Окрема думка

від 16.05.2024 по справі 991/8725/23

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

16 травня 2024 року Справа № 991/8725/23

Головуючий (суддя-доповідач) Провадження №22-а/991/6/24

в апеляційній інстанції: Панкулич В. І.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Глотова М. С.

щодо ухвали від 16 травня 2024 року

(ЧАСТКОВО РОЗБІЖНА)

місто Київ

I. Зміст прийнятого рішення

1. 16.05.2024 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду постановила ухвалу, якою частково задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах ТОВ «Альянс ойл Україна», скасувавши ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09.11.2023 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», в частині заходів забезпечення позову щодо майна ТОВ «Альянс ойл Україна».

2. Рішення про задоволення апеляційної скарги ґрунтується на висновках, що: (1) питання про заборону вчинення дій щодо незаблокованих активів необхідно вирішувати не в судовому порядку, а в порядку, визначеному Законом України «Про санкції»; (2) визначення Законом України «Про санкції» спеціального порядку блокування активів підсанкційних осіб виключає можливість і необхідність застосування судом заходів забезпечення позову.

II. Стисла позиція щодо ухваленого рішення

3. Із рішенням колегії суддів в частині задоволення апеляційної скарги не погоджуюся, оскільки вважаю, що в її задоволенні слід було відмовити.

III. Детальні міркування

4. Моя незгода з рішенням більшості колегії суддів обґрунтовується тим, що ні в Законі України «Про санкції», ні в Кодексі адміністративного судочинства України /далі - КАСУ/ не вказано про неможливість застосування до активів заходів забезпечення позову, тобто пряма заборона це робити відсутня, в той час як положення глави 10 КАСУ, котрі передбачають право просити забезпечити позов і механізм його реалізації, чинні та ніким не скасовані. Тому, визначення Законом України «Про санкції» спеціального порядку блокування активів підсанкційних осіб не виключає можливості застосування судом заходів забезпечення позову, оскільки жодної заборони забезпечувати позов у справах про санкції цивільне процесуальне законодавство не містить.

4.1. Існування адміністративного порядку блокування активів, передбаченого ч. 8 ст. 5 Закону України «Про санкції», не виключає та не обмежує Міністерство юстиції України в праві скористатися судовим порядком забезпечення позову у справі про застосування санкцій, закріпленим в главі 10 КАСУ, оскільки вказане відповідає повноваженням суду, які йому надають згадані норми процесуального закону.

4.2. Більше того, на мою думку, механізм забезпечення позову в справах про санкції фактично виступає елементом судового контролю за законністю блокування активів, здійсненого за рішенням органу виконавчої влади на підставі ч. 8 ст. 5 Закону України «Про санкції». Необхідність такого контролю обумовлена потребою запобігти порушенням прав людини, гарантованих ст. 6 Європейської конвенції з прав людини /далі - Конвенція/ та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції.

4.2.1. Механізм блокування активів на час судового розгляду питання про застосування санкції, шляхом застосування заходів забезпечення позову, безумовно відповідає положенням ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, оскільки виходячи із ч. 2 ст. 6 КАСУ у суду є обов`язок при вирішенні заяви про забезпечення позову оцінювати чи втручання в право людини (а) передбачене законом, (б) наявна легітимна мета для його здійснення, і (в) наскільки воно є пропорційним.

4.2.2. Водночас механізм блокування активів, який передбачає ч. 8 ст. 5 Закону України «Про санкції», не покладає на особу, яка застосовує його, обов`язку застосовувати принцип пропорційності, та не передбачає практичної можливості на тривалий період заблокувати активи, щодо яких вирішується чи буде вирішуватися питання судом.

4.2.3. Безумовно забезпечення позову як і блокування активів тимчасово призводить до втручання в право людини на мирне володіння майном, а також процедура вирішення даного питання може стосуватися права на справедливий суд. Зазначене втручання судом подібне до того, яке відбувається при накладенні за рішенням слідчого судді арешту на майно особи у кримінальному провадженні.

4.2.4. Натомість механізм блокування активів на час судового розгляду питання про застосування санкції, передбачений ч. 8 ст. 5 Закону України «Про санкції», направлений на негайне, але тимчасове блокування відповідних активів. На мою думку, йдеться про блокування на період до вирішення судом питання про їх блокування через застосування заходів забезпечення позову. Й вирішення судом справи по суті, з огляду на об`єктивні обставини, не завжди може відбутися у строки для розгляду справи, передбачені КАСУ, а тому повинен існувати судовий контроль за блокуванням активів в адміністративному порядку, який убезпечуватиме власників від свавілля по суті зі сторони позивача.

4.2.5. Тому цей механізм (ч. 8 ст. 5 Закону України «Про санкції») не є альтернативою забезпеченню позову, а подібний до того, який у кримінальному провадженні передбачає ч. 9 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким надалі контроль за законністю тимчасового втручання в право людини здійснює слідчий суддя.

4.3. Згідно з ч. 8 ст. 5 наведеного закону у разі виявлення незаблокованих активів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до відповідних органів та/або посадових осіб з вимогою вчинити дії, спрямовані на тимчасове позбавлення відповідних осіб права користуватися та розпоряджатися цими активами. Така вимога центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, є обов`язковою та підлягає негайному виконанню.

4.3.1. Проте, наслідками невиконання ухвали про забезпечення позову є притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 382 Кримінального кодексу України, в той час як невиконання вимог центрального органу виконавчої влади, передбачених ч. 8 ст. 5 Законом України «Про санкції», не може призвести до притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим механізм судового забезпечення позову є більш ефективним і відрізняється від механізму адміністративного.

4.3.2. Водночас згідно із ст. 150 КАСУ суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову (ч. 1). Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (п. 1 ч. 2).

4.3.3. Тобто, механізм блокування активів не за рішенням суду може бути ще й неефективним. Особливо, коли йдеться про блокування активів, номінальним власником яких є не підсанкційна особа.

4.4. Тобто, Міністерство юстиції України до прийняття судом рішення по суті щодо застосування санкцій має дискреційне право самостійно вирішувати в якому порядку діяти - спочатку в адміністративному порядку, визначеному ч. 8 ст. 5 Законом України «Про санкції», вжити заходи, а надалі звернутися в судовому порядку, передбаченому в главі 10 КАСУ, чи відразу звертатися із заявою до суду про забезпечення позову.

4.5. Таким чином, питання про заборону вчинення дій щодо незаблокованих активів можна вирішувати як в судовому порядку, так і в порядку, визначеному ч. 8 ст. 5 Законом України «Про санкції». Вирішення питання про забезпечення позову виступає по своїй суті ефективним судовим контролем за законністю блокування, здійсненого позивачем в адміністративному порядку.

4.6. Й діюче законодавство не забороняє Міністерству юстиції України скористатися одразу двома порядками (судовим та адміністративним).

4.5. Слід зауважити, що вже сама по собі можливість апеляційного оскарження ухвали про забезпечення позову, яку підтвердив Касаційний адміністративний суд у цій справі, та відсутність в законодавстві прямої заборони на забезпечення свідчить, що суд в справах про санкції може приймати рішення щодо забезпечення позову.

5. Крім того, висновки колегії, що забезпечення позову у цій справі призвело б до порушення принципу рівності сторін перед судом і законом є нічим не вмотивованим висновком, який нелогічний та помилковий, оскільки, якщо керуватися саме такою логікою більшості колегії суддів, то в жодній справі, яка розглядається у порядку цивільного судочинства, суд не зможе приймати рішення про забезпечення позову, оскільки його рішення призведе до порушення принципу рівності сторін перед законом і судом.

Суддя: М. С. Глотов