Вирок
від 21.05.2024 по справі 127/12547/22
ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/12547/22

Провадження №1-кп/127/391/22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

інших учасників кримінального провадження: потерпілої ОСОБА_6 , представника потерпілої адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.04.2022 за № 12022020000000223, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Іванів Калинівського району Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 115, частиною першою та другою статті 263, частиною першою статті 263-1 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В середині літа 2021, точна дата не встановлена, в селі Гущинці Калинівського району Вінницької області у невстановленої особи та за невстановлених обставин ОСОБА_5 придбав за 1000 грн. мисливську одноствольну рушницю 16 калібру моделі «Иж-18Е» № Н75145 та близько 10 набоїв 16 калібру до неї, а також за 500 грн. багнет-ніж в піхвах. У подальшому ОСОБА_5 приніс одноствольну рушницю 16 калібру моделі «Иж-18Е» № Н75145 та близько 10 набоїв 16 калібру до неї до свого домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 . Багнет-ніж в піхвах ОСОБА_5 поклав на поличку передньої панелі автомобіля марки «Ваз», д.н. НОМЕР_1 , тобто на місце, з якого можна було б швидко використати та застосувати його як холодну зброю.

Приблизно через 1-2 місяці після придбання рушниці, точна дата не встановлена, ОСОБА_5 , маючи злочинний умисел, спрямований на незаконну переробку вогнепальної зброї, у гаражі свого домоволодіння за наведеною вище адресою за допомогою «болгарки» обрізав частину ствола зазначеної рушниці та приклад до шийки ложа. Внаслідок наведених дій ОСОБА_5 переробив одноствольну мисливську рушницю 16 калібру моделі «Иж-18Е» № НОМЕР_2 у нестандартну вогнепальну зброю, а саме обріз мисливської рушниці. Після цього ОСОБА_5 зберігав зазначений обріз у гаражі свого домоволодіння до 25.04.2022 без передбаченого законом дозволу, що суперечить вимогам, визначеним пунктом 21 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також бойових припасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 за № 622, Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2012 за № 576.

Також ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що багнет-ніж є холодною зброєю, маючи злочинний умисел, спрямований на незаконне носіння (транспортування) холодної зброї, в порушення вимог Спеціального порядку набуття права власності громадянами на окремі види майна, затвердженого постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 за № 2471-ХІІ, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також бойових припасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 за № 622, Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2012 за № 576, перевозив його на поличці передньої панелі автомобіля марки «Ваз», д.н. НОМЕР_1 , тобто на місце, з якого можна було б швидко використати та застосувати його як холодну зброю, до 25.04.2022.

Крім того, на початку осені 2021, точна дата не встановлена, ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що самостійно перероблений ним обріз гладко ствольної мисливської рушниці 16 калібру моделі «Иж-18Е» № НОМЕР_2 є вогнепальною зброєю, маючи злочинний умисел на незаконне зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, сховав його на вішалці під одягом у гаражі свого домоволодіння за зазначеною вище адресою, де зберігав до 25.04.2022.

У подальшому 25.04.2022 біля 17.40 год. в с. Іванів Хмільницького району Вінницької області ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 приїхали на автомобілі марки «Ваз», д.н. НОМЕР_3 , належному ОСОБА_9 до сільського озера, розташованого по пров. Поштовому, з метою вживання спиртних напоїв. У цей час повз них на велосипеді рухався ОСОБА_5 , який проживає поруч, та зробив їм зауваження щодо заборони вживання спиртних напоїв поблизу його домоволодіння. Внаслідок цього між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 виникла суперечка, після закінчення якої ОСОБА_5 , будучи обуреним через висловлені до нього образи та відмову зазначених осіб змінити місце відпочинку, попрямував у напрямку місця свого проживання.

На час перебування ОСОБА_5 на території свого домоволодіння АДРЕСА_1 в останнього виник умисел на позбавлення життя раніше незнайомого йому ОСОБА_10 . Реалізовуючи зазначений умисел, ОСОБА_5 взяв у своєму гаражі, розташованому на території зазначеного домоволодіння, раніше заготовлений ним предмет обріз, виготовлений саморобним способом з деталей мисливської рушниці 16 калібру моделі «Иж-18Е» № НОМЕР_2 , виробництва СРСР, шляхом укорочення ствола до залишкової довжини 404 мм та відпилювання прикладу до шийки ложа, в який зарядив 1 патрон, а ще 5 мисливських набоїв поклав до кишені. У подальшому ОСОБА_5 сів за кермо належного йому автомобіля марки «Ваз», д.н. НОМЕР_1 , поїхав розшукувати зазначених осіб у вищезазначеному населеному пункті.

Рухаючись на своєму автомобілі, ОСОБА_5 помітив автомобіль марки «Ваз», д.н. НОМЕР_3 , неподалік будинку АДРЕСА_1 .

З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на позбавлення життя людини, ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді настання смерті, вийшов зі свого автомобіля та, утримуючи в руках вищезазначений обріз, наблизився до автомобіля, в якому знаходились ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , і почав погрожувати його застосуванням.

Маючи намір заспокоїти ОСОБА_5 , ОСОБА_10 вийшов з автомобіля та наблизився до нього. Підійшовши ближче та порівнявшись з ОСОБА_5 , ОСОБА_10 висловив вимогу опустити та кинути на землю зброю і своєю рукою спробував відвести в сторону направлений на нього ствол обрізу. У цей час ОСОБА_5 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення ОСОБА_10 життя, з обрізу, виготовленого саморобним способом з деталей мисливської рушниці 16 калібру моделі «Иж-18Е» № НОМЕР_2 , здійснив один постріл в грудну клітину ОСОБА_10 , внаслідок чого останній помер на місці.

Внаслідок цих дій у ОСОБА_10 виникло вогнепальне наскрізне дробове поранення спини з ушкодженням серця та нижньої долі лівої легені (наявність вхідного вогнепального отвору грудей, ушкодження у вигляді розривів серця та лівої легені з утворенням фрагментів різних за формою та розміром, переломів ребер по ходу ранового каналу, лівосторонній гемоторакс /2200 мл/, виявлені в лівій плевральній порожнині деформований пластмасовий контейнер циліндричної форми та одна металева дробинка), яке утворилося в результаті пострілу з вогнепальної зброї, належить до тяжких тілесних ушкоджень; між вогнепальним дробовим наскрізним пораненням грудей з ушкодженням серця, нижньої долі лівої легені та смертю ОСОБА_10 наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Після вчинення вбивства ОСОБА_5 кинув зазначений вище обріз мисливської рушниці на землю поруч з тілом ОСОБА_10 .

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що відомості в наданих суду матеріалах не відповідають дійсності. Насправді хлопців було троє, а він сам. Коли він на велосипеді проїжджав повз машину, де був загиблий, йому здалося, що автомобіль підозрілий, який він тричі бачив під час комендантської години, однак стверджувати, що це був той же автомобіль не може. Він був у складі територіальної оборони, тому автомобіль викликав його зацікавленість. Він зупинився біля автомобіля та повідомив, що автомобіль дуже підозрілий. З машини вискочив покійний, а за ним ті двоє, що були з ним. ОСОБА_12 почав до нього кричати, що поламає його та зробить з ним ОСОБА_13 . Він був напідпитку, його це сильно образило і вони почали лаятись. У подальшому він повідомив, що попорається на господарстві, а приблизно за 5 хвилин повернеться і вони продовжать розмову.

Він закінчив з господарством, подивився до сестри, яка самостійно себе обслуговувати не може, підійшов до велосипеда і почув крик покійного, чи довго його потрібно чекати. Після цього вони сіли до автомобіля і почали їхати. Він взяв зброю, почав їх наздоганяти. Однак він не зміг їх наздогнати і втратив з поля зору. У подальшому він виїхав до сільради, поїхав по кільцю, а повертаючись додому, побачив їхній автомобіль. Він поїхав до них, щоб з`ясувати, чому вони почали його обзивати і хотіли зробити з ним ОСОБА_13 , а біля будинку він це з`ясувати не встиг, оскільки вони поїхали раніше, ніж він закінчив поратись по господарству. Він взяв зброю, оскільки хлопців було троє, а він сам. Мети у нього на вбивство не було, він хотів лише пригрозити зброєю. Він зарядив патрон у рушницю, щоб мати змогу захищатись, при цьому в нього з собою було ще 5 набоїв патрони були у кишені куртки.

Побачивши автомобіль кривдників, він зупинився від них на відстані біля 5-6 м, вийшов з автомобіля, рушниця при цьому залишилась у автомобілі, також з автомобіля вийшов ОСОБА_10 і направився до нього. ОСОБА_14 та ОСОБА_15 також вийшли з автомобіля, але залишились біля автомобіля. ОСОБА_10 підійшов до капота його автомобіля і вони зустрілись біля капота з пасажирської сторони його автомобіля. Він не може пояснити, чому він обходив машину саме ззаду, а не спереду.

Наблизившись до нього, ОСОБА_10 почав наносити йому удари, тому він відійшов, схопив рушницю, вирішив налякати ОСОБА_16 , однак не хотів його вбивати. Він попередив ОСОБА_16 , що у нього зброя, в цей час вона була направлена в землю. Однак ОСОБА_10 почав наносити удар, він відступив, ОСОБА_10 збив його окуляри. Він нахилився, щоб підняти окуляри, сказав, що зброя заряджена, однак ОСОБА_10 знов замахнувся, схопив за обріз та почав тягнути на себе. Тому він вистрелив, щоб ОСОБА_10 не вирвав рушницю. ОСОБА_10 рушницю не відводив, а тягнув на себе. ОСОБА_10 міг відвести рушницю, коли він нахилився за окулярами. Він не зрозумів, як відбувся постріл, оскільки палець не був на курку, він рушницю тримав лівою рукою, ОСОБА_10 правою рукою схопив рушницю, а лівою потягнувся до нього.

ОСОБА_14 та ОСОБА_15 після пострілу були біля машини, вони не погрожували йому, а стояли і спостерігали. Після пострілу він кинув рушницю в сторону. Кинувши рушницю, він зателефонував до голови сільради і через декілька хвилин останній під`їхав з поліцією.

Коли ОСОБА_10 виходив з машини, він помітив у автомобілі пляшку з-під вина.

Ніж був у машині в чохлі постійно.

Винуватість визнає частково в межах погрози вбивством, він не хотів убивати ОСОБА_16 .

Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що загиблий її чоловік. Вони спільно проживали з 2010 року, мають двох дітей.

Про обставини смерті чоловіка їй відомо лише, що останнього застрелили. Це сталося на їхній вулиці подзвонила сусідка, сказала, щоб вона вийшла на вулицю. Вони вийшла і за поворотом на землі вона побачила чоловіка, який лежав біля машини. Сусідка сказала, що їй краще не підходити близько.

Подія мала місце приблизно о 17-18 год. 25.04.2022. Була паска і біля 16-ї год. чоловік пішов до магазину. Можливо, він пішов випити з хлопцями, вона не контролювала кожен його крок. Чоловік алкоголем не зловживав і не був конфліктним, тому він не міг бути ініціатором конфлікту. Вона від чоловіка не чула висловів, які повідомив обвинувачений.

Обвинуваченого як односельчанина вона не знала, знала лише, що він живе на сусідній вулиці. Вона не знає, чи був чоловік знайомий з обвинуваченим. Не може сказати, як односельчани характеризували обвинуваченого.

Вважає, що обвинувачений має бути покараний суворо.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив, що час не пам`ятає, він, ОСОБА_14 та ОСОБА_10 наступного дня після ОСОБА_18 заїхали до нього додому, у подальшому стали автомобілем під керуванням ОСОБА_19 біля озера і закурили, вирішуючи, куди вони поїдуть випити по 100 грам. Повз них на велосипеді проїжджав обвинувачений, він з ними не привітався, а проїхав повз них. Приблизно за 5 хв обвинувачений вийшов з провулку та почав до них лаятись. ОСОБА_12 запитав в обвинуваченого, чому він такий і запропонував познайомитись. Обвинувачений сказав, що добре і кудись пішов. Він запропонував їхати, оскільки обвинувачений був напідпитку і поводився неадекватно. Загиблий до обвинуваченого не лаявся та не ображав його, сказав лише, що якщо обвинувачений бажає, нехай підійде до них. При цьому загиблий був спокійний.

Вони поїхали, їхали помалу, заїхали у провулок, зупинились приблизно за 500 м від місця, де побачили обвинуваченого, зупинились біля хащів, щоб нікому не заважати. Не пройшло і 10 хв, побачили, що на великій швидкості їхав автомобіль обвинуваченого. Він сказав, що то обвинувачений. Обвинувачений зупинив автомобіль майже впритул до їхнього автомобіля, тому відстань не пам`ятає. Обвинувачений вийшов з автомобіля, витягнув обріз, підійшов до ОСОБА_19 і сказав, щоб той виходив познайомитись. При цьому обвинувачений через вікно направив обріз на ОСОБА_19 Померлий сказав обвинуваченому, що до обвинуваченого говорив не ОСОБА_20 , а він (загиблий). ОСОБА_10 у цей час сидів на передньому пасажирському сидінні, а ОСОБА_21 стояв між автомобілями навпроти місця водія. ОСОБА_10 вийшов з автомобіля, він почув, як ОСОБА_21 кричав, щоб ОСОБА_10 не підходив, оскільки у нього заряджена рушниця. ОСОБА_21 направив рушницю на ОСОБА_16 , він побачив, що рушниця смикнулась вниз і почув постріл. Деталі цього він не бачив, оскільки сидів на задньому сидінні.

ОСОБА_20 після пострілу почав тікати, він вийшов з автомобіля і побачив на землі ОСОБА_16 у крові. Бійки між ОСОБА_22 та ОСОБА_23 він не бачив. ОСОБА_10 зробив жест рукою до рушниці, рушниця в цей час була направлена йому в груди. Він не бачив, щоб потерпілий схопив рукою за ствол. Він не чув, щоб загиблий висловлював образи ОСОБА_24 , не чув і образ від ОСОБА_25 . Він лише почув, що ОСОБА_21 сказав не підходити, оскільки заряджена рушниця. Після пострілу ОСОБА_10 скрутився, ОСОБА_21 пішов до машини і кудись подзвонив. Через деякий час до нього подзвонили з поліції і він вийшов їх зустріти, оскільки вони не знали, куди їхати.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_23 він односельчанин.

Наступного дня після ОСОБА_18 , біля 17-ї год. він збирався на рибалку, до нього подзвонив ОСОБА_10 , що бере пляшку і йде до нього. Однак він повідомив, що вдома вони не зможуть посидіти, оскільки буде сваритись його мати. Він сказав ОСОБА_26 , щоб той взяв літр бензину. Через деякий час ОСОБА_10 прийшов з пляшкою та бензином, вони поїхали за ОСОБА_27 , а потім він запропонував стати біля озера неподалік від домоволодіння ОСОБА_25 . Через декілька хвилин після того, як вони зупинились, повз них проїжджав на велосипеді ОСОБА_28 . Через декілька хвилин після цього ОСОБА_21 вийшов з провулку і вони почули, як той кричав, чому вони тут стоять. ОСОБА_10 крикнув ОСОБА_24 , що вони стоять не біля дому, а також крикнув, що якщо ОСОБА_21 хоче, нехай підходить познайомитись. При цьому вони жодних образ не висловлювали.

Він запропонував поїхати в інше місце, тому вони поїхали далі до глухої вулиці й зупинились по вул. Космонавтів. Через декілька хвилин після цього вони побачили, як їм назустріч їхав автомобіль на великій швидкості. Він зупинився дуже близько від них, з автомобіля вийшов ОСОБА_21 з обрізом і пішов до його (свідка) водійської дверки, направив обріз на нього, сказав, щоб він (свідок) виходив знайомитись. Він поклав руки на кермо, сказав, що поламана ручка і він не може вийти з автомобіля. ОСОБА_21 відчинив дверцята і повторив, щоб він виходив. ОСОБА_10 сказав, що то він говорив до ОСОБА_29 вийшов з автомобіля й сказав ОСОБА_24 забрати обріз. ОСОБА_10 стояв навпроти ОСОБА_30 і коли він говорив до ОСОБА_30 , ОСОБА_10 махав руками, вдарив знизу до верху по рушниці й він почув постріл. Він не може сказати, чи намагався ОСОБА_10 відвести зброю, вони стояли практично впритул, ствол був направлений у живіт ОСОБА_16 . Він при цьому не бачив, чи був палець ОСОБА_30 на спусковому гачку. Після пострілу ОСОБА_10 впав, ОСОБА_31 вискочив з машини і почав кричати, щоб викликати швидку.

Після пострілу ОСОБА_21 продовжував стояти з рушницею, у подальшому ОСОБА_21 кинув рушницю. Він вийшов і став за автомобілем. Коли ОСОБА_21 кинув рушницю, він повернувся до автомобіля, завів його, поїхав додому, де сказав мамі викликати поліцію.

На час події ОСОБА_21 був досить сильно випивший.

Свідок ОСОБА_32 у судовому засіданні пояснив, що він голова сільради в ОСОБА_33 . Дату він не пам`ятає, до нього подзвонив обвинувачений біля 18-ї год. сказав, що біля нього лежить людина, яка зробила самогубство. Він сів у мотоцикл і поїхав до обвинуваченого. Він побачив обвинуваченого і загиблого, який лежав обличчям доверху, в якого були передсмертні судоми. Він подзвонив у швидку, йому повідомили, яку потрібно надати допомогу, але в нього під руками нічого не було, тому він підняв голову ОСОБА_16 . Після приїзду швидкої лікарі констатували смерть останнього.

ОСОБА_21 повідомив, що відбувся самостріл, однак він не намагався розпитувати. Зброя лежала неподалік від тіла обріз рушниці.

Коли він приїхав на місце події, від ОСОБА_30 було чути запах алкоголю. Він не з`ясовував, що трапилось, оскільки у ОСОБА_16 була велика рана.

Неподалік місця події стояв автомобіль синього кольору, але кому він належить, повідомити не може.

Свідок ОСОБА_34 в судовому засіданні пояснила, що на час події вона працювала у магазині по АДРЕСА_2 . Це були святки, в магазині було багато людей. У магазин зайшов чоловік, а потім прийшов інший чоловік. Це було біля 17- ї год. ОСОБА_35 зайшов у магазин вз`єрошений, наче він кудись спішив, пройшов повз чергу, попросив пробачення за це і запитав, чи не бачила вона білий жигуль. Вона відповіла, що не бачила, ОСОБА_21 про себе залаявся і вийшов з магазину, сів у машину, розвернувся і поїхав у сторону сільради.

Через деякий час вона побачила, що ОСОБА_14 заганяв машину в гараж і вона зрозуміла, про яку саме машину запитував ОСОБА_28 .

ОСОБА_21 був у стані сп`яніння. Коли він заходив у магазин, у нього в руках нічого не було.

Свідок ОСОБА_36 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_21 її чоловік.

25.04.2022 біля 14-ї год. вона з чоловіком пішла до ОСОБА_37 . Через деякий час вона сказала, що потрібно піти до господарства, на що чоловік сказав, що піде сам. Він взяв у ОСОБА_38 велосипед і поїхав додому. Хвилин за 15 до неї подзвонили і сказали, що сталася подія. Вона з ОСОБА_38 пішла і побачила труп та чоловіка.

Вона очевидцем події не була, на час події вона була у ОСОБА_37 . Вона з чоловіком не могла говорити, бо її до нього не пустили.

За час перебування у ОСОБА_38 вони пили горілку. З моменту виходу чоловіка по момент дзвінка пройшло біля 40-45 хвилин.

Про наявність у чоловіка обрізу вона не знала. Їй відомо, що чоловік раніше приносив рушницю, але вони з цього приводу сильно посварились, і чоловік пообіцяв її кудись діти. У подальшому вона не питала у чоловіка, де він дів рушницю, але зброї вона більше не бачила.

На місці події вона бачила їхній автомобіль і ще якусь машину. На місце події під`їжджало багато людей.

Свідок ОСОБА_39 в судовому засіданні пояснила, що вона знайома з ОСОБА_23 вони односельчани, він проживав на сусідній вулиці на відстані біля 500 м від її домоволодіння.

Дату вона не пам`ятає це був другий день паски до неї зайшли ОСОБА_21 з дружиною, також були й інші гості. Коли вечоріло, ОСОБА_21 сказав, що потрібно піти додому доглянути за господаркою. Хотіла піти його дружина, але він сказав, що піде сам. Це було біля 17-ї год. Вона дала ОСОБА_24 велосипед, щоб він швидше повернувся, оскільки мали приїхати ще її свати.

Через деякий час подзвонив ОСОБА_21 , запитав, чи його дружина біля неї, після чого сказав, що накоїв біди забив людину.

Вони вийшли на вулицю, побачили людей. Коли вони прибігли на місце події, вже була поліція. На дорозі вона побачила тіло загиблого, яким виявився її кум. Він лежав скручений. Дочка почала кричати, тому вона попросила простирадло, щоб накрити його.

Вона не пам`ятає, чи бачила зброю.

ОСОБА_21 , йдучи від неї додому, був напідпитку, але не сильно п`яний. Він спокійно сів на велосипед і поїхав.

Вона знала, що у ОСОБА_30 є обріз рушниці, оскільки після початку війни хлопці організовувались у тероборону, і ОСОБА_21 на посту був з обрізом рушниці. ОСОБА_21 не приховував наявності у нього обрізу.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, клопотання про дослідження яких заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:

-протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 26.04.2022, відповідно до якого о 19.30 год. по АДРЕСА_3 був затриманий ОСОБА_5 , після затримання якого були вилучені куртка тактична зеленого кольору, мобільний телефон марки Xiaomi Readmi 8-а, 5 набоїв 16 калібру, шерстяний светр сіро-коричневого кольору, джинсові штани синього кольору;

-протокол огляду місця події від 25.04.2022, згідно з яким у період часу з 20.19 год по 22.39 год. оглянуте місце події АДРЕСА_3 , було описане місце виявлення автомобіля, трупа, виявлені у нього ушкодження, місце розташування нашарування речовини бурого кольору на дорозі, місце виявлення обрізу мисливської рушниці, описаний вигляд резинової палиці, виявленої у автомобілі, вигляд наручників з ключем, які були виявлені у автомобілі, а також вигляд штик-ножа, який був виявлений у автомобілі;

-протокол огляду трупа від 26.04.2022, відповідно до якого у період часу з 10.05 по 12.10 год. в приміщенні моргу за адресою: АДРЕСА_4 проведений огляд трупа ОСОБА_10 , описані виявлені у нього ушкодження, відібрані змиви з рук, зрізи нігтів та волосся;

-копію лікарського свідоцтва про смерть № 39 від 26.04.2022, згідно з яким смерть останнього настала 25.04.2022 внаслідок вогнепального шротового сліпого поранення грудей з ушкодженням серця та лівої легені;

-копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 11201, відповідно до якого під час огляду ОСОБА_5 о 23.15 25.04.2022 констатоване відсутність гострої патології, однак виявлені садно на нижній третині правої гомілки, підстави для госпіталізації не встановлені;

-протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння № 24 від 25.04.2022, згідно з яким ОСОБА_5 перебував у стані алкогольного сп`яніння 1,16 ‰;

-протокол проведення слідчого експерименту від 04.05.2022, відповідно до якого зазначена слідча дія проведена у період часу з 11.40 год. по 12.05 год., зі змісту протоколу та додатку до нього відеозапису випливає, що фактично проведений допит ОСОБА_17 , однак також зафіксовано, що останній вказав на місце, де стояв автомобіль під керуванням ОСОБА_9 на час виникнення конфлікту з ОСОБА_5 , вказав, звідки їхав ОСОБА_5 на автомобілі після зміни місця стоянки, де у подальшому була спричинена смерть ОСОБА_10 ;

-протокол проведення слідчого експерименту від 04.05.2022, згідно з яким зазначена слідча дія проведена у період часу з 12.12 год. по 12.30 год., зі змісту протоколу та додатку до нього відеозапису випливає, що фактично проведений допит ОСОБА_9 , однак у подальшому останній вказав на місце, де стояв автомобіль під його керуванням на час виникнення конфлікту з ОСОБА_5 , вказав, звідки їхав ОСОБА_5 на автомобілі після зміни місця стоянки, де у подальшому була спричинена смерть ОСОБА_10 ;

-протокол проведення слідчого експерименту від 10.05.2022, відповідно до якого у період часу з 12.21 год. по 13.22 год. ОСОБА_5 розповів про обставини заподіяння смерті ОСОБА_10 , у подальшому вказав на місце виникнення конфлікту, місце, звідки він приїхав на місце заподіяння смерті ОСОБА_10 ;

-висновок експерта № 104 від 06.05.2022, згідно з яким в слідах на частинах ґрунту, представлених на досліджена, знайдена кров людини групи О з ізогемаглютининами анти-А та анти-В і походження її від ОСОБА_10 не виключається;

-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5190-хз від 29.04.2022, відповідно до якого предмет, наданий на дослідження, є холодною зброєю колюче-ріжучої дії багнет-ножем до автомата АКМ та АКС-47, виготовленим промисловим способом;

-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5189-бл від 18.05.2022, згідно з яким предмет, наданий на дослідження, є нестандартною гладкоствольною вогнепальною зброєю обрізом, який виготовлений саморобним способом з деталей мисливської рушниці 16 калібру, моделі «Иж-18Е», № НОМЕР_2 , виробництва СРСР шляхом укорочення ствола до залишкової довжини 404 мм та відпилювання прикладу до шийки ложа; даний обріз придатний для проведення пострілів мисливськими патронами 16 калібру; 5 патронів, які були надані на дослідження, є бойовими припасами мисливськими патронами 16 калібру, призначеними для стрільби з гладкоствольних мисливських рушниць 16 калібру, патрони придатні для стрільби; гільза, надана на дослідження, є частиною патрону стріляною гільзою патрону 16 калібру, який призначений для стрільби з гладкоствольних рушниць 16 калібру; гільза, надана на дослідження, відстріляна з обрізу мисливської рушниці моделі «Иж-18Е», № НОМЕР_2 , 16 калібру, який також був наданий на дослідження;

-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5438-бл від 24.05.2022, відповідно до якого 2 предмета, які були вилучені з лівої плевральної порожнини трупа ОСОБА_10 , є частинами мисливського патрону: 1 предмет стріляною дробиною, яка використовується для спорядження патронів до гладкоствольної мисливської зброї, 1 предмет стріляним полімерним пижем, призначеним для спорядження патронів до мисливської гладкоствольної зброї 16 калібру;

-висновок експерта № СЕ-19/102-5439-фхвр від 06.06.2022, згідно з яким на наданій на дослідження кофті виявлені сліди нітрит-іонів та дифеніламіну, які характерні для продуктів пострілу нітроцелюлозних (бездимних) порохів; на наданих на дослідження штанах, трусах та парі тапочок виявлені сліди нітрит-іонів та дифеніламіну, які можуть бути характерні для продуктів пострілу нітроцелюлозних (бездимних) порохів, але сукупності речовин, яка б категорично свідчила про наявність продуктів пострілу не виявлено; на наданій на дослідження парі шкарпеток виявлені сліди нітрит-іонів та дифеніламіну, які можуть бути характерними для продуктів пострілу нітроцелюлозних (бездимних) порохів, але сукупності речовин, яка б категорично свідчила про наявність продуктів пострілу не виявлено;

-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5488-фхвр від 02.06.2022, відповідно до якого на наданому на дослідження тампоні виявлені сліди нітрит-іонів та нітрат-іонів, які можуть бути характерними для продуктів пострілу порохів, але сукупності речовин, яка б категорично свідчила про наявність продуктів пострілу не виявлено;

-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5437-фхвр від 03.06.2022, згідно з яким на наданих на дослідження волокнистих серветках, якими були зроблені «змив з правої руки» та «змив з лівої руки», виявлені сліди нітрит-іонів та нітрат-іонів, які можуть бути характерними для продуктів пострілу порохів, але сукупності речовин, яка б категорично свідчила про наявність продуктів пострілу не виявлено; на волокнистій серветці, яка була надана на дослідження як «контрольний зразок», слідів речовин, характерних для продуктів пострілу, не виявлено; на наданих на дослідження куртці та серветці виявлені сліди нітрит-іонів та нітрат-іонів, які можуть бути характерними для продуктів пострілу порохів, але сукупності речовин, яка б категорично свідчила про наявність продуктів пострілу не виявлено; на наданих на дослідження штанів слідів речовин, характерних для продуктів пострілу, не виявлено;

-висновок експерта № 39 від 03.06.2022, відповідно до якого на підставі судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 , беручи до уваги дані лабораторних експертиз, приймаючи до уваги обставини провадження, при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 виявлене вогнепальне, наскрізне, дробове поранення спини з ушкодженням серця та нижньої долі лівої легені (наявність вхідного вогнепального отвору грудей, ушкоджень у вигляді розривів серця та лівої легені з утворенням фрагментів різних за формою та розмірами, переломів ребер по ходу ранового каналу, лівосторонній гемоторакс (2200 мл), виявлені в лівій плевральній порожнині деформований пластмасовий контейнер циліндричної форми та одна металева дробина; виявлене поранення грудей з ушкодженням серця та нижньої долі лівої легені у ОСОБА_10 утворилися в результаті пострілу з вогнепальної зброї належать до тяжких тілесних ушкоджень; між вогнепальним дробовим наскрізним пораненням грудей з ушкодженням серця та нижньої долі лівої легені та смертю ОСОБА_10 є прямий причинно-наслідковий зв`язок; згідно з даними медико-криміналістичної експертизи постріл здійснений з близької дистанції в межах додаткових факторів пострілу; патоморфологічних ознак соматичних захворювань чи вад розвитку та систем у ОСОБА_10 , які могли б зумовити смерть під час судово-медичної експертизи не виявлено; після отримання ушкоджень ОСОБА_10 певний проміжок часу (секунди, десятки секунд) до настання загрозливих для життя явищ міг здійснювати фізичні дії, в тому числі й бігати, ходити, повзати, наносити удари, кликати на допомогу тощо; при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 ознак переміщення тіла після заподіяння ушкоджень та смерті не виявлено; враховуючи динаміку трупних явищ, пору року, місце виявлення трупа, обставини провадження можна висловитись про те, що смерть ОСОБА_10 настала в проміжку часу між 17 та 18 год. 25.04.2022; враховуючи локалізацію виявленого при експертизі трупа ОСОБА_10 вогнепального поранення, експерт вважає можливим будь-яке взаємне розташування потерпілого та особи, що причинила ушкодження в момент заподіяння її вогнепального поранення, за умови доступності лівої половини тулуба; при судов-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, характерних для боротьби чи самозахисту не виявлено; при судово-токсилогічній експертизі трупа ОСОБА_10 виявлений етиловий спирт у концентрації 1,1 ‰ у крові та 1,3 ‰ у сечі, така концентрація алкоголю в крові може відповідати легкому ступеню алкогольного сп`яніння, наявність метилового спирту, а також пропилового, бутилового, амілового спиртів чи їх ізомерів не виявлено.

Аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілої, свідків, надані суду докази, клопотання про дослідження яких були заявлені сторонами кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що при затриманні ОСОБА_5 у останнього були вилучені, зокрема, 5 набоїв 16 калібру. А під час огляду місця події були вилучені обріз мисливської рушниці, штик-ніж. Суд звертає увагу на ту обставину, що ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту в судовому засіданні не оспорювали правомірність проведення наведених вище процесуальних дій. Тому з огляду на приписи частини третьої статті 26 КПК суд вважає за недоцільне здійснювати аналіз дотримання норм кримінально-процесуального закону в цій частині.

Зі змісту висновків проведених у кримінальному провадженні експертиз випливає, що предмет, наданий на дослідження, є холодною зброєю колюче-ріжучої дії багнет-ножем до автомата АКМ та АКС-47, виготовленим промисловим способом; предмет, наданий на дослідження, є нестандартною гладкоствольною вогнепальною зброєю обрізом, який виготовлений саморобним способом з деталей мисливської рушниці 16 калібру, моделі «Иж-18Е», № НОМЕР_2 , виробництва СРСР шляхом укорочення ствола до залишкової довжини 404 мм та відпилювання прикладу до шийки ложа, який придатний для проведення пострілів мисливськими патронами 16 калібру; 5 патронів, які були надані на дослідження, є бойовими припасами мисливськими патронами 16 калібру, призначеними для стрільби з гладкоствольних мисливських рушниць 16 калібру, патрони придатні для стрільби.

З огляду на викладене, аналізуючи зазначені докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт придбання, носіння та зберігання ОСОБА_5 мисливської рушниці, набоїв до неї, а також багнет-ножа. Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 у цій частині суд приймає до уваги таке.

Пунктом 2 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 12.10.2012 за № 576, регламентовано, що до предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя, (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, вибухові матеріали і речовини тощо.

Суд враховує, що Верховний Суд (далі ВС) у постанові від 31.05.2018 (справа № 127/27182/15-к) зазначив, що норма статті 263 Кримінального кодексу України (далі КК) є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю, вимагає аналізу відповідного закону. При цьому поняття «закон», яке використав законодавець, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об`єктивну сторону складу злочину, передбаченого статтею 263 КК.

Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 04.12.2018 (справа № 161/3885/16-к). Зокрема, ВС зауважив, що поняття «закон», яке використав законодавець у статті 263 КК, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об`єктивну сторону складу злочину, передбаченого цією статтею кримінального закону.

У постанові від 21.05.2019 (справа № 299/1530/16-к) ВС зауважив, що диспозицію частини першої статті 263 КК не можна вважати бланкетною, оскільки вона не посилається на інші закони чи нормативні акти у визначенні заборонених діянь, а визначає їх у своєму тексті. Відповідно до цього положення забороняються: «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».

Власне ця заборона і є диспозицією частини першої статті 263 КК, яка супроводжується визначеними в цьому ж положенні санкціями.

А відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, як зазначив ВС, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу». Якщо «дозвіл» відсутній - умова виконана, і діє диспозиція частини першої статті 263 КК, тобто заборона «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв». Навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована.

Умови, що визначають застосування диспозиції норми, згідно з твердженням ВС, в теорії права відносять до гіпотези норми. Таким чином, слова у частині першій статті 263 КК «без передбаченого законом дозволу» визначають один із елементів гіпотези норми, який - поряд із загальними елементами умов настання кримінальної відповідальності, що містяться в Загальній частині Кримінального кодексу України - визначає можливість застосування диспозиції і, відповідно, санкції частини першої статті 263 КК.

У постанові від 07.02.2024 (справа № 461/3474/22) ВС зауважив, що положення Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» від 03.03.2022 № 2114-IX не декриміналізують протиправного поводження з предметами злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК, вчиненого до набуття чинності цим Законом, та не встановлюють правомірності незаконного поводження з предметами, отриманими всупереч порядку, встановленому МВС України, в період дії воєнного стану.

Як зазначив ВС у згаданій постанові, згідно зі статтею 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Якщо в одній статті (частині статті) Особливої частини КК передбачені різні за своїм змістом діяння (стаття 263 КК), їх вчинення в різний час не утворює повторності злочинів у випадках, коли такі діяння охоплювалися єдиним умислом особи. За наявності єдиного умислу вчинені особою діяння стають елементами одного злочину (незаконне придбання, зберігання) та утворюють собою склад одного і того ж кримінального правопорушення, що кваліфікується за частиною першою статті 263 КК. При цьому злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із таких діянь.

Специфіка об`єктивної сторони злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК, як зауважив ВС, полягає в тому, що вона утворюється поєднанням альтернативно передбачених у диспозиції кримінально-правової норми діянь, різних за своєю правовою природою, серед яких протиправному зберіганню предметів кримінального правопорушення притаманні ознаки триваючого злочину. Характерною рисою, що відрізняє триваюче діяння від інших, є виникнення і наявність так званого «злочинного стану», викликаного фактично безперервним вчиненням кримінального правопорушення, оскільки протиправне діяння здійснюється безперестанно до моменту його припинення за власною волею або за втручання інших осіб, зокрема правоохоронних органів. У «час вчинення триваючого злочину» включається увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла діяння на стадії закінченого злочину.

Закон № 2114-IX прийнятий 03.03.2022 та набрав чинності 07.03.2022. За змістом статті 1 цього Закону в період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених МВС України.

Відповідно до статті 2 Закону № 2114-IX застосування цивільними особами вогнепальної зброї, отриманої відповідно до цього Закону, здійснюється аналогічно до застосування зброї військовослужбовцями під час виконання ними завдань щодо відсічі збройної агресії проти України в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 статті 6 Закону № 2114-IX його дія поширюється на всіх осіб, які отримали вогнепальну зброю і боєприпаси до неї у випадку, передбаченому статтею 1 цього Закону, незалежно від дати їх видачі та застосовується протягом дії воєнного стану і 10 днів після його припинення або скасування.

За приписами статті 4 Закону № 2114-IX у період дії воєнного стану громадяни України можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, застосовуючи власну нагородну зброю, спортивну зброю (пістолети, револьвери, гвинтівки, гладкоствольні рушниці), мисливську нарізну, гладкоствольну чи комбіновану зброю та бойові припаси до неї.

Вказаним вище вимогам Закону № 2114-IX діяння обвинуваченого не відповідає. Зокрема, хоча обвинувачений і повідомив суду, що придбав гранату для самозахисту, однак за результатами судового розгляду суд встановив, і ці обставини не були оспорені обвинуваченим та його захисником, що боєприпаси до вогнепальної зброї придбані обвинуваченим всупереч встановленому порядку та не відносяться до тих предметів, про які йде мова у статті 4 Закону № 2114-IX.

При цьому суд вважає за доцільне зауважити таке.

Як суд зазначив вище, в ході проведення огляду місця події 25.04.2022 у автомобілі був вилучений, зокрема, багнет-ніж, а власне на місці події обріз мисливської рушниці. При цьому при затриманні ОСОБА_5 у останнього були вилучені набої. За результатами проведеного досудового розслідування встановлено, що вилучені у ОСОБА_5 предмети є холодною зброєю, вогнепальною зброєю та боєвими припасами. В ході судового розгляду справи суд встановив, що відповідного дозволу на придбання, перевезення, зберігання та використання вилучених у ОСОБА_5 предметів у останнього не було. Саме тому, здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження в межах пред`явленого обвинувачення, згідно з приписами статей 22, 26, 337 КПК, суд вважає, що діяння ОСОБА_5 за цим фактом носіння та зберігання обрізу мисливської рушниці охоплюється складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 263 КК, за ознаками незаконного поводження зі зброєю, тобто носіння та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу; носіння багнет-ножа охоплюється складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 263 КК, за ознаками незаконного поводження зі зброєю, тобто носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

Також в судовому засіданні суд встановив, що вилучений на місці події обріз мисливської рушниці був виготовлений саморобним способом з деталей мисливської рушниці 16 калібру, моделі «Иж-18Е», № Н75145, виробництва СРСР шляхом укорочення ствола до залишкової довжини 404 мм та відпилювання прикладу до шийки ложа. При цьому вилучений обріз мисливської рушниці придатний для проведення пострілів мисливськими патронами. Тому діяння ОСОБА_5 за цим фактом охоплюється складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 263-1 КК, за ознаками незаконної переробки вогнепальної зброї.

Крім того, органом досудового розслідування діяння ОСОБА_5 в частині заподіяння смерті ОСОБА_10 кваліфіковані за частиною першою статті 115 КК, за ознаками вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Фабула пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення судом наведена вище. При цьому обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомив, що він не хотів убивати ОСОБА_10 , він взяв зброю для того, щоб пригрозити останньому, оскільки загиблий його ображав, був фізично сильнішим і разом із загиблим було ще два чоловіка.

Оцінюючи зазначені показання обвинуваченого, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_5 проїхав повз припаркований автомобіль, в якому він був з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , в напрямку свого домоволодіння, а приблизно за 5 хв після цього вийшов до провулку та почав до них лаятись. При цьому свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні повідомив, що після висловленої обвинуваченим лайки ОСОБА_10 запитав в обвинуваченого, чому останній такий і запропонував познайомитись ближче. Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечив факт висловлювання при цьому ОСОБА_10 будь-яких погроз ОСОБА_5 .

Аналогічні показання у цій частині були надані й свідком ОСОБА_9 .

За результатами судового розгляду суд також встановив, що після цього ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 поїхали із зазначеного місця на іншу локацію. Незважаючи на це, ОСОБА_5 пішов до свого домоволодіння, де взяв обріз мисливської рушниці та декілька набоїв до неї, після чого за допомогою належного йому автомобіля почав здійснювати пошуки автомобіля з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 . Зазначена обставина в судовому засіданні була підтверджена показаннями свідка ОСОБА_40 . Зокрема, як зазначила в судовому засіданні свідок ОСОБА_34 , біля 17-ї год. до магазину забіг ОСОБА_5 і запитував у неї, чи не бачила вона жигуль, після чого сів до свого автомобіля та поїхав у сторона сільради.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні зауважив, що побачивши автомобіль кривдників, він зупинився від них на відстані біля 5-6 м, вийшов з автомобіля, рушниця при цьому залишилась у автомобілі. З іншого автомобіля вийшов ОСОБА_10 і направився до нього. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , згідно з показаннями обвинуваченого ОСОБА_5 також вийшли з автомобіля, але залишились біля автомобіля. Як зауважив обвинувачений у судовому засіданні, ОСОБА_10 підійшов до капота автомобіля обвинуваченого і вони зустрілись біля капота з пасажирської сторони автомобіля обвинуваченого.

Обвинувачений, окрім цього, зауважив, що наблизившись до нього, ОСОБА_10 почав наносити йому удари, тому він (обвинувачений) відійшов, схопив рушницю, вирішив налякати ОСОБА_10 . Він попередив ОСОБА_10 , що у нього зброя, в цей час вона була направлена в землю. Однак ОСОБА_10 , як зазначив обвинувачений, почав наносити удар, він відступив, ОСОБА_10 збив його окуляри. Він нахилився, щоб підняти окуляри, сказав, що зброя заряджена, однак ОСОБА_10 знов замахнувся, схопив за обріз та почав тягнути на себе. Тому він вистрелив, щоб ОСОБА_10 не вирвав рушницю.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні з приводу неведених обставин зазначив, що на місце їхньої нової зупинки на великій швидкості приїхав автомобіль під керуванням обвинуваченого, який зупинив автомобіль майже впритул до їхнього автомобіля. Після цього обвинувачений вийшов з автомобіля, витягнув обріз, підійшов до ОСОБА_41 і сказав, щоб той виходив познайомитись. При цьому обвинувачений через вікно направив обріз на ОСОБА_42 . ОСОБА_10 згідно з показаннями свідка ОСОБА_17 сказав обвинуваченому, що до обвинуваченого говорив не ОСОБА_43 , а саме ОСОБА_10 . При цьому ОСОБА_10 у цей час сидів на передньому пасажирському сидінні, а ОСОБА_5 стояв між автомобілями навпроти місця водія. Свідок ОСОБА_17 також зауважив, що ОСОБА_10 вийшов з автомобіля, він почув, як ОСОБА_5 кричав, щоб ОСОБА_10 не підходив, оскільки у нього заряджена рушниця. ОСОБА_5 направив рушницю на ОСОБА_10 . Після цього, як зазначив свідок, він побачив, що рушниця смикнулась вниз і почув постріл. Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні зауважив, що він не бачив, щоб ОСОБА_10 схопив рукою за ствол.

Свідок ОСОБА_9 в цілому надав аналогічні показання, однак зауважив, що ОСОБА_5 на великій швидкості приїхав до місця їхньої нової локації, зупинив керований автомобіль дуже близько від них, вийшов з автомобіля з обрізом і пішов до водійської дверки автомобіля ОСОБА_44 , направив обріз на нього, сказав, щоб він (свідок) виходив знайомитись. Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні зауважив, що він поклав руки на кермо, сказав, що поламана ручка і він не може вийти з автомобіля. ОСОБА_5 згідно з показаннями свідка ОСОБА_44 відчинив дверцята і повторив, щоб він виходив. Свідок ОСОБА_45 зауважив, що ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_5 , що до нього неподалік домоволодіння обвинуваченого говорив саме загиблий. Після цього, як зазначив свідок ОСОБА_45 , ОСОБА_10 вийшов з автомобіля й сказав ОСОБА_5 забрати обріз. ОСОБА_10 стояв навпроти ОСОБА_5 і коли говорив до ОСОБА_30 , махав руками, вдарив знизу до верху по рушниці й він свідок ОСОБА_45 почув постріл. Свідок ОСОБА_45 зазначив, що не може сказати, чи намагався ОСОБА_10 відвести зброю, вони стояли практично впритул, ствол був направлений у живіт ОСОБА_10 . Свідок ОСОБА_45 зазначив при цьому, що не бачив, чи був палець ОСОБА_5 на спусковому гачку.

Оцінюючи наведені показання обвинуваченого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , суд також вважає за доцільне зауважити таке.

В ході судового розгляду кримінального провадження суду була надана копія виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 11201, відповідно до якого під час огляду ОСОБА_5 о 23:15 год. 25.04.2022 констатована відсутність гострої патології, однак виявлені садно на нижній третині правої гомілки, підстави для госпіталізації не встановлені.

Наведена виписка спростовує показання обвинуваченого ОСОБА_5 в частині того, що ОСОБА_10 наносив йому удари в тулуб, натомість узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , які судом були викладені вище. При цьому суд враховує, що показання обвинуваченого в частині того, що він обріз мисливської рушниці дістав з автомобіля лише після того, як ОСОБА_10 почав наносити йому удари були спростовані показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , які в судовому засіданні повідомили, що ОСОБА_5 вийшов з автомобіля з обрізом мисливської рушниці одразу, як зупинив керований ним автомобіль. Надані суду матеріали не містять доказів того, що в момент зупинки керованого ОСОБА_5 автомобіля для останнього існували реальні загрози його життю чи здоров`ю. Натомість за результатами судового розгляду суд встановив, що смерть ОСОБА_10 настала саме внаслідок пострілу, здійсненого ОСОБА_5 з обрізу мисливської рушниці.

У абзаці четвертому пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» надані роз`яснення, згідно з якими вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якість, конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).

Зі змісту роз`яснень, наданих у пункті 22 Постанови № 2, випливає, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

У постанові від 25.04.2019 (справа №163/353/17) ВС зауважив, що відповідно до частини першої статті 115 КК вбивство це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом статті 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Суд касаційної інстанції роз`яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. А питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Визначальним при цьому, як зазначив ВС, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

У постанові від 26.06.2014 (справа № 5-10кс14) ВСУ зазначив, що вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Аналогічний висновок зроблений і ВС у постанові від 21.06.2018 (справа № 263/8377/16-к).

У постанові від 17.12.2019 (справа № 756/10059/17-к) ВС зазначив, що питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями та наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів та наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

Крім цього, у постанові від 09.10.2018 (справа № 760/4968/15-к) ВС зазначив, що відповідно до частини першої статті 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Визначальним при цьому є, як зазначив ВС, спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

ВС роз`яснив, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Аналогічні висновки викладені у постанові ВС від 21.05.2020 (справа № 604/546/16-к) та від 25.03.2021 (справа № 428/11944/19).

В постанові від 15.09.2019 (справа № 750/3256/17) ВС зауважив, що за нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони ? умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (стаття 24 КК). Кримінальна відповідальність за частиною другою статті 121 КК настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, як зазначив ВС у згаданій постанові, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість) або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за статтею 119 КК чи статтею 128 КК.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (частина друга статті 121 КК), і вбивство, вчинене через необережність (частина перша статті 119 КК), згідно з наведеним висновком ВС, здійснюється як за об`єктивною, так і за суб`єктивною сторонами цих злочинів.

З приводу зазначеного ВС неодноразово висловлював свою позицію (провадження №№ 51-6829 км 18, 51-649 км 18, 51-2941 км 18).

У постанові від 29.10.2020 (справа № 263/15874/17) ВС зазначив, що з об`єктивної сторони злочин, передбачений частиною другою статті 121 КК, характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні тяжкі тілесні ушкодження, похідні смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю щодо настання смерті потерпілого.

Разом із цим, як зазначив ВС у згаданій постанові, питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, їх стосунки.

У постанові від 09.10.2018 (справа № 760/4968/15-к) ВС звернув увагу на те, що склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

ВС вказав, що визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

А у постанові від 19.11.2019 (справа № 689/332/18) ВС зауважив, що розмежування умисного протиправного заподіяння іншій людині середньої тяжкості тілесних ушкоджень від необережного заподіяння таких ушкоджень здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Зміст інтелектуального та вольового критеріїв вини в зазначених злочинах із матеріальним складом зумовлюються усвідомленням особи характеру вчиненого діяння, передбаченням або свідомим припущенням його негативних наслідків та ставленням до них. Тому, на переконання ВС, у кримінальному провадженні має надати оцінку протиправній діяльності винуватої особи, оскільки незалежно від того, є умисел прямим чи непрямим, особа має нести відповідальність за фактично заподіяну шкоду.

Вище суд зазначив, що за результатами судового розгляду суд встановив, що смерть ОСОБА_10 настала внаслідок вогнепального дробового наскрізного поранення грудей з ушкодженням серця та нижньої долі лівої легені. Також вище суд зазначив, що за результатами судового розгляду встановлено, що постріл, який призвів до смерті ОСОБА_10 , був здійснений з обрізу мисливської рушниці, яка була виявлена та вилучені під час огляду місця події. При цьому вище суд зазначив, що в судовому засіданні факт здійснення зазначеного пострілу саме обвинуваченим ОСОБА_5 сторони не оспорювали. Натомість обвинувачений та його захисник у судовому засіданні заперечували наявність у обвинуваченого умислу на вбивство ОСОБА_10 , зауважуючи, що обвинувачений був змушений вживати заходів для самозахисту. Суд частково надав аналіз наведеним твердженням обвинуваченого та його захисника в частині відсутності об`єктивних даних, які б свідчили про наявність реальної загрози для життя та здоров`я обвинуваченого. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що за результатами судового розгляду суд встановив, що ініціатором переслідування автомобіля, в якому перебували ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , був саме обвинувачений ОСОБА_5 . Крім того, суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_5 таке переслідування здійснив після того, як пішов до свого домоволодіння та взяв там обріз мисливської рушниці та набої до неї, попередньо зарядивши рушницю. Саме тому наведені твердження відсутність умислу на заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 обвинуваченого суд оцінює критично, як такі, що були спростовані наданими суду доказами у їх сукупності. Вирішуючи ж питання щодо наявності чи відсутності в діянні обвинуваченого ознак необхідної оборони на час застосування обрізу мисливської рушниці, суд вважає за доцільне зауважити таке.

У постанові від 15.06.2021 (справа № 570/1055/19) ВС нагадав, що відповідно до частини першої статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту: охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи; суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом із врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.

У постанові від 07.12.2021 (справа № 154/215/19) ВС звернув увагу на те, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії, як зазначив ВС, за своїми ознаками не становлять необхідної оброни, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Окрім наведеного, суд вважає за доцільне зазначити, що у постанові від 05.04.2018 р. (справа № 658/1658/16-к) ВС зазначив, що кваліфікація злочину кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

У постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) ВС звернув увагу, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) ВС зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання, як зауважив ВС, має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постановах від 08.10.2019 (справа № 195/1563/16-к), 01.04.2020 справа (№ 750/11509/18), 21.01.2020 (справа № 754/17019/17), 16.09.2020 (справа № 760/23459/17).

Суд при цьому вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 14.03.2024 (справа № 161/2455/20) ВС зауважив, що про умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження свідчать дії особи, яка, маючи реальну можливість уникнути конфлікту з потерпілим, продовжила з`ясування стосунків і нанесла у життєво важливий орган удар кулаком.

Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що правові підстави для висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_5 діяв у стані необхідної оборони відсутні. Зокрема, вище суд зауважив, що після викриків ОСОБА_5 до ОСОБА_10 у зв`язку із невдоволенням ОСОБА_5 щодо місця паркування автомобіля ОСОБА_5 , маючи реальну можливість припинити розвиток конфлікту з ОСОБА_10 , пішов до домоволодіння, де взяв обріз мисливської рушниці та почав здійснювати активні дії, спрямовані на пошук автомобіля з ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та ОСОБА_9 . У подальшому ОСОБА_5 вийшов з автомобіля з обрізом мисливської рушниці, яка була направлена на ОСОБА_9 . Однак після слів ОСОБА_10 , що до обвинуваченого викрикував саме ОСОБА_10 обвинувачений направив зазначений обріз на ОСОБА_10 . Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_9 у судовому засіданні спростували твердження ОСОБА_5 в частині того, що ОСОБА_10 наносив удари ОСОБА_5 . Натомість надана суду копія виписки з про виявлені у ОСОБА_5 тілесні ушкодження не узгоджується з твердженням ОСОБА_5 про спосіб нанесення йому ударів. Не може суд прийняти до уваги в якості доказу невинуватості ОСОБА_5 і твердження останнього в частині того, що постріл відбувся саме внаслідок того, що ОСОБА_10 намагався вихопити у нього обріз мисливської рушниці. Зокрема, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_11 у судовому засіданні зазначені твердження обвинуваченого ОСОБА_5 спростували. Натомість поведінка обвинуваченого, яка передувала пострілу, на переконання суду, свідчить про те, що ОСОБА_5 мав умисел на заподіяння ОСОБА_10 саме тілесних ушкоджень. Застосоване при цьому ОСОБА_5 знаряддя обріз мисливської рушниці, а також попереднє заряджання рушниці та її використання без запобіжника ставить під сумнів його твердження в частині того, що ОСОБА_5 не мав умислу на вбивство ОСОБА_10 .

Посилання обвинуваченого ОСОБА_5 на те, що суд не здійснював дослідження відеозаписів слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження. Зокрема, суд, вирішуючи питання щодо порядку та обсягу дослідження доказів з метою забезпечення безстороннього та неупередженого сприйняття відомостей, які зафіксовані у додатках до протоколів слідчих експериментів, вирішив здійснити дослідження таких відеозаписів саме після допиту в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 . Таке дослідження судом було здійснене відповідно до приписів статті 359 КПК.

З огляду на викладене суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт умисного заподіяння ОСОБА_5 25.04.2022 неподалік будинку АДРЕСА_1 смерті ОСОБА_10 . Саме тому, на переконання суду, діяння ОСОБА_5 за цим фактом охоплюється складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 КК, за ознаками умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання, як зазначив ВС, виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже суд зазначив вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зауважив ВС, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» згідно з висновком ВС означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19) ВС зауважив, що щире каяття це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Згідно з пред`явленим ОСОБА_5 обвинуваченням інкриміноване йому діяння ним було вчинене у стані алкогольного сп`яніння. Обвинувачений зазначеної обставини в судовому засіданні не заперечував. Крім того, як суд зазначив вище, на підтвердження зазначеної обставини прокурор надав суду відповідне документальне підтвердження. Крім того, ВС у постанові від 03.12.2019 (справа № 571/1436/15-к) зауважив, що факт перебування в стані алкогольного сп`яніння може встановлюватися шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно медоглядом.

На підтвердження факту перебування обвинуваченого ОСОБА_5 у стані алкогольного сп`яніння, окрім посилання на показання обвинуваченого та свідків, представник сторони обвинувачення надав суду протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння № 24 від 25.04.2022, згідно з яким ОСОБА_5 перебував у стані алкогольного сп`яніння 1,16 ‰.

В ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив умисні нетяжкий, тяжкі та особливо тяжкий злочини, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Згідно з наданими суду матеріалами справи, ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був. Обвинувачений ОСОБА_5 , як випливає з наданих суду документів, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання відомості, які б компрометували особу обвинуваченого, встановлені не були. Також у судовому засіданні суд встановив, що ОСОБА_5 має ряд захворювань та є опікуном його сестри-інваліда. Вище суд наводив висновок проведеної у кримінальному провадженні судово-психіатричної експертизи, зі змісту якої випливає, що обвинувачений на час вчинення інкримінованого йому діяння, а також на час проведення цієї експертизи на хронічне психічне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Вирішуючи питання щодо наявності такої ознаки, як щире каяття, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння не визнавав. Зазначена обставина, на переконання суду не може бути прийнята до уваги, як обставина, що свідчить про відсутність ознак щирого каяття, оскільки таку позицію обвинуваченого слід розцінювати як спосіб захисту від пред`явленого йому обвинувачення. Однак, суд враховує, що впродовж всього судового розгляду справи обвинувачений не проявив щирого жалю щодо смерті ОСОБА_10 . Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 05.08.2020 (справа № 334/5670/18) ВС зазначив, що щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, має місце і в тому випадку, коли засуджений не погоджується з кваліфікацією своїх дій. Однак, вище суд наводив висновки ВС та відповідні роз`яснення щодо ознак, які свідчать про наявність щирого каяття. Крім того, у постанові від 23.12.2021 (справа № 182/1539/19) ВС зауважив, що щире каяття насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані збитки та бажанні виправити наслідки вчиненого.

За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 не визнавав факту вчинення інкримінованого йому діяння у повному обсязі, не вжив заходів, спрямованих на відшкодування потерпілій завданої шкоди та не висловив щирого жалю щодо вчиненого. Тому суд вважає, що в судовому засіданні не була підтверджена наявність такої обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, як щире каяття.

Відомості, які б свідчили про наявність інших обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлені. Саме тому суд вважає, що за результатами судового розгляду наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

Вирішуючи питання щодо наявності обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Вище суд зазначив, що за результатами судового розгляду був підтверджений факт вчинення обвинуваченим інкримінованого йому діяння у стані алкогольного сп`яніння. Відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

При цьому, суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп`яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.

Вище суд зазначив, що за результатами судового розгляду був підтверджений факт перебування обвинуваченого під час вчинення інкримінованих йому діянь у стані алкогольного сп`яніння.

Отже, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, в судовому засіданні встановлені не були. Натомість обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Суд також приймає до уваги, що потерпіла під час допиту в судовому засіданні просила покарати обвинуваченого суворо. З огляду на таку позицію потерпілої суд вважає слушним зауважити, що ВС у постанові від 21.02.2019 (справа № 742/584/18) роз`яснив, що позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Також така висловлена позиція не обмежує потерпілого у можливостях подальшого оскарження до суду вищого рівня законності й обґрунтованості вироку у частині вирішення вказаних питань у тому числі щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, думки потерпілої, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Санкціями кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах від 7 до 15 років (частина перша статті 115 КК) та від 3 до 7 років (частина перша статті 263, частина перша статті 263-1 КК) і строком до 3 років ( частина друга статті 263 КК).

Як вже суд зазначив вище, в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив умисні нетяжкий, тяжкі та особливо тяжкий злочини, винуватість у вчиненні якого не визнав, у вчиненому не розкаявся. Відомості, які б свідчили про його активне сприяння розкриттю злочину, суду надані не були. Тому правові підстави для застосування приписів частини першої статті 69-1 КК відсутні. Відповідно суд вважає, що призначення обвинуваченому мінімально допустимого санкцією кримінального закону покарання не здатне виконати завдань кримінального покарання. За результатами судового розгляду суд також не встановив наявності правових підстав для застосування приписів статті 69 КК. Вище суд звертав увагу на висновок, викладений ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к), щодо презумпції призначення більш м`якого покарання. Зважаючи на ту обставину, що прокурор в судовому засіданні не довів, що призначення ОСОБА_5 іншого, ніж покарання, наближене до максимально дозволеного, не здатне забезпечити виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд вважає за недоцільне призначати ОСОБА_5 . максимально дозволене або наближене до максимального дозволеного санкцією кримінального закону покарання.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З наданих суду матеріалів справи випливає, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був. Разом з тим, приписами частини першої статті 75 КК передбачене звільнення від відбування призначеного покарання у разі його призначення в межах строку, що не перевищує п`ять років для покарання у виді позбавлення волі. Вище суд зазначив, що мінімально дозволена межа покарання у виді позбавлення волі, у вчиненні якого винуватість доведена за результатами судового розгляду, складає сім років, правові підстави для призначення покарання відповідно до положень частини першої статті 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті кримінального закону. Саме тому суд вважає, що правові підстави для звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання на підставі частини першої статті 75 КК відсутні, а виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства не можливе.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.

Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.

При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

До обвинуваченого ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії яких під час судового розгляду був неодноразово продовжений відповідно до наведених вище приписів кримінально-процесуального закону.

Вирішуючи питання щодо застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне також зауважити таке.

У пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (далі КС) від 23.11.2017 (справа № 1-28/2017) КС зауважив, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора), як зауважив КС, ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.

Хоча зазначені висновки КС висловлені щодо продовження строку застосованого запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання, суд вважає зазначені висновки прийнятними і в частині, що стосується доцільності продовження застосованого запобіжного заходу щодо засудженої особи (при постановленні вироку).

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що ЄСПЛ у пункті 31 рішення від 04.06.2015, яке набуло статусу остаточного 04.09.2015 (справа «Руслан Яковенко проти України» /Заява № 5425/11/ (далі Рішення № 5425/11) зауважив, що починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод].

У пункті 32 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання. Проте, коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24.03.2005).

ЄСПЛ у пункті 46 Рішення № 5425/11 звертає увагу на те, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв`язку з цим Суд доходить висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з`явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27.06.1968, С. 23, п. 9, Series А № 7). Більше того, особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), заява № 27561/02, п. 25, від 16.01.2007).

Також у пункті 47 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у своїй практиці Суд неодноразово зазначав, що він бере до уваги значні розбіжності серед держав - учасниць Конвенції стосовно питання про те, чи розпочинається відлік строку відбування покарання особою, засудженою судом першої інстанції, тоді як розгляд апеляційної скарги ще триває. Проте Суд повторно зазначає, що важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (рішення у справі «Б. проти Австрії» (В. v. Austria), від 28.03.1990, п. 39, Series А № 175, та вищенаведене рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26). Отже, навіть якщо національне законодавство держави-члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув`язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції (рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26).

Саме тому суд вважає, що правові підстави для зазначення у вироку суду застережень, передбачених частиною першою статті 197 КПК щодо строку дії судового рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» (далі Закон № 3352-XII) визначено, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили, а відповідно до частини п`ятої статті 72 КК строк його перебування під вартою (попереднє ув`язнення) слід зарахувати до строку призначеного покарання.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. При цьому з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2022, 29.04.2022 на речові докази був накладений арешт, який потрібно скасувати.

Оцінюючи доводи представника потерпілої щодо відсутності правових підстав для скасування арешту, накладеного на майно обвинуваченого, у зв`язку з необхідністю забезпечення поданого цивільного позову, суд вважає за доцільне зауважити таке.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що арешт на автомобіль марки Ваз-2104, д.н. НОМЕР_1 , був накладений саме в якості речового доказу, а не з метою забезпечення цивільного позову. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що питання щодо забезпечення цивільного позову регламентоване главою 10 розділу І ЦПК. Натомість, як випливає з матеріалів кримінального провадження, при зверненні до суду з цивільним позовом відповідна заява про вжиття заходів забезпечення позову подана не була. Тому суд вважає, що правові підстави для відмови у скасуванні арешту, накладеного на речові докази, відсутні.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

Потерпіла ОСОБА_6 у власних інтересах, а також в інтересах малолітніх ОСОБА_46 та ОСОБА_47 заявила цивільний позов, відповідно до якого просила стягнути на її користь 53900 грн. витрат на поховання, 700000 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_47 та ОСОБА_46 по 3915,61 грн. шкоди, завданою смертю годувальника до досягнення ними повноліття, тобто до 02.08.2029 та 02.11.2032 відповідно, а також по 700000 грн. моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення цивільного позову потерпілої в частині стягнення матеріальної шкоди, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 9 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 31.03.1989 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», відповідно до якого, вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд керується відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Зі змісту частини п`ятої статті 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона в даному випадку потерпіла повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як суд вже зазначив, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині відшкодування завданої їй матеріальної шкоди, потерпіла посилалась на витрати, понесені з похованням загиблого чоловіка. На підтвердження зазначених витрат потерпілою до заявленого цивільного позову були надані копії товарного чеку на загальну суму 7800 грн. та накладної на загальну суму 41100 грн. Тому суд вважає, що заявлені потерпілою позовні вимоги в цій частині були доведені відповідними доказами на загальну суму 48900 грн., а тому мають бути задоволені.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог потерпілої в інтересах її малолітніх дітей про відшкодування завданої шкоди внаслідок втрати годувальника, суд вважає за доцільне зауважити таке.

На підтвердження заявлених позовних вимог потерпіла надала суду копію трудової книжки та характеристики, виданої на ім`я ОСОБА_10 , відповідно до якої останній працював на посаді верстатника деревообробних верстатів ТОВ «Термінус», де його дохід з 01.05.2021 по 26.04.2022 становив 70480,95 грн.

Зі змісту розрахунків, які містяться у поданому цивільному позові, з обвинуваченого на користь малолітніх у зв`язку зі смертю годувальника мають бути стягнуті кошти в сумі по 3915,61 грн. до досягнення малолітніми повноліття.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1200 Цивільного кодексу України (далі ЦК) у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Згідно з пунктом 1 абзацу другого частини першої статті 1200 ЦК шкода відшкодовується, зокрема, дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

Зі змісту частини другої статті 1200 ЦК випливає, що особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1202 ЦК відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Посилання захисника обвинуваченого на постанову ВС від 01.12.2021 (справа № 127/13341/20) суд вважає нерелевантним. Зокрема, у ході судового розгляду справи суд встановив, що внаслідок смерті ОСОБА_10 на утриманні ОСОБА_6 залишились малолітні діти. У наведеній же постанові, на яку здійснив посилання захисник обвинуваченого, мова йде про стягнення шкоди на користь позивача, яка вважала, що внаслідок смерті сина вона заслуговує на відшкодування такої шкоди.

Отже, аналізуючи доводи, викладені у позовній заяві, думки учасників судового процесу, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої понесених нею витрат на правничу (правову) допомогу, суд вважає за доцільне зауважити, що до поданих потерпілою позовних вимог відповідне документальне підтвердження понесених витрат не надане. Саме тому суд позбавлений можливості вирішити питання щодо цих вимог, а тому останні в цій частині слід залишити без розгляду.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 9 постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якими розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин, до яких віднесено: характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, який залежить від часу і зусиль, необхідних для відновлення первинного стану.

Аналізуючи доводи потерпілої, викладені у позовній заяві, суд враховує, що остання відповідно до приписів частини першої статті 81 ЦПК, за правилами якої здійснюється розгляд цивільного позову, не мотивувала, з чого вона виходила оцінюючи завдану їй та її малолітнім дітям моральну шкоду в розмірі по 700 тис. грн., а також не навела відповідного розрахунку. Разом з тим, суд враховує характер вчиненого злочину, глибину фізичних та моральних страждань потерпілої, ступінь винуватості обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, вимоги розумності та справедливості, а тому вважає, що заявлені потерпілою позовні вимоги в частині відшкодування завданої їй моральної шкоди слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115, частиною першою та другою статті 263 та частиною першою статті 263-1 Кримінального кодексу України та призначити покарання:

- за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі;

- за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

- за частиною другою статті 263 Кримінального кодексу України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

- за частиною першою статті 263-1 Кримінального кодексу України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Згідно з частиною першою статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати до строку призначеного ОСОБА_5 покарання строк його перебування під вартою з 26.04.2022 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речові докази:

-гільзу калібру 16 мм, рушницю Іж-18Е, багнет-ніж з ножнами, зіскоби речовини бурого кольору, палку резинову, кайданки з маркуванням У18226 та ключем, 5 (п`ять) набоїв 16 калібру, які передані до кімнати зберігання речових доказів ВП № 1 Хмільницького ВРП ГУНП у Вінницькій області, знищити;

-автомобіль марки Ваз-2104, д.н. НОМЕР_1 , повернути власнику або іншому законному володільцю;

-рожевий пластмасовий пиж-контейнер, одну дробинку, змиви з правої та лівої руки трупа, зрізи нігтьових пластин з правої та лівої руки трупа, одяг з трупа ОСОБА_10 , які передані до кімнати зберігання речових доказів ВП № 1 Хмільницького ВРП ГУНП у Вінницькій області, знищити;

-куртку тактичну зеленого кольору, мобільний телефон марки Xiaomi Readmi 8-a, з абонентською картою НОМЕР_4 та НОМЕР_5 , шерстяний светр сіро-коричневого кольору, джинсові штани синього кольору, які передані до кімнати зберігання речових доказів ВП № 1 Хмільницького ВРП ГУНП у Вінницькій області, повернути власнику або іншому законному володільцю.

Арешт, накладений на речові докази, на підставі ухвал слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2022, 29.04.2022, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь:

- держави 12356 (дванадцять тисяч триста п`ятдесят шість) гривень 65 копійок витрат на залучення експертів;

- ОСОБА_6 53900 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот) гривень матеріальної шкоди та 100000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_48 3915 (три тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) гривень 61 копійку шкоди, завданої смертю годувальника, починаючи з 25.04.2022 до досягнення ОСОБА_49 повноліття, тобто до 02.08.2029, та 100000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди;

- ОСОБА_50 3915 (три тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) гривень 61 копійку шкоди, завданої смертю годувальника, починаючи з 25.04.2022 до досягнення ОСОБА_51 повноліття, тобто до 02.11.2032, та 100000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя:


Суд	Вінницький міський суд Вінницької області
Дата ухвалення рішення	21.05.2024
Оприлюднено	23.05.2024
Номер документу	119191592
Судочинство	Кримінальне
Категорія	Злочини проти життя та здоров'я особи Умисне вбивство

Бернада Є. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Вироквід 21.05.2024 по справі 127/12547/22ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —127/12547/22

Вирок від 21.05.2024

Вирок
від 21.05.2024 по справі 127/12547/22
ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