Постанова

від 21.05.2024 по справі 332/512/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.05.2024 Справа № 332/512/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 332/512/24 Головуючий у1інстанції: Сінельнік Р.В.

№ 22-ц/807/982/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

розглянув впорядку спрощеногописьмового провадженнябез викликуучасників справицивільну справузаапеляційноюскаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 06 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ

В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся досуду ізпозовом до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 1986р. по 2013р. перебував у трудових відносинах та працював на Публічному акціонерному товаристві «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (далі - ПАТ «Запоріжсталь»).

29.08.2013р. звільнений з ПАТ «Запоріжсталь» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Умови праці на робочому місті відповідачів не відповідали безпечним стандартам.

Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії від 23.07.2020р. у позивача встановлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня.

21.08.2020р. було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, за яким встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання зазначено, в т.ч., наявність на підприємствах: ПАТ«Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» шкідливих виробничих факторів.

Висновком МСЕК від 07.09.2020р. при первинному огляді позивачу було встановлено 35 % стійкої втрати професійної працездатності, позивачу встановлена третя група інвалідності.

В подальшому, висновком МСЕК від 02.01.2023р. при повторному огляді позивачу було встановлено 60 % стійкої втрати професійної працездатності, позивачу встановлена друга група інвалідності.

Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з відповідача на його користь у якості відшкодування моральної шкоди 60000 гривень, судові витрати, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 11000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 06 березня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 60000 гривень.

Стягнуто з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правову допомогу в розмірі 11000 гривень.

Стягнуто в дохід держави з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким стягнути на користь позивача 35000,00 грн. відшкодування моральної шкоди та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що розмір відшкодування не відповідає усталеній судовій практиці та моральним стражданням позивача, оскільки є завищеним; позивач умисно та свідомо сприяв виникненню професійних захворювань; розмір відшкодування витрат на правничу допомогу також є завищеним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів апелянта, посилаючись на їх безпідставність, оскільки такі зводяться до переоцінки доказів, які вже були досліджені судом першої інстанції, і яким надано належну та правильну оцінку.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першоїінстанції встановлено,що позивач перебував у трудових відносинах та працював на Публічному акціонерному товаристві «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», з 1986р. по 2013р., в тому числі в умовах впливу шкідливих факторів, що не оспорюється сторонами, та підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.9-11).

29.08.2013р. звільнений з ПАТ «Запоріжсталь» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Умови праці на робочому місті відповідачів не відповідали безпечним стандартам.

Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії від 23.07.2020р. у позивача встановлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (а.с.12-16).

21.08.2020р. було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, за яким встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання зазначено, в т.ч., наявність на підприємствах: ПАТ«Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» шкідливих виробничих факторів (а.с.17-28).

Висновком МСЕК від 07.09.2020р. при первинному огляді позивачу було встановлено 35 % стійкої втрати професійної працездатності, позивачу встановлена третя група інвалідності (а.с.86-87).

В подальшому, висновком МСЕК від 02.01.2023р. при повторному огляді позивачу було встановлено 60 % стійкої втрати професійної працездатності, позивачу встановлена друга група інвалідності (а.с.31-32).

Отже, внаслідок професійного захворювання позивач змушений певний час знаходитись на лікарняному та відновлювати здоров`я, у зв`язку із чим було порушено його нормальні життєві зв`язки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач змушений тривалий час знаходитися на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, не може вести активний спосіб життя, зміни у життєвих відносинах викликають у нього моральні страждання, він переносить фізичні страждання. Отримане позивачем професійне захворювання призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За таких обставин, з урахуванням вимог ст.23 ч.3 ЦК України, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме: у розмірі 60000 грн. з відповідача.

Суд вважав,що зурахуванням предметуспору,ціни позовута характеруправовідносин,з приводуяких усторін виникспір,складністю справита обсягомнаданих адвокатомпослуг тавиконаних робіт,витрати направову допомогув сумі11000грн.,є обґрунтованимита пропорційнимивідносно предметата цінипозову,та виконанимадвокатом роботам. Тому враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що доводи клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, не знайшли своє підтвердження. Отже, підстави для зменшення витрат на правову допомогу відсутні.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з частинами першою, другою статті 153Кодексу законівпро працюУкраїни на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частинами першою та третьою статті 13Закону України«Про охоронупраці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст. 14Закону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування віднещасного випадкуна виробництвіта професійногозахворювання,які спричиниливтрату працездатності» до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Перелік професійних захворювань за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, затверджується КМУ.

