Постанова

від 21.05.2024 по справі 235/850/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5053/24 Справа № 235/850/22 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкритов залісудових засіданьДніпровського апеляційногосуду вмісті Дніпросправу,що виниклаз цивільнихправовідносин запозовом ОСОБА_1 до Покровськоїміської військовоїадміністрації Покровськогорайону Донецькоїобласті провизнання прававласності впорядку спадкування,в якійподана апеляційнаскарга ОСОБА_1 на рішенняКрасногвардійського районногосуду м.Дніпропетровська від28лютого 2024року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Він є спадкоємцем першої черги за законом. 01 серпня 2016 року він звернувся до приватного нотаріуса Покровського міського нотаріального округу Донецької області Коваленко О.В. з заявою про прийняття спадщини на житловий будинок (З-1), загальною площею 184,6 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м., а також господарські будівлі та споруди: підвал (пд-1), вбиральня (Д-1), гараж (Е-1), літня кухня (Ж-1), тамбур (ж-1), сарай (И-1), ганок (ж1-1), огорожа (№3), ворота (№4), ворота (№5), огорожа (№6), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте, постановою нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з причини відсутності правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно.

Ураховуючи викладене, позивач виклав вимогу про визнання за ним права власності на житловий будинок (З-1), загальною площею 184,9 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м., а також господарські будівлі та споруди: підвал (пд-1), вбиральня (Д-1), гараж (Е-1), літня кухня (Ж-1), тамбур (ж-1), сарай (И-1), ганок (ж1-1), огорожа (№3), ворота (№4), ворота (№5), огорожа (№6), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Красногвардійського районногосуду м.Дніпропетровська від28лютого 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки з матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємцем першої черги за законом, крім позивача, є донька померлої ОСОБА_2 ОСОБА_3 , яка від своєї частки у спадщині після померлої матері відмовилась. Також суд безпідставно послався на те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами набуття у передбаченому законом порядку спадкодавцем права власності на спірний житловий будинок, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи.

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 16 січня 1972 року (а.с.17).

Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.19), мати позивача ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).

01 серпня 2016 року в установлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Покровського міського нотаріального округу Донецької області Коваленко О.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Постановою приватного нотаріуса Покровського міського нотаріального округу Донецької області Коваленко О.В. від 12 грудня 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зазначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке є самочинним переобладнанням, суперечить законодавству, а тому, позивачу роз`яснена процедура звернення до суду з питанням визнання за ним права власності на житловий будинок в разі відсутності у нього правовстановлюючих документів на будинок.

Згідно копії договору дарування, посвідченого старшим державним нотаріусом Красноармійської державної нотаріальної контори від 16 квітня 1992 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1079, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Жилий будинок одноповерховий саманний жилою площею 34,3 кв.м. (а.с.32).

Відповідно до інформаційної довідки від 10 листопада 2016 року № 827, наданої Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації», до 01 січня 2013 року будинок АДРЕСА_1 зруйнований, який збудований 1936 року з прибудовою 1962 року належав ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого ст.державним нотаріусом Красноармійської державної нотаріальної контори від 16 квітня 1992 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1079, в КП «БТІ» був зареєстрований 23 лютого 1994 року. Новий будинок збудований 1992 року в КП «БТІ» не зареєстрований (а.с.9).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, реєстрація права власності за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня (а.с.31).

Згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 12 вересня 2016 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , вказаний житловий будинок складає загальну площу 184,6 кв.м., житлову площу 57,0 кв.м., а також господарські будівлі та споруди (а.с.42-47).

З довідки від 13 жовтня 2021 року № 01-12/4493, виданої Комунальною установою Покровський координаційний комітет самоорганізації населення вбачається, що ОСОБА_1 з 2000 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20). Зазначене підтверджується й копією домової книги (а.с.21-27).

З копії спадкової справи № 89/2016, заведеної приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Михайленко О.В. 01 серпня 2016 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 01 жовтня 1941 року, вбачається, що спадкоємцем першої черги за законом, крім позивача, є донька померлої ОСОБА_2 ОСОБА_3 , яка від своєї частки у спадщині після померлої матері відмовилась (а.с.158-173).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами набуття у передбаченому законом порядку спадкодавцем права власності на спірний житловий будинок, що виключає можливість визнання за спадкоємцем права власності на це майно. Крім того, суд вважав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки з матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємцем першої черги за законом, крім позивача, є донька померлої ОСОБА_2 ОСОБА_3 .

