Постанова

від 17.05.2024 по справі 910/5094/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5094/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 (у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О. (головуючий), Андрієнка В.В., Шапрана В.В.)

про закриття апеляційного провадження

за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог, зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

1.1. Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" (далі - Заповідник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви (далі - Монастир) про усунення перешкод у користуванні майном.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є балансоутримувачем державного майна, визначеного в Договорі № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями від 19.07.2013. Вказував на те, що строк дії вказаного договору закінчився, проте відповідач створює перешкоди у реалізації права позивача щодо користування цим майном.

1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 позов Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви задоволено повністю та зобов`язано відповідача усунути перешкоди Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" у користуванні нерухомим майном.

1.4. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - Скаржники), вважаючи, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про їх права та обов`язки, подали апеляційні скарги, в яких просили суд скасувати рішення та закрити провадження у справі.

1.5. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду відповідно від 31.10.2023 та від 28.11.2023 відкрито провадження за апеляційними скаргами та призначено їх до розгляду у судовому засіданні.

1.6. У подальшому за результатами розгляду скарг у відкритому судовому засіданні 14.03.2024 судом апеляційної інстанції винесено ухвалу, якою апеляційні провадження за апеляційними скаргами Скаржників закрито.

1.7. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов у справі пред`явлений виключно до Монастиря як юридичної особи, яка за спірним Договором №2 виступала одноосібним користувачем майна та взяла на себе відповідальність беззаперечно повернути майно в належному стані після припинення дії Договору без будь-яких відкладальних обставин (підпункт 6 пункту 3.2. Договору).

Суд також зазначив, що позивач не звертався до суду із клопотанням про залучення Скаржників у якості співвідповідачів у справі в порядку частини першої статті 48 Господарського процесуального кодексу України та не заявляв окремих позовних вимог до конкретних фізичних осіб як таких, що саме вони чинять додаткові перешкоди у користуванні майном, що перебуває на балансі Заповідника.

При винесенні оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції виходив з того, що юридичні підстави та особливості реалізації права фізичних осіб на житло, правомірність і законність реєстрації місця проживання громадян України за адресами розміщення культових будівель та споруд, переданих у тимчасове користування, не є об`єктом розгляду у межах даного спору та не належать до предмета доказування в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

1.8. Не погодившись з вказаною ухвалою, Скаржники оскаржили її у касаційному порядку.

2. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

2.1. Касаційне провадження відкрито Верховним Судом 22.04.2024 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2.2. У своїх касаційних скаргах, які за своїм змістом фактично є ідентичними, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати оскаржувану ухвалу про закриття апеляційного провадження та направити матеріали справи до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами.

2.3. При цьому Скаржники посилаються на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20, від 17.06.2023 у справі № 607/15141/20, від 04.07.2023 у справі № 607/15022/20, від 27.07.2023 у справі № 607/14983/20 щодо поширення юрисдикції загальних судів на спори щодо користування приміщеннями культових споруд монастирів (келіями).

2.4. ОСОБА_1 також звертає увагу Суду, що його місце проживання зареєстровано за місцем фактичного проживання, тобто у келії Монастиря.

2.5. У відзивах на касаційні скарги Заповідник просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

2.6. Міністерство культури та інформаційної політики України у наданому Суду відзиві на касаційні скарги просить відмовити у їх задоволенні.

2.7. Монастир у відзиві на касаційні скарги просить їх задовольнити.

2.8. 15.05.2024 Верховним Судом через систему "Електронний суд" отримано клопотання представника ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі наявності у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналогічне клопотання представника ОСОБА_2 отримано Судом 16.05.2024.

2.9. Також 15.05.2024 Судом отримані клопотання Скаржників про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

3. Позиція Верховного Суду

3.1. Дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах доводи, перевіривши дотримання апеляційним господарським судом норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

3.2. Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України, статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

3.3. Частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто, частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право учасника справи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, а також право іншої особи, яка не була учасником справи оскаржити судове рішення, за умови якщо у ньому містяться висновки (судження) про її права, інтереси та (або) обов`язки у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову за результатами розгляду справи.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Подібна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.08.2023 у справі № 707/3085/21.

3.4. Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права з огляду на статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до правосуддя, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (справа "Голуб проти України").

3.5. В такий спосіб, якщо скаржник лише зазначає про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку, а підлягають доведенню ним та, відповідно, перевірці судом.

3.6. Апеляційний господарський суд при винесенні оскаржуваної ухвали дійшов висновку, що скаржники жодним чином не довели, як саме та у який спосіб рішення у справі вплине на їх права та обов`язки, обмежившись лише посиланнями на можливість таких обставин.

3.7. При цьому суди зазначили, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254, 272 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, тобто скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме.

Водночас, за висновками суду, у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 ані у мотивувальній, ані у резолютивній частині не міститься вказівки про права, інтереси та/або обов`язки Скаржників.

3.8. Зазначений підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, яка підтверджена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 де зазначено, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у його резолютивній частині суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (правовий висновок, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г).

3.9. При цьому особа, яка не брала участі у справі внаслідок відкриття провадження за її апеляційною скаргою користується процесуальними правами й несе процесуальні обов`язки учасника справи, однак у розумінні статті 41 Господарського процесуального кодексу України вона не є учасником справи, оскільки не є стороною чи третьою особою у цій справі.

Водночас за приписами пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21, постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № 906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14, від 15.01.2019 у справі № 7/74, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18, від 28.09.2021 у справі № 908/2899/13, від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11.

3.10. З наведеного вбачається, що апеляційний господарський суд за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки повинен був відкрити апеляційне провадження. Після відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції мав першочергово з`ясувати: 1) чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, 2) про які саме, 3) в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення наявності цих обставин - вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення.

Водночас, у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, що і було здійснено судом, тому в цій частині процесуальні дії апеляційного господарського суду відповідають приписам господарського процесуального законодавства та практики його застосування.

3.11. При цьому суди виходили з того, що як вбачається з матеріалів справи, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обґрунтовані тим, що вони вважають, що мають право на апеляційне оскарження, оскільки є ченцями Монастиря та постійно проживають на території Києво-Печерської Лаври.

За доводами Скаржників, у випадку набрання законної сили оскаржуваним рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23, їх право на житло буде порушене, оскільки вони є ченцями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви.

У такому випадку у позивача будуть підстави вимагати від Скаржників звільнити приміщення, яке є предметом Договору №2 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю.

3.12. Оцінюючи наведені доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що предметом спору у даній справі є усунення перешкод у користуванні майном виключно Монастирем, при цьому майном виступають будівлі і споруди державної власності, передані на підставі Договору №2, а будь-які самостійні фізичні особи не є сторонами спірного Договору №2 та учасниками правовідносин із належного виконання його умов.

3.13. Крім того, ані позивач, ані відповідач не зверталися до суду із клопотанням про залучення фізичних осіб, які проживають (у т.ч. з реєстрацією місця проживання) за адресою розташування спірного майна державної власності, в якості співвідповідачів у справі в порядку частини першої статті 48 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому позивач не заявляв окремих позовних вимог до конкретних фізичних осіб як таких, що саме вони чинять додаткові перешкоди у користуванні майном, що перебуває на балансі Заповідника.

Також судом першої інстанції ні з власної ініціативи, ні за клопотаннями сторін не вирішувалося питання про залучення Скаржників до участі у справі у якості третіх осіб.

3.14. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позов пред`явлений виключно до Монастиря як юридичної особи, що весь період дії Договору №2 виступала одноосібним користувачем майна та взяла на себе відповідальність беззаперечно повернути майно в належному стані після припинення дії Договору №2 без будь-яких відкладальних обставин.

Водночас юридичні підстави та особливості реалізації права фізичних осіб на житло, правомірність і законність реєстрації місця проживання громадян України за адресами розміщення культових будівель та споруд, переданих у тимчасове користування, не є об`єктом розгляду у даній справі, тому не належать як до предмета доказування в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України, так і підстав та предмету позову у цій справі.

3.15. Також судом апеляційної інстанції виснувано та роз`яснено, що неврегульовані питання між відповідачем та окремими фізичними особами, що підпорядковані Монастирю або перебувають із ним у трудових, майнових, житлових, довірчих чи інших цивільно-правових відносинах, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

3.16. З огляду на викладене, з урахуванням того, що ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення не міститься положень, які свідчили про вирішення судом будь-яких питань про права, інтереси та/або обов`язки Скаржників, колегія суддів погоджується з висновком, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не створює для них жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення їх прав та не породжує будь-яких обов`язків.

Враховуючи наведене, подальші процесуальні дії апеляційного суду щодо закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є також обґрунтованими.

3.17. Оскільки інші доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 14.03.2024, Суд відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України вказує на відсутність підстав для її скасування.

3.18. Щодо клопотань з процесуальних питань у справі Суд зазначає наступне.

3.19. Під час розгляду касаційної скарги Скаржниками заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд вважає такі клопотання безпідставними та необґрунтованими зважаючи на наступне.

3.20. Відповідно до частини першої статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. При цьому підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 302 Господарського процесуального кодексу України.

3.21. Отже, якщо учасник справи звертається до Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду на підставі частин першої-четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, він має обґрунтувати, від якого саме правового висновку палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду є необхідність відступити. Якщо ж учасник справи звертається до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої цієї статті, зважаючи на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, учаснику справи також необхідно обґрунтувати наявність такої виключної правової проблеми саме у цій справі.

3.22. Таким чином, касаційний суд, з урахуванням відповідного обґрунтування поданого скаржником клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на палату, об`єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.

3.23. Як вбачається зі змісту клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вони не містять посилання на конкретно визначену ними підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як того вимагають положення статті 302 Господарського процесуального кодексу України, та зводяться до незгоди з оскаржуваним процесуальним рішенням, що саме по собі не може бути підставою для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

3.24. За таких обставин Суд відмовляє в задоволенні клопотання Скаржників про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.25. За результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 301 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій та п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Отже, вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах четвертій і п`ятій статті 301 Господарського процесуального кодексу України, покладається на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.

Скаржники не надали Верховному Суду переконливих доказів на користь того, що забезпечення справедливого судового розгляду можливе виключно за умови проведення судового засідання з повідомленням учасників та не навели обставин, які б унеможливили такий розгляд у письмовому провадженні.

Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.

Оскільки обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд не виявив, а Скаржники у клопотаннях не навели обґрунтованих доводів та не надали переконливих доказів щодо такої необхідності, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та, керуючись нормою частини шостої статті 301 Господарського процесуального кодексу України, відхиляє їх.

3.26. Додатково колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному. Як вбачається судом касаційної інстанції розглядається касаційна скарга ОСОБА_1 . В матеріалах справи наявна апеляційна скарга ОСОБА_1 з доданими документами, зокрема копією паспорта громадянина України (том 5 а.с. 27, 51).

Водночас, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначено, що провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , хоча в тексті ухвали згадується і ОСОБА_1 .

Разом з тим, така помилка, яка (з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких інших апеляційних скарг від осіб з прізвищем Музичук) мала вочевидь технічний характер, знайшла своє подальше відображення і в ухвалі про закриття апеляційного провадження. Отже, як в ухвалі про відкриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 від 31.10.2023, так і в оскаржуваній ухвалі про закриття апеляційного провадження по тексту фактично вказано " ОСОБА_1 " замість правильного " ОСОБА_1 " у відповідних відмінках.

При цьому вказане не вплинуло на прийняття апеляційним судом обґрунтованого судового рішення, не є доводом касаційної скарги та, відповідно, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, а вказані описки можуть бути виправлені Північним апеляційним господарським судом самостійно у порядку статті 243 Господарського процесуального кодексу України.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

4.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.3. За змістом частин першої та другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

4.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухвалу в межах наведених у касаційних скаргах доводів, дійшов висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

5. Розподіл судових витрат

5.1. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг та залишенням без змін ухвали суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 303, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 у справі № 910/5094/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 у справі № 910/5094/23 про закриття апеляційного провадження залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко