Рішення

від 16.05.2024 по справі 160/4581/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року Справа № 160/4581/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення форми «Ф» № 993428-1319-0464 від 06.06.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30990 (тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 44 копійки за податковий період 2018 рік;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення форми «Ф» № 225715-5353-0464 від 26.04.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30990 (тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 44 копійки за податковий період 2019 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення форми «Ф» № 993428-1319-0464 від 06.06.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30 990 (тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 44 копійки за податковий період 2018 рік та № 225715-5353-0464 від 26.04.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30 990 (тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 44 копійки за податковий період 2019 рік. Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, являється протиправним та підлягає скасуванню, оскільки у позивача було відсутнє право власності на нерухоме майно та вона не користувався земельною ділянкою, як орендар, також вказано, що позивач як пенсіонер звільнена від сплати орендної плати. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

21.02.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху, через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

05.03.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання позивача та поновлено строку звернення до суду, відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

18.03.2024 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірні податкові повідомлення-рішення форми форми «Ф» № 993428-1319-0464 від 06.06.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30 990 (тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 44 копійки за податковий період 2018 рік та № 225715-5353-0464 від 26.04.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30 990 (тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 44 копійки за податковий період 2019 рік, оскільки органом місцевого самоврядування не надана інформація про розірвання договору оренди земельної ділянки та відповідно до вимог чинного законодавства позивач не звільнена від сплати орендної плати. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

05.04.2024 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що доказів повернення земельної ділянки та припинення договору оренди позивачем до ГУ ДПС у Дніпропетровській області не надала.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2003 року між ОСОБА_1 (Орендар) та Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) укладено Договір оренди земельної ділянки відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду земельну ділянку площею 0,029 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для фактичного розміщення торговельного павільйону.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено податкові повідомлення - рішення форми «Ф» № 993428-1319-0464 від 06.06.2018 року про нарахування суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30 990 гривень 44 копійки за податковий період 2018 рік та № 225715-5353-0464 від 26.04.2019 року про нарахування суми податкового зобов`язання орендної плати з фізичних осіб в розмірі 30990 гривень 44 копійки за податковий період 2019 рік.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що не відповідаєють вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

За умовами п.270.1 ст. 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю є:

270.1.1. об`єкти оподаткування земельним податком:

270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності;

270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності;

270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;

270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

При цьому, згідно з п.271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є:

271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.

Відповідно до п.271.2 ст. 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з п.274.1 ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

За приписами п.285.1 ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Умовами п.285.2 ст. 285 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

Пунктами 285.1,285.2 ст. 285 Податкового кодексу України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

За умовами п.286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Згідно з п.286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Відповідно до п.286.6 ст. 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

При цьому, умовами п.288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до п.288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Приписами п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку:

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;

288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

288.5.3. не може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Відповідно до п.п.58.1.1 п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у податковому повідомленні-рішенні зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних фінансових санкцій.

Аналіз наведених норм чинного, на час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податкового законодавства дає підстави для висновку про те, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 24.09.2003 року між ОСОБА_1 (Орендар) та Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) укладено Договір оренди земельної ділянки відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду земельну ділянку площею 0,029 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для фактичного розміщення торговельного павільйону.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону Законом України «Про оренду землі» (далі Закон № 161).

Відповідно до п.3.1-3.4 Договору оренди земельної ділянки від 24.09.2003 року сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 19 853,92 грн.

Дніпровською міською радою надана інформація щодо укладання з фізичною особою ОСОБА_1 договору оренди землі: - додатковий договір від 29.02.2012 оренди земельної ділянки, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1210100000:04:008:0017, площею 0,0290 га , цільове призначення - землі житлової та громадської забудови, нормативно грошова оцінка-571615,55 кв.м.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України).

В той же час, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Договором оренди земельної ділянки від 24.09.2003 року, укладеним між ОСОБА_1 та Дніпропетровською міською радою, передбачено: сплату позивачем орендної плати; розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку; сума орендної плати індексується у разі збільшення ставок земельного податку за умови виплати її у повному обсязі до закінчення терміну дії договору.

Відповідно до п.п 5.1-5.2 Договору оренди зазначено : «5.1 Після закінчення строку дії договору в разі його не продовження «Орендар» зобов`язаний повернути земельну ділянку «Орендодавцю» у придатному для використання стані до 30.07.2013 року. При цьому стан фіксується двухсторонніми актами обстеження ділянки. Будь-які інших документів сторони не укладають.

У разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки «Орендар» зобов`язаний повернути земельну ділянку «Орендодавцю» земельну ділянку у стані, який відповідає вимогам законодавства та умовам цього договору.».

Так, 29 березня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернолюкс» (ЄДРПОУ 41967005) було укладено договір дарування нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною, зареєстрований в реєстрі за №1188 (копія додається).

Згідно п.1 вказаного договору, Дарувальник безоплатно передає, Обдарований приймає в дар об`єкт нерухомого майна, який значиться згідно правовстановлюючого документу як - будівля кафе, (з усіма її приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка розташована на земельній ділянці, Площею - 0,0290 га, кадастровий номер - 1210100000:04:008:0017.

Позивачем надано до суду заяву від 05 квітня 2018 року відповідно до якої ОСОБА_1 повідомила Голову Дніпровської міської ради, що у зв`язку із посвідченням Договору дарування нерухомого майна 29 березня 2018 року, вона добровільно відмовляється від права користування та права оренди земельної ділянки площею 0,0290 га, кадастровий номер 1210100000:04:008:0017, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Слобожанський, 14а, яка виділялася їй у користування згідно Договору оренди земельної ділянки та просила скасувати та вилучити запис про оренду вказаної земельної ділянки.

При цьому, суд зазначає звернення позивача щодо розірвання вказаного договору не є належним доказом - саме прийняття відповідного рішення та не підтверджує факт такого розірвання.

Жодного доказу того, що вказаний договір оренди земельної ділянки від 24.09.2003 року був розірваний між позивачем та Дніпровською міською радою до суду не надано.

Згідно зі статтями 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що станом на винесення спірних податкових повідомлень-рішень договір оренди був дійсний та в спростування цього факту позивачем не надано жодних належних доказів, у зв`язку з чим суд погоджується з Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, що позивач повинна була сплачувати орендну плату за земельну ділянку відповідно до умов договору оренди земельної ділянки до моменту розірвання або закінчення строку дії такого договору.

Крім того, суд зазначає, що у постанові від 27.04.2021 року у справі № 922/2378/20 Верховний Суд здійснив розмежування понять «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

У висновку йдеться, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності орендної плати за такі земельні ділянки.

Особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання норм ПК України.

Верховний Суд відхилив посилання на те, що до спірних правовідносин суди мали застосувати положення ПК України, зазначивши таке: «Плата за землю це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності». У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.

Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача».

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т. ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою.

З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, КГС ВС дотримується висновку, що: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».

Таким чином, суб`єкт господарювання (орендар) у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки державної і комунальної власності сплачує орендну плату за фактичний період у поточному році перебування землі у користуванні, тобто до вчинення відповідних дій щодо припинення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, якщо інше не передбачено істотними умовами такого договору та повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади чи відповідній сільській, селищній, міській раді) на умовах, визначених договором.

Враховуючи, що обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права, у даному випадку повернення земельної ділянки орендодавцю згідно акту приймання-передачі, податкові повідомлення-рішення, якими визначено грошові зобов`язання з орендної плати за 2018 та 2019 роки є законними та правомірними.

Щодо доводів позивача про те, що вона звільнена від сплати орендної плти суд зазначає наступне.

Згідно пп.12.3.4, 12.3.5 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Позивач обумовлює протиправність спірних податкових повідомлень-рішень тим, що Дніпропетровською міською радою прийнято рішення від 15.02.2017 №12/18 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста». Відповідно до п.281.1 ст.281 ПК України та п.2.1 п. 2 Додатку 2 до рішення Дніпровської міської ради від 15.02.2017 №12/18 від сплати податку звільняються пенсіонери (за віком).

Суд зазначає, що Договором оренди земельної ділянки від 24.09.2003 року, укладеним між ОСОБА_1 та Дніпропетровською міською радою, передбачено: сплату позивачем орендної плати; розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку; сума орендної плати індексується у разі збільшення ставок земельного податку за умови виплати її у повному обсязі до закінчення терміну дії договору.

Суд зауважує, що прийняття Дніпропетровською міською радою рішення від 15.02.2017 №12/18, яким, зокрема, установлено на території міста місцевий податок плату за землю, не може вважатися підставою для звільнення позивача від сплати плати за землю, яка визначена Податковим кодексом України та, в тому числі, Договором оренди земельної ділянки від 24.09.2003 року.

Таким чином вказані доводи позивача не можуть слугувати підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Щодо доводів позивача, що вона звільнена від сплати плати за землю відповідно до пп.281.1.3 п.281.1 ст.281 ПКУ, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.281.1.3 п.281.1 ст.281 Податкового кодексу від сплати податку звільняються пенсіонери (за віком).

Згідно п.281.2 ст.281 Податкового кодексу України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм: - для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; - для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; - для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; - для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Рішенням Дніпропетровської міської ради №70/11 від 30.07.2003 року передано земельну ділянку площею 0,029 га. в оренду позивачу по фактичному розміщенню торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.11.3 (роздрібна торгівля та комерційні послуги).

Суд зазначає, що в 2018 та 2019 роках відповідно до Податкового кодексу України звільнялись від сплати плати за землю пенсіонери (за віком) за земельні ділянки: для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

В свою чергу суд звертає увагу, що вид використання спірної земельної ділянки не відноситься до видів використання земельної ділянки, за які пенсіонери (за віком) звільняються від сплати плати за землю.

Крім цього суд зазначає, що позивач, наголошуючи на тому, що вона звільнена від сплати плати за землю, ігнорує визначення виду використання спірної земельної ділянки, а наводить виключно розмір спірної земельної ділянки.

Таким чином суд доходить висновку, що означені доводи позивача не можуть слугувати підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, не вирішується.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв