Рішення

від 22.05.2024 по справі 120/883/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 р. Справа № 120/883/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

23.01.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Мусіровського Олексія Анатолійовича, подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі Липовецька міська рада або відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Липовецької міської ради від 27.10.2023 № 1617 про відмову позивачу у продажі земельних ділянок та зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на викуп земельних ділянок з кадастровими номерами 0522281400:04:000:2400 та 0522283800:03:000:2463 відповідно до ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України (далі ЗК України), з розстроченням платежу на 10 років, за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що земельна ділянка прощею 15,2300 га з кадастровим номером 0522281400:04:000:2400, що розташована за межами с. Зозів Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, та земельна ділянка площею 20,6900 га з кадастровим номером 0522283800:03:000:2463, що розташована за межами с. Нападівка Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, належать ОСОБА_1 на праві постійного користування, що підтверджується державним актами на право користування земельними ділянками. З метою викупу цих земельних ділянок позивач звернувся до Липовецької міської ради з відповідною заявою. За наслідками її розгляду відповідач рішення не прийняв, що змусило позивача звернутися до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі № 120/3748/23 зобов`язано Липовецьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про продаж без проведення земельних торгів земельної ділянки за кадастровим номером 0522281400:04:000:2400 площею 15,2300 га та земельної ділянки за кадастровим номером 0522283800:03:000:2463 площею 20,6900 га, розташованих на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, та прийняти вмотивоване рішення. На виконання рішення суду відповідач прийняв рішення № 1617 від 27.10.2023 "Про відмову гр. ОСОБА_1 у продажу земельних ділянок".

Позивач з вказаним рішенням не погоджується та вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 29.01.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що земля, надана в користування громадянину для створення (ведення) фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому господарству, але при цьому власник земля залишається незмінним держава або територіальна громада. В цьому разі фермерське господарство немає документа, який би засвідчував державну реєстрацію прав на землю, на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та здійснив її реєстрацію .

Крім того, відповідач наголошує на тоум, що члени фермерського господарства, у тому числі засновник, можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної або комунальної власності в порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

Отже, як вважає відповідач, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась позивачу не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту голові селянського (фермерського) господарства. Відповідно, у позивача відсутнє право на викуп цих земельних ділянок без проведення торгів.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання про витребування додаткових доказів.

Ухвалою суду від 02.04.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Ухвалою суду від 02.04.2024 залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору фермерське господарство "Вишня". При цьому в ухвалі зазначено, що на чиїй стороні залучено третю особу буде визначено опісля висловлення третьою особою своєї позиції щодо пред`явленого позову.

Ухвалою суду від 02.04.2024 зобов`язано сторін у 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали надати суду витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522281400:04:000:2400 площею 15,2300 га та земельної ділянки за кадастровим номером 0522283800:03:000:2463 площею 20,6900 га, розташованих на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

15.04.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до справи доказів на вимогу суду (витягів з ДЗК від 15.04.2024 за № НВ-9936919112024 та № НВ-9936919502024).

18.04.2024 від відповідача надішли витребування судом докази, а саме витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірних земельних ділянок.

02.05.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про витребування додаткових доказів, а саме копії рішенням Липовецького районного суду Вінницької області № 2-99 від 29.03.1994, на підставі якого позивачу було видано державний акт про право постійного користування землею ВН 0245 від 19.04.1994.

Ухвалою суду від 21.05.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Як видно з матеріалів справи, поштове відправлення № 0600259038402 з ухвалою суду від 02.04.2024 та іншими документами було вручене феремерському господарству "Вишня" 16.04.2024 та повернуте до суду 22.04.2024.

Втім, як у визначений судом строк, так і станом на дату постановляння цього рішення до суду не надходили пояснень третьої особи щодо позову.

Тому вирішення справи здійснюється за відсутності таких пояснень та за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України)

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд при вирішенні спору керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам регламентовано статтею 128 Земельного кодексу України.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються, зокрема: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина копія документа, що посвідчує особу.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3).

Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Отже, положеннями Земельного кодексу України регламентовані загальні правила та умови продажу земельних ділянок, а також визначений вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову у такому продажі.

Поряд з цим суд враховує, що позивач звертався до відповідача з заявою, в якій просив прийняти рішення про продаж йому земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, що були наданій йому у постійне користування для ведення фермерського господарства, з розстрочення платежу на 10 років.

Відповідно до п. 6-1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції чинній на час звернення позивача з клопотанням від 14.12.2022) громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу. Вимоги частини сьомої статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.

Право викупу також належить громадянам України спадкоємцям громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, коли такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.

Права постійного користування та довічного успадковуваного володіння земельними ділянками державної та комунальної власності зберігаються за суб`єктами відповідного права, які не здійснили викуп таких ділянок відповідно до абзацу першого цього пункту.

Тобто умовою, з якою законодавець пов`язував виникнення у громадянина України права на викуп відповідних земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів, є належність такому громадянину права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Фактично незмінною така умова залишилася й з урахуванням внесених до цього пункту змін.

Судом встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею ВН № 0245, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 98 від 19.04.1994, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 20,69 га (в тому числі сільськогосподарських угідь 20,00 га), яка розташована на території Нападівської сільської ради Липовецького району.

Також згідно з державним актом на право постійного користування землею IV-ВН №009037, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №130 від 25.03.1998, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 15,23 га (в тому числі сільськогосподарських угідь 15,00 га), яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району.

У поданому до Липовецької міської ради клопотанні позивач просив прийняти рішення про продаж йому вищезазначених земельних ділянок з розстроченням платежу на 10 (десять) років, за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки.

Разом з тим, оскільки рішення за результатами розгляду заяви відповідач не прийняв, позивач звернутись з позовом до суду.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі № 120/3748/23 зобов`язано Липовецьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про продаж без проведення земельних торгів земельної ділянки за кадастровим номером 0522281400:04:000:2400 площею 15,2300 га та земельної ділянки за кадастровим номером 0522283800:03:000:2463 площею 20,6900 га, розташованих на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області та прийняти вмотивоване рішення.

На виконання судового рішення Липовецька міська рада прийняла рішення № 1617 від 27.10.2023, яким надала відмову у продажу позивачу земельних ділянок.

Зі змісту цього рішення слідує, що підставою для відмови слугувало те, що земельні ділянки надавалися ОСОБА_1 в користування для ведення фермерського господарства. Проте, оскільки таку діяльність здійснює саме фермерське господарство як юридична особа, то з моменту створення ОСОБА_1 . фермерського господарства "Вишня" (код ЄДРПОУ 20114361), речові права на такі ділянки належать такому господарству відповідно до положень Закону України "Про фермерське господарство". Отже, з моменту державної реєстрації ФГ "Вишня" у правовідносинах користування вищевказаними земельними ділянками відбулася фактична заміна користувача, а обов`язки землекористувача з того дня перейшли до вказаного фермерського господарства.

Перевіряючи вказані висновки, суд враховує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа-голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

У постанові від 01.04.2020 в справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України... Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство… (пункти 6.24 - 6.25).

Згодом цей підхід було використано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, де зазначено, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього, постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство… Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем... (пункти 22, 23).

Крім того, у постанові від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17 Верховний Суд дійшов висновку, що чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому власник землі залишається незмінним Верховний Суд держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування), на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

З наведеного висновується, що після реєстрації фермерського господарства та набуття ним статусу юридичної особи, обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Відтак за чинного правового регулювання на час звернення до відповідача з клопотанням про надання дозволу на викуп земельної ділянки позивач не вважається особою, якій належить право постійного користування земельними ділянками, наданими йому для створення фермерського (селянського) господарства, а відтак має право на викуп цих земель у власність.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у продажі з розстроченням платежу на 10 років земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства і що зазначені в рішенні Липовецької міської ради № 1617 від 27.10.2023 мотиви його прийняття є обґрунтованим, відповідають чинному законодавству та висновкам Верховного Суду щодо застосування релевантних норм матеріального права.

Наведені в адміністративному позові доводи не свідчать про протиправність рішення відповідача та не дають правових підстав для його скасування.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Водночас адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються індивідуально-виражені права позивача.

Разом з тим право на звернення до адміністративного суду не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме собою звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить, і що це право, свобода чи інтерес порушені рішенням, дією або бездіяльністю відповідача у публічно-правових відносинах. Натомість відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з положеннями статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Низка рішень ЄСПЛ містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень, зокрема, наголошується на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28).

Принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).

Поряд з цим, ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).

Тобто у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього, а умотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи.

Отже, перевіривши ключові доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Мусіровський Олексій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Київська, 16 (Інфракон), каб. 509, м. Вінниця, 21100);

3) відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 0425957, місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницька область, 22500);

4) третя особа без самостійних вимог на предмет спору: фермерське господарство "Вишня" (код ЄДРПОУ 20114361, місцезнаходження: вул. Визволення, буд. 48, с. Зозів, Липовецький район, Вінницька область, 22525).

Повне судове рішення складено 22.05.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович