Ухвала

від 04.11.2024 по справі 120/883/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 листопада 2024 року

м. Київ

справа №120/883/24

адміністративне провадження № К/990/39612/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 120/883/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення Липовецької міської ради від 27 жовтня 2023 року № 1617 про відмову позивачу у продажі земельних ділянок та зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на викуп земельних ділянок з кадастровими номерами 0522281400:04:000:2400 та 0522283800:03:000:2463 відповідно до частини 2 статті 128 Земельного кодексу України, з розстроченням платежу на 10 років, за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці земельних ділянок.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 120/883/24, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.

Із зазначеною правовою нормою кореспондуються пункт 7 частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно пункту 3 та 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У даній справі суд першої інстанції, врахувавши наведені положення КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що підставою для звернення із касаційною скаргою є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Крім того, скаржник зазначає, що підставою для подання касаційної скарги є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - застосування пункту 6-1 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, в частині реалізації права громадян України, яким належить право постійного користування згідно записів в Державних реєстрах речових прав на нерухоме майно, земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів.

Частиною 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею ВН № 0245, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 98 від 19 квітня 1994 року, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 20,69 га (в тому числі сільськогосподарських угідь 20,00 га), яка розташована на території Нападівської сільської ради Липовецького району.

Також згідно з державним актом на право постійного користування землею IV-ВН №009037, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №130 від 25 березня 1998 року, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 15,23 га (в тому числі сільськогосподарських угідь 15,00 га), яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району.

Предметом спору у даній справі є рішення Липовецької міської ради від 27 жовтня 2023 року № 1617 про відмову позивачу у продажі земельних ділянок та зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на викуп земельних ділянок з кадастровими номерами 0522281400:04:000:2400 та 0522283800:03:000:2463.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що підставою для відмови слугувало те, що земельні ділянки надавалися ОСОБА_1 в користування для ведення фермерського господарства.

Проте, оскільки таку діяльність здійснює саме фермерське господарство як юридична особа, то з моменту створення ОСОБА_1 фермерського господарства «Вишня» (код ЄДРПОУ 20114361), речові права на такі ділянки належать такому господарству відповідно до положень Закону України «Про фермерське господарство».

Отже, з моменту державної реєстрації фермерського господарства «Вишня» у правовідносинах користування вищевказаними земельними ділянками відбулася фактична заміна користувача, а обов`язки землекористувача з того дня перейшли до вказаного фермерського господарства.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, від 01 квітня 2020 року, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

При цьому, колегія суддів зауважує, що земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 сформувала правовий висновок, відповідно до якого член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Таким чином, з моменту державної реєстрації фермерського господарства «Вишня» у правовідносинах користування вищевказаними земельними ділянками відбулася фактична заміна користувача, а обов`язки землекористувача з того дня перейшли до вказаного фермерського господарства.

Разом з тим Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 сформувала правовий висновок, відповідно до якого член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у розмірі земельної частки (паю). Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували вищевказану практику Верховного Суду та зазначили, що після реєстрації фермерського господарства та набуття ним статусу юридичної особи, обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Доводи касаційної скарги про необхідність сформувати висновок у даній справі щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - застосування пункту 6-1 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, Суд відхиляє за необґрунтованістю, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 0522281400:04:000:2400 та 0522283800:03:000:2463, які позивач хоче викупити, знаходяться у користуванні фермерського господарства «Вишня» та з моменту створення ОСОБА_1 фермерського господарства, речові права на такі ділянки належать такому господарству відповідно до положень Закону України «Про фермерське господарство».

Крім того, Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на частину четверту статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень прийнятих у малозначній справі, не виключає застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

КАС України, передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.

Водночас, позивач на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана на рішення у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, без наведення обґрунтувань підстав для касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 120/883/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій