Постанова

від 22.05.2024 по справі 489/8561/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.05.24

22-ц/812/796/24

Провадження № 22-ц/812/796/24 Суддя першої інстанції Микульшина Г.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 травня 2024 року м. Миколаїв Справа № 489/8561/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Лівшенку О.С.,

за участі прокурора ОСОБА_1 ,

боржника ОСОБА_2 ,

представника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Терещенка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівникаОкружної прокуратуриміста Миколаєва,на ухвалуЛенінського районногосуду м.Миколаєва від08квітня 2024року, постановлену під головуванням судді Микульшиної Г.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якої складено 08 квітня 2024 року, постановлену за скаргою Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради на дії головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2023 Окружна прокуратури міста Миколаєва в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради звернулась до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Інгульський ВДВС) Степанець-Лосєвої М.С.

Доводи скарги обґрунтовано тим, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року у справі № 1/1416/429/2013 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 15, пункту 7 частини 2 статті 115, частини 1 статті 185 КК України та призначене покарання у вигляді позбавлення волі, а також стягнуто на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради витрати на лікування потерпілої від злочину в розмірі 9 361.22 грн.

На виконання вказаного вироку в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 було видано виконавчий лист. Вказаний документ неодноразово перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби з 14 червня 2013 року та повертався стягувачу без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.

Проте після чергового направлення вказаного виконавчого листа для примусового виконання до Інгульського ВДВС головним державним виконавцем Степанець-Лосєвою М.С. 11 грудня 2023 року було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини 4 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам закону. А саме виконавчий лист викладено російською мовою та не містить адреси стягувача.

Окружна прокуратура міста Миколаєва вважає такі дії головного державного виконавця протиправними та посилається на те, що до виконавчого документу мають застосовуватись вимоги законодавства, чинного на час його видачі.

На час видачі виконавчого документа російська мова в місті Миколаєві мала статус регіональної, крім того, сам вирок, на виконання якого видано виконавчий лист, викладено на російській мові.

Відсутність у виконавчому листі відомостей про адресу стягувача за наявності в ньому найменування та ЄДРПОУ останнього, а також враховуючи неодноразові попередні звернення стягувача до держав, що мали наслідком відкриття виконавчого провадження, на переконання скаржника не свідчить про невідповідність такого виконавчого документа вимогам законодавства. А рішення головного державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання обумовлено надмірним формалізмом та перешкоджає примусовому виконанню судового рішення. Крім того, скаржник зазначає, що із заявою про прийняття виконавчого листа до виконання він звернувся 11 червня 2019 року, а повернуто його було 11 грудня 2023 року, тобто через 3,5 роки, що є прямим порушенням ЗУ «Про виконавче провадження».

Посилаючись на викладене, Окружна прокуратури міста Миколаєва просила суд визнати протиправними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Степанець-Лосєвої М.С.

Скасувати повідомлення від 11 грудня 2023 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого документу-виконавчого листа у справі № 1/1416/429/2012, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року в задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 21 серпня 2012 року № 19/4 «Про надання російській мові статусу регіональної у м. Миколаєві» російська мова набула статусу регіональної на території міста Миколаєва.

За таких обставин, викладення виконавчого листа (що містить резолютивну частину вироку суду) на мові, якою викладено вирок, відповідає вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин.

Підставою для повернення виконавчого листа по справі № 1/1416/429/2012 головний державний виконавець ОСОБА_3 обґрунтовано вказала на те, що у виконавчому документі не зазначено адресу стягувача.

В даному випадку, дії державного виконавця є правомірними, законними та ґрунтуються виключно на вимогах Закону України «Про виконавче провадження» (як в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, так і в редакції, діючої станом на час виконання оскаржуваної виконавчої дії повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання).

Крім того, головний державний виконавець Степанець-Лосєва М.С. при складанні оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання керувалась постановою начальника Інульського ВДВС Терещенка А.О. про результати перевірки законності виконавчого провадження від 11 грудня 2023 року № 59335543, яка, у відповідності до положень діючого законодавства, є обов`язковою для неї.

Судом встановлено, що вказана постанова була оскаржена заступником керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в судовому порядку та за результатами судового розгляду в задоволенні такої скарги було відмовлено.

Враховуючи викладене, в обсязі встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради.

Не погодившись з ухвалою суду, заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва подав апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити вимоги заяви в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при постановлені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції зазначено, що скарга прокурора є безпідставною та необґрунтованою, а отже в її задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.

Разом з тим, з мотивувальної частини ухвали вбачається, що суд погодився з доводами прокурора, що викладення виконавчого листа (що містить резолютивну частину вироку суду) мовою, якою викладено вирок, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних відносин (станом на 13 травня 2013 року).

Отже, фактично суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги прокурора в цій частині, водночас резолютивна частина ухвали не відповідає зазначеному висновку.

Ураховуючи, що, резолютивна частина судового рішення це заключна частина єдиного документа суду, логічним є її узгодженість та відповідність висновкам мотивувальної частині. Натомість, суперечливість та відсутність логічності між мотивувальною та резолютивною частиною рішення ставлять під сумнів його законність і обґрунтованість. Проте, оскаржувана ухвала містить протилежні висновки суду: з одного боку щодо обґрунтованості частини доводів прокурора, з іншого, що скарга є безпідставною та необґрунтованою, у задоволенні якої треба відмовити у повному обсязі.

Більш того, залишаючи скаргу прокурора без задоволення у повному обсязі, суд фактично підтверджує законність підстав повернення виконавчого документу в частині неможливості викладення наказу мовою судового рішення, на виконання якого його видано

Як наслідок, стягувач (прокурор) з метою подальшого виконання судового рішення має звернутись до суду з заявою про виправлення помилки у виконавчому документі, допущені при його оформленні ще у 2013 році, спираючись на оскаржувані повідомлення про повернення виконавчого документу та ухвалу суду про відмову у задоволенні скарги прокурора, відповідно до яких виправленню підлягає: мова, якою викладено документ, що не узгоджується з вимогами законодавства, чинними на час видачі виконавчого документу, та зазначення адреси стягувача.

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, фактично ставить суд, який буде розглядати заяву про виправлення помилки у виконавчому документі, в умови свідомого порушення вимог законодавства, що є неприпустимим та суперечить основній засаді судочинства - законності.

Повернення виконавчого документа через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності, оскільки у виконавця під час виконання судового рішення не виникає проблем із отриманням такої інформації з баз даних і реєстрів. Саме тому судова практика складається таким чином, щоб судове рішення було виконано якомога швидше.

Ураховуючи, що у виконавчому документі був зазначений код ЄДРЮОФОП стягувача та його інші реквізити, у тому числі і платіжні, державний виконавець, маючи відкритий доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (станом на час винесення постанови про відкриття провадження - 12 червня 2019 року) не мав жодних перешкод для відкриття виконавчого провадження.

Крім того, стягувачем за виконавчим документом є орган місцевого самоврядування міста, чия адреса є загальновідомою та міститься у відкритому доступі, що однозначно вказує на формальність повернення виконавчого документу саме з цих підстав. Проте, судом першої інстанції в порушення вимог пункту 3 частини 4 статті 263 ЦПК України вказані аргументи проігноровані та як наслідок мотивована оцінка їм не надана.

При цьому суд обмежився посиланням на позиції Верховного Суду у справі № 806/2273/17, при розгляді якої встановлено відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду фізичної особи стягувача, який є одним з основних особистих документів громадянина України і можливість отримання якого, з огляду на положення статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця відсутня.

За такого, правовідносини у справах не є подібними, що виключає можливість застосування висновку Верховного Суду у справі № 806/2273/17 до спірних правовідносин.

Окремо заявник зазначає щодо необхідності дотримання принципу «належного урядування».

Отже, висновок суду щодо відсутності у державного виконавця дискреційних повноважень на прийняття іншого рішення, ніж оскаржуване повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, ураховуючи скасування начальником відділу постанови про відкриття виконавчого провадження № 59335543 від 12 червня 2019 року, не відповідає наведеним нормам права та суперечить основним засадам виконавчого провадження.

Від Інгульського ВДВС надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначено, що судом першої інстанції було досліджено всі надані докази та обґрунтування, на які посилалися сторони.

Окремо суд першої інстанції звернув увагу, що у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, ці недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до суду, який видав виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред`явити виконавчий документ на виконання.

Ленінський районний суд зробив правильні висновки, що недоліки виконавчого листа, виявлені державним виконавцем, повинні бути виправлені, а виконавчий лист повинен відповідати вимогам закону

На день слухання справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року у справі № 1/1416/429/2012 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 15, пунктом 7 частини 2 статті 115, частиною 1 статті 185 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Також відповідно до вказаного вироку суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради кошти, витрачені Миколаївської міською лікарнею швидкої медичної допомоги на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_4 в сумі 9 361.22 грн. Вирок суду викладено російською мовою.

На виконання вказаного вироку Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року було видано виконавчий лист про стягнення суми боргу в розмірі 9 361.22 грн з ОСОБА_2 на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради. Виконавчий лист викладено російською мовою.

11 червня 2019 року до Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області надійшла заява першого заступника прокурора Миколаївської області Білоуса О. від 06 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року по справі №1/1416/429/2012.

До заяви прокурора долучено виконавчий лист, який викладено російською мовою, який містить наступні відомості про стягувача: «Департамент финансов Николаевского городского совета, р/с 31413544700003 ГУ ДКСУ Николаевской обл., МФО 826013, код ЄДРПОУ 23626096, код платежа 24060300 Інші надходження.

Відповідно до змісту виконавчого листа вбачається, що Інгульським ВДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області виконавчий документ було повернуто 21 лютого 2019 року на підставі пункту 2 статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

За результатом розгляду заяви прокурора головним державним виконавцем Інгульського відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Щербатих М.В. 12 червня 2019 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59335543. В період з 2019 по 2023 рік державними виконавцями здійснювались виконавчі дії щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа.

Постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А.О. від 11 грудня 2023 року визнано постанову головного державного виконавця Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року такою, що винесена з порушенням вимог пункту 6 частини 4 статті 4, абзацу 1 частини 2 статті 15 ЗУ «Про виконавче провадження», абзацу 1 пункту 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень; скасовано постанову головного державного виконавця Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року; зобов`язано головного державного виконавця Степанець-Лосєву М.С. в строк до 13 грудня 2023 року провести виконавчі дії в порядку, встановленому ЗУ «Про виконавче провадження».

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 1, 2 статті 2 ЦПК України).

Питання оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця визначені у Розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Статтею 258 ЦПК України визначені види судових рішень, які ухвалюються за нормами ЦПК України, а саме судовими рішеннями є:

1)ухвали;

2)рішення;

3)постанови;

4)судові накази (частина 1 статті 258 ЦПК України).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частиною 2 статті 448 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, дія чи бездіяльність яких оскаржується (частина 1 статті 450 ЦПК України).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина 1 статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року у справі № 1/1416/429/2013 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 15, пункту 7 частини 2 статті 115, частини 1 статті 185 КК України та призначене покарання у вигляді позбавлення волі, а також стягнуто на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради витрати на лікування потерпілої від злочину в розмірі 9 361.22 грн.

На виконання вказаного вироку в частині стягнення грошових коштів з засудженого ОСОБА_2 було видано виконавчий лист.

Після направлення вказаного виконавчого листа для примусового виконання до Інгульського ВДВС головним державним виконавцем Степанець-Лосєвою М.С. 11 грудня 2023 року було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини 4 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам закону. А саме виконавчий лист викладено російською мовою та не містить адреси стягувача.

На час звернення зі скаргою та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини 1 статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині стягнення на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради витрат на лікування потерпілої від злочину в розмірі 9 361.22 грн, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому вимоги прокуратури не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16ц, від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а.

Статтею 537КПК Україниурегульовані питання,які вирішуютьсяпід часвиконання вироків.Положеннями статті539КПК Українивизначено порядоквирішення судомпитань,пов`язаних ізвиконанням вироку.Проте зазначениминормами законуне встановленопорядку виконаннявироку судув частині стягнення витрат на лікування потерпілої.

Крім того, положеннями КПК України (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо стягнення витрат на лікування потерпілої у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже процесуальні норми статті 447 ЦПК України не містять виключень щодо розгляду скарг щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання вироку.

З огляду на зазначене, у ситуації, що виникла, прокурор, як учасник виконавчого провадження, на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.

Проте наведене залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 367 ЦПК України).

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина 1 та 2 статті 377 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України).

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення - скасувати, провадження у справі - закрити.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина 4 статті 377 ЦПК України).

Миколаївській апеляційний суд відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України роз`яснює прокурору його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Миколаївського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 367, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва задовольнити частково.

Ухвалу Ленінськогорайонного судум.Миколаєва від08квітня 2024року, скасувати.

Провадження у справі № 489/8561/23 за скаргою Окружної прокуратури міста Миколаєва, заінтересована особа Інгульській відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дії головного державного виконавця неправомірними та скасування повідомлення про повернення без прийняття до виконання виконавчого документу закрити.

Повідомити Окружну прокуратуру міста Миколаєва, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови заявник має право звернутися до Миколаївського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 22 травня 2024 року.