Постанова

від 14.05.2024 по справі 160/25550/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/25550/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит»

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року (головуючий суддя Неклеса О.М.)

у справі №160/25550/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит»

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.07.2023 №0203160707.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 у справі №904/4679/22 ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит» визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 18.04.2024. Господарську діяльність ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит» завершено. Призначено ліквідатором ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит» арбітражного керуючого Лихопьока Дениса Павловича (свідоцтво №105 від 04.02.13, 49000, м. Дніпро, а/с 37). Строк виконання всіх грошових зобов`язань ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит» визнано таким, що настав 18.04.2023. В червні 2023 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, за результатами якої було винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 31.07.2023 №0203160707, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 22 236 838,75 грн. Донарахування податкових зобов`язань, в т.ч. штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), визначених в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, позивач вважає протиправним, тому це податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року провадження в адміністративній справі закрито згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Одночасно роз`яснено, що розгляд цього спору має вирішуватись за правилами господарського судочинства в межах справи № 904/4679/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит».

Суд першої інстанції виходив з того, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та процесуальними кодексами.

З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі №904/4679/22 про банкрутство ТОВ.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скаржник зазначає, що вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за характером і змістом відносин пов`язані саме з виконанням позивачем обов`язку зі сплати податку та реалізацією відповідачем владних управлінських функцій, що унормовано приписами Податкового кодексу України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства. При цьому, скаржник вказує, що його позиція відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим в постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 і в постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22. В оскаржуваній ухвалі стосовно визначення належної юрисдикції висновки суду ґрунтується на правовій позиції, від якої Велика Палата Верховного Суду відступила (постанова від 21.09.2021 у справі №905/2030/19 (905/1159/20).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, відповідно до поданого відзиву на апеляційну скаргу просить залишити ухвалу суду без змін як законну та обґрунтовану. Відповідач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 31.07.2023 №0203160707 прийняте після визнання позивача банкрутом Господарським судом Дніпропетровської області. Вирішення цього спору може залежати, серед іншого, від того, на підставі яких господарських операцій (до моменту порушення справи про банкрутство чи після порушення справи про банкрутство) прийнято оспорюване рішення податкового органу, оскільки відповідно до статті 41 КУзПБ на зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, поширюється зупинення виконання боржником зобов`язань, а вимоги щодо сплати таких податків і зборів (обов`язкових платежів) є конкурсними і підлягають задоволенню лише в порядку і в черговості, визначених КУзПБ, а не шляхом надіслання податкового повідомлення-рішення.

Статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника(юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів. Абзацом шостим частини другої статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб`єктами владних повноважень. Отже, законодавцем наділено господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб`єктом владних повноважень за правилами офіційного з`ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами господарського процесуального кодексу України. Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2022 у справі №904/4679/22 відкрито провадження про банкрутство ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит». Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023 у справі №904/4679/22 ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, до 18.04.2024.

В період з 26.05.2023 по 05.06.2023 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2022 (земельний податок по 31.12.2017), валютного законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2022, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2012 по 05.06.2023 відповідно до затвердженого плану документальної перевірки, за результатами якої складено акт від 12.06.2023 №2197/04-36-07-07/13451782.

Перевіркою встановлено порушення товариством ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 134.1 ст.134 ПК України, п. 15 НП(С)БО 15 «Дохід», п. 5 НП(С)БО 11 «Зобов`язання», що призвело до заниження податку на прибуток за 2022 рік на суму 17 789 471 грн.; пп.49.18.3 п.49.18 ст. 49 ПК України - не надано звітність з податку на прибуток за 2021 рік, 2022 рік.

На підставі акту перевірки від 12.06.2023 №2197/04-36-07-07/13451782 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 31.07.2023 №0203160707, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 22 236 838,75 грн., із яких з них збільшення податкового зобов`язання - 17 789 471,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4 447 367,75 грн.

Вважаючи протиправним означене податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З огляду на встановлені у справі обставини, норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції не погоджується з судом першої інстанції, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції керувався правовою позицією, наведеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), зазначивши, що особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

Статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника(юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

Також посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18 (пункти 77, 81), Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 липня 2019 року у справі №826/17147/18 (пункти 17, 18), суд першої інстанції вказав, що спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України є майном боржника.

З приводу висновків Верховного Суду у справі №320/12137/20, на яку посилається позивач, суд першої інстанції вказав, що вони стосується іншого предмету спору, що зумовлює неможливість їх застосування до спірних правовідносин у цій справі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки, яка проводилася відповідно до пп.78.1.7 Податкового кодексу України в ході ліквідації банкрута.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України до справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, віднесені справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

21.04.2019 набрав чинність Кодекс України з процедур банкрутства, яким, зокрема, визначений порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник (стаття 7 Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

За правилами ч.2 ст.7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Частиною 3 статті 7 КУзПБ передбачено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже, наведена норма п.8 ч.1 ст.20 ГПК України визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19, висновки якої враховані судом першої інстанції, зазначила, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові послалася також на те, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом № 2343-XII та іншими процесуальними кодексами України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Геркулес».

Суд першої інстанції, застосовуючи таку правову позицію Великої Палати Верховного Суду, не прийняв до уваги, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 відступила від указаних висновків.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 провадження № 14-435цс18 вказано, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

В постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

Вказана правова позиція підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №908/129/22 у спорі щодо оскарження податкового повідомлення-рішення.

Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Статтею 7 цього Кодексу визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАСУкраїни з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Також у цій в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №908/129/22 Суд вказав, що аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, від висновку щодо якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати.

Одночасно наголошено, що після прийняття 13.04.2023 Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 320/12137/20 не змінилося законодавство, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, закриваючи провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, залишив поза увагою, що юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до ст.320 КАС України.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна фабрика «Фаворит» задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі №160/25550/23 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяІ.Ю. Добродняк

суддяН.А. Бишевська

суддяЯ.В. Семененко