Ухвала

від 16.05.2024 по справі 904/9266/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

16.05.2024м. ДніпроСправа № 904/9266/13

за заявою Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро

про заміну сторони, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "Хліб", м. Дніпропетровськ

орган ДВС: Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про стягнення 136 000,00 грн.

Суддя Колісник І.І.

Представники:

стягувач: Оніщенко В.М. самопредставництво;

боржник: не з`явився;

орган ДВС: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 задоволено в повному обсязі позов Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Хліб" в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної казначейської служби України за місцем реєстрації Публічного акціонерного товариства "Хліб" як платника податків за кодом бюджетної класифікації 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції" штраф у сумі 68 000,00 грн та пеню у сумі 68 000,00 грн.

На виконання зазначеного рішення суду 23.12.2014 Дніпропетровському обласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України було видано відповідний наказ строком пред`явлення до 24.12.2015.

25.04.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якій заявник просить: замінити Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у справі № 904/9266/13 на Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, відновити строк для пред`явлення наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 у справі № 904/9266/13 до виконання та видати дублікат цього наказу.

Подану заяву обґрунтовано тим, що відповідно до підпункту 7.5 пункту 7 розпорядження Антимонопольного комітету України від 28.11.2019 № 23-рп "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України" (зі змінами) Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України з 15.06.2020 змінило найменування на Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, яке згідно зі статтею 15 Закону України "Про виконавче провадження" наразі є стягувачем у справі № 904/9266/13.

Крім того, заявник стверджує, що наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 у справі № 904/9266/13 був втрачений органом ДВС під час виконавчого провадження.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Бабушкінський ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції, до якого вперше звертався стягувач із заявою про відкриття виконавчого провадження, декілька разів підлягав реорганізації і на цей час зареєстрований як Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Повторно стягувач пред`явив наказ до виконання Шевченківському відділу державної виконавчої служби міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області відповідно до заяви №54-02/63 від 13.04.2018.

На неодноразові звернення стягувача про надання інформації щодо стану виконавчого провадження (листи-запити № 54-02/208 від 29.01.2020, № 54-02/454 від 09.03.2023) орган державної виконавчої служби відповіді не надав.

На думку стягувача викладене може бути визнано поважною причиною пропуску строку пред`явлення наказу до виконання та підставою для поновлення відповідного строку й видачі дубліката наказу.

Правовою підставою поданої заяви заявник зазначає, серед іншого, статтю 329 Господарського процесуального кодексу України, а також пункт 19.4 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу.

Ухвалою суду від 29.04.2024 заяву Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято до розгляду, призначено судове засіданні на 07.05.2024 та запропоновано боржнику й органу ДВС надати письмові пояснення по суті поданої заяви.

Представники учасників справи у призначене судове засідання не з`явилися, від заявника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Відомості про отримання боржником ухвали суду від 29.04.2024 відсутні.

За таких обставин, з метою виконання завдань господарського судочинства, передбачених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 07.05.2024 розгляд заяви було відкладено на 16.05.2024; повторно запропоновано боржнику, органу ДВС надати письмові пояснення по суті заяви; запропоновано стягувачу (заявнику) надати суду докази надсилання до органу ДВС запитів № 54-02/208 від 29.01.2020, № 54-02/454 від 09.03.2023 про надання інформації щодо стану виконання наказу господарського суду, а також пояснення стосовно вжитих стягувачем заходів для з`ясування указаного питання у проміжок часу після повторного пред`явлення наказу до виконання (вих. № 54-02/63 від 13.04.2018) й до моменту надсилання до органу ДВС листа-запита № 54-02/208 від 29.01.2020.

У відповідь 14.05.2024 заявник надіслав до суду письмові пояснення з відповідними доказами.

Боржник та представник органу ДВС у судове засідання, призначене на 16.05.2024, не з'явилися, про дату, час і місце засідання суду повідомлялися належним чином відповідно до вимог статей 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.

За частиною другою статті 329 Господарського процесуального кодексу України заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

За вказаних обставин неявка представників боржника та органу ДВС у судове засідання не перешкоджає розгляду заяви за їх відсутності.

Представник заявника Оніщенко В.М. у судовому засіданні надала пояснення по суті заяви.

Під час з`ясування фактичних обставин справи у межах заяви, що розглядається судом, встановлено таке.

Заява від 31.12.2014 № 3689/28/02-14 про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду у цій справі була подана заявником у межах строку для його пред`явлення до примусового виконання до Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції 05.01.2015.

Постановою головного державного виконавця Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції Пасової О.О. від 05.01.2015 було відкрито виконавче провадження.

За загальнодоступними даними з Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі АСВП) наказ господарського суду № 904/9266/13, виданий 23.12.2014, про стягнення в дохід Державного бюджету України заборгованості в загальній сумі 136000,00 грн було повернуто стягувачу постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Овсюк М.Ю. від 31.01.2018 з підстав пункту 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Повторне пред`явлення наказу господарського суду заявник здійснив відповідно до свого листа від 13.04.2018 № 54-02/63 на адресу Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, яке згідно з рекомендованим поштовим повідомленням було отримано останнім 24.04.2018. За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) станом на 24.04.2018 указаний орган державної виконавчої служби перебував зареєстрованим з відповідним кодом ЄДРПОУ юридичної особи: 34984509.

Інформація в АСВП про вчинення органом ДВС виконавчих дій за фактом повторного пред`явлення заявником наказу господарського суду відсутня. Докази повторного отримання органом ДВС зазначеного наказу також відсутні.

За інформацією з ЄДР (дата запису: 06.07.2022; номер запису: 1002241340000100672) правонаступником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), код ЄДРПОУ: 34984509 є Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (Ідентифікаційний код юридичної особи: 44703621; державна реєстрація змін найменування юридичної особи 30.12.2022), який створено на підставі Наказу Міністерства юстиції України № 2429/5 від 15.06.2022.

Листом від 29.01.2020 № 54-02/208 на адресу Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, який отримано останнім 13.02.2020, та від 09.03.2023 № 54-02/454 на адресу Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який отримано останнім 22.03.2023, заявник надсилав запити щодо надання інформації про стан виконання наказу господарського суду про стягнення з боржника у цій справі 68000,00 грн штрафу та 68000,00 грн пені.

Відповіді на указані запити заявник не отримав.

У проміжок часу після повторного пред`явлення наказу господарського суду до примусового виконання й до надсилання до органу ДВС запиту від 29.01.2020 № 54-02/208 про хід виконання виконавчого провадження, заявник-стягувач здійснював також запити через АСВП, що підтверджується наданою ним роздруківкою від 10.09.2019 та від 28.01.2020, які результату не дали.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД, МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Викладене узгоджується з частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13, від 11.03.2021 у справі №910/2954/17 та підтримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 34/425.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/617/17 (пункт 75) зроблено висновок про те, що як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено в частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України. Дана правова позиція підтримана і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/3411/14 та від 18.01.2022 у справі № 34/425.

Правонаступництво це перехід суб`єктивного права від однієї особи до іншої. Правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи може мати місце у разі коли до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що правонаступництво з підстав припинення юридичної особи потребує доведення факту реорганізації юридичної особи. Зміна найменування сторони у справі не є реорганізацією юридичної особи, а відтак не свідчить про правонаступництво, оскільки інша юридична особа не утворюється.

Згідно з частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду, заявник не надав доказів припинення боржника шляхом його реорганізації, а також відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у цій справі.

Розпорядження Антимонопольного комітету України № 5-рп від 07.05.2020, на яке посилається заявник, підтверджує те, що пунктом 7.5 указаного розпорядження з 02.06.2020 було лише змінено найменування Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України без зміни коду ЄДРПОУ юридичної особи: 20306037.

За таких обставин правові підстави для заміни заявника правонаступником в порядку, передбаченому статтями 52, 334 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Викладене є підставою не для заміни заявника сторони у справі, а для заміни його найменування у справі № 904/9266/13.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості поданої заявником заяви про поновлення строку пред`явлення наказу суду до виконання та видачу його дубліката, суд враховує таке.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 326 цього Кодексу судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених у пункті 1 статті 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин виконання судового рішення є важливою стадією судового процесу у контексті забезпечення міжнародних демократичних стандартів щодо дотримання закріпленого у статті 8 Конституції України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до частини першої, другої статті 22 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент видачі судового наказу) (далі Закон № 606-ХIV) накази господарських судів можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Статтею 23 цього Закону (у редакції, чинній на момент винесення виконавчою службою постанови від 05.01.2015) передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Повернення наказу заявнику-стягувачу мало місце 31.01.2018 з підстав пункту 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з яким виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

На час повернення заявнику наказу суду, а саме 05.10.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VIII), згідно з частиною п`ятою розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. 2 ст. 12 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Відтак, з набранням чинності Законом України № 1404-VIII та після повернення 31.01.2018 наказу господарського суду строк пред`явлення його до примусового виконання поновився на три місяці - до 30.04.2018 включно.

Повторно наказ господарського суду пред`явлено заявником до примусового виконання листом від 13.04.2018 (отримано 24.04.2018), тобто в межах визначеного законом строку.

На цей час рішення господарського суду у справі за наказом від 23.12.2014 про стягнення з боржника 68000,00 грн штрафу та 68000,00 грн пені не виконано, наказ суду після його повторного надсилання до органу ДВС заявнику не повернувся.

Викладене дозволяє дійти висновку що вказаний наказ суду втрачений, а тримісячний строк для чергового пред`явлення його до примусового виконання пропущено, оскільки остання офіційна дата повернення його стягувачу підтверджується лише постановою державного виконавця від 31.01.2018.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

За змістом пункту 19.4 розділу ХІ "Перехідні положення" цього Кодексу у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду з такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання. Можливість його поновлення не виключається за наявності поважних для того причин.

Зазначений висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), згідно з яким якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (п. 47).

Водночас, поважною причиною визнається така обставина, яка є об`єктивно непереборною та пов`язаною з дійсними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.12.2019 у справі № 904/10099/13.

Питання щодо поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання (у розумінні частини першої статті 329 ГПК України), тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від стягувача підстав унеможливили або істотно утруднювали своєчасне пред`явлення наказу до виконання, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; при цьому визначальним при оцінці поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання є встановлення моменту, з якого стягувач мав реальну можливість пред`явити відповідний наказ до виконання.

Указана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.05.2018 у справі № 917/1431/14.

Надаючи оцінку доводам заявника, покладеним в основу обставин втрати судового наказу, а також обґрунтування причин пропуску ним строку для його пред`явлення до примусового виконання, суд погоджується з доводами заявника про фактичну втрату наказу суду. Суд також доходить висновку, що строк для чергового пред`явлення наказу до виконання пропущено заявником-стягувачем з поважних причин, за обставин реального прояву ним інтересу до фактичного виконання наказу суду протягом усього часу, що передував його зверненню до суду.

За вказаних обставин заява Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання та видачі дубліката наказу підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 232 - 235, 329, п. 19.4 розд. ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про заміну сторони, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 904/9266/13 задовольнити частково.

Відмовити у задоволенні заяви про заміну Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код 20306037) на Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код 20306037).

Замінити найменування сторони у справі № 904/9266/13, а саме Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код 20306037) на Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (49004, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2, ідентифікаційний код 20306037).

Поновити строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 у справі № 904/9266/13.

Видати дублікат наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 № 904/9266/13 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Хліб" (ідентифікаційний код 00381545) в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної казначейської служби України за місцем реєстрації Публічного акціонерного товариства "Хліб" як платника податків за кодом бюджетної класифікації 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції" штраф у сумі 68000,00 грн та пеню в сумі 68000,00 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення 16.05.2024 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 20.05.2024.

Суддя І.І. Колісник