Ухвала

від 21.05.2024 по справі 336/368/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 травня 2024 року

м. Київ

справа № 336/368/22

провадження № 61-6770ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 8» Запорізької міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року.

Питання про відкриття касаційного провадження не може бути вирішено з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Водночас, у касаційній скарзі міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу оскарження судових рішень, проте заявник не зазначає конкретну норму (норми) права, щодо якої (яких) відсутній висновок Верховного Суду.

Верховний Суд роз`яснює заявнику, що посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок виклав апеляційний суд з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з мотивувальної частини касаційної скарги обирати норми права, з застосуванням яких не погоджується заявник, при цьому формальна вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Тобто, вищевказана підстава касаційного оскарження не обґрунтована належним чином, а саме лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, без його обґрунтування, не свідчить про виконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо належного обґрунтування у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Таким чином, заявнику необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали та уточненням обґрунтування касаційної скарги, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав).

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков