Постанова

від 15.05.2024 по справі 314/1927/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 15.05.2024 Справа № 314/1927/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№314/1927/21 Головуючий у1інстанції Кононенко І.О.

Провадження № 22-ц/807/1014/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 березня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , заінтересована особа Вільнянський відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,-

В С Т А Н О В И Л А:

Представник заявника звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження на виїзд за кордон, застосоване ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 22.12.2023 року, посилаючись на те, що вважає протиправним подання старшого державного виконавця Вільнянського ВДВС у Запорізькому районі Запорізькій області Південного МУ МЮ (м. Одеса) Манзенко Т.Л. у зведеному виконавчому провадженні № 72490876 з виконання виконавчих листів у справі № 314/1927/21 та № 314/3019/16-ц, виданого судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором поруки.

Заява обґрунтовано тим, що до 01.02.2024 року заявник з повним текстом ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 22.12.2023 року ознайомлений не був, копії матеріалів виконавчого провадження та копію ухвали йому не надсилалась. Тривалий термін за адресою реєстрації не проживає, а тому не знав про наявність такого виконавчого листа та відкритого виконавчого провадження на підставі нього. Вважає, що боржник ОСОБА_1 не ухилявся від виконання вимог виконавця, останній не був

повідомлений про наявність виконавчого провадження належним чином. У зв`язку з чим просить суд скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон.

Ухвалою Вільнянськогорайонного судуЗапорізької областівід 20березня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 27.03.2024 року подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про скасування тимчасового обмеження права на виїзд за кордон задовольнити.

Апеляційна скаргу обґрунтована тим, що Вільнянським відділом державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) при поданні заяви про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не обґрунтовано необхідність застосування саме такого виду примусу.

07 травня 2024 року від представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження права на виїзд за кордон, суд першої інтенції виходів з доведеності ухилення боржника від виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

Встановлено, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.06.2016 року по справі №314/3019/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 000000 грн. основного боргу, 637000 грн. інфляційного збільшення, 3% річних в сумі 135920,00 грн., плату за користування коштами в сумі 517200,00 грн. а всього на суму 2290120,00 грн., також судові витрати у розмірі 6890,00 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.06.2023 року по справі № 314/1927/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 285665 (двісті вісімдесят п`ять тисяч шістсот шістдесят п`ять) грн. 91 коп., яка складається з 3% річних в розмірі 90000,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 195665,91 грн.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду №314/3019/16-ц від 18.05.2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.06.2016 року по справі №314/3019/16-ц.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької від 22.12.2023 року подання Вільнянського ВДВС у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про тимчасове обмеження його у праві виїзду за кордон без вилучення паспорту громадянина України - задоволено,а саме тимчасово обмежено виїзд за межі України, громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 без вилучення паспортного документу до виконання ним своїх зобов`язань до закінчення виконавчого провадження до виконання зобов`язань, покладених на нього згідно виконавчого листа №314/1927/21 від 22.06.2023 року та виконавчого листа №314/3019/16-ц від 31.07.2023 виданих Вільнянським районним судом Запорізької області, виконавче провадження №72490876.

Підставою для обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 слугувало те, що він є боржником у зведеному виконавчому провадженні 72490876 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_3 в сумі 2587532,61 грн.

У пункті 9 частини 2 статті 129КонституціїУкраїни до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян.

Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

За приписами ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, виключно зі своєю власною волею. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав та свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за

межі України. Фізична особа може бути обмежена в здійсненні права на пересування лише у випадках, установлених законом.

Це право віднесено в ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Остання не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути їх позбавлена.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

За приписами п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання.

Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

За змістом наведених норм підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, яке полягає у вчиненні боржником дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо (узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконане Верховним Судом України 01 лютого 2013 року).

Тобто, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що впродовж здійснення виконавчого провадження боржник ОСОБА_1 зобов`язання не виконав, ухиляється від виконання покладених на нього обов`язків у виконавчому провадженні, а у разі виїзду боржника за кордон буде неможливим або ускладненим примусове виконання виконавчого листа.

Скаржником не здійснено жодного заходу щодо виконання рішення суду з 18 травня 2023 року (відмова у відкритті апеляційного провадження на рішення суду від 09.06.2016 року), що доводить невиконання обов`язків покладених на нього рішенням суду.

Посилання представника апелянта, що боржник, на виконання рішення суду, сплатив на депозитний рахунок ДВС 1000 грн, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки зазначений платіж був здійснений 26.03.2024 рок, тобто вже після постановлення оскаржуваної ухвали, що не є доказом наміру на постійній основі добровільно виконувати рішення суду.

Безпідставними єпосилання представниказаявника апеляційноїскарги навідповідну судовупрактику ВерховногоСуду,оскільки висновки узазначених справах,і усправі,яка переглядається,як івстановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ судивиходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Твердження наведені в апеляційній скарзі, що наявність статусу боржника не є підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, спростовуються фактом невиконання скаржником обов`язків покладених на нього рішенням суду та відсутністю будь-яких дій спрямованих на його виконання до винесення оскаржуваної ухвали.

Окрім цього, колегія суду звертає увагу, що здійснення сплати на депозитний рахунок ДВС 1000 грн 26.03.2024 року, також спростовує доводи апеляційної скарги, що тимчасове обмеження скаржника у праві виїзду за межі України потягне за собою позитивні наслідки виконання рішення, оскільки, саме після відмови у скасуванні такого обмеження, скаржником було здійснено часткове виконання рішення суду.

Решта тверджень апеляційної скарги зводяться до цитувань норм законодавства та не містить конкретних доводів щодо порушень судом першої інстанції процесуального чи матеріального закону при постановленні ухвали.

Приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не має, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вільнянськогорайонного судуЗапорізької областівід 20березня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 травня 2024 року.

Головуючий

Судді: