Постанова

від 18.04.2024 по справі 910/2812/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2812/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 (суддя Привалов А. І.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 (головуючий суддя Тищенко А. І., судді Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б.),

а також на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (головуючий суддя Тищенко А. І., судді Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б.)

за заявою Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва"

про відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом

справи № 910/2812/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання"

до Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва"

про стягнення коштів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Мирець Д. С., Скок В. С., відповідача - Федотова О. С.)

ВСТУП

1. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач, як власник нежитлових будівель, розташованих на частині орендованої позивачем земельної ділянки, безпідставно зберіг за рахунок позивача грошові кошти, які мав сплачувати за користування такою земельною ділянкою.

2. Верховний Суд у цій справі розглядав касаційну скаргу позивача, який не погоджувався із висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позові з підстав відсутності у позивача, як орендаря земельної ділянки, права на повернення частини сплаченої ним суми орендних платежів шляхом її стягнення з відповідача (як власника нерухомого майна, розташованого на частині такої земельної ділянки) на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. За результатом розгляду касаційної скарги, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій без змін, про що детально викладено нижче.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" (далі - ТОВ "КЗЗО", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" (далі - ПрАТ "УКТІЗВ", відповідач) про стягнення 3 944 666,20 грн безпідставно набутих коштів, трьох процентів річних у сумі 314 546,19 грн та 1 577 428,74 грн інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

5. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ "УКТІЗВ", як власник розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 нежитлових будівель, зберегло за рахунок позивача 3 702 020,80 грн, які відповідач мав сплачувати за користування земельною ділянкою. Як стверджував позивач, дана земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 перебуває в позивача на праві оренди на підставі укладеного з Київською міською радою договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066 (із змінами внесеними угодою, зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 за № 72-6-00517. Указаний договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066 був поновлений на 10 років відповідно до договору про внесення змін до договору оренди від 04.10.2002 № 72-6-00066, що визнаний укладеним рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 910/11150/19.

6. Правовою підставою заявленого позову визначено, зокрема, частину першу статті 1212 ЦК України.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

8. Суди визнали необґрунтованими посилання позивача на положення статті 1212 ЦК України як на правову підставу заявленого позову, оскільки тлумаченням її приписів вбачається застосування такої норми саме до правовідносин власника земельної ділянки, як особи, яка відповідно до закону мала право отримати плату за користування земельною ділянкою, та особи, якій належать нерухоме майно.

9. Водночас, суди зазначили, що у даному випадку вимоги позивача ґрунтуються на тому, що останнім на підставі договору оренди протягом спірного періоду (з січня 2018 року по березень 2023 року) сплачувалась орендна плата, частину якої (з урахуванням розміру земельної ділянка, яку займає власник нерухомого майна - відповідач) позивач має намір відшкодувати за рахунок її стягнення з ПрАТ "УКТІЗВ".

10. При цьому, врахувавши специфіку та зміст спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про суперечливу поведінку позивача, як орендаря земельної ділянки, оскільки останній, шляхом поновлення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах (в частині площі земельної ділянки та розміру орендної плати), визнав свій обов`язок з оплати за користування усією земельною ділянкою, тоді як поданим позовом позивач фактично вчиняє дії зі стягнення частини сплаченої суми з відповідача.

11. З урахуванням чого, суди виснували, що у позивача не виникло право на повернення спірної частини сплаченої суми орендної плати шляхом її стягнення із відповідача, як власника нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки (відповідно до займаної площі).

12. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 заяву ПрАТ "УКТІЗВ" про відшкодування 583 644,11 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 100 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Касаційні скарги

13. ТОВ "КЗЗО" подало касаційні скарги, в яких просить скасувати рішення і постанову, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Також скаржник просить скасувати додаткову постанову та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні заяви ПрАТ "УКТІЗВ" про відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. У касаційній скарзі скаржник зазначає про ухвалення судами рішень з неправильним застосуванням частини першої статті 1212 ЦК України, частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини першої статті 27 Закону України "Про оренду землі" та за відсутності висновку Верховного Суду у правовідносинах, в яких орендар земельної ділянки стягує з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережені кошти на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без належних на те правових підстав.

15. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування без належних на те правових підстав частиною орендованої позивачем земельної ділянки за період з січня 2018 року по березень 2023 року.

16. Скаржник зазначає про помилковий висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності у спірних правовідносинах суперечливої поведінки позивача, оскільки суди не звернули увагу на те, що відповідач, після набуття в 2009 році у власність нежитлової будівлі та до лютого 2021 року, не вчиняв жодних дій з метою оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташовано таке майно. Отже, на думку скаржника, у спірному випадку має місце недобросовісна поведінка саме відповідача.

17. Також, в обґрунтування своїх доводів щодо неправильного застосування судами норм права, які визначені правовою підставою позову, скаржник посилається на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 05.10.2022 у справі № 915/767/21, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 29.03.2023 у справі № 917/115/21, від 28.06.2023 у справі № 909/1188/21, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 26.11.2020 у справі № 234/15372/17.

18. Окрім цього, скаржник посилається на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій статті 236 ГПК України внаслідок невстановлення усіх фактичних обставин даної справи, а також недослідження відповідних доказів (зокрема, в контексті підтвердження розміру заявленої до стягнення суми безпідставно збережених коштів). В цій частині доводів скаржник перелічує постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

19. У касаційній скарзі на додаткову постанову скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування частин першої - другої статті 124, частини четвертої статті 126 та частини п`ятої статті 129 ГПК України, у зв`язку із чим вважає помилковим висновок про наявність підстав для покладення на позивача обов`язку з відшкодування відповідачу "гонорару успіху" у розмірі 100 000,00 грн без урахування критеріїв реальності адвокатських витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, критерію розумності їхнього розміру, а також співмірності таких витрат із фактично наданим адвокатом обсягом юридичної допомоги в суді апеляційної інстанції. В цій частині доводів посилається на висновки Верховного Суду (у тому числі Великої Палати Верховного Суду), викладені у постановах (додаткових постановах) від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 17.01.2024 у справі № 906/462/22, від 11.04.2024 у справі № 902/113/23, від 05.07.2023 у справі № 914/2405/21, від 19.12.2023 у справі № 904/3745/22, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/16, від 20.04.2023 у справі № 917/527/18, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 14.03.2023 у справі № 910/14099/21, від 07.03.2023 у справі № 907/277/21, від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 14.07.2022 у справі № 910/7765/20, від 09.02.2023 у справі № 921/434/21.

20. Також скаржник зазначає про недотримання відповідачем частини першої статті 124 ГПК України внаслідок відсутності поданого відповідачем разом з першою заявою по суті в суді апеляційної інстанції (відзивом на апеляційну скаргу) попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. В цій частині доводів посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.12.2023 у справі № 904/2964/22, від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 08.03.2023 у справі № 755/7694/20, від 04.07.2023 у справі № 917/1655/21.

Відзив

21. ПрАТ "УКТІЗВ" подало відзиви на касаційні скарги (щодо оскарження рішення і постанови, а також додаткової постанови), у яких не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову апеляційного суду - без змін.

Узагальнені обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

22. Рішенням Київської міської ради від 08.11.2001 № 86/1520 "Про оформлення права користування земельними ділянками" надано Відкритому акціонерному товариству "Київський завод зварювального обладнання", за умови виконання пункту 12.1 рішення, в оренду земельну ділянку площею 1,79 га строком на 5 років для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд на вул. Польовій, 24 у Солом`янському районі міста Києва у зв`язку з переходом права власності на будівлі та споруди за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.08.1949 № 1713 "Про поновлення відводу земельної ділянки Виробничо-Торговельної Артілі "Металоштамп" у Жовтневому районі по Н.Польовій вул. № 37", від 27.05.1964 № 681 "Про відвод земельної ділянки Центральному конструкторському бюро механізації виробничих процесів під будівництво виробничого корпусу", від 17.10.1967 № 1719/а "Про додатковий відвод земельної ділянки Всесоюзному проєктно-конструкторському інституту зварочного виробництва під поширення території", від 21.09.1970 № 1670 "Про додатковий відвод земельної ділянки Всесоюзному проектно-конструкторському інституту зварювального виробництва під будівництво інженерно-лабораторного корпусу та перебазування заготовочного відділення і матеріального складу з території, відведеної під житлове будівництво" та виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 19.02.1986 № 133/8 "Про відведення додаткової земельної ділянки Науково-виробничому об`єднанню по випуску механічного зварювального устаткування - НВО "ВІЗВ" для будівництва лабораторного корпусу по вул. Польовій у Жовтневому районі".

23. На підставі рішення Київської міської ради "Про оформлення права користування земельними ділянками" від 08.11.2001 № 86/1520 між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Київський завод зварювального обладнання" укладено договір оренди земельної ділянки від 22.08.2002, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 35083, та 04.11.2002 зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 72-6-00066.

24. За умовами вказаного договору предметом його регулювання є надання в оренду позивачу з метою експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд земельної ділянки площею 17 900 кв. м, розташовану за адресою: вул. Польова, 24 у Солом`янському районі м. Києва; строк дії договору - п`ять років (пункт 1 договору).

25. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2008 у справі № 35/162 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Київський завод зварювального обладнання" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про внесення змін до договору задоволено: змінено цільове використання земельною ділянкою та поновлено на 10 років договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066, вважаючи укладеною угоду про внесення змін до названого договору в редакції, яка підписана Відкритим акціонерним товариством "Київський завод зварювального обладнання" на умовах, визначених угодою, зміст якої викладений у рішенні суду. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зобов`язано в установленому порядку зареєструвати зазначену угоду до договору оренди земельної ділянки. Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 у справі № 35/162.

26. 29.05.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 72-6-00517 зареєстровано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066, укладений між Київською міською радою, як орендодавцем, та Відкритим акціонерним товариством "Київський завод зварювального обладнання", як орендарем. Зокрема, даним договором внесено наступні зміни до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066: поновлено договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 за № 72-6-00066 на 10 (десять) років; внесено зміни в пункт 1 договору, де слова "для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд" замінено словами "для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом та вбудованими приміщеннями торгівельно-розважального та громадського комплексу".

27. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:69:077:0001.

28. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 910/11150/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2021, визнано укладеним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066 (із змінами, внесеними угодою, зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 за № 72-6-00517) між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" та Київською міською радою, яким поновлено вказаний договір оренди на 10 (десять) років.

29. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що згідно з податковими деклараціями ТОВ "КЗЗО" з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018-2022 роки з урахуванням поданих уточнюючих декларацій, податкові зобов`язання з орендної плати ТОВ "КЗЗО" за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24, становлять 8 743 244,59 грн, а саме: за 2018 рік - 1 843 917,93 грн, за 2019 рік - 1 843 917,93 грн, за 2020 рік - 1 690 258,10 грн, за 2021 рік - 1 843 917,93 грн, за 2022 рік - 1 521 232,70 грн.

30. Відповідно до змісту наданої позивачем довідки Комунального підприємства "Київський інститут земельних відносин" від 28.09.2015 № Ю-14423/2015, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Києва, Солом`янський район, вул. Польова, 24, має наступне функціональне призначення: землі змішаного використання: землі комерційного використання: 8070: інші землі: зайняті поточним та відведені під майбутнє будівництво: 9 830 кв.м. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: площею 8 070 кв.м (землі комерційного використання) - 32 537 281,99 грн; площею 9 890 кв.м (інші землі: зайняті поточним та відведені під майбутнє будівництво) - 7 926 678,61 грн.

31. У позовній заяві ТОВ "КЗЗО" зазначало, що податкові зобов`язання щодо плати за землю, визначені у податкових деклараціях повністю виконані позивачем, на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення.

32. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га та, яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 04.10.2022 № 72-6-00066, розміщена нежитлова будівля (літ. "І"), загальною площею 5 501,7 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389).

33. Судами також встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 6/610 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" до Дочірнього підприємства "Оргпром" (з 100 % іноземним капіталом), Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про визнання права власності, зобов`язання зареєструвати право власності та прийняти в експлуатацію об`єкт.

34. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2009 у справі № 6/610 визнано право власності Відкритого акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" на нежитлові офісні приміщення з 1-го по 2-й поверхи та з 4-го по 8-ий поверхи (групи нежитлових приміщень № 1 загальною площею 140,6 кв. м; групи нежитлових приміщень № 2 загальною площею 294,3 кв. м; групи нежитлових приміщень № 3 загальною площею 454,9 кв. м; групи нежитлових приміщень № 4 загальною площею 1008,4 кв. м; групи нежитлових приміщень № 7 загальною площею 972,6 кв. м; групи нежитлових приміщень № 8 загальною площею 964,7 кв. м; групи нежитлових приміщень № 9 загальною площею 928,8 кв. м; групи нежитлових приміщень № 10 загальною площею 1 030,6 кв. м; групи нежитлових приміщень № 11 загальною площею 1075,0 кв. м.) по вул. Польова, 24 літера "А" в м. Києві, загальною площею 6 869,9 кв. м, на нежитлову будівлю в м. Києві по вул. Польова, 24 літера "І", загальною площею 5 501,7 кв. м та нежитлову будівлю - трансформаторну підстанцію в м. Києві по вул. Польова, 24 літера "К", загальною площею 61,6 кв. м.

35. Тобто, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, та яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 04.10.2022 № 72-6-00066, розміщена нежитлова будівля (літ. "І"), загальною площею 5 501,7 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), належна на праві власності відповідачу.

36. Як вказує позивач, з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю (літ. "І"), загальною площею 5 501,7 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389) по теперішній час, орендну плату за земельну ділянку, яка використовувалась відповідачем для розміщення вказаного нерухомого майна, сплачував позивач.

37. З огляду на викладене вище, позивач вважає, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою площею 0,4176 га, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ. "І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389) і яка входить до складу земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, без достатньої правової підстави за рахунок орендаря цієї ділянки - ТОВ "КЗЗО", в період з січня 2018 року по березень 2023 року без достатньої правової підстави зберіг у себе грошові кошти на загальну суму 3 944 666,20 грн, які б мав сплатити за користування земельною ділянкою.

38. Наведені обставини і стали підставою для звернення ТОВ "КЗЗО" до суду щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 3 994 666,20 грн як безпідставно збережених за рахунок позивача в порядку частини першої статті 1212 ЦК України, а також інфляційних витрат та 3 % річних.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

39. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо суті касаційної скарги (на рішення і постанову)

40. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 10 цієї постанови).

41. Так, згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

42. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

43. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

44. З оскаржуваних у цій справі судових рішень вбачається, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили, зокрема, з обставин обізнаності позивача щодо перебування на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, який належить відповідачу, однак не зважаючи на це, у 2019 році позивачем було порушено питання щодо продовження договору оренди земельної ділянки без відмови права користування частиною, яку займає відповідач, оскільки у відповідача, як власника будівлі, залишається право за законом самостійно укласти договір оренди з власником земельної ділянки.

45. В контексті наведеного колегія суддів враховує, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

46. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

47. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

48. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

49. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку. Доцільність застосування вказаної доктрини неодноразово підтверджувалась Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 по справі № 923/875/19, від 22.06.2023 по справі № 925/1238/22, від 06.04.2023 по справі № 916/3417/21 тощо.

50. Як уже зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у 2019 році звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 910/11150/19, що набрало законної сили, позивачу поновлено договір оренди земельної ділянки на 10 років.

51. При цьому суди попередніх інстанцій врахували, що позивачем було висловлено намір щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на тих же умовах, зокрема щодо її площі та розміру орендної плати, незважаючи на те, що позивач був обізнаний щодо перебування на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 нежитлової будівлі (літ. "І"), розташованої за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), власником якої є відповідач.

52. Водночас, матеріали справи не містять доказів внесення змін до укладеного позивачем договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066 в частині площі земельної ділянки.

53. Крім того, судами встановлено, що 03.02.2021 ПрАТ "УКТІЗВ" зверталось до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24, літ. "І" для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови орієнтовним розміром 0,6 га.

54. При цьому судами попередніх інстанцій також надано оцінку листу ПрАТ "УКТІЗВ" від 14.02.2022 № 14/02, адресованому позивачу, в якому відповідач, посилаючись на набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:69:077:000, просив надати згоду орендаря земельної ділянки на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки з метою подальшого оформлення права користування. Доказів надання такої згоди матеріали справи також не містять.

55. Отже, вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили перш за все із встановлених у цій справі фактичних обставин суперечливої поведінки позивача, оскільки останній шляхом поновлення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах (в частині площі земельної ділянки та розміру орендної плати) визнав свій обов`язок з оплати за користування землею, тоді як поданим позовом, фактично вчиняє дії щодо стягнення частини сплаченої суми з відповідача.

56. Наведене у сукупності свідчить, що доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій (що стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог) про відсутність підстав для повернення позивачу частини сплаченої ним суми орендної плати шляхом її стягнення із відповідача, як власника нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки (відповідно до займаної площі).

57. Наведене, в свою чергу, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а тому відповідна підстава касаційного оскарження не дає правових підстав для скасування судових рішень у цій справі.

58. При цьому проаналізувавши висновки, викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 05.10.2022 у справі № 915/767/21, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 29.03.2023 у справі № 917/115/21, від 28.06.2023 у справі № 909/1188/21, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 26.11.2020 у справі № 234/15372/17, які, за твердженням скаржника, не були враховані попередніми судами, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суди ухвалили оскаржувані рішення і постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, за інших обставин, встановлених у справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення.

59. Так, правовідносини, які стали предметом спору у справах № 922/2060/20, № 915/767/21 та № 922/2417/19 є відмінними від спірних у межах розглядуваного спору, оскільки у зазначених справах спір виник між міською радою, саме як власником земельної ділянки, та товариством, як фактичним користувачем земельної ділянки до якого відповідне право користування перейшло внаслідок набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований такій земельній ділянці.

60. У іншій справі № 914/198/23 розглядався спір товариства щодо оскарження рішень міської ради та укладених на їх підставі договорів оренди землі з іншими особами, яке (товариство) посилалось на порушення своїх прав як власника земельної ділянки внаслідок накладення переданих міською радою земельних ділянок на земельну ділянку позивача.

61. У справі № 917/115/21 розглядався спір за позовом фермерського господарства до міської ради щодо поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

62. У справі № 909/1188/21 спір стосувався вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про державну реєстрацію та визнання права власності.

63. Крім того, у цивільній справі № 234/15372/17 (у якій касаційним судом наведено визначення принципу добросовісності, на який, в свою чергу, посилається скаржник) предметом спору взагалі були вимоги фізичної особи про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

64. Щодо інших аргументів скаржника в частині недослідження судами усіх фактичних обставин справи, а також відповідних доказів, як підстави для направлення справи новий розгляд, Верховний Суд зазначає таке.

65. Пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

66. В свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на цю норму скаржник посилається у касаційній скарзі) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

67. Тобто, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

68. Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

69. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 та від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, на які у тому числі посилається скаржник.

70. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

71. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій надали оцінку всім поданим позивачем доказам, до переоцінки яких в силу положень ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.

72. Інші доводи касаційної скарги ТОВ "КЗЗО" на рішення і постанову у цій справі підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, також направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

73. У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву ПрАТ "УКТІЗВ" на касаційну скаргу ТОВ "КЗЗО" (на рішення та постанову) у тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у даній постанові і з нормами матеріального та процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги (на додаткову постанову)

74. Частинами першою, третьою статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

75. Згідно зі статтею 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

76. Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

77. Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

78. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI визначено, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

79. Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

80. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.

81. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України).

82. Відповідно до статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

83. Основні підстави та принципи відшкодування судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, викладені у пунктах 7.1-7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21. Аналогічні висновки сформульовані в пунктах 106-108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

84. У постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація наведеного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 7.9).

85. У цій справі на підтвердження надання професійної правничої допомоги відповідач подав до суду апеляційної інстанції копії договору про надання правничої допомоги від 24.04.2023 № 24/04-2023; додаткової угоди від 15.09.2023 № 1 до договору про надання правничої допомоги від 24.04.2023 № 24/04-2023; детального опису наданих адвокатом послуг та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 19.01.2024; акта прийому-передачі від 19.01.2024 № 2 до договору про надання правничої допомоги від 24.04.2024 № 24/04-2023;

86. Сторони договору визначили взаємні права та обов`язки, у тому числі форму та розмір гонорару, порядок і строк його сплати, порядок прийняття-передачі правничої допомоги, що оформлюється відповідним актом.

87. В матеріалах справи також міститься свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5212/10 та ордер серії АІ №1531401.

88. З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд апеляційної інстанції при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання апеляційним судом норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (пункт 240 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

89. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України (пункт 42 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22).

90. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми встановлені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

91. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

92. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються, виходячи з конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу, і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та усіх обставин, що мають значення (пункт 43 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22).

93. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

94. У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

95. З додаткової постанови суду апеляційної інстанції у цій справі вбачається, що апеляційний суд детально проаналізував надані відповідачем докази на обґрунтування суми понесених витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт суд визнав обґрунтованими вимоги відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн.

96. Згідно з частиною першою статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

97. Колегія суддів зазначає, що оцінка обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердженості таких витрат вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

98. Верховний Суд вважає, що у цій справі суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у матеріалах докази, встановивши на їх підставі відповідні фактичні обставини, з урахуванням критеріїв реальності, обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу, правильно застосував положення статей 126, 129 ГПК України, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення.

