Постанова

від 20.05.2024 по справі 200/5538/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 р. Справа № 200/5538/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого апеляційного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Чекменьов Г.А., повний текст складено 13.12.23 по справі № 200/5538/23

за позовом ОСОБА_1

до Першого апеляційного адміністративного суду , Державної судової адміністрації України треті особи Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Першого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила: визнати протиправними дії відповідачів щодо не забезпечення під час здійснення правосуддя на посаді судді Першого апеляційного адміністративного суду у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань на проведення видатків з виплати суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по 21.02.2023, допомоги на оздоровлення, сплаченої у 2021-2023 роках і вихідної допомоги при звільненні у відставку у зв`язку із обчисленням посадового окладу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 грн, в порушення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»; зобов`язати Перший апеляційний адміністративний суд за рахунок бюджетних асигнувань на проведення видатків з виплати оплати праці, з урахуванням вже виплачених сум грошового утримання судді та сум, які підлягають утриманню, як податки і обов`язкові платежі, нарахувати та виплатити: суми недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2021 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2270,00 грн; суми недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2022 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2481,00 грн; суми недоплаченої у період з 01.01.2023 по 21.02.2023 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за 2023 рік і вихідної допомоги при звільненні у відставку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2684,00 грн; зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування за рахунок бюджетних асигнувань виплати утвореної заборгованості зі суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 21.02.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а саме з 01.01.2021 в розмірі 2270,00 грн; з 01.01.2022 - 2481,00 грн; з 01.01.2023 - 2684,00 грн, допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки в сумі 62095,00 грн, вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у відставку в сумі 172854,00 грн; допустити негайне виконання у межах місячної суми виплати.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Першого апеляційного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України щодо обчислення грошового забезпечення судді із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу на рівні 2102 грн, за період здійснення ОСОБА_1 правосуддя на посаді судді з 01.01.2021 по 16.02.2023. Зобов`язано Перший апеляційний адміністративний суд за рахунок бюджетних асигнувань на проведення видатків з оплати праці, з урахуванням вже виплачених сум грошового утримання судді та сум, що підлягають утриманню як податки і обов`язкові платежі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : суми недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2270,00 грн; суми недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за 2022 рік, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2481,00 грн; суми недоплаченої у період з 01.01.2023 по 16.02.2023 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за 2023 рік і вихідної допомоги при звільненні у відставку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року в сумі - 2684,00 грн. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити за рахунок бюджетних асигнувань фінансування виплати заборгованості зі суддівської винагороди ОСОБА_1 , що склалася за період з 01.01.2021 по 16.02.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, а саме з 01.01.2021 - 2270,00 грн; з 01.01.2022 - 2481,00 грн; з 01.01.2023 - 2684,00 грн, допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки в сумі 62095,00 грн, вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням у відставку в сумі 172854,00 грн. У задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 17.02.2023 по 21.02.2023 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Перший апеляційний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2023 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що у 2021 - 2023 роках розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн. Зазначає, що норми статті 7 Законів №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ не визнавались неконституційними, отже, Перший апеляційний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування даних норм, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Вказує, що суд першої інстанції, визначивши порушене право позивачки на отримання належної суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою невірно визначив суб`єкта, який має відновити це порушене право, оскільки головними розпорядниками бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи є Державна судова адміністрація України. Щодо задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 17.01.2023 по 16.02.2023, звертає увагу, що відповідно до наказу голови Першого апеляційного адміністративного суду Геращенко І.В. №2/К від 16.01.2023 виплата суддівської винагороди позивачці припинена з 17.01.2023, тобто з наступного дня після припинення трудових відносин з позивачкою. Стверджує, що для повного та всебічного розгляду справи необхідно було витребувати у Державної судової адміністрації України: письмові пояснення щодо обрахунку суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 21.02.2023; допомоги на оздоровлення, сплаченої у 2021-2023 роках і вихідної допомоги при звільненні у відставку позивачки та їх складових, розміру тощо; затверджених кошторисів Першого апеляційного адміністративного суду на 2021, 2022, 2023 рік; інформації щодо порядку та нормативного обґрунтування здійснення фінансування вказаних сум. Зауважує, що Першим апеляційним адміністративним судом разом з відзивом на позовну заяву надіслано клопотання про витребування зазначених доказів, але суд першої інстанції не розглянув дане клопотання, чим порушив норми процесуального права. Щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, зазначає, що позивачкою у цій справі є особа, яка здійснювала правосуддя на посаді судді Першого апеляційного адміністративного суду та у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займала відповідальне та особливо відповідальне становище, тому ця справа не може бути віднесена до справ незначної складності.

ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2024 року № 3р(ІІ)2024 у справі №3-93/2022(217/22), зазначає, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Перший апеляційний адміністративний суд подав до суду заяву, в якій просить врахувати позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №120/5243/20-а та від 23.03.2023 у справі №160/6155/20, де суд зазначив, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

ОСОБА_1 подала до суду заперечення на заяву відповідача, в яких вказує, що справа №200/5538/23 за своїм суб`єктним складом відрізняється від справ №120/5243/20-а та №160/6155/20, тому відсутні підстави для врахування вищенаведених постанов Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Наказом Першого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023 №2/К «Про припинення трудових відносин з суддею Першого апеляційного адміністративного суду Галиною Міроновою» наказано припинити трудові відносини з суддею Першого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у зв`язку з досягненням нею 65 років і припиненням повноважень судді.

Наказом Першого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023 №20/К «Про внесення змін до наказу голови суду від 16 січня 2023 року № 2/К», наказано пункт 1 наказу голови суду від 16 січня 2023 року №2/К після слів «повноважень судді» доповнити з «17 січня 2023 року».

Рішенням ВРП «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Першого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» від 21.02.2023 №111/0/15-23 вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Першого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Встановити, що право на нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання виникло у ОСОБА_1 з наступного дня після досягнення нею шістдесяти п`яти років.

22 лютого 2023 року позивачці надані довідки про доходи за 2022 рік та січень - лютий 2023 року №04-31/304/23 та від 22.02.2023 №04-31/305/23 відповідно.

За період з 01.01.2021 по 17.01.2023 позивачці виплачено суддівську винагороду із застосуванням для розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 грн.

Відповідно до штатних розписів Першого апеляційного адміністративного суду за 2021, 2022, 2023 роки посадовий оклад судді складав 115610 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду 02.06.2023 у справі №200/1665/23, яке набрало законної сили згідно з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.03.2023 №914260832591 про призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в частині визначення дати призначення щомісячного довічного грошового утримання 22.02.2023, розміру стажу 20 років та відсотку від грошового забезпечення 50 %; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести з 17.01.2023 перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання із визначенням дати призначення щомісячного довічного грошового утримання 17.01.2023, урахуванням стажу у розмірі 23 роки та відсотку від грошового забезпечення 56 %; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести ОСОБА_1 виплату заборгованості із щомісячного довічного грошового утримання, що утворилась з 17.01.2023 з урахуванням сплачених сум.

Згідно з довідкою №04-30/331/23 від 21.02.2023 суддівська винагорода ОСОБА_1 є 184976,00 грн та складається з посадового окладу 115610,00 грн + 69366,00 грн (доплата за вислугу років).

Згідно з листами Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 07.09.2023, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.09.2023, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2023 у справі №200/1665/23 проведено перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання із визначенням дати призначення щомісячного довічного грошового утримання 17.01.2023 в розмірі 56% від грошового забезпечення в сумі 103586,56 грн.

Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не забезпечення під час здійснення правосуддя на посаді судді Першого апеляційного адміністративного суду у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань на проведення видатків з виплати суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по 21.02.2023, допомоги на оздоровлення, сплаченої у 2021-2023 роках і вихідної допомоги при звільненні у відставку у зв`язку із обчисленням посадового окладу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102 грн, звернулась до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами протиправно обчислено грошове забезпечення позивачки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу на рівні 2102 грн, за період здійснення позивачкою правосуддя на посаді судді з 01.01.2021 по 16.02.2023.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання Першого апеляційного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачці суми недоплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити за рахунок бюджетних асигнувань фінансування виплати заборгованості зі суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням у відставку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 17.02.2023 по 21.02.2023, суд першої інстанції виходив з того, що трудові відносини позивачки припинилися з 17.01.2023 року відповідно до наказу Першого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023 №20/К «Про внесення змін до наказу голови суду від 16 січня 2023 року №2/К», отже, останнім днем роботи позивачки є дата досягнення вказаного віку - 16 січня 2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських вимог стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За приписами ст.4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до ч.5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Згідно з ч.9 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено, що з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року №966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі по тексту - Закон №966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі по тексту Закон №1082-ІХ), Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (далі по тексту Закон №1928-ІХ), статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі по тексту Закон №2710-ІХ) разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, відповідно 2481 грн та 2684 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 гривень.

До 2021 року відповідачами для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон №1928-ІХ, Закон №1082-ІХ та Закон №2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Закон №1928-ІХ, Закон №1082-ІХ та Закон №2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону №1082-IX та статті 135 Закону №1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21 та від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684 грн), на 01 січня 2022 року (2481 грн) та 01 січня 2021 року (2270 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №1928-ІХ та Закону №1082-ІХ є неправомірною.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні позивачки.

Оскільки Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то колегія суддів дійшла висновку, що відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу позивачки, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

При цьому, колегія суддів підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У зв`язку з чим, посилання апеляційної скарги відповідача на те, що положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню, є помилковими, оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, та суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та, в свою чергу, в межах спірних правовідносин, норми Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік застосуванню не підлягають, незалежно від того, чи переглядалися такі Закони на предмет їх конституційності Конституційним Судом України.

Щодо доводів апелянта про те, що Перший апеляційний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, відхиляючи доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на нарахування суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні в належному розмірі, що є предметом спору у цій справі.

Стосовно посилання апелянта на те, що суд першої інстанції, визначивши порушене право позивачки на отримання належної суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, невірно визначив суб`єкта, який має відновити це порушене право, оскільки головними розпорядниками бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи є Державна судова адміністрація України, то колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу у цій категорії справ на необхідності дослідження та встановлення фактичних обставин справи саме в аспекті того, ким з відповідачів було допущено протиправну бездіяльність, а також досліджувати належність відповідача у справі.

Так, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам у цій категорії спорів необхідно з`ясовувати участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі.

До того ж, необхідно зауважити, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивачки пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачці суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, якщо б ДСА України виділила Першому апеляційному адміністративному суду достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачці), з урахуванням вимог статті 135 Закону (затвердивши відповідний кошторис), але Перший апеляційний адміністративний суд розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачці суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, був би результатом дій/рішень Першого апеляційного адміністративного суду, отже спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.10.2023 року у справі №280/117/22, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року у справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять об`єктивних даних про надходження до ДСА України від Першого апеляційного адміністративного суду (чи від будь-якого іншого учасника суспільних відносин) кошторисів та штатних розписів із обчисленням розміру окладу за посадою судді Першого апеляційного адміністративного суду із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відмінного від значення - 2102,00 грн.

Отже, оскільки ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів, учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, то наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити за рахунок бюджетних асигнувань фінансування виплати заборгованості зі суддівської винагороди позивачки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням у відставку.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов`язання Першого апеляційного адміністративного суду за рахунок бюджетних асигнувань на проведення видатків з оплати праці, з урахуванням вже виплачених сум грошового утримання судді та сум, що підлягають утриманню як податки і обов`язкові платежі, нарахувати та виплатити позивачці суми недоплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку, оскільки відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, та визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2021-2023 році.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість, відповідачем зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм ст.7 Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, визначивши порушене право позивачки на отримання належної суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, невірно визначив суб`єкта, який має відновити це порушене право, є помилковими.

При цьому, щодо посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 09.09.2021 у справі №120/5243/20-а та від 23.03.2023 у справі №160/6155/20, то колегія суддів зазначає, що правовідносини у цій справі не є аналогічними тим, що були предметом дослідження Верховним Судом.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що задовольняючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 16.02.2023, суд першої інстанції не враховував, що виплата суддівської винагороди позивачці припинена з 17.01.2023, тобто з наступного дня після припинення трудових відносин, колегія суддів зазначає наступне.

Так, задовольняючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 16.02.2023, суд першої інстанції виходив з того, що трудові відносини позивачки припинилися з 17.01.2023 року відповідно до наказу Першого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023 №20/К «Про внесення змін до наказу голови суду від 16 січня 2023 року №2/К».

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що останнім днем роботи позивачки є дата досягнення вказаного віку - 16 січня 2023 року.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідачів щодо обчислення грошового забезпечення судді із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу на рівні 2102 грн, за період здійснення позивачкою правосуддя на посаді судді - з 01.01.2021 по 16.02.2023.

Відповідно до ч.1 ст.253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Колегія суддів звертає увагу, що допущення описки в судовому рішенні не має наслідком скасування такого рішення в апеляційному порядку, а підлягає вирішенню шляхом подання відповідної заяви про виправлення такої описки в порядку ст.253 КАС України.

Щодо посилання апеляційної скарги на те, що для повного та всебічного розгляду справи необхідно було витребувати у Державної судової адміністрації України: письмові пояснення щодо обрахунку суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 21.02.2023; допомоги на оздоровлення, сплаченої у 2021-2023 роках і вихідної допомоги при звільненні у відставку позивачки та їх складових, розміру тощо; затверджених кошторисів Першого апеляційного адміністративного суду на 2021, 2022, 2023 рік; інформації щодо порядку та нормативного обґрунтування здійснення фінансування вказаних сум, колегія суддів враховує наступне.

Так, на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року в частині витребування розрахунку щомісячної суми недоплаченої суддівської винагороди позивачки у період з 01.01.2021 по 21.02.2023, розрахованої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та відповідний розрахунок розміру щорічної допомоги на оздоровлення і вихідної допомоги, Перший апеляційний адміністративний суд надав розрахунок суми нарахованої та виплаченої позивачці суддівської винагороди з 01.01.2021 до 17.01.2023, щорічної допомоги на оздоровлення і вихідної допомоги, розрахованих, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн з урахуванням фактично виплачених грошових сум і сум утримання податків та обов`язкових платежів.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та наданих на виконання вимог ухвали від 06.10.2023 року, встановлено обставини протиправності дій відповідачів щодо обчислення грошового забезпечення позивачки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу на рівні 2102 грн, за період здійснення позивачкою правосуддя на посаді судді.

Відповідачем не доведено, що докази, які він просив додатково витребувати, якимось чином можуть підтвердити або спростувати встановлені судом обставини у даній справі.

У даному випадку, неналежний розгляд судом першої інстанції клопотання про витребування доказів не може бути підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Так, відповідно до абз.2 ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В цьому випадку справу вирішено правильно.

Стосовно порядку розгляду справи суд враховує, що за нормами ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Дана справа за позовом судді не відноситься до справ незначної складності.

Проте, відповідно до ч.2 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 1 статті 12 та статтею 257 КАС України визначена можливість розгляду у спрощеному провадженні не лише малозначних справ, а також інших справ, крім тих, щодо яких законом встановлена пряма заборона на розгляд в спрощеному провадженні, перелік яких міститься у частині 4 статті 257 КАС України.

Позов в цій справі до випадків, встановлених частиною 4 статті 257 КАС України, не належить.

Отже, в даному випадку форма адміністративного судочинства лежить в площині дискреційних повноважень суду, який розглядає цю справу.

За приписами ч.3 ст.257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, без порушення процесуального закону, вважав за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Інші аргументи, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2023 по справі № 200/5538/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк І.М. Ральченко