Ухвала від 24.04.2024 по справі 757/34000/20-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 11-кп/824/1954/2024 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції з Заводським районним судом міста Кам`янське Дніпропетровської області матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року щодо ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №62020000000000483,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, з вищою юридичною освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину та батька пенсіонера з інвалідністю, працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 340, ч. 2 ст. 384 КК України, та призначено покарання: за ст. 340 КК України - 3 роки позбавлення волі, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_8 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 2 ст. 384 КК України - 3 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_8 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Судом першої інстанції визнано доведеним, що ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді міліціонера відділення № 2 взводу № 1 оперативної роти № 2 БМОП "Беркут", підпорядкованого ТУ МВС України в Дніпропетровській області, маючи спеціальне звання "старшина міліції", здійснюючи функції представника державного озброєного органу виконавчої влади, тобто будучи службовою особою, вчинив незаконне перешкоджання проведенню зборів, та надав завідомо неправдиві показання свідка, поєднані зі штучним створенням доказів обвинувачення, за наступних обставин.

21.01.2014 близько 02:30 ОСОБА_10 з метою реалізації свого конституційного права на участь у зборах, мітингах, вуличних походах і демонстраціях, прибув на вул. Грушевського в м. Києві . Будучи обізнаний про те, що в цьому місці можуть бути сутички між правоохоронцями та учасниками акцій громадського протесту, під час чого конфліктуючи сторони можуть жбурляти один в одного каміння, пляшки із запалювальними сумішами тощо, для самозахисту взяв шолом білого кольору, наколінники і побутовий респіратор, а також вудочку, до якої прикріпив футболку білого кольору, таким чином зімітувавши білий прапор, за допомогою якого хотів виразити свої мирні наміри та проявити громадянську позицію щодо необхідності мирного розвитку подій в центральній частині м. Києва.

Під час чергової сутички учасників зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій та працівників "Беркут" і внутрішніх військ МВС України, ОСОБА_10 близько 03:15, перебуваючи на перехресті вул. Грушевського та пров. Музейного в м. Києві зі сторони мітингувальників, рухаючись у бік вишикуваних у шеренгу правоохоронців, бажаючи припинити застосування ними до мітингувальників фізичної сили та спеціальних засобів, почав розмахувати вудочкою із прикріпленою футболкою білого кольору, виказуючи свої мирні наміри до мирного спілкування. При цьому ОСОБА_10 будь-яких правопорушень, у тому числі стосовно працівників "Беркут" та внутрішніх військ МВС України, не вчиняв.

У цей час з шеренги правоохоронців вийшло четверо невстановлених досудовим розслідуванням працівників правоохоронних органів, які затримали ОСОБА_10 начебто за участь у масових заворушеннях, та помістили до спецавтомобіля. В подальшому 21.01.2014 близько 04:00 ОСОБА_10 було доставлено до Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві за адресою: АДРЕСА_3 , під юрисдикцією якого не перебувало місце нібито вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто усупереч ст. 218 КПК України, де його затримано слідчим у порядку ст. 208 КПК України.

У подальшому міліціонер відділення № 2 взводу № 1 оперативної роти № 2 БМОП "Беркут", підпорядкованої ГУ МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_8 , діючи умисно, з метою незаконного перешкоджання подальшій участі ОСОБА_10 у проведенні зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в центральній частині м. Києва, перешкоджання проведенню акцій громадського протесту в центральній частині міста Києва та їх припинення 22.01.2014 у період часу з 17:15 до 18:00, перебуваючи у приміщенні Кабінету Міністрів України за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2 , діючи умисно, в ході допиту в якості свідка у кримінальному провадженні, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, надав слідчому СВ Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві завідомо неправдиві показання про нібито активну участь ОСОБА_10 у масових заворушеннях, зокрема вказав: "приблизно о 3-й годині 21.01.2014 було вирішено вилучити найбільш агресивних; група БМОП "Беркут" перейшла кордон та почала вилучати осіб; я у той час також був тій групі і займався тим, що страхував співробітників, які були попереду; так було вилучено декілька осіб та в подальшому доставлено їх до автозаку; серед вилучених осіб був хлопець, одягнутий у куртку червоного кольору та шолом білого кольору; як я дізнався пізніше, хлопця звали ОСОБА_10 , його я запам`ятав тому, що він кидав у працівників БМОП і ВВ каміння та пляшки із горючою рідиною".

При цьому ОСОБА_10 протиправних дій, пов`язаних з участю у масових заворушеннях, не вчиняв, доказів кидання ним пляшок з запалювальною сумішшю у ході досудового розслідування здобуто не було, відповідних речей під час затримання у нього не вилучалось, за результатами проведення судово-хімічної експертизи на змивах з рук ОСОБА_10 слідів нафтопродуктів не виявлено.

У подальшому слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва вказані завідомо неправдиві показання ОСОБА_8 у протоколі допиту свідка від 22.01.2014 враховано як основні докази обґрунтованості підозри у кримінальному провадженні № 760/1377/14-к від 23.01.2014 та прийнято рішення про обрання ОСОБА_10 виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, ОСОБА_8 , будучи службовою особою, своїми незаконними діями за встановлених судом обставин та в зазначений спосіб вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 384 КК України: під час допиту у якості свідка, ОСОБА_8 , будучи повідомленим про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, надав слідчому завідомо неправдиві показання, поєднані із штучним створенням доказів обвинувачення, а також кримінальне правопорушення, передбачене ст. 340 Кримінального кодексу України: незаконне перешкоджання проведенню зборів.

Не погодившись із вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Голосіївськогорайонного суду м. Києва від 17.07.2023 скасувати; ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати за ст. 340, ч. 2 ст. 384 КК України невинуватим.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовуює відсутністю в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України. Зокрема захисник вказує, що мітинги не були мирними і на момент затримання ОСОБА_10 станом на 22.01.2014 було чинним рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2013 щодо заборони зазначеним у ній особам та будь-яким іншим особам чинити перешкоди у вільному пересуванні громадянам, іншим фізичним та юридичним особам у будь-який спосіб, у тому числі проїзду автотранспорту по вулицях центральної частини міста Києва, блокування тротуарів, пішохідних переходів, автомобільних доріг тощо, а також рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.01.2014, яким встановлено обмеження на мирні зібрання, шляхом заборони проведення заходів, використання гучномовців, автотехніки, плакатів, встановлення наметів. При цьому, суд першої інстанції безпідставно послався в оскаржуваному вироку на рішення ЄСПЛ у справі і «Шморгунов та інші проти України», позаяк вказане рішення було прийняте після подій, які мали місце на час інкримінованих обвинуваченому дій, і не має зворотньої сили, тобто не розповсюджується на події, що йому передували.

На переконання апелянта, судом першої інстанції вказані обставини залишені поза увагою, і, як наслідок, висновки суду не відповідають встановленим фактичним обставинам справи.

Також помилковими є і висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України.

Зокрема захисник наполягає на відсутності суб`єктивної сторони складу даного правопорушення, оскільки ОСОБА_8 , на його переконання, помилився щодо особи потерпілого, і у своїх показаннях у судовому засідання суду першої інстанції вказав, що він припустив, що саме ОСОБА_10 він бачив перед його фактичним затриманням, що свідчить про відсутність умислу надати завідомо неправдиву інформацію.

Також сторона захисту ствердужує, що ОСОБА_8 достеменно не усвідомлював, що надавав показання слідчому в якості свідка у розумінні ст. 224 КПК України, оскільки слідчого ОСОБА_11 він особисто не знав, слідчий посвідчення йому не пред?являв, до Солом`янського РУ ГУ його не викликали, впізнання чи одночасного допиту також не проводилося.

Відсутність суб?єктивної сторони у діях ОСОБА_8 також підтверджується доказами, яким суд першої інстанції дав невірну оцінку: показання ОСОБА_8 , показання потерпілого ОСОБА_10 , показання свідка ОСОБА_12 , відео «...7035а» (момент затримання потерпілого ОСОБА_10 ), протокол допиту від 22.01.2014.

Крім того, захисник ствердужє, що в діях ОСОБА_8 відсутня об`єктивна сторона ч. 2 ст. 384 КК України, оскільки ОСОБА_8 так і не набув статусу свідка у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_10 , а докази його допиту як свідка у матеріалах провадження відсутні.

Зокрема вказана слідча дія проводилась 02.07.2020 у кримінальному провадженні за номером № 42014100070000020 від 05.02.2014 р. стосувалася ОСОБА_8 , у той час як він вже перебував у статусі підозрюваного у іншому кримінальному провадженні, що не позбавляло можливості орган досудового розслідування провести її з урахуванням прав і інтересів підозрюваного.

Крім того, сторона захисту наполягає, що у даному випадку відсутня кваліфікуюча ознака за ч. 2 ст. 384 КК України: «у поєднанні зі штучним створенням доказів обвинувачення», з огляду на те, що показання свідка на стадії досудового розслідування фіксуються слідчим (посадовою особою) у процесуальномудокументі - протоколі(на який сторона обвинувачення і посилається як на штучно створений доказ), що охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 384 КК України. Тобто ОСОБА_8 як свідок лише дав показання, а процесуальний документ - протокол допиту від 22.01.2014, у якомузафіксовано хід і результати проведення процесуальної дії (ч. 1 ст. 104 КПК України), складено слідчим. При цьому вказаний протокол допиту- основний доказ сторони обвинувачення за ч. 2 ст. 384 КК України - не може визнаватися допустимим, так як він не підписаний особою, яка його склала, тобто не відповідає вимогам КПК України.

Також на переконання сторони захисту, такі докази як: матеріали кримінального провадження №120141000000220 від 22.01.2014 Солом`янського РУ ГУ МВС України щодо ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 294 КК України; матеріали судового провадження №761/1378/14-к про обрання ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою; відеофайли сторонни обвинувачення із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4»; висновок експерта №4320 від 10.07.2020 (почеркознавча експертиза); протокол слідчого експерименту від 02.07.2020 за участі ОСОБА_10 , - є недопустими доказами, оскільки отримани з порушенням норм КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та представника потерпілого, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги; захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційні скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 340, ч. 2 ст. 384 КК України, за обставин, встановлених судом, є правильним і обґрунтованим.

З огляду на доведеність винності вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_8 : за ч. 2 ст. 384 КК України - як завідомо неправдиві показання свідка, поєднані зі штучним створенням доказів обвинувачення; а також за ст. 340 КК України - як незаконне перешкоджання проведенню зборів, вчинене службовою особою.

Під час судового розгляду дослідженими доказами в їх сукупності, встановлено, що ОСОБА_8 , будучи службовою особою, надав завідомо неправдиві показання щодо, начебто, участі ОСОБА_10 у масових заворушеннях, в результаті чого ОСОБА_10 затримано в порядку ст. 208 КПК України та стосовно нього обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в результаті чого він був позбавлений права приймати участь у мирних зібраннях.

Перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, окрім застосування фізичного насильства, також може виражатися у здійсненні службовою особою будь-яких інших дій, спрямованих на обмеження конституційного права громадян України брати участь у політичних акціях. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з зазначених дій, або бездіяльності, що перешкоджає організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Вказаний злочин може бут вчинений у формі прямого умислу.

Отже, незаконне перешкоджання ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_10 брати участь у проведенні зборів було вчинено в результаті надання завідомо неправдивих показань, оскільки безпосереднім об`єктом злочину за ст. 384 КК України є інтереси всебічного, повного і неупередженого судового розгляду справи, які можуть бути порушені в результаті завідомо неправдивого показання. Такі дії можуть зашкодити правильному вирішенню справи, оскільки згідно з процесуальним законодавством покази свідка, є джерелом доказів.

Відтак, на переконання колегії суддів, в даному випадку має місце ідеальна сукупність: коли однією і тією ж дією винна особа вчиняє два чи більше злочинів, що мають різні юридичні склади, передбачені різними статтями КК, а тому твердження захисника на відсутність складу злочину, передбаченого ст. 340 КК України, є безпідставним та необґрунтованим.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 за вказаним обвинуваченням, а доводи апеляційної скарги захисника не спростовують.

На підтвердження встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції обґрунтовано послався на докази, зібрані у кримінальному провадженні докази та безпосередньо досліджені в судовоу засіданні, зокрема показання потерпілого, свідків, письмові докази по справі, висновки експертів, - дав їм належну оцінку у їх сукупності та дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою, не містять суперечностей, які могли би поставити під сумнів їх правдивість та достовірність.

Зокрема потерпілий ОСОБА_10 в суді першої інстанції дав показання, що знаходився на Майдані Незалежності 24.11.2013 з метою підтримання інтеграції в європейську спільноту; його затримали неподалік Національного музею працівники "Беркут", помістили в автозак та доставили до Солом`янському райвідділу, а потім направили до ізолятору тимчасового тримання. Будь-які протиправні дії, спрямовані на участь у масових заворушеннях, протидії працівникам правоохоронних органів, він не вчиняв. Для нього це був мирний протест і частково професійна допомога колегам, оскільки за освітою він журналіст.

Наведені показання потерпілого угоджуються із показаннями свідків щодо фактичних обставин справи про те, що ОСОБА_10 на Майдані Незалежності перебував як мирий мітингувальник з метою підтримання євроінтеграції, будь-яких протиправних дій не вчиняв; працівники «Беркут» його затримали у той час, як він до них прямував з білим прапором, виказуючи свої наміри до мирного спілкування.

Доводи захисника про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 невірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 384 КК України, є безпідставними, оскільки ОСОБА_8 інкриміновано завідомо неправдиві показання свідка, поєднані із штучним створенням доказів обвинувачення, що підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами, зокрема матеріалами кримінального провадження № 1201410000000220 від 22.01.2014 та матеріалами судової справи № 761/1378/14-к про обрання ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в яких містяться показання свідка ОСОБА_8 , документи щодо затримання ОСОБА_10 в порядку ст. 208 КПК України, повідомлення йому про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підставою для затримання ОСОБА_8 в порядку ст. 208 КПК України, повідомлення йому про підозру, а також обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стали неправдиві показання свідка ОСОБА_8 та рапорт та показання свідка - його керівника ОСОБА_17 .

Позиція захисника щодо невідповідності протоколу допиту ОСОБА_8 як свідка від 22.01.2014 вимогам ст. ст. 104-106 КПК України з огляду на те, що у протоколі відсутній підпис слідчого ОСОБА_11 , - є неспроможними, оскількивказаний протокол складений відповідно до вимог ст. 104 КПК України і підписаний учасником процесуальної дії - ОСОБА_8 . Відповідно до вимог ч. 1 ст. 106 КПК України у вступній частині протоколу зазначено особу, яка склала протокол допиту свідка ОСОБА_8 - слідчого ОСОБА_11 , і відсутність в кінці протоколу його підпису не є безумовною підставою для визнання протоколу недопустимим доказом, оскільки не невілює доказове значення інформації, отриманої у результаті процесуальної дії.

Крім того, слідчим під час допиту ОСОБА_8 як свідка дотримано вимоги ст. 224 КПК України, зокрема свідку роз?яснено його права та порядок проведення допиту, а також його попереджено про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, про що свідчать підписи ОСОБА_8 у відповідних графах протоколу.

Також слід зазначити, що протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 22.01.2014 слідчим долучено до клопотання про обрання ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та визнано судом допустимим доказом, на обгрунтовання повідомлення про підозру ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, про що міститься відповідне посилання в ухвалі від 23.01.2014 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Доводи захисника провідсутність в діях ОСОБА_8 суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України, з огляду на те, що ОСОБА_8 під час допиту в якості свідка помилився в особі ОСОБА_10 , оскільки той знаходився у темний час доби серед натовпу людей, які мали схожий із ОСОБА_10 одяг, спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами в їх сукупності. Зокрема сам ОСОБА_8 під час допиту його як обвинуваченого вказав, що впізнав ОСОБА_10 за одягом та шоломом; згідно протоколу допиту ОСОБА_8 як свідка від 22.01.2014, ідентифікуючи особу, яка, начебто, вчиняла незаконні дії, він вказав: «Як я дізнався пізніше, хлопця звали ОСОБА_10 . Його я запам?ятав тому, що він кидав у працівників БМОП і ВВ каміння та пляшки із горючою рідиною».

Тобто, під час допиту в якості свідка ОСОБА_8 дав детальні та послідовні показання, з яких убачається, що у нього не було сумніву в особі затриманого.

При цьому, суд першої інстанції вірно розмежував показання ОСОБА_8 як обвинуваченого і його показання як свідка, вказавши, що показання ОСОБА_8 як обвинуваченого є елементом його захисту, які під час судового розгляду спростовані дослідженими доказами в їх сукупності.

Таким чином ОСОБА_8 надав завідомо неправдиві показання уповноваженій на те особі у встановленому законом порядку, які належним чином процесуально оформлені, і відомості, отримані в результаті вказаної слідчої дії, мали доказове значення для прийняття судом подальшого рішення.

З урахуванням викладеного, протокол допиту свідка ОСОБА_8 відповідно до вимог ч. 1 ст. 86 КПК України є допустимим доказом, оскільки отриманий у порядку, передбаченому КПК України. Водночас безумовних обставин для визнання протоколу допиту свідка ОСОБА_8 недопустимим доказом, судом не встановлено.

Також, обґрунтовуючи відсутність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України, захисник зазначив, що мітинги не були мирними, а на момент затримання ОСОБА_10 - станом на 22.01.2014, діяло рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2013 щодо заборони зазначеним у ній особам та будь-яким іншим особам чинити перешкоди у вільному пересуванні громадянам, іншим фізичним та юридичним особам у будь-який спосіб, у тому числі проїзду автотранспорту по вулицях центральної частини міста Києва, блокування тротуарів, пішохідних переходів, автомобільних доріг тощо, та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.01.2014, якою встановлено обмеження на мирні зібрання, шляхом заборони проведення заходів, використання гучномовців, автотехніки, плакатів, встановлення наметів.

Твердження сторони захисту щодо неправомірних дій ОСОБА_10 на Майдані Незалежності були предметом перевірки судом першої інстанції і свого підтвердження не знайшли. Серед іншого, судом першої інстанції досліджено постанову про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_10 № 1201410000000220 від 22.01.2014.

Отже, як вірно вказав у вироку суд першої інстанції, сам факт перебування ОСОБА_10 у центральній частині Майдану Незалежності (з огляду на те, що судом не встановлено протиправної поведінки ОСОБА_10 ) не може бути підставою для його затримання.

Доводи захисника про недопустимість як доказу матеріалів судової справи № 761/1378/14-к про обрання ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є неспроможними з огляду на те, що зазначені матеріали вилучено 23.05.2016 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного судом м. Києва від 25.04.2016 в межах строку дії цієї ухвали. При цьому помилки у номері судової справи щодо ОСОБА_10 виправлено слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва ухвалою від 30.05.2016.

Вказана ухвала винесена відповідно до вимог ст. 379 КПК України та відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законною, обгрунтованою та вмотивованою. Крім того, згідно вимог ст. 379 КПК України будь-які строки, в межах яких суд може виправити описки і очевидні арифметичні помилки у судовому рішенні, не визначені.

При цьому зазначений в ухвалі володілець речей і документів надав тимчасовий доступ саме до матеріалів судової справи щодо ОСОБА_10 , а не іншої справи, про що відповідно до вимог ст.ст. 103-106 КПК України складено протокол за результатами проведення процесуальної дії, та відповідно до ч. ч. 3 ст. 165 КПК України опис вилучених речей і документів.

Отже, матеріали судової справи № 761/1378/14-к отримані у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, у зв?язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, є допустимим доказом.

Також безпідставними є доводи захисника про недопустимість відео файлів, наданих потерпілим, оскільки судом встановлено, що вказані відеофайли надані захисником підозрюваного ОСОБА_10 31.01.2014 під час розгляду апеляції на ухвалу про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та містяться на компакт-диску марки Verbatim № 313042LC1642.

У подальшому під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100070000020 з метою дослідження вказаних відеофайлів слідчим постановою від 18.06.2020 призначено судову експертизу відеозапису. Для дослідження експерту надано вказаний вище компакт-диск із відеофайлами.

При цьому неточності нумерації компакт-диску Verbatim № 313042LC1642 - носія інформації - не впливають на допустимість як доказу відеофайлів, які на ньому містяться.

Тобто відеофайли, досліджені під час судового розгляду, є оригіналом доказу у розумінні ст. 99 КПК України.

Щодо процесуального способу отримання матеріалів для призначення експертизи відеозапису, та долучення висновку експерта № 11921/5662-5664 y кримінальному провадженні № 62020000000000483слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 223 КПК України слідчі дії є діями спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

З урахуванням вимог ст. 104, 223, 237 КПК України слідчим 29.07.2020 проведено огляд матеріалів кримінального провадження № 42014100070000020, під час якого, серед іншого, оглянуто постанову від 18.06.2020 про призначення експертизи відеозапису, копія якої долучена до матеріалів кримінального провадження № 62020000000000483, про що складено відповідний протокол.

Оскільки експертиза завершена 26.03.2021, тобто після спрямування до суду обвинувального акту, копія висновку експерта № 11921/5662-5664 була додатково надана стороні захисту для ознайомлення та долучена як доказ під час судового розгляду.

Також твердження сторони захисту про недопустимість як доказу матеріалів кримінального провадження № 12014100000000220 від 22.01.2014 за підозрою ОСОБА_10 не знайшли свого підтвердження, оскільки під час судового розгляду встановлено, що матеріали кримінального провадження № 12014100000000220 від 22.01.2014 отримані у спосіб, передбачений ст. 93 КПК України, у зв?язку з чим у розумінні ч. 1 ст. 86 КПК України є допустимим доказом.

Окрім того, стороною захисту будь-яких клопотань про надання оригіналів матеріалів кримінального провадження № 12014100000000220 від 22.01.2014 не надходило чи визнання доказу недопустимим не заявлялось, а відтак підстав для визання даного доказу в розумінні положень кримінального процессуального закону недопустимим, колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта про порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України № 53/35 від 08.10.1998, при проведенні судово-почеркознавчої експертизи № 4320 від 10.07.2020 були предметом перевірки суду першої інстанції і свого підтвердження не знайшли.

Зокрема досліджений під час судового розгляду висновок відповідає вимогам ст. ст. 101-102 КПК України. Експертиза проведена відповідно до вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі-Інструкція), Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України № 53/35 від 08.10.1998.

Водночас при проведенні експертизи від експерта будь-які клопотання про надання додаткових матеріалів, зокрема експериментальних зразків підпису ОСОБА_8 не надходило, від проведення експертизи він не відмовився, що свідчить про те, що експерту для проведення експертизи було достатньо наданих слідчим матеріалів, а саме досліджуваного документу (протоколу допиту ОСОБА_8 як свідка від 22.01.2014), вільних та умовно-вільних зразків підпису ОСОБА_8 .

Таким чином твердження захисника про те, що висновок експерта не відповідає принципу законності є безпідставним.

Також з огляду на проведення слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_10 : перевірка і уточнення відомостей, вказані ним під час допиту потерпілого,- участь підозрюваного не є обов`язковою.

Матеріали проведення слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_10 були отримані у кримінальному провадженні № 62020000000000483 у порядку, встановленому цим Кодексом, в результаті проведення огляду матеріалів кримінального провадження № 4201410070000020 в порядку ст. ст. 223, 237 КПК України, про що свідчить протокол огляду від 29.07.2020, складений в порядку ст. 104-106 КПК України, який досліджено під час судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів уважає доводи захисника про недоведеність винності ОСОБА_8 у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі докази кримінального провадження в їх сукупності, визнав їх належними та допустимими, перевірив надані органом досудового розслідування докази та дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 340, ч. 2 ст. 384 КК України.

Суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України і обґрунтовано звільнив його від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, належним чином умотивувавши своє рішення у цій частині, позаяк, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, суд зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою.

Отже, за наслідками апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено таких істотних порушень КПК, що унеможливили би прийняття законного та обґрунтованого судом рішення та мають визначальне значення для доведеності винності, правильності кваліфікації дій та призначення покарання; порушення, вказанівапеляційнійскарзі, - не є безумовними підставами для скасування чи зміни рішення, а відтак вирок необхідно залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340, ч. 2 ст. 384 КК України, - без зміни.

Ухвала Київського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4