99. Разом з тим, розглянувши доводи поданої ТОВ "КЗЗО" касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що вони жодним чином наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, позаяк зводяться до висловлення незгоди із здійсненною судом оцінкою зібраних у справі доказів, є проханням про їх переоцінку та втручання у виключні повноваження суду попередньої інстанції.

100. При цьому жодної неузгодженості із загальними висновками Верховного Суду, які наведені у постановах (додаткових постановах), на які посилається скаржник у касаційній скарзі (пункт 19 цієї постанови) у даному випадку також немає, позаяк у цитованих ТОВ "КЗЗО" висновках суд касаційної інстанції зазначав про певний алгоритм розподілу судових витрат, а також про базові принципи, що підлягають врахуванню під час застосовування такого алгоритму. Колегія суддів також зазначає, що відповідний розподіл здійснюється судами у кожній конкретній справі з урахуванням її особливостей.

101. Отже, перевіривши у даному касаційному провадженні дотримання судом апеляційної інстанції згаданих алгоритму та принципів ніякої неузгодженості між ними судом касаційної інстанції установлено не було. При цьому відповідні висновки Верховного Суду були враховані судом апеляційної інстанції, з урахуванням чого апеляційний суд дійшов висновку, що заявлена ПрАТ "УКТІЗВ" до стягнення сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 583 644,11 грн не відповідає принципам справедливості, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням обставин даної справи та не є розумним та виправданим в даних правовідносинах, а відтак зменшив заявлені витрати до визначеного в оскаржуваному судовому рішенні розміру (100 000,00 грн) з урахуванням наведених вище норм ГПК України.

102. Порушень цих норм позивач належно не обґрунтував і не довів. Його заперечення у цій частині колегією суддів оцінюються критично, адже такі заперечення зводяться до цитування норм процесуального закону та загальних висновків Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 126 ГПК України, однак при цьому конкретних доводів щодо порушення принципу співмірності присудженого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу касаційна скарга ТОВ "КЗЗО" не містить.

103. Інші доводи скаржника про недотримання відповідачем частини першої статті 124 ГПК України внаслідок відсутності поданого ним разом з першою заявою по суті в суді апеляційної інстанції (відзивом на апеляційну скаргу) попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, колегія суддів також визнає необґрунтованими з огляду на таке.

104. Частинами першою, другою та третьою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

105. Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

106. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України.

107. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

108. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

109. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

110. Такі висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19, від 31.03.2021 №916/2087/18, від 22.06.2023 у справі № 912/164/20, від 29.08.2023 у справі № 911/174/22, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 28.11.2023 у справі № 947/21726/20 та інші. Судова практика є сталою та послідовною.

111. Отже, Верховний Суд констатує, що застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи.

112. В свою чергу, позивач скористався своїм правом на подання заперечень щодо вимог відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінка яким надана апеляційним господарським судом, що підтверджує дотримання принципу змагальності та забезпечення можливості позивачу висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

113. Оскільки зі змісту скарги не вбачається доводів стосовно того, що позивач був позбавлений можливості висловити свої доводи щодо заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а матеріали справи навпаки містять заперечення на подану відповідачем заяву про прийняття додаткової постанови, Верховний Суд вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку що відповідні доводи не можуть бути підставою відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

114. Колегія суддів також не убачає підстав вважати, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (пункт 20 цієї постанови) не були враховані судом апеляційної інстанції, а застосування судом приписів статті 124 ГПК України не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат. Водночас, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду відсутні висновки про те, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору має безумовним наслідком відмову у відшкодуванні відповідних судових витрат. При цьому, в одній із зазначених скаржником справ (№ 755/7694/20) Верховний Суд виходив із того, що неподання заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не може бути єдиною підставою для відмови у задоволенні такої заяви, оскільки це не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило іншим учасникам спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат. Поряд з цим колегією суддів також враховуються зазначені відповідачем у відзиві справи Верховного Суду, відповідно до правової позиції у яких у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

115. Отже, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.

116. У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву ПрАТ "УКТІЗВ" на касаційну скаргу ТОВ "КЗЗО" (на додаткову постанову) у тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у даній постанові і з нормами матеріального та процесуального права.

117. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

118. Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

119. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

120. Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

121. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

122. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

123. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подані ТОВ "КЗЗО" касаційні скарги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Водночас прийняті у справі рішення, постанова, а також додаткова постанова відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Розподіл судових витрат

124. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, а також додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 910/2812/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський