Постанова

від 06.11.2024 по справі 183/9228/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 183/9228/22 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю. М.

Провадження № 22-ц/811/1822/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Бойко С.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Ковальчука Ю.П.

з участю: представника ТзОВ «Красилівський агрегатний завод» - Шибінського В.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити дії.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 24 вересня 2014 року працював слюсарем механоскладальних робіт 3 розряду на Державному підприємстві «Красилівський агрегатнийзавод»,у грудні2014року бувпризваний навійськову службуу зв`язкуз мобілізацією,під часякої безпосередньобрав участьу бойовихдіях узоні проведенняантитерористичної операціїу Донецькійта Луганськійобластях.Однак підчас виконанняним військовогообов`язку,наказом ДП«Красилівський агрегатнийзавод» від26червня 2017року №381-к«Про звільненняза прогули ОСОБА_1 »з нимрозірвано трудовийдоговір зап.4ст.40КЗпП Україниза прогулибез поважнихпричин.Стверджує, що за період роботи на підприємстві добросовісно виконував свої трудові обов`язки, за що отримував відповідну заробітну плату, а з боку керівництва підприємства не було зауважень щодо якості виконаної роботи чи дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Зазначає, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів, зокрема, за ними під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. З 19 липня 2022 року набрали чинності зміни до статті 119 КЗпП України, внаслідок яких виключено збереження середнього заробітку за працівниками, які призвані на військову службу у зв`язку з мобілізацією, однак передбачено збереження місця роботи і посади. Вважає, що за період з січня по березень 2015 року йому недоплачено середній заробіток на загальну суму 1823.74 грн., враховуючи те, що його середньоденна заробітна плата з 01 січня 2015 року становила 100,54 грн., а за період з 01 квітня 2015 року до 19 липня 2022 року відповідач протиправно не виплатив йому середній заробіток на загальну суму 472550.12 грн. Покликається на те, що його не повідомлено про звільнення належним чином, не надано під розписку наказ про звільнення та не проведено розрахунок, а враховуючи фактичні обставини слід змінити підставу та дату припинення його трудового договору, а саме, припинити трудовий договір на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з 19 липня 2022 року. Вважає, що час, коли він фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи та заробітна плата повністю або частково, належить до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а час роботи в шкідливих умовах праці, в яких він працював з 23 вересня 2014 року до 12 грудня 2014 року дає право на щорічну додаткову відпустку за шкідливі умови праці. Стверджує, що станом на 19 липня 2022 року у нього невикористані 188 календарних днів щорічної основної відпустки та 1 календарний день додаткової щорічної відпустки за роботу в шкідливих умовах праці, а всього 189 календарних днів, сума компенсації за які складає 101166,03 грн. Крім того, вважає, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відтак з відповідача на його користь підлягає стягненню 84365,70 грн. за 114 днів вимушеного прогулу.

З наведених підстав просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Красилівський агрегатний завод» про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України від 26 червня 2017 року № 3810к-к;

-поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху № 73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» до 19 липня 2022 року;

-зобов`язати ДП «Красилівський агрегатний завод» звільнити ОСОБА_1 19 липня 2022 року з роботи за його заявою на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін;

-зобов`язати ДП «Красилівський агрегатний завод» після звільнення ОСОБА_1 19 липня 2022 року видати йому належно оформлену трудову книжку без запису про розірвання трудового договору за прогул;

-зобов`язати Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» нарахувати та виплатити заробітну плату (середній заробіток) в сумі 474373,86 грн. за період з дня призову по мобілізації до дня звільнення з підприємства 19 липня 2022 року;

-зобов`язати Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 189 календарних днів невикористаних відпусток на загальну суму 101166,03 грн.;

-зобов`язати Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вимушений прогул з 20 липня 2022 року по день подачі позову до суду на загальну суму 84365,70 грн..

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити діїзадоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Красилівський агрегатний завод» про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України від 26.06.2017 року №381-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху №73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» з 26.06.2017 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.04.2015 року по 18.07.2022 року у розмірі 473 113, 87 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь держави 992.40 грн.

В задоволенні інших позовних вимогвідмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду оскаржилоТовариство зобмеженою відповідальністюКрасилівський агрегатнийзавод»,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що 12 грудня 2014 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби, однак проходження позивачем військової служби добровільно за контрактом не надавало йому права на збереження роботи і заробітної плати. Зазначає, що з 10 серпня 2016 року до 20 червня 2020 року позивач навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а після закінчення навчання уклав контракт на проходження ним військової служби на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років. Вказує,що переліквидів військовоїслужби,за проходженняякої зберігаєтьсямісце роботиі середнійзаробіток євичерпним,а саме:базова військоваслужба,військова службаза призовомосіб офіцерськогоскладу,військова службаза призовомпід часмобілізації,на особливийперіод;військова службаза призовомосіб ізчисла резервістівв особливийперіод;військова службаза контрактом.А тому,з 10серпня 2016року,тобто зчасу зарахування ОСОБА_1 нанавчання,як окремийвид військовоїслужби військова служба(навчання)курсантів,та подальшоївійськової службиза контрактомофіцером,на ньогоне поширюютьсягарантії,передбачені ч.3ст.119КЗпП Україниі вінвтратив правона збереженняяк місцяроботи,так ізаробітної плати.Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував призупинення роботи підприємства у зв`язку з оголошенням карантину через поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та виплату компенсації працівникам за рахунок бюджетних асигнувань, тому безпідставною є виплата заробітної плати позивачу за період карантину.

З наведених підстав просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТзОВ «Красилівський агрегатний завод» Шибінського В.Ф. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарги підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог, ОСОБА_1 не оскаржує, а відтак законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року в частині задоволених позовних вимог оскаржує ТзОВ «Красилівський агрегатний завод», а тому судом апеляційної інстанції перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Так, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити діїзадоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Красилівський агрегатний завод» про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України від 26.06.2017 року №381-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху №73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» з 26.06.2017 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.04.2015 року по 18.07.2022 року у розмірі 473 113, 87 грн.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за період з 01.04.2015 року і до 19 липня 2022 року (період проходження військової служби), ОСОБА_1 посилається на статтею 119 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 119 КЗпП України в редакції, яка була чинною станом на день мобілізації ОСОБА_1 , а саме, 12.12.2014 року, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до циз законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації,на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 119 КЗпП України в чинній редакції передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період.

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015, затвердженого Законом України № 113-VIII від 15 січня 2015 року (далі Указ № 15/2015) оголошено проведення протягом 2015 року чергової хвилі часткової мобілізації.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом ДП «Красилівський агрегатний завод» від 23.09.2014 року №478-к, ОСОБА_1 прийнято на посаду слюсаря механоскладальних робіт по 3р. ТС-1Q+8% за шкідливі умови праці до цеху №73 з 24.09.2014 року.

Судом також встановлено та підтверджується витягом з наказу командира військової частини пп НОМЕР_1 (постройовій частині) №100 від 12.12.2014 року, що ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини та з ним укладено контракт на проходження військової служби на особливий період, така інформація підтверджується і військовим квитком ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , наданим Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, з якого вбачається, що 12.12.2014 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 №100 його прийнято на військову службу у Збройні Сили України за контрактом, а також витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 -польова пошта (по стройовій частині) №21 від 30.01.2015 року, з якого вбачається, що військовослужбовців за контрактом, в тому числі і солдата ОСОБА_1 , механіка водія 2 гаубичної самохідно-артилерійської ббатареї 1-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, які прибули з військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , з 30 січня зарахувати до списків особового складу частини, на всі вида забезпечення.

Судом також встановлено, і це не заперечував відповідач, що ОСОБА_1 надав підприємству довідку №382 від січня 2015 року, з якої вбачається, що він перебував на військовій службі у військовій частині п/п НОМЕР_1 та довідку №294 від березня 2015 року, якою підтверджується, що він з 05 лютого 2015 року перебував на військовій службі у в/ч п/п НОМЕР_5 .

Згідно звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у січні 2015 року ОСОБА_1 нараховано 1436,40 грн. середньої заробітної плати.

Згідно звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у лютому 2015 року ОСОБА_1 нараховано 1532,16 грн. середньої заробітної плати.

Згідно звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у березні 2015 року ОСОБА_1 нараховано 1340,64 грн. середньої заробітної плати.

Довідкою, виданою Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 28.03.2018 року підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 22.10.2015 року до 09.11.2015 року; з 03.04.2016 року до 15.04.2016 року; з 14.05.2016 року до 12.07.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі /районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Проходження ОСОБА_1 військової служби під час мобілізації у період з 12.12.2014 року підтверджується витягом з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.12.2014 року №100, витягом з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 19.10.2015 року №242, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 польова пошта від 30.01.2015 року №21, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 - польова пошта від 04.02.2015 року №25, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_7 від 03.02.2015 року №30.

Витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС підтверджується, що ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_7 (по стройовій частині) від 09.08.2016 року №192 підтверджується, що солдата ОСОБА_1 , кухаря взводу забезпечення протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини польова пошта НОМЕР_7 , зарахованого наказом начальника Академій сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС на перший курс навчання, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби місто Львів. З 09 серпня 2016 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.06.2020 року №146, витягом з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 року №269, - підтверджується, що лейтенанта ОСОБА_1 , випускника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, відраховано з числа курсантів Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, присвоєно звання лейтенанта та призначено командиром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_8 окремої механізованої бригади оперативногокомандування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сухопутних військ Зборойних Сил України, ВОС -0210003.

Витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 05.05.2022 року №141, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.12.2022 року №396, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 29.01.2023 року №36, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 16.02.2023 року №62, витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.03.2023 року №119, витягом з наказу командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 25.07.2023 року №679, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_9 (по стройовій частині) від 25.07.2020 року №553, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_9 (по стройовій частині) від 25.02.2023 року №101 підтверджуєтся призначення ОСОБА_1 на військові посади різних військових частин, що підтверджує проходження ним саме військової служби.

Крім цього, наказом командира військової частини НОМЕР_10 (по стройовій частині) від 28.02.2023 року №25 ОСОБА_1 з 28 лютого 2023 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення з 01 березня 2023 року, вважати таким, що з 28 лютого 2023 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_10 від 25.03.2023 року №51 старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_11 (пососбовому складу) від 22 березня 2023 року №119 на посаду оперативного чергового відділення поточних бойових дій командного пункту, вважати таким, що з 25 березня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 4510 гривень на місяць, шпк «капітан».

З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_10 від 01.08.2023 року №186, вбачається, що капітана військової служби за контрактом ОСОБА_1 , оперативного чергового відділення поточних бойових дій командного пункту штабу військової частини НОМЕР_10 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 25 липня 2023 року №679 на посаду командира взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , слід ввважати таким, що справи та посаду здав 01 серпня 2023 року і вибув до нового місця служби. З 01 серпня 2023 року виключений зі всіх списків особового складу частини, а з котлового з 02 серпня 2023 року.

Судом також встановлено, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України 20.06.2020 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком на п`ять років.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення середнього заробітку за період з 01.04.2015 року до 18.07.2022 року, суд покликався на те, що ОСОБА_1 підтверджено належним чином проходження ним військової служби, починаючи з 12.12.2014 року.

Однак колегії суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що не всі періоди військової служби, яку проходив ОСОБА_1 , є підставою для збереження за ним середнього заробітку згідно з положеннями частини 3 статті 119 КЗпП України і вважає, що таким є період з 12.12.2014 року до закінчення навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного .

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач не вчинив дій, спрямованих на встановлення місця проходження військової служби ОСОБА_1 .

В суді апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив надання ОСОБА_1 довідок про перебування його на військовій службі за контрактом під час мобілізації в грудні 2014 року та в січні, лютому, березні 2015 року, що і було підставою для виплати йому середнього заробітку на підставі частини 3 статтті 119 КЗпП України, а також пояснив, що в подальшому, зважаючи на відсутність інформації про місце проходження служби ОСОБА_1 , ДП «Красилівський агрегатний завод» направлялись запити до різних військоматів Міністерства оборони України, які повідомили про відсутність інформації про проходження військової служби ОСОБА_1 .

Такі пояснення представника відповідача підтверджуються листом Красилівського районного комісаріату від 25.05.2017 року №675, листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.01.2023 року №4/133.

Суд першої інстанції вважав безпідставним звернення відповідача саме до Красилівського районного комісаріату та ІНФОРМАЦІЯ_3 , з огляду на те, що позивачем на підтвердження проходження ним військової служби надавались відповідачу довідки з військових частин НОМЕР_1 та п/п НОМЕР_5 .

Крім цього, підтвердженням того, що призовом ОСОБА_1 до Збройних Сил України займались саме працівники Старокостянтинівсько Красилівського ОРВК є повістка за підписом військового комісара Старокостянтинівсько Красилівського ОРВК, а також витяг з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.12.2014 №100, з якого вбачається, що ОСОБА_1 прибув із Старокостянтинівсько Красилівського ОРВК, Хмельницької області.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ДП «Красилівський агрегатний завод» своєчасно не вжив всіх необхідних заходів для встановлення проходження військової служби ОСОБА_1 , що і призвело до невиконання ним положень частини 3 статті 119 КЗпП України під час мобілізації ОСОБА_1 .

Матеріалами справи безспірно підтверджується, що ОСОБА_1 з 26.07.2016 року до 20.06.2020 року був курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1 на підставі частини 3 статтті 199 КЗпП України середній заробіток в період навчання ОСОБА_1 в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, суд першої інстанції покликався на частину 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», згідно з якою громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Як вже зазначалося вище, витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_7 (по стройовій частині) від 09.08.2016 №192 підтверджується, що солдат ОСОБА_1 , кухар взводу забезпечення протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини польова пошта НОМЕР_7 , наказом начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного ( по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС зарахований на перший курс навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби місто Львів; витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 року №52-КС підтверджується, що ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання; витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 20.06.2020 року №394-АД підтверджується, що ОСОБА_1 присвоєно класну кваліфікацію 3 класу за спеціальністю «Військове управління (за видами Збройних Сил)».

Витягом з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 20.06.2020 року №146, підтверджується, що лейтенанта ОСОБА_1 , випускника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 №269 на посаду командира механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_9 , 20.06.2020 року відраховано з числа курсантів Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Так, згідно витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 №269, ОСОБА_1 присвоєно військове звання «лейтенант» та призначено командиром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_8 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сухопутних військ Збройних сил України.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_9 ( по стройовій частині) від 25.07.2020 №553, лейтенанта ОСОБА_1 , який прибув із Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного м. Львів в район проведення Операції Об`єднаних сил, призначено наказом Міністра оборони України від 20.06.2020 року №146 на посаду командира 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток на підставі частини 3 статті 119 КЗпП України за період з 01.04.2015 року до 18.07.2022 року, суд першої інстанції не погодився з доводами представника відповідача про те, що на період, протягом якого ОСОБА_1 був курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, на нього не поширюються норми частини 3 статті 119 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», оскільки, як вважав суд першої інстанції, позивач не був звільнений зі служби у Збройних Силах України, а був скерований на навчання для отримання офіцерського звання та в подальшому, отримавши військове звання, був направлений до відповідної військової частини для подальшого проходження військової служби.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та вважає, що період навчання ОСОБА_1 в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львів, а в подальшому після закінчення навчання направлення його для проходження військової служби у військових частинах на відповідних офіцерських посадах, військова служба ОСОБА_1 у військових частинах на офіцерських посадах, не є підставою для стягнення з ДП «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку на підставі частини 3 статті 119 КЗпП України, оскільки саме лише проходження військової служби не є достатньою підставою для застосування положень цієї статтті.

Судом першої інстанції встановлено і це не заперечував представник відповідача, що починаючи з квітня 2015 року ДП «Красилівський агрегатний завод» дійсно припинив виплату ОСОБА_1 середнього заробітку на підставі частини 3 статті 119 КЗпП України мотивуючи тим, що ОСОБА_1 не надавав довідок про перебування його на військовій службі у зв`язку з мобілізацією, однак, на думку колегії суддів, ненадання ОСОБА_1 згаданих довідок не є підставою для невиконання відповідачем вимог частини 3 статті 119 КЗпП України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 на підставі частини 3 статті 119 КЗпП України, включає в себе період з 01 квітня 2015 року до зарахування його на навчання у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, і такий згідно розрахунків позивача становить 35615.48 грн.

Наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за вканаий вище період відповідачем, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не спростований належними та допустимими доказами, розмір середнього заробітку за вказаний вище період розраховано у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року.

З оглядуна вищенаведене,позовні вимоги ОСОБА_1 про стягненняз ДП«Красилівський агрегатнийзавод» середньогозаробітку напідставі частини3статті 119КЗпП Україниз часузакінчення навчаннядо 19липня 2022року задоволеннюне підлягають,у зв`язкуз чимоскаржуване рішеннясудув частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 01.04.2015 року до 18.07.2022 року у розмірі 473 113, 87 грн. слід змінити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.04.2015 року до 26.08.2016 року у розмірі 35615,48 грн.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Підставою для звільнення працівника є відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, що повинен довести роботодавець належними та допустимими доказами.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (схожі висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року у справі № 683/1255/22 (провадження № 61-4326св23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/55435/18-ц (провадження № 61-4050св22), зазначено, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Вказаних висновків щодо застосування відповідних норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №187/1469/18, які відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України мають враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Матеріали справи містять подання т.в.о. директора КАЗ, адресоване голові профспілкового комітету КАЗ для дотримання положень статті 43 КЗпП України, про надання згоди на звільнення з роботи слюсаря механоскладальних робіт цеху 73 ОСОБА_1 за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Протоколом №18 цехового комітету №73 від 23.09.2017 року підтверджується надання згоди профспілки на звільнення ОСОБА_1 за прогули на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, якому суд першої інстанції дав вірну оцінку з огляду на вимоги чинного законодавства.

Даючи оцінку наказу в.о. директора ДП «Красилівський агрегатний завод» від 26.06.2017 року №381к «Про звільнення за прогули ОСОБА_1 », колегія суддів приходить до висновку, що такий взагалі не мотивований, мотивувальна частина наказу взагалі не містить інформації про те, коли саме ОСОБА_1 було допущено прогули, не зазначено конкретні дні, у які ОСОБА_1 , був відстуній на роботі без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який задовольняючи позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ДП «Красилівський агрегатний завод» від 26 червня 2017 року №380к-к про звільнення ОСОБА_1 вірно врахував те, що позивач з 12.12.2014 був призваний на військову службу по мобілізації та проходив військову службу, що стороною відповідача не заперечувалося, згідно даних військового квитка та витягу з послужного списку, виданого командиром військової частини НОМЕР_9 , ОСОБА_1 проходив військову службу, починаючи з 12.12.2014 року, був курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, після закінчення якої в подальшому проходить військову службу у різних військовиї частинах на офіцерських посадах, що спростовує доводи відповідача про відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин, що свідчить про незаконність наказу ДП «Красилівський агрегатний завод» від 26 червня 2017 року №380к-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та його скасування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 після закінчення навчання у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відраховано з числа курсантів Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, присвоєно звання лейтенанта та призначено командиром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_8 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сухопутних військ Зборойних Сил України, ВОС -0210003.

Витягом із послужного списку на старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера резерву 2 запасної роти НОМЕР_8 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, підтверджується проходження ОСОБА_1 військовї служби на офіцерських посадах, а саме, командир механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_8 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, офіцер резерву 2 запасної роти НОМЕР_8 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про поновлення ОСОБА_1 на роботі слюсарем механоскладальних робіт цеху №73 ДП «Красилівський агрегатний завод» з 26.07.2017 року, а відтак в цій частині оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги ОСОБА_1 .

А відтак, рішення Франківськогорайонного судум.Львова від15травня 2024рокув частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху № 73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» з 26.06.2017 року слід скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове судове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху № 73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод».

Колегія суддівпогоджується звисновками судупершої інстанціїпро відмовув задоволеннівсіх іншихвимог ОСОБА_1 ,а відакоскаржуване рішеннясуду вчастині відмови взадоволенні іншихпозовних вимог ОСОБА_1 слід залишитибез змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» задовольнити частково.

Рішення Франківськогорайонного судум.Львова від15травня 2024року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху № 73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» з 26.06.2017 року скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху № 73 Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод».

Рішення Франківськогорайонного судум.Львова від15травня 2024року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 01.04.2015 року по 18.07.2022 року у розмірі 473 113, 87 грн. змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.04.2015 року до 26.08.2016 року у розмірі 35615,48 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14.11.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: С.М. Бойко

Р.П. Цяцяк