У статті 173КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до вимог ст. 1167ЦК України та ст. 247-1КЗпП України працівникам надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Згідно ст. 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту. Отже, під поняттям "моральна шкода" охоплюються негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов`язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів. Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров`я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина.

Моральна і фізична шкода після нанесення, по суті є непоправними і не завжди можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров`я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.

Глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров`я, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому.

Відповідно до роз`яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційногосуду Українивід 27січня 2004року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність у загальному розмірі 60%, його визнано особою з інвалідністю другої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, позбавлений в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з урахуванням роз`яснень, наданих в п. 9 Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» №4від 31.03.1995року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі неможливість такого повного відновлення.

Суд на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, що підтверджено висновками компетентних медичних установ.

Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров`я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, пов`язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, суд дійшов правильного висновку, що є достатнім, розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди позивачу сума у 60 000,00 грн.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що позивач свідомо та умисно сприяв виникненню професійних захворювань є неспроможними та безпідставними, оскільки шкоди здоров`ю позивача завдано саме з вини роботодавця, який не створив належні, безпечні і здорові умови праці, не впроваджував сучасні засоби техніки безпеки, не забезпечив санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійного захворювання.

Посилання на практику Верховного Суду щодо визначення розміру відшкодування моральної школи є неприйнятними, оскільки розмір такого відшкодування визначається в кожному конкретному випадку.

Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вірно виходив з наявності підстав для задоволення стягнення таких витрат.

Представник позивача просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн. В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір пронадання правовоїдопомоги від29січня 2024року,укладений міжадвокатом БіліченкоО.О.та ОСОБА_1 (а.с.77-78),акт прийманнявиконаних робіт/послуг№ 1(задоговором пронадання правовоїдопомоги від29.01.2024)на загальнусуму 11000,00грн (а.с.76),квитанцію доприбуткового касовогоордера №1від 17лютого 2024року насуму 11000,00грн (а.с.79),ордер серіїАР №1155821від 29.01.2024р.(а.с.75).

Судова колегія вважає правильним виснування суду першої інстанції щодо повного стягнення з відповідача зазначених витрат.

Згідно із частиною першою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до вимог частин першої, другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначеннісуми відшкодуваннясуд виходивз критеріюреальності адвокатськихвитрат (встановленняїхньої дійсностіта необхідності),а такожкритерію розумностіїхнього розміру,виходячи зконкретних обставинсправи.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Суд правильно вважав за можливе стягнути витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам в сумі 11000 грн., оскільки вказані витрати підтверджені документально на суму 11000 грн

Доводи скарги про необхідність зменшення таких витрат є неспроможними, оскільки наведені відповідачем аргументи є аналогічні доводам заперечень проти стягнення таких витрат, які судом першої інстанції були враховані.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 3 ч. 1ст. 133 ЦПК України).

Пунктами 1, 2, 3 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 адвокатом Біліченком О.О. заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним додаткових витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн за складання відзиву.

Відзив підписаний адвокатом Біліченком О.О., який представляє інтереси ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 29.01.2024 року.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, судова колегія враховує наступне.

Представником позивача надані докази надання позивачу правової допомоги та її оплати, в справі міститься розрахунок витрат на правничу допомогу, перелік виконаних робіт.

Розмір заявлених витрат не суперечить вимогам розумності та справедливості.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено в повному обсязі, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, ураховуючи складність та конкретні обставини справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, необхідність дотримання критерію співмірності та розумності розміру понесених стороною витрат, реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, встановлені обставини, надані ОСОБА_2 докази, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження підлягають стягненню з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 в розмірі 1500 грн.

Керуючись ст. ст.133, 141, 374,375,376,382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 року по цій справі залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерноготовариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 21 травня 2024 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков