Ухвала

від 21.05.2024 по справі 759/21961/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-др/759/89/24

ун. № 759/21961/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Київ

Суддя Святошинського районного суду м. Києва Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., розглянувши заяву представника відповідача та третьої особи - адвоката Трегубенко Світлани Вікторівни про постановлення додаткового рішення про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «ЕЛЕКТРОСЕРВІС»</a>, третя особа без самостійних вимог щодо предмету: ОСОБА_2 про визнання рішення, наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «ЕЛЕКТРОСЕРВІС»</a>, третя особа без самостійних вимог щодо предмету: ОСОБА_2 про визнання рішення, наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі.

06.05.2024 року адвокат Трегубенко С.В. через систему «Електронний суд» направила до Святошинського районного суду м. Києва заяву постановлення додаткового рішення про стягнення судових витрат. В поданій заяві просила стягнути із позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 23 850 гривень; стягнути із позивача на користь третьої особи витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500 гривень.

У відповідності до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року відкрито провадження за заявою та призначено її розгляд без участі сторін за наявними матеріалами справи.

21.05.2024 року від представника позивача - адвоката Єрмака О.В. надійшло клопотання в якому останній зазначив про те, що заява про ухвалення додаткового рішення є необґрунтованою, підставою для стягнення судових витрат з позивача відповідач вказує п. 5 ст. 142 ЦПК України «… у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача», однак в даній справі не було встановлено того факту що дії позивача є необґрунтовані, а провадження закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Зважаючи на те, що розгляд заяви проводиться без участі сторін за наявними матеріалами справи, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалось.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2024 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «ЕЛЕКТРОСЕРВІС»</a>, третя особа без самостійних вимог щодо предмету: ОСОБА_2 про визнання рішення, наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Згідно з п. 3 ч. 1, 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

За положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 141 ЦПК України).

Під зловживанням процесуальними правами законом, уст. 44 ЦПК України, визначено наступне.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. В залежності від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Як вбачається з роз`яснень, викладених в п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах », що у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що покладення судових витрат на позивача у разі закриття провадження у справі можливе за умови доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій або зловживання позивачем чи його представником процесуальними правами. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне або штучне ініціювання судового провадження за відсутності реального спору, вчинення позивачем свідомих недобросовісних дій, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

У Постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, послався, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55,124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У Постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, де, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

При цьому Верховний Суд вказав, що із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Аналогічні правові позиції є усталеними і викладені цілому ряді Постанов, в тому числі у Постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц та від 03 липня 2019 року у справі № 543/408/17.

З аналізу вищенаведеного слідує, що у разі закриття провадження у справі, судові витрати на користь відповідача присуджуються виключно у разі встановлення необґрунтованості дій позивача.

Як вбачається з матеріалів справи позивач скористався своїм правом та подав даний позов до Святошинського районного суду м. Києва, оскільки вважав, що даний спір підсудний саме даному суду.

Закриття провадження в справі не підтверджує відсутність спору позивача з відповідачем, відсутність предмета спору чи зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Сам по собі факт закриття провадження у справі не є безумовною підставою компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи. Помилкове визначення юрисдикції спору та закриття з цих підстав провадження у справі не свідчить про необґрунтованість дій позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження з огляду на господарську юрисдикцію спору та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Велика Палата вказала, що закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції. Тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що стороною відповідача не наведено обставин та не надано на їх підтвердження доказів, які б дали змогу зробити висновок про необґрунтованість дій позивача по справі, що зумовили понесення відповідачем заявлених до стягнення витрат, що в свою чергу виключає можливість для задоволення заяви про їх компенсацію із застосуванням ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача та третьої особи - адвоката Трегубенко Світлани Вікторівни про постановлення додаткового рішення про стягнення судових витрат у цивільній справі.

Керуючись ст.ст. 133-137, 141, 270 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника відповідача та третьої особи - адвоката Трегубенко Світлани Вікторівни про постановлення додаткового рішення про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «ЕЛЕКТРОСЕРВІС»</a>, третя особа без самостійних вимог щодо предмету: ОСОБА_2 про визнання рішення, наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення).

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Київського апеляційного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.

Суддя Н.О.Горбенко