Постанова

від 17.09.2024 по справі 712/3724/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1210/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/3724/24 Категорія: 308030000 Троян Т.Є. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Карпенко О.В.,

за участю секретаря Мунтян К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Багінського Андрія Михайловича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок припинення сервітуту, -

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначав,що йому, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВРО №343951 від 25.11.2011, належить 7/25 частин будинку у АДРЕСА_1 .

Між ним та відповідачкою 23.02.2012 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського управління юстиції від 23.02.2012 1-СР №086045, актовий запис № 140.

Після укладання шлюбу відповідач ОСОБА_2 вселилася у вказане житлове приміщення, що належить позивачу.

Останні чотири роки стосунки з дружиною не складаються, зникло взаєморозуміння, кожний живе окремим життям, сім`я припинила своє існування. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.02.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Сторони продовжують проживати за вказаною адресою. Відповідач виїжджати із будинку позивача не бажає, за місцем проживання відбуваються скандали та бійки, що ставало приводом для виклику поліції, реєстрації заяви про кримінальне правопорушення, складання обмежувального припису та його оскарження в суді.

На даний час у належному позивачу будинку зареєстровані та проживають: сам ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та двоє їх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки шлюб з відповідачем розірваний у лютому 2024 року, вона не є членом сім`ї позивача, отже втратила право користування чужим житловим приміщенням (сервітут в силу ст.ст. 401-406 ЦК України).

На підставі викладеного позивач просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок припинення сервітуту, вказуючи на пропорційність такого заходу, оскільки законне право зайняття житлового приміщення припинене.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2024 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка продовжує безперервно проживати за адресою: АДРЕСА_1 та не визнає право особистої власності позивача на вказану нерухомість, у зв`язку з чим звернулась до суду з відповідною позовною заявою (справа №№712/2627/24).

Враховуючи наявність у малолітніх дітей подружжя беззаперечного права на користування житловим приміщенням батька за адресою: АДРЕСА_1 та безперервного проживання і по теперішній час за вказаною адресою їх матері - ОСОБА_2 , суд вважав таким, що буде відповідати забезпеченню інтересів дітей подальше проживання їх матері за вказаною адресою.

За вказаних обставин, суд вважав, що відсутні законні підстави для задоволення позову, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення, оскільки таке втручання у її право проживати за місцем реєстрації разом із своїми малолітніми дітьми не є пропорційним та співмірним із переслідуваною метою.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Багінський А.М. подав апеляційнускаргу вякій,посилаючись нате,що рішенняє незаконнимта необґрунтованим,прийнятим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що відповідач ОСОБА_2 проживає у домоволодінні позивача ОСОБА_1 , вчиняє стосовно нього психологічне насильство, псує майно, чинить перешкоди у реалізації права власності, вільному користуванні і розпорядженні майном, порушує право на повагу до особистого приватного та сімейного життя. Добровільно виселятися із будинку відмовляється, що змусило ОСОБА_1 звернутися до суду з вказаним позовом, відповідач як, колишній член сім`ї позивача, втратила право на користування будинком, вона вже не є членом його сім`ї. Тобто обставини, які були підставою для проживання в будинку.

Крім того, на час подання апеляційної скарги ОСОБА_2 , відповідно до Витягу №21-03/31775 від 07 червня 2024 року, знята з реєстрації будинку АДРЕСА_1 .

Вказує, що позивач ОСОБА_1 у позові не ставив питання про виселення дітей з будинку у АДРЕСА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Білоглазенко Г.П. вказує, що подружжям внаслідок спільних трудових та грошових затрат було істотно збільшено у вартості нерухоме майно. Тому вважає, що твердження позивача про те, що він є власником будинку не відповідає дійсності, оскільки на даний час того будинку, який зареєстрований за ОСОБА_1 фактично не існує.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Як вбачаєтьсяіз матеріалівсправи тавстановлено судомпершої інстанції,відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб, про що в цей же день складено відповідний актовий запис № 140. Після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.02.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Вказане рішення набуло законної сили 26.03.2024 року.

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВРО №343951 від 25.11.2011, засвідченого Першою Черкаською державною нотаріальною конторою належить 7/25 частин будинку у АДРЕСА_1 .

Згідно з адресною карткою особи у вказаній частини будинку за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано 4 особи: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 та двоє їх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також встановлено, в провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси по справі №712/2627/24 перебуває позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права об?єктів спільної сумісної власності подружжя, в тому числі наявний двоповерховий об?єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та який внаслідок проведених подружжям поліпшень. Рішення на даний час по справі не винесено.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (стаття 405 ЦК України).

Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним

у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням (частини перша та четверта статті 156 ЖК України).

Відповідно до частини другої статті 64ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 157/648/20 (провадження № 61-8052св21) зазначено, що:

«відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

За змістом статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно з частиною другою статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін».

«у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті колегія суддів враховує баланс інтересів сторін спору.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вказувалось вище, у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Як установлено судом відповідач продовжує проживати у спірному житловому приміщенні та окрім неї та позивача, у даному житлі проживають та зареєстровані їх неповнолітні діти.

В позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що відповідач втратила право користування житловим приміщенням, оскільки не є членом сім`ї наймача, вчиняє відносно нього психологічне насилля та псує майно, а також чинить перешкоди у реалізації права власності.

Колегія суддів з огляду на наявні матеріали справи доходить висновку, що дійсно між сторонами наразі склалися неприязні відносини, однак терміновий заборонний припис стосовно кривдника стосувався саме ОСОБА_1 , а не відповідачки у справі.

Доказів притягнення ОСОБА_2 до адміністративної, кримінальної відповідальності позивачем не надано.

Та обставина, що у ЄРДР зареєстровані кримінальні провадження за зверненнями позивача відносно неправомірних дій колишньої дружини вказаних вище висновків не спростовують, але підтверджують конфліктну ситуацію, яка виникла у відносинах між колишнім подружжям.

Доказів про наявність у власності відповідача іншого житлового приміщення позивачем також надано не було.

Колегія суддів враховує те, що відповідачка втратила статус члена сім`ї ОСОБА_1 , проте, оскільки житловий будинок по провулку АДРЕСА_1 , є єдиним її житлом, до якого вона вселилася на законних підставах, в будинку зареєстровані та проживають спільні діти сторін, суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання її такою, що втратила право на користування житлом.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд , -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Багінського Андрія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Соснівськогорайонного судум.Черкаси від21травня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року.

Судді: