Рішення

від 12.04.2024 по справі 200/1869/15-ц

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/1869/15

Провадження № 2/932/2750/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участі секретаря судового засідання Мотуз Я.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів адвоката Жукової Є.Б.,

представника відповідача адвоката Величко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркетгруп», ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень міської ради, договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах Держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровської області до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркетгруп», ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень міської ради, договорів купівлі-продажу та повернення земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу 13/100 частин нерухомого майна від 17.10.2013, укладеного між директором ТОВ «Маркет Груп» ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. за реєстр. № 397, ОСОБА_4 набув право власності на 13/100 частин будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору про поділ нерухомого майна від 18.10.2013, укладеного між ТОВ «Маркет Груп» та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. за реєстр. № 410, останні набули право власності з виділенням в натурі часток у спільній сумісній власності на об`єкти нерухомого майна нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, 18.10.2013 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. проведено державну реєстрацію права власності на виділені в натурі частки у спільній сумісній власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на вищевказані нежитлові приміщення.

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 507-р від 29.10.2013 об`єкту нерухомості, що належить ОСОБА_4 , присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2 .

Після цього ОСОБА_4 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області декларацію № ДП 082133010335 від 29.10.2013 про початок виконання будівельних робіт на об`єкті, та декларацію № ДП 142133170130 від 13.11.2013 про готовність об`єкта «Реконструкція комплексу будівель у житловий будинок по АДРЕСА_2 до експлуатації».

Перевіркою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області було проведено перевірку з питань дотримання вимог містобудівного законодавства при проведенні реконструкції об`єктів, та встановлено, що замовником будівництва ОСОБА_4 в порушення вимог ст. 36 та ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наведено недостовірні дані у деклараціях про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єктів до експлуатації, а саме ПП «Архобраз», яке зазначено у деклараціях як виконавець робіт, фактично не виконувало роботи на зазначеному об`єкті, що підтверджується листом підприємства.

У зв`язку із викладеним, Інспекцією було скасовано реєстрацію декларацій, поданих ОСОБА_4 щодо проведення реконструкції нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

В ході огляду земельної ділянки встановлено, що реконструкція об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , в об`єкти житлового фонду фактично не проводилась.

Прокурор вважає, що на момент передання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером № 1210100000:02:377:0058 право власності на житлові будинки, які розміщені на вказаних земельних ділянках, у державному реєстрі прав на нерухоме майно, зареєстровано не було, що підтверджується копією витягу, а отже право власності на земельні ділянки набуто відповідачем незаконно.

На думку прокурора, ОСОБА_4 з метою протиправного отримання земельної ділянки у власність, звернувся до Дніпропетровської міської ради з відповідною заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки по фактичному розміщенню житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 126/43 від 27.11.2013 надано дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки по фактичному розміщенню житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Проте на цій земельній ділянці, на думку позивача, знаходились нежитлові приміщення, реконструкцію будівель не було проведено, що є порушенням вимог ст. 182 ЦК України. З цих підстав рішення Дніпропетровської міської ради № 126/43 від 27.11.2013 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, є незаконним та має бути визнано недійсним.

Крім того, рішенням Дніпропетровської міської ради № 70/47 від 29.01.2014 передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером № 1210100000:02:377:0058, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначене рішення, ну думку позивача, прийнято з грубим порушенням вимог земельного законодавства, оскільки за матеріалами Генерального плану розвитку м. Дніпропетровська земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , розташована на території проектної багатоквартирної житлової забудови в межах історичного ареалу № 1 «Історичний центр міста 1770-1950 року».

Враховуючи викладене, передання у власність вищевказаної земельної ділянки суперечить вимогам містобудівного та земельного законодавства, що є підставою для визнання недійсними рішень міської ради та повернення незаконно отриманих земельних ділянок.

В подальшому заступником прокурора Дніпропетровської області було змінено предмет позовних вимог, змінено підстави представництва Держави в суді та вказано орган в інтересах якого виступає прокурор, а саме Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

З урахуванням неодноразового уточнення позовних вимог, позивач в особі заступника керівника обласної прокуратури, просив суд визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 50/47 від 29.01.2014 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_5 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд».

Визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 90/47 від 29.01.2014 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_4 у власність ОСОБА_2 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд».

Визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 70/47 від 29.01.2014 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд».

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1599 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,1 га., кадастровий номер 1210100000:02:377:0056, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 6033656.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1605 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0927 га. кадастровий номер 1210100000:02:377:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , номер запису про право власності 6038362.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1601 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,1 га., кадастровий номер 1210100000:02:377:0058, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 6036320.

Витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1 га., кадастровий номер 1210100000:02:377:0056, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0927 га., кадастровий номер 1210100000:02:377:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер 1210100000:02:377:0058, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідачі не погодились з позовом, подали відзиви (заперечення) на позовну заяву заступника прокурора Дніпропетровської області.

Так, представником ОСОБА_3 у запереченнях проти позову зазначено, що прокурором помилково об`єднані в одне позовне провадження вимоги, які підлягають розгляду за різними правилами судочинства. Крім того, вирішення земельних спорів між фізичною особою та органом державної влади належить до компетенції адміністративного суду. Прокурором не надано безспірних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, тому такі позовні вимоги є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. З цих підстав просить провадження в частині вимог закрити, а в іншій частині позову відмовити повністю.

21.06.2022 від представника ОСОБА_5 , ОСОБА_2 адвоката Жукової Є.Б. надійшов відзив на позовні заяви, в якому остання проти задоволення позовних вимог заперечує. Посилається на відсутність повноважень для представництва прокуратурою інтересів Держави в особі Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оскільки прокурором не обґрунтовані та не вказані підстави для такого представництва, а також не зазначено, в чому полягає бездіяльність уповноваженого органу, який повинен самостійно захищати свої інтереси та інтереси держави. Крім того, чинним законодавством, зокрема, ст. 120 ЗК України встановлений принцип єдності юридичної долі земельної ділянки у разі набуття особою права власності на нерухоме майно. ОСОБА_4 , набувши право власності на будівлі, споруди, що розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , набув також у встановленому порядку, згідно ст. 120 ЗК України право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування цих будівель і споруд. Тому посилання прокурора, що ОСОБА_4 незаконно отримав ділянку у власність, не підтверджене жодним доказом і є припущенням позивача. Також ОСОБА_4 та іншими відповідачами була у встановленому порядку замовлена і розроблена технічна документація на землю, отримані декларації про початок будівельних робіт та прийняття закінченого об`єкта до експлуатації. Посилання прокурора на те, що вказані декларації скасовані, є хибним, оскільки Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 скасовані накази Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області про скасування вищевказаних декларацій, тому декларації на теперішній час є чинними. Доводи прокурора, що на об`єкті не проводились будівельні роботи та реконструкція, а також не зареєстровано право власності на житлові приміщення, є безпідставними, оскільки набуття права на землю не пов`язано з реєстрацією права власності на житлові приміщення. Водночас факт проведення чи не проведення реконструкції будівлі в житлове приміщення, не підтверджується будь-якими доказами, як то актами, висновками експерта та інше. Фактично прокурор взяв на себе повноваження та самостійно надав оцінку стану будівлі та дійшов висновку, що реконструкція не проводилась. При проведенні прокуратурою перевірки дотримання вимог земельного законодавства, представники відповідачів присутні не були. Щодо перебування земельної ділянки в межах історичного ареалу міста, то відповідний проєкт землеустрою був у встановленому порядку погоджений, а законодавство не забороняє набуття права власності на землю в межах історичних ареалів, оскільки умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній об`єктів, визначених ст. ст. 53, 54 Закону України «Про охорону культурної спадщини», тобто саме по собі розміщення земельної ділянки в межах історичного ареалу не може бути підставою для відмови у розробленні чи затвердженні технічної документації на землю.

Виходячи з викладеного, представник відповідачів ОСОБА_8 просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Інших заяв по суті спору не надходило.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Єлісєєвої Т.Ю. від 26 серпня 2015 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2016 року зобов`язано представника прокуратури області надати копії позову з додатками для належного повідомлення сторін у справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2018 року залучено до участі у справі правонаступника позивача Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2018 залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 .

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.03.2019 суддю ОСОБА_9 звільнено за власним бажанням.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справа передана судді Женеску Е.В.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.05.2019 справа прийнята в провадження судді Женеску Е.В.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року об`єднано в одне провадження цивільні справи № 200/1869/15-ц та № 200/1870/15-ц.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року вжито заходів забезпечення позову та заборонено будь-яким особам в тому числі державним реєстраторам, вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, оренда, реєстрацію та перереєстрацію права власності, передання в іпотеку) по відчуженню, передачі іншим шляхом будь-яким особам та переоформленню документів на земельні ділянки за кадастровим номером 1210100000:02:377:0058; за кадастровим номером 1210100000:02:377:0057, 1210100000:02:377:0056.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23.04.2020, суддю ОСОБА_10 звільнено з посади судді.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2020 року справа прийнята у провадження судді Сліщенко Ю.Г.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.07.2020 ОСОБА_11 звільнено з посади судді у відставку.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.12.2020, справа прийнята у провадження судді Лукінової К.С.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.08.2021 закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду.

У зв`язку із закінченням строку відрядження судді Лукінової К.С. справа передана судді Кондрашову І.А.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2022 справа прийнята у провадження судді Кондрашову І.А.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2022 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2022 прийнято заяву позивача про зміну підстав позову, ухвалено повернутись до стадії підготовчого провадження по справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову прокурора без розгляду.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2023 закрито підготовче засідання, справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник прокуратури Дніпропетровської області підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідачів адвокат Жукова Є.Б. заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості. Просила суд відмовити в позові заступника прокурора Дніпропетровської області у повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 адвокат Величко О.В. заперечував проти задоволення позову, відмовився надавати пояснення та відмовився від виступу в судових дебатах.

Інші учасники справи на передостаннє судове засідання не прибули.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Орган місцевого самоврядування повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановленихзакономповноважень, не перевищуючи їх. Під встановленимизакономповноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказуєзакон, так звані «прямі повноваження», так і повноваження, які прямозакономне передбачені, але безпосередньо випливають із положеньзаконуі є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань), так звані «похідні повноваження». Також орган місцевого самоврядування зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначенізакономзасоби.

Відповідно доч. 3 ст. 24 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбаченіКонституцієюі законами України, та керуються у своїй діяльностіКонституцієюі законами України, актами Президента України, КМУ.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 є власником 13/100 частин нерухомого майна (будівель і споруд), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на нерухоме майно набуто на підставі купівлі-продажу 13/100 частин нерухомого майна від 17.10.2013, укладеного між ТОВ «Маркет Груп» та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. за реєстр. № 397.

Отримавши право власності на вищевказані будівлі і споруди, ОСОБА_4 вирішив реконструювати це нерухоме майно з подальшим функціональним призначенням як житлове.

Крім того, відповідно до договору про поділ нерухомого майна від 18.10.2013, укладеного між ТОВ «Маркет Груп» та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. за реєстр. № 410, відповідачі набули право власності на нерухоме майно з виділенням в натурі часток у спільній сумісній власності.

Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. проведено державну реєстрацію права власності на виділені в натурі частки у спільній сумісній власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 507-р від 29.10.2013 об`єкту нерухомості, що належить ОСОБА_4 , присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області повідомлення про початок будівельних робіт та отримано декларацію № ДП 082133010335 від 29.10.2013 про початок виконання будівельних робіт на об`єкті АДРЕСА_2 .

В подальшому ним отримана декларація № ДП 142133170130 від 13.11.2013 про готовність об`єкта «Реконструкція комплексу будівель у житловий будинок по АДРЕСА_2 до експлуатації».

30.10.2023 ОСОБА_4 звернувся до Дніпровського міського голови із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , по фактичному розміщенню індивідуального житлового будинку.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.11.2013 № 126/43 ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

Як вбачається з копії технічного паспорту, що міститься в матеріалах справи (т. 2, а.с. 94) за адресою: АДРЕСА_2 , розміщено індивідуальний житловий будинок.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 70/47 від 29.01.2014 передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га. з кадастровим номером № 1210100000:02:377:0058, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 50/47 від 29.01.2014 передано земельну ділянку по АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_5 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд».

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 90/47 від 29.01.2014 передано земельну ділянку по АДРЕСА_4 у власність ОСОБА_2 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд».

Відповідно до листа Дніпропетровської міської ради від 20.11.2013 № 4/22-587, у зв`язку із ліквідацією Державного підприємства «Державний проектно-конструкторський інститут збагачувального устаткування» земельні ділянки по АДРЕСА_1 зараховані до земель міста.

Отже, попереднім власником земельних ділянок вважається Дніпровська міська рада, а спірні земельні ділянки до передання у власність відповідачам, перебували у комунальній власності.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1599 від 17.06.2014, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , остання набула право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 6033656.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1605 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 остання набула право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , номер запису про право власності 6038362.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1601 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , остання набула право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 6036320.

Спір виник з приводу того, що прокурор, звертаючись в інтересах Держави, вважає, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , була відведена та передана у власність ОСОБА_4 у незаконний спосіб, оскільки спірна ділянка передавалась для обслуговування жилого будинку, а фактично там були лише нежитлові будівлі і споруди, реконструкція яких у житловий фонд не здійснювалась. Тому заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, визначивши відповідачем у спорі Дніпровську міську раду.

Щодо представництва прокуратури інтересів Держави у даному спорі та наявності відповідних повноважень у прокурора, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Отже, для представництва прокурором інтересів Держави є необхідним дотримання сукупності таких умов:

1.правильно визначити орган, який уповноважений здійснювати захист прав та інтересів Держави у відповідних спірних відносинах;

2.навести у позовній заяві підстави для представництва інтересів Держави у суді, зокрема, навести обставини, за яких відповідний орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження, або вказати на відсутність такого органу;

3.повідомити відповідний орган (установу) про здійснення повноважень представництва та звернення до суду.

Проаналізувавши матеріали справи та дослідивши наявність процесуальних повноважень на здійснення представництва прокуратурою інтересів Держави, суд констатує, що заступником прокурора Дніпропетровської області при зверненні до суду не у повній мірі дотримані вищевказані вимоги.

Так, звертаючись до суду з первинними позовними вимогами, прокурор виступив в інтересах Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровської області, ставлячи питання про скасування спірних рішень Дніпропетровської міської ради, повернення земельної ділянки у власність громади.

Відповідно до Указу Президента України від 20.06.2019 № 419/2019 створено Державну інспекцію сільського господарства, затверджено Положення про Державну інспекцію сільського господарства.

Зі змісту цього Указу Президента України установлено, що до основних завдань Державної інспекції сільського господарства віднесено, серед іншого, реалізація державної політики у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому секторі, дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності та інше. З часом, ці повноваження не змінились та існували увесь час функціонування Державної інспекції сільського господарства.

Постановою від 30.06.2015 р.№447 Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати територіальні органи Державної інспекції сільського господарства.

Право на визначення наявності чи відсутності підстав для представництва інтересів громадянина або держави, належить виключно прокурору. На прокурора також покладений обов`язок правильно визначити орган, який має право здійснювати повноваження у відповідних правовідносинах.

Однак, на переконання суду, Державна інспекція сільського господарства у Дніпропетровської області, не є належним органом, який має право здійснювати повноваження у виниклих правовідносинах, зокрема, щодо перевірки цільового призначення, витребування земельних ділянок чи визнання недійсними актів Дніпропетровської міської ради. Функції Державної інспекції сільського господарства стосовно спірних земельних ділянок є суто технічними, а відповідні повноваження реалізують інші органи, насамперед, територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, її територіальні органи чи виконавчий комітет.

Додатково суд акцентує увагу, що Державна інспекція сільського господарства у Дніпропетровської області не приймала участі у процесі видання актів Дніпропетровської міської ради, не погоджувала технічну документацію, не ставила питання про незаконність набуття права власності на землю, не направляла своїх спеціалістів для огляду земельної ділянки та здійснення функцій контролю.

У тексті позовної заяви від 04.02.2015 року прокурор зазначив, що порушення встановленого порядку набуття громадянами права власності із земель комунальної власності відбулось на підставі незаконного рішення Дніпропетровської міської ради, тому органом в інтересах якого прокурор звертається із позовом є чомусь Державна інспекція сільського господарства у Дніпропетровській області, яка, насамперед, здійснює державну політику у сфері контролю за використанням земель в агропромисловому секторі.

Надалі, у тексті позовної заяви від 04.02.2015 прокурором не зазначено та не розкрито, чому саме ним визначено цей орган та які повноваження контролю він має відносно спірних ділянок.

З цього, суд вважає, що прокурором у первинному зверненні до суду, було невірно визначено державний орган, в інтересах якого звертається позивач. Тому підстави для представництва інтересів Держави у даному випадку відсутні.

Прокурором не враховано, що незважаючи на те, що оскаржувані акти із земельних питань приймались Дніпропетровською міською радою, спірні земельні ділянки вибули з володіння та власності територіальної громади м. Дніпро, тому ставлячи питання про їх повернення чи витребування, а також скасування незаконних, на думку прокурора, актів, необхідно було звертатись до суду в інтересах Дніпровської міської ради. І цей орган є належним.

Так, судом установлено, що спірні земельні ділянки були зараховані до земель міста, і перебували у комунальній власності, тому повернення чи витребування вказаних ділянок повинно відбуватись за позовом Дніпровської міської ради, або в її інтересах прокурором.

Державна інспекція сільського господарства України не є належним органом у спірних відносинах.

Надалі, після ліквідації Державної інспекції сільського господарства у Дніпропетровської області, до участі у справі було залучено правонаступника позивача Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Прокурором фактично підтримано ці позовні вимоги та продовжено здійснення представництва в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Відповідно до змісту п.п. 1,3,4 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» основними завданням та повноваженнями служби є реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; надання адміністративних послуг, міжнародне співробітництво у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та з питань встановлення, унормування, збереження, обліку, реєстрації географічних назв, а також створення та ведення Державного реєстру географічних назв, зокрема бере участь у підготовці міжнародних договорів України, відповідно до законодавства укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру тощо.

Отже, основними завданнями Держгеокадастру є ведення державного кадастру, топографо-геодезична та картографічна діяльність, державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій, форм власності.

Тобто відносно земельних ділянок, які є предметом спору, Держгеокадастр, знов ж таки, виконує технічні та охоронні функції, що не пов`язані із оцінкою правомірності набуття землі у власність фізичних осіб (громадян).

При цьому Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не є та ніколи не було власником земельних ділянок з кадастровими номерами № 1210100000:02:377:0056, № 1210100000:02:377:0057 та № 1210100000:02:377:0058.

Таким чином, суд вважає, що ані Державна інспекція сільського господарства у Дніпропетровської області, ані Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не можуть бути належними органами, які здійснюють відповідні повноваження у спорі щодо визнання недійсними рішень міської ради та витребування земельних ділянок на користь територіальної громади.

З урахуванням викладеного, прокурор помилково визначив органи, які уповноважені здійснювати захист прав та інтересів Держави у відповідних спірних відносинах, а також належним чином не обґрунтував підстави для представництва інтересів Держави у суді. Наведена обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція ВП ВС у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду послалася на свою правову позицію, висловлену в низці постанов, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона в процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Звертаючись до суду прокурор визначив відповідачем Дніпропетровську міську раду (наразі Дніпровська міська рада).

Така процесуальна дія, на думку суду, є помилковою, оскільки в подальшому прокурор змінив позовні вимоги та просив витребувати у ОСОБА_3 на користь відповідача Дніпровської міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами № 1210100000:02:377:0056, № 1210100000:02:377:0057, № 1210100000:02:377:0058, розташовані за адресами АДРЕСА_3 , вул. Володарського, 2-Л, АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Судом установлено, що фактично прокурор просив витребувати земельні ділянки на користь Дніпровської міської ради, проте визначив цей орган відповідачем у спорі. Але відповідач у цивільному судочинстві цесторона, якій пред`явлено позов. Відповідачем може бути як фізична, так і юридична особа, державний орган чи орган місцевого самоврядування.

Задоволення позовних вимог і витребування спірних земельних ділянок з метою захисту інтересів територіальної громади не є можливим на користь відповідача. Відтак, є очевидним, що Дніпровська міська рада має статус позивача у даній справі, однак прокурором цей недолік не усунуто. Тому суд позбавлений можливості вирішити питання про правомірність актів Дніпровської міської ради та витребування земельних ділянок, оскільки прокурором невірно визначено склад учасників справи, і орган, в інтересах якого повинен був виступити прокурор, залучений помилково як відповідач.

Наведена обставина унеможливлює витребування спірних ділянок та є також самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки прокурор повинен вірно визначити склад учасників, зазначити позивача Дніпровську міську раду, в інтересах якої діє, та відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Неналежний відповідач- це особа, притягнута позивачем яквідповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2020 по справі № 761/42332/17).

Установлення цієї умови є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Виходячи з викладеного, оскільки прокурором невірно визначено склад учасників спору, неправильно визначено органи, які уповноважені здійснювати захист прав та інтересів Держави у відповідних спірних відносинах та не зазначено підстави представництва, суд доходить до висновку про необґрунтованість в цілому позовних вимог, тому в їх задоволенні належить відмовити з цих підстав.

Щодо правомірності набуття земельних ділянок та законності оскаржуваних актів міської ради, суд вказує таке.

Згідно зіст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим.

Статтею 41 Конституції Українита ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідност. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цьогоправачи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавленаправа власностіабо обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 12 Земельного Кодексу Українидо повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

Відповідно до п. 34 ч. 1ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістомст.116,118,121ЗК Українинабуття правана землюгромадянами таюридичними особамиздійснюється шляхомпередачі земельнихділянок увласність абонадання їху користування. Безоплатнапередача земельнихділянок увласність громадянпровадиться уразі: приватизаціїземельних ділянок,які перебуваютьу користуваннігромадян; одержанняземельних діляноквнаслідок приватизаціїдержавних ікомунальних сільськогосподарськихпідприємств,установ таорганізацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а)для веденняфермерського господарства-в розміріземельної частки(паю),визначеної длячленів сільськогосподарськихпідприємств,розташованих натериторії сільської,селищної,міської ради,де знаходитьсяфермерське господарство.Якщо натериторії сільської,селищної,міської радирозташовано декількасільськогосподарських підприємств,розмір земельноїчастки (паю)визначається яксередній поцих підприємствах.У разівідсутності сільськогосподарськихпідприємств натериторії відповідноїради розмірземельної частки(паю)визначається яксередній порайону; б)для веденняособистого селянськогогосподарства -не більше2,0гектара; в)для веденнясадівництва -не більше0,12гектара; г)для будівництваі обслуговуванняжилого будинку,господарських будівельі споруд(присадибнаділянка)у селах-не більше0,25гектара,в селищах-не більше0,15гектара,в містах-не більше0,10гектара; ґ)для індивідуальногодачного будівництва-не більше0,10гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно ч. 2 ст. 121 ЗК України розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Згідно ч.3ст.121ЗК України розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Надання у власність земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування чи власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні встановлено, що за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 13/100 частин будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, ОСОБА_4 набув у встановленому порядку право власності на будівлі і споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Верховний Суд роз`яснив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди. Відповіднупостанову у справі № 318/1274/18було ухвалено 20.01.2021.

Ураховуючи цей принцип, слід зробити висновок, щоземельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Суд вважає, що ОСОБА_4 набувши право власності на будівлі і споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , набув згідно приписів ст. 120 ЗК України у власність (користування) й земельну ділянку, що необхідна для обслуговування цих будівель і споруд.

Позбавлення чи припинення права власності на цю земельну ділянку, її вилучення у ОСОБА_4 чи витребування, становитиме втручання у право на мирне володіння майном та порушення принципів інституту права власності, зокрема, таких як непорушність та недоторканість. Це стосується й кінцевого набувача земельних ділянок ОСОБА_3 .

Доводи прокурора, що на земельній ділянці не проводилась реконструкція будівель, а земельна ділянка передана у власність незаконно, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Так, проведеною перевіркою органів прокуратури та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області було встановлено порушення вимог містобудівного та земельного законодавства, а саме виявлений факт відсутності реконструкції будівель в житлове приміщення.

У зв`язку із викладеним, Інспекцією було скасовано реєстрацію декларацій, поданих ОСОБА_4 щодо проведення реконструкції нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 скасовані накази Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області про скасування вищевказаних декларацій.

Отже, суд виходить з того, що декларації про початок будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта «Реконструкція комплексу будівель у житловий будинок по АДРЕСА_2 до експлуатації», є чинними.

Тому факт порушення ОСОБА_12 містобудівного чи земельного законодавства, прокурором не доведений.

Між тим, чинне законодавство України не пов`язує отримання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання земельної ділянки у власність, із реєстрацією права власності на нерухоме майно, яке має статус житлового. Не регламентовано законодавством й чітких строків проведення реконструкції приміщення та переведення його у статус житлового, як передумову виникнення права власності на земельну ділянку в порядку ст. 377 ЦК України та ст. 116 ЗК України. При цьому законодавство та практика ЄСПЛ не обмежується визначенням житла як суто житлового приміщення, оскільки у широкому сенсі під «житловим приміщенням», «житлом» розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового перебування в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення».

Таким чином, основне твердження прокурора про те, що ОСОБА_4 або не мав житлового приміщення на момент передання земельної ділянки у власність, або не провів реконструкцію будівель у житловий фонд, не може бути підставою для визнання незаконності передання земельної ділянки у власність, або позбавлення відповідачів права власності на землю.

Судом враховано, що в матеріалах справи є копії проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, будівель і споруд, копія технічного паспорту та інша технічна документація.

Всі ці документи погоджені у встановленому порядку всіма відповідними службами, органами та посадовими особами, земельна ділянка належним чином сформована, їй присвоєно кадастровий номер, отримана технічна документація із землеустрою, узгоджено межі земельної ділянки із сусідніми користувачами тощо.

За таких обставин стверджувати про те, що ОСОБА_4 як первинний землекористувач, отримав земельну ділянку незаконно, у суду немає жодних обґрунтованих підстав. Суд не може позбавити відповідачів права власності на землю лише з формальних підстав, або наявності незначних технічних недоліків при оформленні документації із землеустрою.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ст. ст. 24,47 Конституції Українигромадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Частиною 1ст. 21 ЦК Українипередбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд вважає, що надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_4 та передання земельної ділянки у власність, здійснено у відповідно до чинного законодавства, тому оскаржувані рішення Дніпропетровської міської ради не підлягають скасуванню.

Щодо доводів прокурора, що земельна ділянка перебуває в межах історичного ареалу, суд відзначає наступне.

Статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-III визначено, що охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Історичний ареал населеного місця - це частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку (ст. 1 Закону № 1805-III).

Статтею 5 Закону № 1805-III передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них; а також надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно із частинами другою, третьою статті 32 Закону № 1805-III межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Прокурором при обґрунтуванні позову не зазначено і не доведено, яким саме чином перебування земельної ділянки в межах історичного ареалу міста та набуття на таку земельну ділянку права власності ОСОБА_4 , порушує права та інтереси Держави чи інтереси територіальної громади в частині охорони культурної спадщини.

В ході розгляду справи не встановлено, що ОСОБА_4 наносить шкоду чи використовує земельну ділянку у протиправний спосіб, знищує її, перетворює, змінює ландшафт тощо. Відтак, будь-якої шкоди цьому об`єкту майна як культурній спадщині, не заподіяно. Ця земля використовується з дотриманням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Крім того, суд вважає, що розташування земельної ділянки в межах історичного ареалу не може бути підставою для обмеження фізичних чи юридичних осіб у набутті права власності на таку земельну ділянку, оскільки умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній об`єктів, визначених ст. ст. 53, 54 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Матеріалами справи не підтверджується, що будівлі і споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , відносяться до об`єктів культурної спадщини, які охороняються законом.

Таким чином, позивачем не доведено, що отримання права власності відповідачами на спірні земельні ділянки порушує вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», тому такі доводи відхиляються судом.

Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок на користь ОСОБА_3 , суд виходить з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до змісту п.п. 4,7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК435-15необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд враховує позицію, викладену у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц, відповідно до якої «наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати саме в момент його укладення.

Оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про незаконність набуття права власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , на спірні земельні ділянки, суд не вбачає підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу означених земельних ділянок, оскільки власники цієї землі мали повне право розпорядитися належним їм майном на власний розсуд.

Не встановлено судом й інших обставин, з якими б закон пов`язував недійсність цих правочинів, тому вони визнаються судом такими, що відповідають положенням ЦК України, моральним засадам суспільства. Форма цих правочинів відповідає положенням ст. ст. 208, 209 ЦК України. Волевиявлення сторін було вільним та відповідало дійсним намірам сторін та їх внутрішній волі.

Таким чином, підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1599 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1605 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1601 від 17.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , судом невстановлено.

Інші доводи прокурора не заслуговують уваги та не свідчать про незаконність оформлення земельних ділянок відповідачами, тому відхиляються судом.

Підсумовуючи викладене, суд з огляду на необґрунтованість позовних вимог та відсутність повноважень на представництво прокуратурою інтересів Держави, вважає можливим відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються у разі відмови в задоволенні позову, тому всі судові витрати віднесені на рахунок позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркетгруп», ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень міської ради, договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів із дня складення його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Повний текст виготовлено в нарадчій кімнаті 20.05.2024 о 13 год. 00 хв.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