Проте, апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Щодо належності відповідача у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

З копії спадкової справи № 89/2016, заведеної приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Михайленко О.В. 01 серпня 2016 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 01 жовтня 1941 року, вбачається, що спадкоємцем першої черги за законом, крім позивача, є донька померлої ОСОБА_2 ОСОБА_3 , яка 01 серпня 2016 року подала до приватного нотаріуса заяву про відмову від своєї частки у спадщині після померлої матері (а.с.158-173).

Належним відповідачем у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Отже, враховуючи відмову іншого спадкоємця доньки померлої від своєї частки у спадщині, позивач вірно визначив відповідачем Покровську міську військову адміністрацію Покровського району Донецької області, а тому помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача та не залучення позивачем до участі у справі ОСОБА_3 можуть бути вирішені питання про спадкові права останньої на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Щодо визнання права власності в порядку спадкування.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.

Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12 та постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка втратила чинність 30 грудня 2004 року, було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 15 липня 2019 року у справі № 263/8226/16-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 760/1651/16-ц.

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Міністерства Юстиції України від 21 лютого 2005 року № 19-32/319).

Згідно пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно пункту 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим Наказом № 91 від 24 червня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів (крім закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них) здійснюється безоплатно територіальними органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі Інспекція) за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж та за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі декларація), яка складається за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

За приписами абзацу 2 пункту 3.1 Порядку документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 12 вересня 2016 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , вказаний житловий будинок складає загальну площу 184,6 кв.м., житлову площу 57,0 кв.м., а також господарські будівлі та споруди. Також зазначено, що будівництво господарських споруд та будинку почалося з 1958 року та закінчено в 1992 році (а.с.42-47).

Згідно копії договору дарування, посвідченого ст.державним нотаріусом Красноармійської державної нотаріальної контори від 16 квітня 1992 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1079, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар жилий будинок з господарськими та побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на земельній ділянці площею 1176 кв.м. На означеній земельній ділянці знаходиться одноповерховий саманний будинок жилою площею 34,3 кв.м., а також господарські та побутові будівлі і споруди: дві літні кухні, два сараї, туалет, гараж, водопровід, замощення, ворота, паркан-ворота (а.с.32).

Відповідно до інформаційної довідки від 26 вересня 2022 року № 254/01-02, наданої Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації», до 01 січня 2013 року згідно архівної справи № 110100002649/16723 на будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок (А-1) був збудований 1936 року з прибудовою (а-1) 1962 року знесений. Будинок належав ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого ст.державним нотаріусом Красноармійської державної нотаріальної контори від 16 квітня 1992 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1079. В КП «БТІ» був зареєстрований 23 лютого 1994 року у дод. кн. 26 реєстр. 3553. Новозбудований житловий будинок (З-1) побудований в 1992 році в КП «БТІ» не зареєстрований. Загальна площа складає 184,9 кв.м., житлова 57,0 кв.м. (а.с.111).

Отже, оскільки предметом договору дарування від 16 квітня 1992 року був житловий будинок житловою площею 34,3 кв.м., то слід вважати, що він вже був збудований та існував як об`єкт цивільних прав, що підтверджується відомостям, які зазначені в технічному паспорті на будинок.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

На час закінчення будівництва житлового будинку у 1992 році законодавство не містило обов`язку забудовника (власника) здавати такі об`єкти в експлуатацію, отримувати правовстановлюючий документ на будинок та здійснити державну реєстрацію права власності.

З огляду на викладене вище, з урахуванням встановлених судом обставин справи та враховуючи особливості оформлення права власності на житлові, садові, дачні будинки та господарські будівлі, які побудовані до 05 серпня 1992 року, відповідно до наведених вище нормативних актів, апеляційний суд вважає, що житловийбудинок, який розташованийза адресою: АДРЕСА_1 ,належав матері позивача та ввійшов до складу спадкової маси, а тому позивач має право на спадкування за законом.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, визнавши за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок (З-1), загальною площею 184,9 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м., а також господарські будівлі та споруди: підвал (пд-1), вбиральня (Д-1), гараж (Е-1), літня кухня (Ж-1), тамбур (ж-1), сарай (И-1), ганок (ж1-1), огорожа (№3), ворота (№4), ворота (№5), огорожа (№6), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Красногвардійського районногосуду м.Дніпропетровська від28лютого 2024року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 доПокровської міськоївійськової адміністраціїПокровського районуДонецької областіпро визнанняправа власностів порядкуспадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок (З-1), загальною площею 184,9 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м., а також господарські будівлі та споруди: підвал (пд-1), вбиральня (Д-1), гараж (Е-1), літня кухня (Ж-1), тамбур (ж-1), сарай (И-1), ганок (ж1-1), огорожа (№3), ворота (№4), ворота (№5), огорожа (№6), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 травня 2024 року.

Судді: