КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 травня 2024 року Справа №640/1178/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора , Сьомої кадрової комісії
про визнання незаконним та скасування рішення кадрової комісії, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позово до Офісу Генерального прокурора (далі відповідач-1), Сьомої кадрової комісії (далі відповідач-2, Кадрова комісія), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 1/2 від 03.12.2019 про неуспішне проходження атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2042ц про звільнення позивача з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
- поновити його в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді та в органах прокуратури;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по день поновлення на службі в Офісі Генерального прокурора.
Позиції сторін
В обґрунтування позову, позивач вказує про незаконність свого звільнення із займаної посади, оскаржуваний наказ відповідач прийняв всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відповідач не конкретизував підставу звільнення, порушивши принцип правової визначеності.
Позивач стверджує, що він надав вичерпні відповіді та можливі документи, на усі запитання членів Кадрової комісії. При цьому останні не наділені повноваженнями перевіряти відомості, відображені у декларації прокурора.
Відповідач-1 вважає, що надання відповідної оцінки прокурорам щодо дотримання ними правил професійної етики та доброчесності, а також рівня їх професійної компетентності за результатами третього етапу атестації належить виключно до компетенції комісії, а тому Кадрова комісія має право на власний розсуд шляхом голосування прийняти рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації. На підставі аналізу матеріалів атестації та наданих під час співбесіди пояснень комісія дійшла до обґрунтованого висновку, що позивач не відповідає вимогам доброчесності.
Від відповідача-2 відзиву до суду не надано.
Вчинені процесуальні дії та прийняті рішення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 позовні вимоги у цій справі задоволено частково: визнані протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 №1/2 та наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2042ц. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення та органах прокуратури, з 26.12.2019. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1742560,06 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов у цій справі задоволено частково: визнані протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 № 1/2 та наказ від 21.12.2019 № 2042ц щодо звільнення позивача з посади. Поновлено позивача на посаді, з якої його було звільнено, з 25.12.2019. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 08.07.2021 в розмірі 670576 грн. 07 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.04.2023 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 скасовано, а справу №640/1178/20 направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду відповідно до положень Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
19.05.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято до провадження матеріали адміністративної справи №640/1178/20 та справу визначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
05.07.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду задоволено заяву судді Київського окружного адміністративного суду Щавінського В.Р. про самовідвід та матеріали адміністративної справи №640/1178/20 передано до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог ч. 1 ст. 31 КАС України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 05.07.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.
18.07.2023, ухвалою суду прийнято справу до провадження та визначено розглядати справу одноособово суддею Войтович І.І., за правилами загального позовного провадження, розпочати підготовку справи до судового розгляду і призначити підготовче засідання на 05 липня 2023 року о 11:00год.
20.07.2023, ухвалою суду виправлено описку щодо дати та часу призначеного по справі підготовчого судового засідання, а саме: замість вказаного "на 05 липня 2023 року о 11:00год." виправлено на - "14 серпня 2023 року о 09:30 год.".
14.08.2023 до суду надійшов відзив від відповідача Офісу Генерального прокурора, в задоволенні позову просить суд відмовити.
14.08.2023 в підготовче судове засідання прибули: представник позивача Кротюк О.В., представник відповідача Стрільчук Л.М.
В ході проведення підготовчого судового засідання представник позивача зазначив про подану заяву щодо додаткових пояснень та наданні додаткових доказів, та враховуючи думку учасника процесу, суд на місці увалив, оголосити перерву для надання представнику відповідача часу щодо підготування правової позиції за поданою заявою представником позивача.
Наступне судове засіданні призначено на 27 вересня 2023 року о 13:15 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
27.09.2023 в підготовче судове засідання прибув представник відповідача Стрільчук Л.М., представник позивача не прибув, подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи позицію учасника процесу, суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача, відкласти судове засідання на іншу дату.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 13:15 год. 13 листопада 2023 року, про що сторони по справі повідомлені належним чином.
13.11.2023 в підготовче судове засідання прибули: представник позивача Кротюк О.В., представник відповідача Кудіна Т.А.
В підготовчому судовому засіданні відповідачем Офісом Генерального прокурора подано (13.11.2023) клопотання про залишення позову без розгляду вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Представник позивача заявив клопотання із проханням суд відкласти підготовче судове засідання у зв`язку із необхідністю ознайомитись із поданим клопотанням та підготувати правову позицію.
Враховуючи думку учасника процесу, судом на місці ухвалено задовольнити клопотання представника позивача, оголошено перерву в судовому засіданні.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 10.01.2024 14:00 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
13.12.2023 представником позивача ОСОБА_2 подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду щодо оскарження рішення кадрової комісії.
10.01.2024 в підготовче судове засідання прибули: представник позивача Кротюк О.В., представник відповідача Кудіна Т.А.
В ході підготовчого судового засідання представник позивача просив суд задовольнити заяву про поновлення строку, представник відповідача просив суд позов залишити без розгляду.
Враховуючи позиції учасників процесу, суд на місці ухвалив розглянути заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в порядку письмового провадження.
15.01.2024 ухвалою суду задоволено заяву представника позивача Кротюк О.В. про поновлення строку звернення до суду та поновлено позивачу ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом до Офісу Генерального прокурора, Сьомої кадрової комісії про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії № 1/2 від 03.12.2019 про неуспішне проходження атестації; в задоволенні заяви відповідача Офісу генерального прокурора про залишення позову без розгляду - відмовлено; наступне підготовче судове засідання призначено на 13 лютого 2024 року 10:00 год.
Ухвала суду надіслана сторонам по справі.
13.02.2024 в підготовче судове засідання прибули представники: позивача - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 .
В ході проведення підготовчих дій у справі, представник позивача підтримав позов, представник відповідача проти позову заперечував.
Ухвалою суду від 13.02.2024, за згодою сторін, закрито підготовче провадження; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20 березня 2024 року о 10:30год.
Ухвала суду надіслана сторонам по справі.
20.03.2024 в судове засідання прибули: представник позивача Кротюк О.В., представник відповідача Кудіна Т.А.
В ході розгляду справи представник позивача позов підтримав, позов просить задовольнити, представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити.
Відповідно, з`ясувавши позиції сторін, у зв`язку із наданням останніми додаткових пояснень та доказів до справи, за погодженням зі сторонами, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 18 квітня 2024 року о 10:00 год.
18.04.2024 в судове засідання прибули: представник позивача Кротюк О.В., представник відповідача Кудіна Т.А.
В ході продовження розгляду справи, за відсутності заперечень сторін, судом оголошено про продовження вирішення справи у порядку письмового провадження.
Таким чином, суд продовжує розгляд справи у порядку письмового провадження.
Встановлені обставини судом
ОСОБА_1 з лютого 2010 року працював на різних посадах в органах прокуратури, та виходячи зі спірних правовідносин, згідно із наказом від 06.08.2019 № 612ц обіймав посаду - заступник начальника другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України.
У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до обласної прокуратури, позивачем на виконання вимог пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації:
іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (набрав 81 бал)
та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (набрав 117 балів).
У зв`язку із цим його допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
За наслідками проведення співбесіди Кадровою комісією відносно позивача прийнято рішення від 03.12.2019 № 1/2 про неуспішне проходження прокурором атестації. Відповідно до вказаного рішення Кадровою комісією з`ясовано обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам доброчесності прокурора.
Згідно вказаного рішення, з огляду на специфіку роботи працівників Генеральної прокуратури України та вимог щодо їх доброчесності, Кадрова комісія зазначила, що має обґрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015, 2017-2018 роки щодо володіння (користування) об`єктами нерухомого майна у зв`язку з тим, що:
- у щорічних деклараціях за 2015-2017 роки позивач не відобразив інформацію стосовно об`єктів нерухомості у м. Києві чи Київській області, які б належали йому або членам його сім`ї на праві приватної власності, або знаходились у них у користуванні; у декларації за 2018 рік позивач зазначив, що на підставі договору оренди користується квартирою в м. Києві, проте не розкрив прізвища особи яка є власником цієї квартири, а зазначив лише «Член сім`ї не надав інформацію»;
- у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік зазначено, що ОСОБА_1 користується за договором оренди квартирою в місті Києві загальною площею 65 кв м, яка належить члену сім`ї неї праві приватної власності. За результатами вивчення матеріалів атестації комісією встановлено, що право власності на вказану квартиру набуто рідною сестрою прокурора 05.12.2018. Ця ж дата зазначена ОСОБА_1 в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік як дата набуття права користування вказаним об`єктом нерухомості на підставі договору оренди. При цьому, в декларації прокурора не розкрито прізвища особи, якій належить указана квартира, а зазначено лише, що «член сім`ї не надав інформацію». Однак, у розділі 2.2 декларації не зазначено жодного члена сім`ї суб`єкта декларування;
- в період з 2015 року по грудень 2018 року ОСОБА_1 проживав у місті Києві: спочатку в гуртожитку Національної академії прокуратури України ( відомості про це не були відображені у деклараціях за вказані роки), а згодом орендував однокімнатну квартиру (відомості про це зазначені лише у декларації за 2016 рік).
Надаючи пояснення з приводу вказаних обставин, ОСОБА_1 зазначив, що не відобразив вказану інформацію в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки вважав, що чинне законодавство не вимагає відображення ним вказаних відомостей.
У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 та 2018 роки позивач не зазначив відомостей щодо інших об`єктів нерухомості (крім квартири його рідної сестри, яку він орендує з 05.12.2018), які використовувалися ним в цей період. При тому, що за наявною у комісії інформацією офіційні доходи рідної сестри позивача за останні десять років є невеликими і лише у 2016 і 2018 роках становили значні суми у національній валюті.
Комісія оцінила надані ОСОБА_1 пояснення щодо причин недекларування відомостей, які за Законом України «Про запобігання корупції» підлягають обов`язковому внесенню до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, як такі, що є непереконливими та свідчать про порушення прокурором вимог антикорупційного законодавства, та вказані обставини, а також спосіб життя прокурора, зокрема, неодноразові протягом року поїдки за кордон на відпочинок, придбання за кордоном легкових автомобілів та користування ними, викликали у членів комісії обґрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей про дійсну належність вказаної квартири лише сестрі ОСОБА_1 .
Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2042ц позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури з 24.12.2019 на підставі статті 9, пункту 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ. Підстава: рішення Кадрової комісії.
Позивач, вважає, що рішення про неуспішне проходження ним атестації та наказ про звільнення є протиправними, звернувся до суду із цим позовом.
Застосовано судом норми права та висновки суду
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та звільнення з посади в органах прокуратури на підставі такого рішення.
Відтак, спірний наказ Кадрової комісії № 1/2 від 03.12.2019 та рішення Офісу Генерального прокурора від 21.12.2019 №2042ц підлягають перевірці судом на дотримання вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначені в ч. 3 даної статті кодексу.
Вирішуючи спір суд зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
У зв`язку із імплементацією цих змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності.
Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
Положення Закону № 113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка не є складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону № 1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Закону №113-ІХ) а є самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 01.09.2021).
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
З дня набрання чинності Законом № 113-ІХ усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова "Генеральна прокуратура України" (в усіх відмінках) замінено словами "Офіс Генерального прокурора" (в усіх відмінках), а слова "регіональні" словами "обласні"; "місцеві" - "окружні".
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Суть запровадженого Законом № 113-ІХ етапу реформування прокуратури в частині кадрового перезавантаження полягала у тому, що корпус прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур мав формуватися, зокрема із уже переведених прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах та успішно пройшли атестацію у порядку, визначеному Законом № 113-ІХ.
Частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII, в редакції до внесення змін Законом №113-IX, було встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
З набранням чинності Законом №113-ІХ стаття 16 Закону № 1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (підпунктом 12 пункту 21 розділу І Закону № 1697-VII у частині третій статті 16 слова "цим Законом" замінено словом "законом").
Таким чином на час виникнення спірних правовідносин законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону № 1697-VII.
Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання такої підстави, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Приписам пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону відповідають положення статті 60 цього ж Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Водночас дію статті 60 зупинено до 01.09.2021 (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.
Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом № 1697-VII.
Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Порівнюючи співвідношення правових норм Закону № 1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, указав, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин, та дійшов висновку, що у подібних правовідносинах застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятим пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.
Правова позиція суду щодо правомірності прийняття суб`єктом владних повноважень наказу про звільнення на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, узгоджується із правовими висновками Верховним Судом у постановах від 21.09.2021 у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 24.09.2021 у справах № 160/6596/20 та № 280/4314/20, від 29.09.2021 у справах №440/2682/20 та №640/24727/19, від 17.11.2021 у справі №540/1456/20, від 25.11.2021 у справі №160/5745/20, від 22.12.2021 у справі №640/1208/20, від 28.12.2021 у справі №640/25705/19, від 29.12.2021 у справі №420/4777/20, від 10.11.2022 у справі №280/7188/20, від 03.11.2022 у справі №640/1088/20 та багатьох інших.
Відповідно за даною справою необхідно виходити з того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
Перевіряючи у справі твердження відповідача щодо наявності у кадрової комісії дискреційних повноважень на оцінку майнових питань прокурора без звернення до НАЗК та у цьому зв`язку щодо меж обґрунтованості рішення Кадровою комісією за результатами проведеної співбесіди, суд щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначена пунктом 9 розділу IV Порядку №221, висвітлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №640/1083/20, від 22.09.2022 у справі № 200/7541/20-а, від 29.09.2022 у справі №260/3026/20, від 20.10.2022 у справах № 140/17496/20 та 640/18156/20, від 06.10.2022 у справі № 640/777/20, від 18.10.2022 у справі № 640/1358/20, від 03.11.2022 у справі № 640/1088/20, від 08.11.2022 у справі № 640/1559/20, від 10.11.2022 у справі № 280/7188/20, що враховується судом в даній справі.
Відповідно до пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ та пункту 9 розділу IV Порядку № 221 в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди), за результатами якої приймається рішення кадрової комісії про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації. У разі неуспішного проходження атестації прокурором, таке рішення є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, яке має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, з огляду на що має відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України. Тому рішення Кадрової комісії можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить його дискреційним повноваженням під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.
Судом встановлено, що позивач пройшов перші два етапи атестації та був допущений до співбесіди.
Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221).
Згідно пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктом 9 розділу IV Порядку №221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Вказана інформація необхідна для цілей атестації прокурора може бути покладена в основу матеріалів атестаційної справи відповідно до Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 № 233 (далі - Порядок № 233).
Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку № 221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку №221).
Відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку № 221).
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку № 221).
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.
За даною справою, відповідно до результатів співбесіди Кадровою комісією ухвалене рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Зокрема Кадрова комісія зазначила:
«Відповідно до ст. 3 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора тощо, а тому знання вимог антикорупційного законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших встановлених Законом України «Про запобігання корупції» вимог, обмежень та заборон має свідчити про достатню професійну компетентність відповідного прокурора.
На думку комісії ОСОБА_1 під час надання пояснень щодо відсутності у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відомостей про нерухоме майно, яким він користувався у 2015, 2017, 2018 роках, не продемонстрував членам комісії цих якостей.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Кодексом професійної етики та поведінки, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (ст. 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (ст. 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (ст. 19).
Згідно зі ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначаються відомості, зокрема, про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право; такі відомості включають дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування, а у разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, або найменування юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців...».
Також, в рішенні Кадрової комісії зазначено: «...під час співбесіди Кадрова комісія № 7 (далі - Комісія) з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам доброчесності.
ОСОБА_1 в січні 2015 року призначений на посаду слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. З цього часу і до моменту проходження атестації від безперервно працював на різних посадах у Генеральній прокуратурі України, проживаючи при цьому у місті Києві. За результатами вивчення матеріалів атестації комісією встановлено, що в щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2017 роки в розділі 3 (об`єкти нерухомості) ОСОБА_1 не відобразив інформацію стосовно об`єктів нерухомості у місті Києві чи Київській області, які б належали йому або членам сім`ї на праві приватної власності, або знаходилися у них в користуванні.
У щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік зазначено, що ОСОБА_1 користується за договором оренди квартирою в місті Києві загальною площею 65 кв. м., яка належить члену сім`ї на праві приватної власності. За результатами вивчення матеріалів атестації комісією встановлено, що право власності на вказану квартиру набуто рідною сестрою прокурора 05.12.2018. Ця ж дата зазначена ОСОБА_1 в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік як дата набуття права користування вказаним об`єктом нерухомості на підставі договору оренди. При цьому в декларації прокурора не розкрито прізвища особи, якій належить указана квартира, а зазначено лише, що «член сім`ї не надав інформацію». Однак, у розділі 2.2 декларації не зазначено жодного члена сім`ї суб`єкта декларування.
Вказані обставини, з огляду на специфіку роботи працівників Генеральної прокуратури України та вимог щодо їх доброчесності, породжують обґрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2017, 2018 роки щодо володіння (користування) об`єктами нерухомого майна.
Під час співбесіди Комісією з`ясовано, що в період з 2015 року по грудень 2018 року проживав у місті Києві: спочатку у гуртожитку Національної академії прокуратури України (відомості про це не були відображені у деклараціях за вказані роки), а згодом орендував однокімнатну квартиру (відомості про зазначені лише у декларації за 2016 рік). Надаючи пояснення з приводу вказаних обставин, ОСОБА_1 зазначив, що не відобразив вказану інформацію в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки вважав, що чинне законодавство не вимагає відображення ним вказаних відомостей.
У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 та 2018 роки ОСОБА_1 не зазначив відомостей щодо інших об`єктів нерухомості (крім квартири його рідної сестри, яку він орендує з 05.12.2018), які використовувалися ним в цей період. Комісією встановлено, що офіційні доходи рідної сестри ОСОБА_1 за останні десять років є невеликими і лише у 2016 і 2018 роках становили значні суми у національній валюті.
На думку комісії, надані ОСОБА_1 пояснення щодо причин недекларування відомостей, які за Законом України «Про запобігання корупції» підлягають обов`язковому внесенню до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є непереконливими та свідчать про порушення прокурором вимог антикорупційного законодавства. Вказані обставини, а також спосіб життя прокурора, зокрема, неодноразові протягом року поїздки за кордон на відпочинок, придбання за кордоном легкових автомобілів та користування ними, викликають сумніви стосовно достовірності відомостей про дійсну належність вказаної квартири лише сестрі ОСОБА_1 ...».
Відтак, змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії свідчить про те, що причинами для його прийняття стали висновки комісії про невідповідність прокурора вимогам доброчесності.
Відповідач-1 наполягає, що висновки Кадрової комісії про невідповідність прокурора вимогам доброчесності, обґрунтовуються сумнівами членів кадрової комісії щодо відповідності витрат і набутого майна під час його роботи в органах прокуратури (або в інших державних органах) ним та його близькими особами, їхнім офіційним доходам та у справі, що розглядається, йдеться не про перевірку декларацій, що може робити лише НАЗК, а про надання Кадровою комісією під час атестації оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності.
У спірному рішенні Кадрова комісія вирішила: «...На підставі аналізу матеріалів атестації та наданих під час співбесіди пояснень Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам доброчесності прокурора. Комісія ухвалила, що заступник начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 не пройшов успішно атестацію».
Суд враховує, що здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції та Офісом Генерального прокурора не заперечуються факт того, що НАЗК наділене повноваженнями щодо перевірки декларацій прокурорів, оскільки це передбачено Законом № 1700-VII.
Водночас у справі, що розглядається, йдеться не про перевірку декларацій, а про надання Кадровою комісією під час атестації оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності.
При цьому заперечення можливості Кадрових комісій самостійно реалізовувати свої повноваження, які прямо передбачені Законом № 113-ІХ, а саме, надавати оцінку доброчесності прокурора за результатами опрацювання масиву даних у тому числі тих, які знаходяться у вільному доступі, зокрема в особовій справі прокурора та на офіційному сайті НАЗК, дослідження членами кадрової комісії всіх матеріалів атестації прокурора означало б абсолютну неможливість провести атестацію прокурорів у передбачений Законом № 113-IX спосіб та строк, оскільки повністю поставило б кадрові комісії в залежність від проведення НАЗК повних перевірок декларацій прокурорів. Кадровою комісією не здійснювався у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку контроль та перевірка декларації позивача, або моніторинг способу його життя під час проведення з ним співбесіди, вивчення матеріалів атестації і прийняття рішення за наслідками атестації позивача. Тому Кадровою комісією не приймалися передбачені Законом України «Про запобігання корупції» рішення та не формувалися висновки про порушення вимог антикорупційного законодавства.
Таким чином, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує Кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.
Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19 та № 640/1787/20, від 14 липня 2022 року у справі № 640/1083/20, від 30 серпня 2022 року у справі № 420/7408/20, у постанові від 06.04.2023 у справі №280/5045/20.
Як встановлено судом і проти чого не заперечував відповідач-1, Кадрова комісія надавала оцінку дотримання ОСОБА_1 професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що було предметом атестації на третьому етапі позивача, відповідно таким діям та висновкам Кадрової комісії суд надавитиме оцінку в даній справі.
Згідно абз. 3 п. 12 Порядку роботи кадрових комісій №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації прийняте кадровими комісіями за результатами співбесіди, повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Вмотивованість такого рішення є єдиною вимогою до обґрунтованості рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації як в цілому, так і на стадії співбесіди, зокрема, та такі вимоги Кадрові комісії мають дотримуватися при прийнятті своїх рішень про неуспішне проходження атестації.
Суд зазначає, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також, таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.
Суд враховує, що спірні правовідносини виникли між сторонами в грудні 2019 року, відповідно, Сьома кадрова комісія є тимчасовим органом, створеним та таким що припиняє свою діяльність та свої повноваження відповідними наказами Генерального прокурора (від 26.11.2019 № 302 «Про створення сьомої кадрової комісії» та 28.12.2019 № 369 «Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Генерального прокурора щодо створення кадрових комісій»).
Також, судом встановлено, що матеріали атестації прокурорів, зокрема Сьомої кадрової комісії знищені, що відображено та підтверджується Актом від 27.12.2019.
Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
Мотиви спірного рішення в частині невідповідності прокурора вимогам доброчесності фактично зводяться до висновків комісії про наявність обґрунтованих сумнівів у членів комісії щодо достовірності відомостей, вказаних у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме у щорічних деклараціях за 2015-2017 роки позивач не відобразив інформацію стосовно об`єктів нерухомості у м. Києві чи Київській області, які б належали йому або членам його сім`ї на праві приватної власності, або знаходились у них у користуванні. У декларації за 2018 рік позивач зазначив, що на підставі договору оренди користується квартирою в м. Києві, проте не розкрив прізвища особи яка є власником цієї квартири, а зазначив лише «Член сім`ї не надав інформацію». Також, у деклараціях за 2017-2018 роки ОСОБА_1 не зазначив відомості щодо інших об`єктів нерухомості, крім квартири. Вказані, обставини, а також спосіб життя прокурора, зокрема, неодноразові протягом року поїдки за кордон на відпочинок, придбання за кордоном легкових автомобілів та користування ними, викликають обґрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей про дійсну належність вказаної квартири лише сестрі ОСОБА_1 .
За обставинами по справі сторонами не заперечується, що на третьому етапі атестації позивачем були надані Кадровій комісії пояснення щодо свого проживання, декларування місць проживання за 2015, 2017, 2018 роки, придбання автомобілів (Хюндай акцент, Форд фьюжн, Ауді А6), оренди квартири у своєї сестри.
В свою чергу, Кадрова комісія на підставі наявних у неї матеріалів, відомостей з декларації позивача за спірний період, заслухавши пояснення прокурора, прийняла у справі спірне рішення.
Та, перевіряючи рішення Кадрової комісії на предмет обґрунтованості, суд зазначає наступне та робить свої відповідні висновки.
Так, судом встановлено, що автомобіль Хюндай акцент 2014 року був придбаний позивачем за 186 000 грн. в автомобільному салоні ТОВ «Богдан Авто Кіровоград» (ЄДРПОУ 37795902) за партнерською кредитною програмою із банком ПАТ «Ідея банк», та в подальшому був проданий.
Відповідно до Договору купівлі-продажу від 28.04.2014 №1980 та буклету ТОВ «Богдан Авто Кіровоград» вартість авто становить саме 186 000 грн., а не як вказує Кадрова комісії 189 000грн.
Окремо визначено суму страхування КАСКО 12071,40 грн., аванс 29000,00 грн., відсоткова ставка 0,001%, та відповідні розмірі комісії.
За кредитним договором №910.26661 від 28.08.2014 позивач отримав кредит ПАТ «Ідея банк» (ЄДРПОУ 19390819) на суму 157000грн., решту 29000 грн. сплатив власними коштами, що підтверджено квитанцією від 21.08.2014 №0922477408.
Відповідно до листа ПАТ «Ідея банк» від 23.02.2016 №06.2/29649 позивач повністю погасив свої кредитні зобов`язання перед банком за вказаним вище договором.
В наступному, даний автомобіль позивач продав 24.03.2016 за 370000грн. гром. ОСОБА_4 , що підтверджено договором від 24.03.2016 №00065/11/8046/2016.
Інші два автомобілі Форд фьюжн, Ауді А6 були придбані в США на Публічних торгах (аукціон). Вказані автомобілі були з пошкодженнями внаслідок ДТП. При цьому спочатку був придбаний Форд фьюжн 2016 року випуску на аукціоні на ринку пошкоджених авто за 8580 дол. США, що підтверджено Інвойсом R233217 від 12.04.2017 та МДUA902010/2018/101399 від 28.02.2018. Авто зареєстрований за позивачем 30.03.2018 та пізніше проданий гром. ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу 8043/2019/1398857 від 06.04.2019 за 315000грн.. Після цього за аналогічною процедурою публічних торгів (аукціону) був придбаний автомобіль Ауді А6 2016 року випуску (з пошкодженнями) вартістю 7200 дол. США. В справі наявний Інвойс №187384 від 18.05.2018 та МД UA100010/2019/3259550 (дата не читаєма). Сума розмитнення склала 131500 грн., доставка до місця відправки 400 дол. США та з урахуванням митних платежів вартість авто Ауді А6 становила 488203 грн.
Виходячи із сумнівів Кадрової комісії, що виражаються із поставлених питань позивачу під час співбесіди, такі були зосереджені на вартості придбаних автомобілів, що різнилася із ринковою вартістю таких на момент укладання договорів купівлі продажу.
Суд зауважує, що всі первинні документи щодо ціни автомобілів, їх розмитнення, перепродажі, були надані Кадровій комісії та враховуючи позицію та висновки Кадрової комісії, суд вважає їх такими, що не піддаються обґрунтованості та не доведені належними доводами в силу викладених зауважень. Судоми не встановлено яким чином сумніви щодо різниці вартості придбаних автомобілів із ринковою їх вартістю вливають на достовірність відомостей первинних документів позивача, що підтверджують їх придбання, розмитнення, наступний перепродаж. Позивачем підтверджено обставини придбання, розмитнення та перепродажу авто, сумнівів у Кадрової комісії щодо платоспроможності позивача не виникало, враховуючи посаду та доходи від займаної посади, відповідно, з наявних у справі документів, судом не встановлено порушення прокурором доброчесності, відповідачем-1 не доведено обґрунтованість рішення Кадрової комісії, наявних сумнівів останньої під час проведення співбесіди.
Щодо поїздок позивача за кордон, вбачається, що згідно довідки Державної прикордонної служби України від 10.02.2020 № 184/A-1997 ОСОБА_1 перетинав кордон України 11.03.17 (виїзд)-17.03.2017 (в`їзд), 13.05.2018(виїзд)-17.05.2018(в`їзд), 06.09.2019 (виїзд)-11.09.2019 (в`їзд).
Суд зауважує про відсутність обґрунтованих доводів Кадрової комісії щодо сумнівів у праві позивача здійснювати виїзд за кордон у спірний час, враховуючи те, що виїзди останнього, з огляду на їх тривалість та інтервал, не можуть свідчити про щось негативне в бік позивача. Як встановлено, за період свого життя ОСОБА_1 лише тричі перетинав кордон України, що підтверджено належними доказами.
Судом не встановлено обґрунтованості сумнівів Кадрової комісії щодо доброчесності позивача з приводу вказаних поїздок за кордон. Суд не вбачає підстав вважати, що неодноразові виїзди за кордон України протягом року ОСОБА_1 , негативно впливають на доброчесність прокурора, враховуючи право на відпочинок останнього. Відповідачем-1 протилежного суду не доведено.
Щодо недекларування, як стверджує Кадрова комісія, жодного об`єкту нерухомості, то позивачем надано було до комісії ґрунтовні пояснення з цього приводу як письмово, так і під час співбесіди. Суд враховує обставини знищення відеозапису.
Також, судом враховано, що за п.78 роз`яснень НАЗК від 03.02.2021 № 1, згідно якого відомості про зареєстроване місце проживання без закріплення конкретної кімнати, житлової площі за особою не підлягають декларуванню. Позивачем пояснювалось під час співбесіди, що у період часу з 2015 по 2017 року він проживав у гуртожитку Національної академії прокуратури України за адресою: АДРЕСА_1 . Коли стало питання про відображення у декларації інформації про фактичне місце свого проживання позивач не міг вказати гуртожиток академії, оскільки, на той час усі слідчі, в тому числі і позивач ОСОБА_1 , проживали у вказаному приміщенні на підставі листа заступника генерального прокурора. Жодних приміщень (кімнат) за позивачем належними на це документами не закріплювалось.
Згідно компетентних роз`яснень НАЗК щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю» Закон передбачає обов`язок зазначати в декларації окремі об`єкти, які належать суб`єкту декларування або члену його сім`ї на праві користування. Такими правами користування можуть бути: оренда, сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, у тому числі генеральної довіреності, інші права, передбачені законом. Визначення зазначених категорій наведено у Цивільному кодексі України.
Згідно вищевказаних прав користування у позивача, жодна з підстав згідно норм чинного законодавства не виникла.
Крім того, право користування це цивільно-правовий інститут, який виникає на підставі юридичного правочину. Будь-яких правочинів щодо житла в гуртожитку позивачем із академією не укладались. Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Стаття 811 ЦК України в імперативному порядку встановлює письмову форму для договору найму (житла), що також співвідноситься з вимогами житлового кодексу України.
Крім того, згідно ст. ст. 395 (сервітут, емфітевзис, суперфіцій), 572 (застава) 744 (договір довічного утримання (догляду) Цивільного кодексу України визначено ряд прав користування чужим майном.
Договір оренди (найму) житлового приміщення або інший вид договору, на підставі якого в позивача могло б виникнути право користування між ним та навчальним закладом в будь-якій формі не укладався та відповідно не реєструвався.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №45 від 24.01.2006 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572» («Правила користування приміщеннями житлових будинків») користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди).
Позивач не мав ані свідоцтва про право власності, ні договору оренди на житло, ані ордеру на вселення в якому він фактично проживав. Конкретне житло за позивачем не закріплювалось.
Суд вважає, що у позивача не було будь-яких правових підстав для відображення інформації щодо проживання у гуртожитку Національної академії прокуратури України, що виключає обґрунтованість тверджень Кадрової комісії з приводу недекларування позивачем жодного об`єкту нерухомості у спірний період.
Відтак, обґрунтовані сумніви Кадрової комісії судом не встановлено, відповідачем-1 суду не доведено.
Щодо квартири сестри позивача, судом встановлено, що під час співбесіди, позивач Кадровій комісії пояснив та документально підтвердив, що він орендує квартиру у своєї сестри про що ним було надано копію договору оренди від 31.12.2018. Враховуючи сумніви Кадрової комісії щодо належності квартирі саме сестрі позивача, позивачем надано до суду копію договору від 05.12.2018 купівлі-продажу квартири.
Стосовно доходів сестри позивача, представником в ході розгляду справи зазначено, що у позивача відсутні будь- які законні способи та методи отримати таку інформацію всупереч волі його сестри. Окрім того, Закон 113 не покладав на його сестру жодних обов`язків з надання такої інформації як позивачу в процедурі його атестації, так і Кадровій комісії, що відповідно, обумовлює об`єктивну неможливість покладення на позивача невиправданого та не передбаченого Законом 113 тягаря доведення питання доходів його сестри.
Суд вказує, що Кадровій комісії була надана вся можлива та відома позивачу інформація щодо орендованого житла у сестри та погоджується, що позивач не мав пояснювати та доводити Кадровій комісії фінансове становище його сестри.
Відтак, судом не встановлено обґрунтованості сумнівів Кадрової комісії щодо доброчесності позивача в питанні права оренди квартири у сестри. З наданих пояснень та документів, що містяться також в матеріалах справи, суд не вбачає підстав для знаходження обґрунтованості тверджень комісії щодо наявності в діях прокурора порушень вимог антикорупційного законодавства, в силу наданих Кадровій комісії повноважень.
Відтак, у спірному рішенні Кадрової комісії судом не встановлено підставності дій останньої та таких їх обґрунтованості в силу предмету проведення третього етапу атестації.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач в 2022 році проходив повторно процедуру атестації на етапі співбесіди з відповідною кадровою комісією, за наслідком якої так само піднімалося питання придбання квартири сестрою позивача. Відповідна кадрова комісія повторно прийняла негативне рішення відносно неуспішного проходження атестації ОСОБА_1 де в основу поклала сумнів щодо спроможності придбання цієї квартири сестрою позивача.
Рішення кадрової комісії від 12.09.2022 №5 є предметом оскарження в іншій справі 640/17466/22, яка 08.05.2023 передана ОАСКом для розгляду Київському окружному адміністративному суду.
Відповідно, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі №640/17466/22, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема рішення кадрової комісії від 12.09.2022 №5 про неуспішне проходження атестації визнано протиправним та скасовано.
Суд враховує наданий до справи експертний висновок ТОВ «Дослідницький інформаційно-консультаційний центр» судово-економічної експертизи від 30 січня 2023 року № 1-30/01/2023-сее.
На вирішення експертизи було поставлене наступне запитання: «Чи підтверджується документально наявність грошових коштів та можливість придбання громадянкою ОСОБА_6 квартир під номером АДРЕСА_2 на загальну суму 3 316 800 грн.?».
Висновком експерта вбачається, що «В результаті проведення судово-економічної експертизи, на підставі документів наданих на її проведення, а саме відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків фізичної особи та розписки від 01 червня 2017 року, експертом документально підтверджується наявність грошових коштів та можливість придбання громадянкою ОСОБА_6 квартир під номером АДРЕСА_2 на загальну суму 3 316 800 грн.».
Вказана експертиза була виконана на підставі первинних документів, які включають в себе не тільки пояснення осіб, а й договори купівлі-продажу об`єктів нерухомості, відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, розписку про отриману позику в розмірі 3400000 гривень від 01 червня 2017 року, підписаної ОСОБА_6 .
Суд враховує висновок експерта в силу положень ст. ст. 72-77 КАС України та зазначає, що належним і допустимим доказом, а саме, експертним висновком спростовуються припущення Кадрової комісії щодо відсутності грошових коштів та неспроможності ОСОБА_6 придбати відповідні квартири: під номером АДРЕСА_2 .
Також, суд враховує, що оригінал вказаного експертного висновку долучено до матеріалів справи 640/17466/22 та як наслідок, долучення до даної справи засвідчену належним чином адвокатом Кротюком О.В. копію вказаного вище експертного висновку.
Відтак, обґрунтованості в рішенні Кадрової комісії щодо необхідності доводити платоспроможність сестри позивача на придбання майна, що було в оренді у позивача, судом не встановлено, та враховано, що сумніви Кадрової комісії позивачем спростовані вказаним висновком експерта.
Стосовно внесення відомостей в декларації вкладки («випадаючого» меню) «член сім`ї суб`єкта декларування», судом встановлено, що позивачем детально письмово надано пояснення, що його сестра не є членом його сім`ї. Вона не бажає надавати будь-кому будь-які відомості про себе, у зв`язку з чим, варіант «випадаючого» меню при заповнені електронної декларації «член сім' суб`єкта декларування» не змінює по суті жодного змісту з задекларованої інформації стосовно квартири сестри, що перебуває в оренді позивача. Позивач під час співбесіди надавав пояснення членам Кадрової комісії, що наведене може свідчити лише про технічну помилку в заповнені декларації, оскільки в розділі декларації «Члени сім`ї» відомості про те, що сестра позивача є членом сім`ї в розумінні закону «Про запобігання корупції» ним не наведені. Вказана помилка є опискою та має суто технічний характер, яка при цьому, не змінює жодного статусу відомостей, що були наведені позивачем у відповідній декларації.
Враховуючи, що у рішенні Кадрової комісії не прослідковується врахування таких пояснень та доводів позивача, не надання їм оцінки, що на переконання суду свідчить про необґрунтованість прийнятого комісією рішення.
Відтак, судом не встановлено, що спірне рішення Кадрової комісії відповідає принципу обґрунтованості. Протилежного відповідачем-1 суду не доведено.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 Закону України "Про прокуратуру" діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19).
Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації "Судді та прокурори в демократичному суспільстві" прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб`єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.
Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов`язків.
Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.
Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.
Чинне законодавство не містить визначення поняття "доброчесність", яке використовується у процедурі атестації прокурорів.
Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб`єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №600/1450/20-а.
Зміст дотримання правил професійної етики та доброчесності прокурора, полягає, зокрема, у виконанні норм ст. 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженої Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017, в якій зазначено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Суд враховує, що з моменту повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1 від 07.07.2023, маючи звання підполковника, у квітні 2022 року добровільно мобілізований до лав Збройних Сил України на рядову посаду із званням солдат де приймав участь у заходах оборони та з грудня 2022 року по даний час виконує завдання із забезпечення захисту та стійкості об`єктів критичної інфраструктури у складі Департаменту захисту критичної інфраструктури Держспецзв`язку. За час проходження військової служби, маючи статус прокурора (вивільнений для проходження військової служби), за успішне виконання завдань неодноразово нагороджувався подяками та відзнаками, серед яких почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест» (наказ №1052 від 16.05.2023) та відомча відзнака Держспецзв`язку «Вогнепальна зброя» (наказ №54-3 від 06.04.2023).
Виходячи з вищезазначеного та встановленого судом, позицій Верховного Суду щодо необхідності проведення в рамках атестації прокурорів моніторингу способу життя прокурора або ж повної перевірки його декларацій НАЗК, як необхідної умови для реалізації кадровою комісією наданих їх пунктом 15 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ та підпунктом 3 пункту 9, пунктів 11 та 13 Порядку № 221 повноважень на виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, суд зазначає, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб`єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.
Відповідно, під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства, передбаченими статтею 2 КАС України, досліджують пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо розбіжностей встановлених Кадровою комісією під час проведення співбесіди, судом встановлено, що висновки відповідача-2, які стали підставою для прийняття спірного рішення, спростовані.
Суд відмічає, що завданням Кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).
У процедурі атестації обґрунтовані сумніви уповноваженої комісії набувають значення, а прокурор, який має намір підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, повинен спростувати такі сумніви, або довести їх необґрунтованість. В протилежному випадку, задля досягнення мети запровадженої реформи прокуратури, такі сумніви можуть бути витлумачені не на користь особи.
З огляду на визначення нового місця прокуратури в системі державної влади України, вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді та має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо (рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(ІІ)/2020), то колегія суддів уважає застосовними до спірних правовідносин висновки ЄСПЛ у рішенні по справі "Джоджай проти Албанії" (Xhoxhaj v. Albania) від 09.02.2021 (заява №15227/19), що набуло статусу остаточного 31.05.2021, з приводу результатів процедури оцінювання щодо заявниці, у результаті якої її звільнили з посади судді Конституційного суду внаслідок недекларування частини активів на банківському рахунку та спільної із чоловіком квартири.
Зокрема, ЄСПЛ у вказаній справі зазначив, що варто також враховувати особливості широко застосовних процесів аудиту активів. На думку Суду, з урахуванням того, що особисті або сімейні статки зазвичай накопичуються протягом трудового життя, встановлення жорстких часових обмежень для оцінювання статків значно обмежило б і вплинуло на здатність органів влади оцінювати законність усіх статків, набутих протягом професійної кар`єри особою, яка проходить перевірку. У зв`язку з цим оцінювання статків має певні особливості на відміну від звичайних дисциплінарних розслідувань, які потребують надання державі-відповідачу більшої гнучкості в застосуванні встановлених законом обмежень, сумісних із метою відновлення та зміцнення довіри суспільства до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності, якого очікують від представників судової системи (п.349).
ЄСПЛ також зазначив, що покарання, застосовані до заявниці, відповідали висновкам, зробленим органами перевірки, зокрема, про те, що вона подала неправдиву декларацію та приховала статки, подала неточну декларацію про інші статки та, як було встановлено, підірвала довіру суспільства до системи правосуддя. Як вважає Уряд, держава вимагає від державних службовців дотримання конституційних принципів, на яких вона заснована (п.401).
Також, для цілей "цивільно-правової" частини пункту 1 статті 6 Конвенції те, що тягар доведення перейшов на заявницю під час процедури перевірки саме собою не було свавільним. Суд вважає, що, беручи до уваги процес оцінювання особистих або сімейних статків, накопичених протягом професійного життя судді, пом`якшувальні обставини, передбачені в Законі про перевірку, неподання заявницею документів, що підтверджують об`єктивну неможливість продемонструвати законний характер доходу її партнера та її власне неповідомлення про майно в момент його придбання, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо стверджуваного порушення принципу правової визначеності не було (п.352, 353).
Відповідно, слід відмітити, що достовірність відомостей, вказаних у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині незазначення прокурором у декларації майна, яке знаходиться у його власності чи власності його близьких родичів, викликали обґрунтований сумнів членів кадрової комісії з приводу дійсної належності означеної квартири сестрі позивача.
Суд вказує, що «зауваження» до позивача стосовно його відповідності критерію доброчесності, а саме відповідність офіційних доходів витратам позивача та його близьких родичів щодо придбання нерухомого майна, легкових автомобілів, подорожей за кордон є необґрунтованими та недоведеними, прокурор має підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, повинен спростувати наявні сумніви, або довести їх необґрунтованість, що встановлено судом та доведено матеріалами справи.
Суд констатує, що комісією не надано належної та повної оцінки всім наявним матеріалам, в тому числі поданим поясненням позивача та документам в їх підтвердження (придбання автомобілів, поїздки закордон; з яких саме джерел комісією отримано інформацію щодо доходів сестри позивача, що відображає вказана інформація повноту джерел їх отримання; що та як підтверджено позивачем документально право власності його сестри на квартиру за адресою: ОСОБА_1 (орендує позивач із 2018 року), а також відповідно наявність доходів на її придбання; чи надано позивачем пояснення щодо незазначення останнім у повному обсязі інформації відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» стосовно орендованого майна (квартир) у період 2015, 2017-2018 роки (в т.ч. і повноту відомостей щодо оренди квартири сестри).
За наявним у справі доказами, судом не встановлено належного дотримання Кадровою комісією, в межах наданих їй повноважень, процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, що визначено підпунктом 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221, а саме належної перевірки відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, враховуючи надані прокурором пояснення, письмові документи, наявні відомості з декларацій, поданих прокурором.
Щодо спірного наказу про звільнення Офісу Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2042ц, судом встановлено та не заперечувалось представником позивача, що на виконання а даною справою постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 наказом Генерального прокурора від 17.05.2022 № 663ц ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 17.05.2022 № 664ц ОСОБА_1 на підставі його заяви та витягу із наказу командира військової частини від 14.04.2022 № 36 увільнено від виконання обов`язків заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України у зв`язку із вступом на військову службу за призивом під час мобілізації на особовий період із збереженням посади та середнього заробітку до дня фактичного звільнення (ст. 119 КЗпП України).
Наказом Генерального прокурора від 26.07.2022 № 1049ц до вищевказаного наказу (від 17.05.2022 № 664ц) відповідно до ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 було внесено зміни та виключено з нього словосполучення «середній заробіток» у відповідних відмітках.
Відповідно до пп. 3 п. 7 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, положення щодо проходження атестації поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених пп. 1 і 2 п. 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Згідно з положеннями п. 32 розділу V Порядку № 221, у випадку прийняття судом рішення про поновлення прокурора на посаді такий прокурор допускається до проходження того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне її проходження.
З урахуванням викладеного кадрова комісія Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури (далі - Комісія) прийшла до висновку, що ОСОБА_1 підлягає включенню до графіку та у визначений комісією час та місце позивачем прийнято участь у співбесіді (третій етап атестації). Однак, за результатами співбесіди членами Комісії відповідно до п. п. 13, 17 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, п. 16 розділу IV Порядку № 221, прийнято рішення від 12.09.2022 № 5 про неуспішне проходження позивачем атестації.
Вказане рішення кадрової комісії від 12.09.2022 № 5 та наказ Офісу Генерального прокурора від 06.10.2022 №1937ц про звільнення позивача, оскаржено останнім до адміністративного суду у заданій вище судом справі № 640/17466/22.
Судом встановлено з пояснень сторін, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за даною справою був виплачений відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно судом встановлено протиправність наказу Кадрової комісії від 03.12.2019 №1/2, таке рішення не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає скасуванню.
Щодо спірного наказу про звільнення Офісу Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2042ц, судом встановлено та згадано вище, що наказом Генерального прокурора від 17.05.2022 № 663ц ОСОБА_1 було поновлено на посаді та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Після проходження другої атестації у 2022 році, наслідки такої оскаржені позивачем у справі № 640/17466/22. Позивач на даний час мобілізований, проходить військову службу.
Відтак, спірний наказ про звільнення, питання щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в силу норм чинного законодавства, яке свідчить про відсутність правової природи такого, та згідно процесуального законодавства, встановлених обставин, не підлягає вирішенню судом.
Суд зазначає, що порушене право позивача звільненням зі служби, судом на час вирішення даної справи не встановлено, відтак в даній частині позову суд відмовляє.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно положень ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову до суду 840,80 грн.
Відтак, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Офісу Генерального прокурора у розмірі 420,40 грн., пропорційно до задоволених судом позовних вимог.
Інших витрат позивачем по справі не понесено та відповідно до стягнення не заявлено.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Сьомої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 03 грудня 2019 року №1/2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 13.05.2024 |
Оприлюднено | 23.05.2024 |
Номер документу | 119174103 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Войтович І.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні