Рішення

від 21.05.2024 по справі 712/3724/24

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 712/3724/24

Провадження №2/712/1757/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2024 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі - П`ятун Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок припинення сервітуту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок припинення сервітуту.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВРО №343951 від 25.11.2011, засвідченого Першою Черкаською державною нотаріальною конторою належить 7/25 частин будинку у АДРЕСА_1 . В подальшому, між ним та відповідачкою 23.02.2012 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Черкаси Черкаського управління юстиції від 23.02.2012 НОМЕР_1, актовий запис №140. Після укладання шлюбу відповідачка ОСОБА_2 вселилася у житлове приміщення, що належить позивачу на праві власності, а саме: 7/25 частин будинку у АДРЕСА_1 . Останні чотири роки стосунки з дружиною не складаються, зникло взаєморозуміння, кожний живе окремим життям, сім`я припинила своє існування. Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 20.02.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Після цього, сторони продовжують проживати за вказаною адресою, відповідачка виїжджати із будинку позивача не бажає, за місцем проживання відбуваються скандали та бійки, що стало приводом для виклику поліції, реєстрації заяви про кримінальне правопорушення, складання обмежувального припису та його оскарження в суді. На даний час у належному позивачу будинку зареєстровані та проживають: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 та двоє їх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки шлюб з відповідачкою розірваний у лютому 2024 року, вона не є членом сім`ї позивача, отже втратила право користування чужим житловим приміщенням (сервітут в силу ст.401-406 ЦК України). За вказаних обставин просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок припинення сервітуту, вказуючи на пропорційність такого заходу, оскільки законне право зайняття житлового приміщення припинене.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.04.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Білоглазенко Г.П. скерувала до суду відзив на позовну заяву, заперечувала проти позову. Заперечення обґрунтовані наступним: положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім?ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім?ї, зокрема у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім?ї власника без поважних причин понад один рік. Відповідачка ОСОБА_2 набула право користування будинком згідно із законом, вселившись до нього та зареєструвавши місце проживання в установленому законом порядку за згодою позивача, оскільки 23.02.2012 року вони зареєстрували шлюб. Від шлюбу позивач та відповідачка мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 20.01.2024 року щлюб між сторонами розірвано, але позивач та відповідачка з неповнолітніми синами зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Вимагаючи усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом припинення сервітуту на право користування чужим житлом та виселення відповідачки ОСОБА_2 з вказаної частини домоволодіння без надання іншого житлового приміщення, позивач в позовній заяві не вказав, що цей спір безпосередньо стосується прав неповнолітніх дітей, які проживають на даний час з батьками, тобто з позивачем та відповідачкою. Якщо позивач вимагає виселення матері, то неповнолітні діти повинні будуть виселені з матір?ю, тому, що батьківських прав відповідачку не лишали. Крім того, вказувала, що під час одруження та на початку спільного проживання позивача з відповідачкою, частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .( АДРЕСА_1 , а саме 7/25, що становить 48,2 кв.м. згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.11.2011 року перебувало у власності відповідача ОСОБА_5 . Однак, згодом, спільною працею за допомогою інших членів родини сторони розпочали реконструкцію вказаної частини будинку, за рахунок чого помешкання було збільшено за площею більш ніж вдвічі за час спільного проживання подружжя. У 2012 році під будівництво та обслуговування вказаного будинку Рішенням сесії Черкаської міської ради у власність подружжя надано земельну ділянку пл.308 кв.м. На даний час Соснівським районним судом м.Черкаси по справі № 712/2627/24 розглядається позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права об?єктів спільної сумісної власності подружжя, в тому числі наявний двоповерховий об?єкт житлової нерухомості (будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та який внаслідок проведених подружжям поліпшень істотно збільшився у вартості таким чином, що первинний об?єкт нерухомості, який належав ОСОБА_1 нівелювався та став не суттєвим, а також земельної ділянки площею 308 кв.м., яка зареєстрована за кадастровим номером 7110136700:06:012:0062. За вказаних обставин, вважала що позивачем не доведено, що право відповідачки на користування чужим майном припинилося, її виселення відповідає інтересам її неповнолітніх дітей та пропорційним втручанням у право особи на житло. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Багінський А.М. позов підтримали, просили задовольнити.

Відповідачка та її представник - адвокат Білоглазенко Г.П. заперечувала проти задоволення позову, з підстав наведених у відзиві. Вказувала, що мати як законний представник дитини має право проживати у даній квартирі, наразі відповідач винаймає квартиру після розлучення та у зв`язку з неприязними стосунками з позивачем. Проте, в подальшому має намір проживати разом з дитиною у даній квартирі, оскільки винаймати квартиру взимку та сплачувати комунальні послуги для неї важко.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його адвоката, адвоката відповідачки, вивчивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК).

Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства - суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб, про що в цей же день складено відповідний актовий запис № 140. Після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 20.02.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Вказане рішення набуло законної сили 26.03.2024 року.

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВРО №343951 від 25.11.2011, засвідченого Першою Черкаською державною нотаріальною конторою належить 7/25 частин будинку у АДРЕСА_1 .

Згідно адресної картки особи у вказаній частини будинку за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано 4 особи: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 та двоє їх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також встановлено, в провадженні Соснівського районного суду м.Черкаси по справі №712/2627/24 перебуває позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права об?єктів спільної сумісної власності подружжя, в тому числі наявний двоповерховий об?єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та який внаслідок проведених подружжям поліпшень. Рішення на даний час по справі не винесено.

Позивач, звертаючись з позовом вказує на його обґрунтованість, з огляду на припинення права відповідачки на користування чужим майном в силу ст.406 ЦК України.

Аналізуючи доводи сторін суд вказає на наступне.

Так, згідно ч. 1, 2 статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що позивач, відповідачка та двоє їхніх дітей фактично проживають за даною адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.406 ЦК України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Водночас, частина 4 ст. 29 Цивільного кодексу України вказує, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, (усиновлювачів) або одного з них. Під терміном «місце проживання» мається на увазі реєстрація місця проживання дитини.

Згідно з п. 4 Декларації прав дитини дитині належить право на відповідне житло, ст. 3 Конвенції про права дитини зобов`язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, малолітні діти мають право користуватися житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 з його власником - батьком.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Припинення спільного проживання дружини та чоловіка через їх розірвання шлюбу, а відповідно і припинення їх сім`ї, може мати наслідком визначення ними місця проживання їх неповнолітньої дитини, яка через свій вік не може визначити його самостійно, тобто проживання дитини з батьком чи матір`ю зумовлено їх рішенням. Проте, за всіх ситуацій дитина залишається бути членом сім`ї своїх батьків, оскільки це є підтвердженням сили батьківського статусу, який дає право кожному з них - матері, батькові - зажадати повернення дитини.

Крім того, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини»(ст. 141 СК України).

Так, відповідачка продовжує безперервно проживати за адресою: АДРЕСА_1 та не визнає право особистої власності позивача на вказану нерухомість, у зв`язку з чим звернулась до суду з відповідною позовною заявою (справа №№712/2627/24).

За приписами ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно вимог ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

В ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

У п. 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11. 2004 року зазначено, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (п. 63 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11.01.1995 року).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Згідно п. 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02.12.2010 року втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для визнавання особи такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №754/613/18-ц від 15.01.2020 року.

Згідно з ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Отже, зняття з реєстрації матері поза її волею буде свідчити про зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Враховуючи наявність у малолітніх дітей подружжя беззаперечного права на користування житловим приміщенням батька за адресою: АДРЕСА_1 та безперервного проживання і по теперішній час за вказаною адресою їх матері - ОСОБА_2 , суд вважає таким, що буде відповідати забезпеченню інтересів дітей подальше проживання їх матері за вказаною адресою.

За вказаних обставин, суд вважає, що відсутні законні підстави для задоволення позову, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення, оскільки таке втручання у її право проживати за місцем реєстрації разом із своїми малолітніми дітьми не є пропорційним та співрозмірним із переслідуваною метою.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 80, 81, 82, 89, 95, 141, 264-265, 268 ЦПК України, ст. 29, 401-406 ЦК України, ст.ст. 3, 59, 141 СК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок припинення сервітуту - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 21.05.2024 року.

Головуючий Т.Є.Троян