Постанова

від 24.04.2024 по справі 2-357/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-357/11 Головуючий у І інстанції Дутчак І.М.

Провадження №22-ц/824/4757/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2024 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Груп», Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерформ», про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Ю.С.А.»,яке змінило свою назву на ТОВ «Гарант Ойл Групп», ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути на його користь з ТОВ «Гарант Ойл Групп»:

- 87 500,00 грн неотриманої заробітної плати за час знаходження на лікуванні після дорожньо-транспортної пригоди;

- 450 000,00 грн упущеної вигоди, яка полягає у неотриманій заробітній платі через неможл ивість за станом здоров`я продовжувати виконувати обов`язки заступника генерального директора, начальника будівельно-монтажного управління ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської»;

- 235 000,00 грн майнової шкоди, що не охоплюється страховим полісом;

- моральну шкоду в розмірі 450 000,00 грн.

Також просив стягнути на його користь з ПАТ «УСК «Гарант-Авто»

- 51 000,00 грн страхового відшкодування завданої йому внаслідок ДТП майнової шкоди;

- 5 100,00 грн страхового відшкодування завданої внаслідок ДТП моральної шкоди;

- 12 550,00 грн індексації моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25 серпня 2009 року ОСОБА_2 , керуючи вантажним автомобілем паливоцистерною марки ГАЗ-3307, власником якого було ТОВ «Інтерформ», а фактичним володільцем - ТОВ «Ю. С. А.», яке змінило назву на ТОВ «Гарант Ойл Групп», рухаючись по вулиці Промисловій у місті Києві грубо порушив вимоги правил дорожнього руху, перевищив безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та особливості вантажу, що перевозився, не впорався з керуванням автомобілем, виїхав на зустрічну смугу, де скоїв зіткнення з автомобілем «Опель Вектра», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .

Внаслідок вказаного ДТП він отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, зокрема закритий перелом кісток тазу та інші ушкодження.

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2010 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.

Внаслідок дій ОСОБА_2 він тривалий час перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, йому було завдано майнову і моральну шкоду, просив позов задовольнити.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Гарант Ойл Групп», на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 000 грн та судові витрати в розмірі 349, 40 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для її вирішення, просив рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути:

з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» - 51 000,00 грн як відшкодування завданої майнової шкоди застрахованою особою ОСОБА_2 , 5 100,00 грн, як відшкодування невиплаченої вчасно моральної шкоди, та 12 550,00 грн індексації моральної шкоди;

з ТОВ «Ю.С.А.» 87 500,00 грн. як відшкодування завданої майнової шкоди - не отриманої заробітної плати за час знаходження на лікуванні, 450 000,00 грн. упущеної вигоди, 235 000,00 грн. не покритої страховим полісом як відшкодування майнової шкоди завданою застрахованою особою ОСОБА_2 , 425 000 як відшкодування завданої, з подальшою її індексацією моральної шкоди.

Обґрунтував скаргу тим, судом першої інстанції допущені процесуальні порушення,які позбавили можливості позивача та його представників:

- подати докази, заявити про витребування доказів, зокрема від ПАТ «УСК «Гарант-Авто» , якими підтверджується факт його звернення до страхової компанії щодо відшкодування йому майнової та моральної шкоди;

- заявити клопотання щодо виклику свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які могли дати суду показання щодо обставин ДТП, факту звернення ОСОБА_12 до ВАТ «УСК «Дженералі гарант» про виплату страхової суми, перебування в момент ДТП у трудових відносинах з ВАТ «Завод ЗБК ім. Ковальської», розміру завданої моральної шкоди;

- заявити клопотання про призначення хімічної експертизи щодо строку (періоду) підписання договору перевезення вантажу від 04.02.08 та наказів №33/1 від 06.07.09р., №80/2 від 30.09.10р., по ТОВ «Ю.С.А», для чого витребувати від ТОВ «Ю.С.А»;

- заявити про призначення судово-медичної та медико-соціальної експертизи ступеня втрати працездатності та розміру додаткових витрат ОСОБА_1 ;

- заявити про призначення судово-психологічної експертизи щодо наявності та розміру завданої ОСОБА_1 моральної шкоди;

- заявити про забезпечення доказів та одержання пояснень (допитаної як свідка) від генерального директора ТОВ «Ю.С.А» ОСОБА_13 щодо того, що нею було направлено 25.08.09р. ОСОБА_2 за неузгодженим МВС маршрутом на автомобілі - паливоцистерні, за шляховим листом ТОВ «Ю.С.А» для перевезення небезпечного вантажу - палива.

Вказує, що судом першої інстанції не було досліджено матеріали страхової справи застрахованого ОСОБА_2 , якими підтверджується факт звернення ТОВ «Ю.С.А.» до ПАТ «УСК «Гарант Авто» з приводу страхового випадку, а також звернення ВАТ «ЗЗБК ім. Ковальської» та ОСОБА_1 ПАТ «УСК «Гарнат Авто» про відшкодування шкоди. У зв`язку із зазначеним, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не звертався до ПАТ «УСК «Гарант-авто» за отриманням страхового відшкодування.

Позивач також не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ним не надано конкретного розрахунку майнової шкоди та в чому вона полягає, не зазначено періоду і розміру неодержаної заробітної плати, суму упущеної вигоди та їх розрахунки суду не пред`явлені. Вказує, що позивач та його представники були позбавлені можливості надати конкретний розрахунок завданої майнової шкоди, із вказанням періоду неодержання заробітної плати, сум упущеної вигоди та їх розрахунки, оскільки суд розглянув справу у їх відсутність.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що надані ним чеки, квитанції, зокрема щодо заправки автомобіля, відвідування басейну, придбання туристичної путівки, містять інформацію та стосуються предмету доказування, одержані без порушення порядку, а отже є належними доказами, які суд першої інстанції необґрунтовано відхилив.

Відповідачем ТОВ «Гарант Ойл Групп» також подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для її вирішення, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтував скаргу тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що товариство є належним відповідачем по даній справі. Зазначає, що належних доказів того, що товариство є власником автомобіля, відтак зобов`язане відшкодувати позивачу шкоду, матеріали справи не містять. За таких умов правові підстави для задоволення позову відсутні. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року в частині вимог про стягнення майнової шкоди з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року залишено без змін.

Додатковим рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 серпня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року в частині позовних вимог до ТОВ «Ю.С.А.» про відшкодування завданої майнової шкоди - неотриманої заробітної плати за час знаходження на лікуванні та упущеної вигоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Додатковим рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року в частині позовних вимог до ТОВ «Ю.С.А.» про відшкодування завданої майнової шкоди, яка не охоплена страховим відшкодуванням, скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року і ухвала Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року в частині стягнення зТОВ «Гарант Ойл Групп» на користь ОСОБА_1 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» судом касаційної інстанції були залишені без змін та в цій частині судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд не направлялися.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2018 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» страхового відшкодування майнової та моральної шкоди, а також вимог до ТОВ «Гарант Ойл Групп» про відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалене в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» на користь ОСОБА_1 в якості страхового відшкодування спричиненої йому ушкодженням здоров`я шкоди у розмірі 9 772,00 грн. та 2 550,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ТОВ «Гарант Ойл Групп» на користь ОСОБА_1 247 450,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У жовтні 2018 року ТОВ «Гарант Ойл Групп» звернулося до Апеляційного суду Київської області із заявою про ухвалення додаткового рішення та просило вирішити питання щодо скасування рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року в частині відмови у стягнення майнової і моральної шкоди з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» та в частині незадоволеної вимоги до ТОВ «Гарант Ойл Групп» про відшкодування моральної шкоди в сумі 425 000,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у задоволенні заяви ТОВ «Гарант Ойл Групп» про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року і постанову Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2018 року задоволено частково.

Касаційну скаргу ТОВ «Гарант Ойл Групп» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року і постанову Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2018 року задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Гарант Ойл Групп» про відшкодування моральної шкоди скасовано.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Гарант Ойл Групп» про відшкодування майнової шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу ТОВ «Гарант Ойл Групп» на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року задоволено.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» на користь ОСОБА_1 в якості страхового відшкодування спричиненої йому ушкодженням здоров`я шкоди у розмірі 35 992,00 грн та 2 550,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 04 жовтня 2022 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Груп»задоволеночастково. ПостановуКиївського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасовано.Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп», Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерформ», про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою для скасування Верховним Судом постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року стали допущені судом апеляційної інстанції процесуальні порушення, у зв`язку із якими розгляд справи відбувся за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Таким чином, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, наведених у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року, постанова Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2018 року в частині стягнення з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» на користь ОСОБА_1 в якості страхового відшкодування спричиненої йому ушкодженням здоров`я шкоди у розмірі 9 772,00 грн набрала законної сили та в цій частині судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд не направлялася.

З огляду на вказане, предметом перегляду судом апеляційної інстанції, є рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Гарант Ойл Групп» про відшкодування майнової шкоди, в межах доводів апеляційної скарги, поданої ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої апеляційної скарги від 05.12.2014р, та апеляційної скарги ТОВ «Гарант Ойл Групп».

У судовому засіданні представник ТОВ «Гарант Ойл Групп» - Непом'яща В.А. підтримала подану відповідачем апеляційну скаргу, просила скасувати рішення суду першої інстанції та в задоволенні вимог, заявлених до ТОВ «Гарант Ойл Групп» відмовити з підстав та доводів, наведених у апеляційній скарзі. В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 просила відмовити.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального законодавства.

Так, судова повістка, направлена позивачу ОСОБА_1 на адресу його місця проживання, повернулась до Київського апеляційного суду без вручення адресату із довідкою Укрпошти про причини повернення: «адресат відмовився».

Згідно з частиною 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до пункту 3 частини 7 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності, осіб, що не з`явились.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача по справі, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, поданих сторонами, приймаючи до уваги, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст.417 ЦПК України), колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Гарант Ойл Групп» задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 25 серпня 2009 року в м. Києві ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ГАЗ - 3307, державний номерний знак НОМЕР_2 , порушив правила дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з автомобілем «Опель Вектра», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2010 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та засуджено за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України до двох років обмеження волі з іспитовим строком два роки та позбавлено права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 , згідно із висновком судово-медичної експертизи № 1968/е від 09 листопада 2009 року, отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритого перелому кісток тазу - перелому сідничної кістки зліва, перелому дна вертлюгової западини зліва та легкі тілесні ушкодження - рвано-забійні рани лівої кисті.

ОСОБА_2 працював за сумісництвом водієм у ТОВ «Інтерформ», яке є власником автомобіля ГАЗ - 3307, державний номерний знак НОМЕР_2 , та у ТОВ «Ю.С.А.», яке в подальшому змінило назву на ТОВ «Гарант Ойл Групп».

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди фактичним володільцем зазначеного автомобіля за тимчасовим реєстраційним талоном від 13 січня 2009 року, виданим на п`ять років, було ТОВ «Ю.С.А.».

Із подорожнього листа № 259100 від 25 серпня 2009 року вбачається, що вказаний подорожній лист виданий ТОВ «Ю.С.А.» водію ОСОБА_2 для виїзду на автомобілі ГАЗ-3307, державний номерний знак НОМЕР_2 .

15 липня 2009 року між ВАТ «УСК «Дженералі-Гарант», правонаступником якого є відповідач ПАТ «УСК «Гарант-Авто», і ТОВ «Ю.С.А.» був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується відповідним Полісом № ВС/1077704, зі строком дії з 16 липня 2009 року по 15 липня 2010 року. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю (на одного потерпілого) становить 51 000,00 грн, за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) складає 125 000,00 грн. Франшиза - 0 грн. Забезпечений транспортний засіб - автомобіль марки ГАЗ-3307, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

За умовами цього договору ТОВ «Ю.С.А.» застрахувало цивільно-правову відповідальність водія ОСОБА_2 під час керування ними вказаним вище транспортним засобом.

Звертаючись з позовними вимогами до ТОВ «Ю.С.А.», зараз - ТОВ «Гарант Ойл Групп», ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з ТОВ «Гарант Ойл Групп» на його користь:

- 87 500,00 грн неотриманої заробітної плати за час знаходження на лікуванні після дорожньо-транспортної пригоди;

- 450 000,00 грн упущеної вигоди, яка полягає у неотриманій заробітній платі через неможливість за станом здоров`я продовжувати виконувати обов`язки заступника генерального директора, начальника будівельно-монтажного управління ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської»;

- 235 000,00 грн майнової шкоди, що не охоплюється страховим полісом.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ТОВ «Гарант Ойл Групп» майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтованого підтвердження в суді вони не знайшли та позивачем не доведені.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз`яснив, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

У абз. 3 п. 6 постанови № 4 від 01 березня 2013 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки " роз`яснено, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

За змістом п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України 28 червня 1993 року № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів " страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 23.1 ст. 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є зокрема: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою чи стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пленум Верховного Суду України у п. п. 26, 27 постанови № 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснив, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) в порядку, передбаченому ст. ст. 185, 187, 189 ЦПК України.

Водночас відповідно до статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов`язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров`ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах встановлених сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Неотримані доходи потерпілого - для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною.

Положенням цієї статті встановлено, що у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності.

В п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

В пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року, «Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках», зазначено, що вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звернути увагу що відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування шкоди, завданої нею іншій особі, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вимогами ст. 10 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, було встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування судом самостійно таких доказів було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Пред`явивши вимоги щодо відшкодування ОСОБА_1 недоотриманої заробітної плати за час знаходження на лікуванні після ДТП та недоотриманої заробітної плати через неможливість за станом здоров`я продовжувати виконувати свої трудові функції, позивач в порушення вимог вищенаведених процесуальних норм такі вимоги належним чином не обґрунтував та не представив до суду належних та допустимих доказів на їх підтвердження, в результаті чого суд першої інстанції їх визнав недоведеними та відмовив в їх задоволенні. Колегія суддів апеляційного суду також погоджується з такою позицією суду першої інстанції, який належним чином оцінив позицію позивача, зазначивши про те, що ним не було представлено ні доказів, достатніх для задоволення таких вимог, ні відповідних доводів та розрахунків на їх підтвердження.

Стосовно вимог позивача про стягнення з ТОВ «Гарант Ойл Групп» упущеної вигоди, слід зазначити, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

У п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Суд зазначає, що при обчисленні (визначенні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту.

Обов`язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача, який зобов`язаний довести, що доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі виконання ним своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Враховуючи, що позивачем було отримано середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження в результаті ДТП (т.1 ас. 26-28), то судом першої інстанції було правильно встановлено, що у порушення вимог ст. 60 ЦПК України, що позивачем не було надано до суду належних, переконливих доказів спричинення йому збитків у вигляді упущеної вигоди - в сумі 450 000 грн., які він би отримав за звичайних умов цивільного обороту, не було надано доказів на підтвердження того, що позивачем вживалися всі заходи для їх одержання, а також не доведено, що неотримання цих доходів знаходяться у причинному зв`язку з його звільненням (за згодою сторін) або відмови роботодавця від його послуг.

Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди не підлягають задоволенню, так як сума ймовірних доходів 450 000 грн. не може бути віднесена ні до реальних збитків, поняття яких визначено у п.1 ч.2 ст.22 ЦК України, ні до упущеної вигоди, поняття якої визначено у п.2 ч.2 ст.22 ЦК України.

Хоча позивач й посилається на те, що звільнення його з роботи знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з отриманими в результаті ДТП травмами, з представлених ним же до суду доказів вбачається, що його звільнення відбулося за погодженням сторін, а не за станом здоров`я.

При цьому жодного доказу щодо тривалого зниження працездатності позивача або обмеження його можливостей в результаті отриманих травм, до суду надано не було, відтак вказані посилання також залишилися недоведеними.

Більш того, в ході розгляду справи позивачем на підтвердження своєї позиції було ініційовано проведення відповідної комплексної судової експертизи, в ході якої відповідна частина поставлених експерту питань могла висвітлити вказані обставини. В той же час призначена судом комплексна експертиза повернулася до суду без виконання через ненадання ОСОБА_1 на вимогу експерта (скеровану йому як безпосередньо експертом, так і направлену апеляційним судом) відповідної медичної документації, що суд оцінює як ухилення від проведення експертизи.

Зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вищеназваних позовних вимог колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими.

Не було належним чином доведено в ході розгляду справи й заявлені вимоги щодо відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з отриманими в результаті ДТП травмами. Так позивач заявив вимогу про відшкодування придбаного ним палива, на підтвердження чого до суду були надані копії квитанції щодо таких витрат. В той же час жодного доказу з приводу того, що вказані витрати знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з ДТП чи його наслідками, до суду надано не було.Аналогічно, суду не було надано доказів на підтвердження того, що витрати, понесені позивачем у зв`язку із придбанням путівки на лікувальний курорт Хевиз в сумі 26220,00 грн., перебувають у взаємозв`язку із завданням позивачу шкоди в результаті ДТП.

Доводи позивача про те, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності позивача та його представників, чим обмежено право позивача на подання суду доказів, колегія суддів апеляційного суду оцінює критично, з огляду на наступне.

Позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду в листопаді 2010 року. Перше рішення було ухвалене за результатами розгляду даної справи Броварським міськрайонним судом Київської області 23 жовтня 2012 року та переглянуте апеляційним судом Київської області 28 березня 2013 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 03 липня 2013 року скасував рішення Броварського міськрайонного суду Київської області 23 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області 28 березня 2013 року та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

02 серпня 2013 року Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою прийняв справу до свого провадження.

Під час нового розгляду справи судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 повідомлявся судом про призначені судові засідання та неодноразово приймав участь у судових засіданнях особисто, а також через представника - ОСОБА_14 , яким були подані клопотання про виклик свідків, витребування доказів, які були розглянуті судом першої інстанції, що підтверджується журналом судового засідання від 23.12.2013 року.

Про судове засідання, призначене на 30.10.2014 року позивач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений, що підтверджується розпискою, здійсненою ним власноруч. (том 5 а.с. 110)

Як вбачається з журналу судового засідання від 30.10.2014 року, ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з'явились. Судом першої інстанції було заслухано учасників справи, досліджено матеріали справи, проведено судові дебати, після чого, суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі, повідомивши про те, що оголошення вступної та резолютивної частині рішення призначено на 31.10.2014 року о 08 год. 30 хв.

З огляду на вказане, доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом обмеження прав позивача та його представників подавати суду докази, не наданняоцінки наявним в матеріалах справи доказам, не знайшли свого підтвердження та є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Гарант Ойл Груп» зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що товариство є належним відповідачем по даній справі, оскільки доказів того, що товариство є власником автомобіля, відтак зобов`язане відшкодувати позивачу шкоду, матеріали справи не містять.

Колегія суддів апеляційного суду оцінює такі доводи, як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи, на підставі яких судом встановлено, що ОСОБА_2 працював водієм у ТОВ «Інтерформ», яке є власником автомобіля паливоцестерни ГАЗ 3307, державний номерний знак НОМЕР_2 , а у відповідача працював за сумісництвом. У 2009 році на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди фактичним володільцем зазначеного автомобіля за тимчасовим талоном було ТОВ «Ю.С.А.», переіменовано в подальшому на ТОВ «Гарант Ойл Груп», дозвіл на перевезення небезпечних вантажів був виданий Міністерством внутрішніх справ України також ТОВ «Ю.С.А.». Крім того, ТОВ «Ю.С.А.» видало водію ОСОБА_2 відповідний подорожний лист і згідно з товарно-транспортною накладною являється отримувачем та перевізником.

Обставини та факти про те, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 працював водієм ТОВ «Ю.С.А.», а останнє було володільцем автомобіля паливоцестерни ГАЗ 3307 встановлено слідством у кримінальній справі, а згодом вироком суду, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

З огляду на вказане, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ТОВ «Гарант Ойл Груп» щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині вимог позивача до ТОВ «Гарант Ойл Груп» про відшкодування майнової шкоди не знайшли свого підтвердження, рішення у зазначеній частині є законним та обґрунтованими, передбачених процесуальним законодавством підстав для його скасування апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів апеляційного суду також не вбачає підстав для задоволення заяви Генерального директора ТОВ «Гарант Ойл Групп» про ухвалення додаткового рішення, яка подана до суду апеляційної інстанції 08.10.2018року, з урахуванням наступного.

Так, в обґрунтування заяви про ухвалення додаткового рішення, генеральний директор ТОВ «Гарант Ойл Груп» зазначав про те, що апеляційним судом у постанові від 24.09.2018 року були розглянуті вимоги, які ОСОБА_1 не заявлялись, зокрема про стягнення з ТОВ «Ю.С.А» моральної шкоди, тим паче в її необґрунтованому розмірі. Крім того, апеляційною інстанцією не досліджувалась вимога ОСОБА_1 щодо скасування рішення суду в частині стягнення з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» майнової шкоди.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року і ухвала Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року в частині стягнення з ТОВ «Гарант Ойл Групп» на користь ОСОБА_1 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» судом касаційної інстанції були залишені без змін та в цій частині судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд не направлялися.

Постанова Апеляційного суду Київської області від 24.09.2018 року скасована постановою Верховного Суду у вказаній справі від 23.09.2020року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Гарант Ойл Групп» про відшкодування моральної шкоди, у звязку із чим відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Доводи заявника про те, що судом апеляційної інстанції не досліджувалась вимога ОСОБА_1 про скасування рішення суду в частині стягнення з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» майнової шкоди є необґрунтованими, оскільки зі змісту постанови Апеляційного суду Київської області від 24.09.2018 року вбачається, що судом апеляційної інстанції доводи ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення з ПАТ «УСК «Гарант-Авто» майнової шкоди визнано частково обгрунтованими. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» страхового відшкодування матеріальної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» на користь ОСОБА_1 в якості страхового відшкодування спричиненої йому ушкодженням здоров`я шкоди у розмірі 9772 грн. 00 коп.

Таким чином, передбачених положеннями статті 270 ЦПК України підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційним судом не встановлено.

Отже, враховуючи, що доводи апеляційних скарг під час перегляду справи апеляційним судом не знайшли свогопідтвердження, в частині, що переглядалась, не встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, у звязку із чим колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення судув частині вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Груп» про відшкодування майнової шкоди - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Груп» про відшкодування майнової шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.