває. На військову службу по мобілізації та за контрактом не призивався.

Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.01.2023 року №4/133, ОСОБА_2 на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 не перебуває, на військову службу за контрактом та по мобілізації не призивався.

Однак представником відповідача належними та допустимими доказами не обґрунтовано підстави скерування відповідних запитів саме до Красилівського районного комісаріату та ІНФОРМАЦІЯ_3 , враховуючи, що позивачем на підтвердження проходження ним військової служби надавались відповідачу довідки з військових частин НОМЕР_3 та п/п НОМЕР_4 .

Підтвердженням того, що призовом ОСОБА_2 до лав Збройних Сил України займались саме працівники Старокостянтинівсько Красилівського ОРВК є повістка підписана військовим комісаром Старокостянтинівсько Красилівського ОРВК.

Крім цього, згідно витягу з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 12.12.2014 №100, ОСОБА_2 прибув із Старокостянтинівсько Красилівського ОРВК, Хмельницької області.

Суд звертає увагу, що як стверджує представник відповідача у своєму відзиві «починаючи з квітня 2015 року припинено виплату середнього заробітку для ОСОБА_2 ».

Однак запит до відповідних військкоматів відповідачем скеровувались лише у 2017 та 2022 роках.

Жодних дій спрямованих на встановлення місця проходження військової служби ОСОБА_2 , відповідачем протягом 2016 року та до червня 2017 року відповідачем не здійснювалось, службове розслідування не проводилось, його пояснення не витребовувались.

18.05.2017 та 21.05.2017 року відповідачем скеровувались ОСОБА_2 «заказні повідомлення» про необхідність приступити до роботи. Однак такі листи не є належними доказами, так як відповідачем не надано суду відповідного підтвердження даного поштового відправлення та його вручення особі, якій його адресовано.

Проходження ОСОБА_2 військової служби у період з 12.12.2014 року і по теперішній час також підтверджується: витягом з наказу командира військової частини пп НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 12.12.2014 року №100, витягом з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_8 (по стройовій частині) від 19.10.2015 року №242, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_9 польова пошта від 30.01.2015 року №21, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_9 - польова пошта від 04.02.2015 року №25, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 03.02.2015 року №30, витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.08.2016 року №192, витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.06.2020 року №146, витягом з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 року №269, витягом з наказу військової частини НОМЕР_10 (по стройовій частині) від 31.07.2020 №571, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 05.05.2022 року №141, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.12.2022 року №396, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 29.01.2023 року №36, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 16.02.2023 року №62, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.03.2023 року №119,витягом з наказу командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 25.07.2023 року №679., витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_10 (по стройовій частині) від 25.07.2020 року №553, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_10 (по стройовій частині) від 25.02.2023 року №101.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем належним чином підтверджено факт проходження ним військової служби починаючи з 2014 року.

З приводу тверджень представника відповідача про те, що позивач в період з 26.07.2016 року по 20.06.2020 року був курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а тому на правовідносини між роботодавцем та студентом поширюються зовсім інші норми права, а ніж норми ст. 119 КЗпП України та ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.08.2016 №192 встановлено, що солдат ОСОБА_2 , кухар взводу забезпечення протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини польова пошта НОМЕР_1 , зарахований наказом начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного ( по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС на перший курс навчання до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби місто Львів.

Згідно витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС, ОСОБА_2 зараховано на перший курс навчання.

Згідно витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 20.06.2020 року №394-АД, ОСОБА_2 присвоєно класну кваліфікацію 3 класу за спеціальністю « Військове управління (за видами Збройних Сил)».

Згідно витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 20.06.2020 року №146, лейтенанта ОСОБА_2 , випускника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 №269 на посаду командира механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_10 , 20.06.2020 року відраховано з числа курсантів Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Пунктом 106 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 визначено, що зарахування на навчання до вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти слухачів, ад`юнктів, докторантів здійснюється наказами Міністра оборони України, а зарахування на навчання курсантів, слухачів курсів підготовки для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу - наказами начальників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.

Накази про зарахування військовослужбовців курсантами, слухачами, ад`юнктами (за денною формою навчання), а також докторантами до вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти є підставою для звільнення їх зі штатних посад, які вони займають.

Витяги з наказів про зарахування курсантів, слухачів, ад`юнктів, докторантів до вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти надсилаються кадровими органами вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти протягом семи днів після підписання наказів відповідно до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та кадрових органів військових частин, що направили кандидатів на навчання до вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.

Пунктом 167 Положення передбачено, що підготовка (навчання) громадян до проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу, офіцерського складу, їх перепідготовка і підвищення кваліфікації здійснюються у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти або вищих військових навчальних закладах інших військових формувань у разі відсутності можливості підготовки фахівців за напрямами чи спеціальностями у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України.

Згідно п. 52 Положення військове звання лейтенанта присвоюється:курсантам вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які не мають військових звань офіцерського складу, успішно закінчили навчання та призначаються на посади офіцерського складу.

Так, згідно витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 №269, ОСОБА_2 присвоєно військове звання «лейтенант» та призначено командиром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_2 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сухопутних військ Збройних сил України.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_10 ( по стройовій частині) від 25.07.2020 №553, лейтенанта ОСОБА_2 , який прибув із Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного м. Львів в район проведення Операції Об`єднаних сил, призначено наказом Міністра оборони України від 20.06.2020 року №146 на посаду командира 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону.

Враховуючи все вищевикладене, суд не погоджується з твердженнями представника відповідача про те, що на період з 26.07.2016 по 20.06.2020 протягом якого ОСОБА_2 був курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного не поширюються норми ст. 119 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», позаяк позивач не був звільнений з служби у Збройних силах України, а скерований на навчання задля отримання офіцерського звання та в подальшому направлений до відповідної військової частини для подальшого проходження військової служби.

Стаття 40 КЗпП України передбачає декілька підстав для звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, які являються самостійними і не виключають можливості їх одночасного застосування, що вимагає від роботодавця чіткого формулювання підстав для звільнення працівника з посиланням на певну норму права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни. Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/55435/18-ц (провадження № 61-4050св22), зазначено, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (схожі висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року у справі № 683/1255/22 (провадження № 61-4326св23).

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Вказаних висновків щодо застосування відповідних норм права дійшов також Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №187/1469/18, які відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України мають враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Матеріали справи містять подання т.в.о. директора КАЗ адресоване голові профспілкового комітету КАЗ про надання згоди на звільнення з роботи слюсаря механоскладальних робіт цеху 73 ОСОБА_2 за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Протоколом №18 цехового комітету №73 від 23.09.2017 року надано згоду адміністрації підприємства на звільнення ОСОБА_2 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7статті 40 і пунктами 2 і 3статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації,членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Аналогічні положення закріплені у п. 10 ст.247КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Роботодавець має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відтак, цеховий комітет не є органом, який уповноважений згідно чинного законодавства розглядати подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Крім того, у наданому представником відповідача поданні не зазначено дати його складання та надсилання виборному органу первинної профспілкової організації. Рішення про розірвання трудового договору з позивачем датоване 23.09.2017 року, а наказ про розірвання трудового договору з позивачем виданий 26.06.2017 року, тобто за три місяці до засідання цехового комітету №73.

Таким чином, встановивши, що 12.12.2014 позивач був призваний на військову службу по мобілізації, згідно даних військового квитка та витягу з послужного списку, виданого командиром військової частини НОМЕР_10 , ОСОБА_2 проходить військову службу з 12.12.2014 по теперішній час, а тому на нього поширювалися гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку, а відтак вище наведені обставини свідчать про незаконність звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із наявністю поважних причин відсутності останнього на робочому місці у вказаний відповідачем період, не дотриманням відповідачем процедури розірвання трудового договору на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, яка передбачена ст. 43 КЗпП України, а тому наказ №381-к від 26.06.2017 року підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Проте, суд не наділений повноваженнями визначати період поновлення працівника на роботі, адже це є прерогативою роботодавця.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача звільнити його з роботи на підставі ч.1 п.1 ст. 36 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 від 23.12.2022 про звільнення його з роботи за угодою сторін, на підставі ч.1 п.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до ч. 1 п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6листопада 1992 року №9 при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України договір припиняється у строк, визначений сторонами.

Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст.36КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст.36КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 31.08.2020 р. у справі № 359/5905/18 пояснює: якщо працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, тоді такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно зп. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і роботодавцем у кожному конкретному випадку.

Така підстава для звільнення застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця.

Нормами КЗпП України для роботодавця не передбачено обов`язку приймати та визнавати заяву працівника про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст.36КЗпП України за угодою сторін, у випадку якщо таку заяву подано працівником без досягнення між працівником та роботодавцем відповідної угоди та без відповідного волевиявлення останнього.

Таким чином, з правового аналізу зазначених вище норм вбачається, що особливістю підстави припинення трудового договору за угодою сторін є наявність спільного волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів волевиявлення ТОВ «Красилівський агрегатний завод» на звільнення позивача за згодою сторін.

Лише наявність такої заяви не свідчить про досягнення домовленості сторін про звільнення за угодою сторін.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи судом не встановлено, що між ОСОБА_2 та ТОВ «Красилівський агрегатний завод» було досягнуто домовленості про припинення трудового договору на підставі п.1 ч. 1ст. 36 КЗпП України, підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

Задоволення позову призведе до порушення правової природи підстави звільнення, закріпленої п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, яка передбачає наявність на звільнення за угодою сторін волевиявлення не лише працівника, а й роботодавця.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача після звільнення ОСОБА_2 видати йому належну оформлену трудову книжку без запису про розірвання трудового договору за прогул, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_11 наявний запис про його звільнення за прогули 26.06.2017 року.

Трудова книжка це основний документ про трудову діяльність працівника, який підтверджує страж роботи, а також дає змогу власнику при прийнятті на роботу мати уяву про досвід роботи працівника.

Питання щодо ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і облік регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 „Про трудові книжки працівників" та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110.

Згідно з пунктами 2.4, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, усі записи, що здійснюються в трудовій книжці: про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення, вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу, але не пізніше тижневого строку видання такого наказу, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу, тобто, підстави звільнення, що зазначенні в наказі про звільненні, мають відповідати підставам, зазначеним у трудовій книжці.

Пунктом 2.10 Інструкції передбачено, У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Відтак вимога позивача про зобов`язання відповідача видати належну оформлену трудову книжку після його звільнення 19.07.2022 без запису про розірвання трудового договору за прогул, не підлягає задоволенню з огляду на її передчасність та не відповідність положенням законодавства про порядок ведення трудових книжок працівників.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заробітної плати (середній заробіток) в сумі 474373, 68 грн. за період з дня призову по мобілізації до дня звільнення з підприємства, 19.07.2022 року, суд зазначає наступне.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача, то в порядку ч. 2 ст. 235 КЗпП України позивачі мають право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому, як вбачається з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, обов`язок суду при винесенні рішення про поновлення на роботі одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи є імперативно встановленим обов`язком. Відтак, рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) і обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Згідно довідки ТзОВ «Красилівський агрегатний завод» від 19.09.2023 року №72-18/1216, в день розірвання трудового договору (26.06.2017) розрахунки не проводились, оскільки заборгованість роботодавця перед ОСОБА_2 була відсутня.

08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП України викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм права дозволяє суду стверджувати про те, що гарантії, передбачені приписами статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Вказане узгоджується з правовими висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 по справі №813/402/17, в постановах Верховного Суду від 29.09.2021 по справі №466/10419/19, від 08.12.2021 по справі №545/1415/20.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі Закон №1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014, починаючи з 18.02.2014 по 02.05.2014; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06 травня 2014 №454/2014, починаючи з 07.05.2014 по 20.06.2014; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 № 607/2014, починаючи з 24.07.2014 по 06.09.2014, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 №15/2015, починаючи з 20.01.2015 у три черги протягом 210 діб по 17.08.2015.

Тобто, саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19). Підстав відступити від зазначеного висновку суд не встановив.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 3-1 ЗУ «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

У ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» зазначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно підпункту «ї» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМ України від 08.02.1995р. №100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках залучення працівників до виконання військових обов`язків.

Відповідно до абзацу 23 пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМ України від 08.02.1995р. №100), якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у січні 2015 року ОСОБА_2 нараховано 1436,40 грн. середньої заробітної плати.

Згідно звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у лютому 2015 року ОСОБА_2 нараховано 1532,16 грн. середньої заробітної плати.

Згідно звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у березні 2015 року ОСОБА_2 нараховано 1340,64 грн. середньої заробітної плати.

Суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок невиплаченої заробітної плати, так як такий відповідає вимогам чинного законодавства та не спростований стороною відповідача, а відтак загальна сума невиплаченої позивачу заробітної плати складає 473 113,87 грн.

З приводу вимоги позивача про нарахування та виплату йому компенсації за невикористані відпустки на загальну суму 101166, 03 грн., суд вказує наступне.

Надання працівнику щорічної оплачуваної відпустки визначено статтею 45 Конституції України і реалізує його право на відпочинок.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, вказана норма кореспондується зі статтею 24 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, грошова компенсація за невикористану відпустку згідно зі ст.83 КЗпП України може бути стягнута на вимогу працівника у випадку його звільнення. Враховуючи, що суд приходить до висновку про незаконність наказу про звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст. 40 КЗпП України від 26.06.2017 року №381-к та його скасування, відсутність підстав для зобов`язання відповідача звільнити позивача за його заявою на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку, у зв`язку з чим позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача оплатити ОСОБА_2 вимушений прогул з 20.07.2022 року по день подачі позову до суду на загальну суму 84365,70 грн., суд вказує, що така є похідною та не підлягає задоволенню, зважаючи на необґрунтованість позовної вимоги про зобов`язання ТОВ «Красилівський завод» звільнити ОСОБА_2 з роботи за його заявою на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України з 19.07.2022 року, яка є безпідставною, тому у задоволенні такої слід відмовити.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відтак, такі судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.12,81,141,206,263-265,279,354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заву ОСОБА_2 до Товариства зобмеженою відповідальністю"Красилівськийагрегатний завод" про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити дії задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Красилівський агрегатний завод» про звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст. 40 КЗпП України від 26.06.2017 року №381-к.

Поновити ОСОБА_2 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху №73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» з 26.06.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з 01.04.2015 року по 18.07.2022 року у розмірі 473 113, 87 (чотириста сімдесят три тисячі сто тринадцять) гривень 87 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь держави 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17 травня 2024 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_12 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальність «Красилівський агрегатний завод», код ЄДРПОУ: 14307831, адреса: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Щаслива,1

Суддя Ванівський Ю.М.