Постанова

від 15.05.2024 по справі 389/4466/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2024 року м. Кропивницький

справа № 389/4466/23

провадження № 22-ц/4809/707/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Письменного О.А.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 січня 2024 року та додаткове рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 лютого 2024 року у складі судді Українського В.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий змістпозовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовної заяви зазначала, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 01.08.2023 у справі № 389/2565/21 скасовано рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.02.2023 та ухвалене нове судове рішення, яким визнано протиправним та скасовано розпорядження Знам`янського міського голови ОСОБА_2 № 590-к від 04 08.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади; стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2021 по 02.09.2021 в сумі 11 792,80 грн: стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.

Зазначала, що 14.08.2023 Знам?янський міський голова прийняв розпорядження № 555-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким її поновлено на посаді та зобов?язано Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам?янської міської територіальної громади виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

У справі № 389/2565/21 на її користь було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2021 по 02.09.2021 (з дня звільнення до дня звернення до суду). Вказала, що звертаючись до суду із позовом у справі № 389/2565/21 нею була допущена технічна помилка і вона просила суд стягнути середній заробіток лише за період з дня звільнення і до дня звернення до суду, а не до дня ухвалення рішення у справі.

При цьому, фактично вимушений прогул тривав з 05.08.2021 по 14.08.2023, тобто до дня поновлення на посаді на підставі постанови Кропивницького апеляційного суду від 01.08.2023, тому позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2021 по 14.08.2023.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2021 року по 14 серпня 2023 року в сумі 293051,08 гривень.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 січня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2021 року по 14 серпня 2023 року в розмірі 293051 грн. 08 коп.

Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області на користь держави судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Додатковим рішенням Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 лютого 2024 року стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18400 гривень.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

ТЦСО Знам`янської міської територіальної громади в апеляційній скарзі зазначали, що із рішенням суду не згодні та вважають його незаконним і необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, а по самій справі має бути ухвалене нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

Представник відповідача вказував, що звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначала, що у справі № 389/2565/21 нею була допущена технічна помилка і вона просила суд стягнути середній заробіток лише за період з дня звільнення і до дня звернення до суду, а не до дня ухвалення рішення у справі. Однак, під час розгляду справи ОСОБА_1 не подавалася заява про уточнення позовних вимог, а також інші заяви про виправлення помилок.

Таким чином, вважає, що у справі № 389/2565/21 позовні вимоги про поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вже були розглянуті.

Посилаючись на постанову Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 представник відповідача зауважив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред?явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

ОСОБА_1 подала позов 19.12.2023 з пропуском трьохмісячного строку звернення до суду, а тому вважає, що позивачка має право на отримання від відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2023 року по 03 грудня 2023 року, тобто за три місяці, що передували зверненню до суду із цим позовом.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, представник відповідача зазначав, що при подачі позовної заяви до суду позивачем не зазначалися витрати, які вона понесла і які очікує понести у зв?язку з розглядом даної справи (відсутній попередній орієнтовний розрахунок витрат).

До закінчення судових дебатів ні позивач по справі, ні її представник не заявили клопотання про компенсацію витрат на професійну правову допомогу, а тому вважає, що суд не мав підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правову допомогу.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 зазначав, що рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Вважає, що посилання представника відповідача на постанову Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 є безпідставним, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, зазначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Також зазначає, що позивачем дотримано порядок, встановлений ст. 141 ЦПК України щодо звернення до суду із заявою про розподіл судових витрат, а судом першої інстанції на підставі всебічного, повного та об?єктивного встановленню всіх обставин ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

ОСОБА_1 , відповідно до рішення виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області № 233 від 24.06.2010, призначена на посаду директора Територіального центру соціального обслуговування м. Знам`янка. Звільнена з посади директора відповідно до розпорядження Знам`янського міського голови від 04.08.2021 № 590-к, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Не погодившись із вказаним розпорядженням позивач звернулася до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області із позовом про поновлення на посаді, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.02.2023 по справі № 389/2565/21 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01.08.2023 рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.02.2023 було скасоване та ухвалене нове судове рішення, яким: визнано протиправним та скасоване розпорядження Знам`янського міського голови ОСОБА_2 № 590-к від 04 08.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади, стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2021 по 02.09.2021 в сумі 11 792,80 грн.; стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.

Розпорядженням Знам`янського міського голови від 14.08.2023 № 555-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади та зобов`язано виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 серпня 2021 року по 02 вересня 2021 року в сумі 11792,80 грн та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Розпорядженням Знам`янського міського голови від 15.08.2023 № 557-к «Про звільнення та виплату грошової компенсації ОСОБА_1 » позивача звільнено з 16.08.2023 з посади директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади за угодою сторін та виплачено грошову компенсацію за невикористані частини основної та додаткових відпусток.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_4 заперечила проти апеляційної скарги рішення суду просила залишити без змін.

15.05.2024 представник ТЦСО Знам`янської міської територіальної громади Данільченко Ю.В. подав до апеляційного суду через систему «Електронний суд» заяву про відкладення розгляду справи, у зв?язку із перебуванням на лікарняному.

Зазначену причину неявки представника відповідача суд визнає неповажною, оскільки ТЦСО Знам`янської міської територіальної громади, як юридична особа не позбавлене можливості направити в судове засідання іншого представника центру.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно дост. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу за менший період ніж фактична тривалість вимушеного прогулу, не позбавляє позивача права на стягнення середнього заробітку за весь період фактичної тривалості вимушеного прогулу у разі відсутності сплати таких коштів в добровільному порядку. Заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року, але не з вини працівника, тому суд має винести рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно дочастини першоїстатті 2ЦПК Українизавданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону №108/95-ВР, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону№108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, щопрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір,одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулуабо різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі №299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01.08.2023 рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.02.2023 скасоване та ухвалене нове судове рішення, яким: визнано протиправним та скасоване розпорядження Знам`янського міського голови ОСОБА_2 № 590-к від 04.08.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади; стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2021 по 02.09.2021 в сумі 11 792,80 грн: стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Знам`янської міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону№108/95-ВРКонституційний Суд України вказав, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У свою чергу, вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно зПорядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Упостанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, на яку посилається представник відповідача в апеляційній скарзі, зроблено висновок про те, що виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця в заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина другастатті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону №108/95-ВР, тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) задляформування єдиної судової практикищодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, що передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, оскількисередній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В зазначеній постанові Велика Палата ВС зробила висновок, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України тане позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Твердження відповідача про те, що середній заробіток вже виплачений позивачу, про що відображено в постанові Кропивницького апеляційного суду від 01.08.2023, є безпідставними, оскільки даним рішенням було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2021 по 02.09.2021. Тобто за час який не охоплюється періодом зазначеним ОСОБА_1 в позовній заяві у справі, що переглядається.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржуючи додаткове рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 лютого 2024 року, представник відповідача посилався на те, що при подачі позовної заяви до суду позивачем не зазначалися витрати, які вона понесла і які очікує понести у зв?язку з розглядом даної справи (відсутній попередній орієнтовний розрахунок витрат) та не дотримано порядок, встановлений ст. 141 ЦПК України щодо звернення до суду із заявою про розподіл судових витрат.

Такі твердження представника відповідача спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до вимог ч. 2, 8ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, у позовній заяві позивач зазначила, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який складається із витрат на професійну правничу допомогу, становить 18 400,00 грн.

Після ухвалення Знам?янським міськрайонним судом Кіровоградської області рішення від 25.01.2024, представником позивача - адвокатом Федоровим З.Ф., 30.01.2024 в межах п?ятиденного строку, була подана відповідна заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в справі. До вказаної заяви були долучені копії документів, які підтверджують розмір понесених позивачем витрат: угода про захист (представництво) та надання правової допомоги від 06.12.2023, додаткова угода № 1 від 06.12.2023, квитанція до прибуткового касового ордеру № 117 від 27.12.2023, акт виконаних робіт від 29.01.2024 на підставі Додаткової угоди № 1 від 06.01.2023 (а.с.42-52).

Таким чином, представником позивача до закінчення судових дебатів у справі, тобто в межах строку передбаченого ст.141ЦПК України,було заявлено клопотання та надано докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.367,368, 374, 375,381-384,390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального центрусоціального обслуговування(наданнясоціальних послуг)Знам`янської міськоїтериторіальної громади залишити без задоволення.

Рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 січня 2024 року та додаткове рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 травня 2024 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Дуковський

О.А. Письменний