Постанова

від 21.05.2024 по справі 320/37554/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/37554/23 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

16 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшов відзив, в якому відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року, а рішення суду першої інстанції - без змін.

22 квітня 2024 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі № 320/37554/23, в яких міститься історико-архітектурна довідка об'єкта культурної спадщини.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 35575000) є власником Майнового комплексу загальною площею 3690,5 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська, 37, на підставі Договору купівлі-продажу приміщення від 27.12.2007 року, укладеного між ЗАТ «СК «КРЕДО-КЛАСИК» та ТОВ «РЕЙТАРСЬКЕ», посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Круковес Н.В.

Майновий комплекс складається з: 1) будинку літ. А (фасадний будинок пам`ятка архітектури); 2) будинку літ. А` (флігель дворовий не був пам`яткою архітектури станом на момент придбання); 3) флігель літ. Б (флігель дворовий не є пам`яткою архітектури (демонтований у 2015 року)).

Як вбачається з рішення Київської міськради від 24.12.2009 року №943/3012, земельну ділянку площею 0,1430 га за 8 532 804,00 грн. для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва, яка перебувала в оренді у позивача згідно Договору оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі державної реєстрації договорів від 27.07.2009 року №91-6-00861, продано.

На виконання вказаного рішення, 27.01.2010 року між Київською міськрадою та позивачем укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П.

25.02.2010 року ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) позивачу видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №039308.

Відповідно до бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:88:175:0007.

Згідно витягу з Протоколу №1 від 01.03.2010 року засідання Вченої ради Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень будинок, розташований по вул. Рейтарська, 37 А в Шевченківському районі м. Києві, відповідає вимогам п. 11 Порядку, затвердженого ПКМУ від 27.12.2001 року №1760, тому має бути внесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятка історії місцевого значення.

Водночас, прибудова з боку двору та флігель садиби, які розташовані по вул. Рейтарська, 37 А`, 37 Б в Шевченківському районі м. Києві, визначено такими, що не відповідають вимогам п. п. 10, 11 Порядку №1760, у зв`язку із чим такі об`єкти культурної спадщини м. Києва не підлягають внесенню до відповідного Реєстру.

Згідно додатку 4 таблиці 4 (рядок 10) Протоколу від 17.03.2010 року №1/10 засідання експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, до об`єктів культурної спадщини комісія віднесла будинок, розташований по вул. Рейтарська, 37 А в Шевченківському районі м. Києві.

Згідно додатку 4 таблиці 6 (рядок 1) Протоколу від 17.03.2010 року №1/10 засідання експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, до об`єктів культурної спадщини комісія не віднесла об`єкти, розташовані по вул. Рейтарська, 37 А`, 37 Б в Шевченківському районі м. Києві.

06.06.2011 року наказом Міністерства культури України №416/0/16-11 будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятку історії місцевого значення (охоронний номер 644-Кв).

Пунктом 2 вказаного Наказу об`єкти нерухомості, розташовані по вул. Рейтарська, 37 А`, 37 Б в м. Києві, визнано такими, що не підлягають занесенню до відповідного Реєстру.

У 2011 року позивач розробив Проект «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об`єму у дворовому просторі будинку по вул. Рейтарській, 37 у Шевченківському районі м. Києва», який отримав позитивний експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА).

11.12.2012 року Інспекція ДАБК видала позивачу Дозвіл на виконання будівельних робіт №КВ11412243239.

Згідно наведеного Проекту, у 2015 року позивачем демонтовано дворовий флігель по вул. Рейтарській, 37 Б.

З травня 2023 року позивач розпочав роботи з демонтажу другого дворового флігелю по вул. Рейтарській, 37 А`.

28.09.2023 року на офіційному веб-сайті відповідача опубліковано його наказ від 28.09.2023 року №530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України», яким відповідно до статей 5 та 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», враховуючи рішення Експертної комісії з питань обліку об'єктів культурно спадщини МКІП (протокол від 26.09.2023 року №13), розділу V Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року №158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року №501), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2013 року за №528/23060, на підставі подання ГО «Музей сучасного мистецтва» від 22.09.2023 року, внесено до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесених наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 року №416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», такі зміни:

1) у пункті 1 слова і цифри «по вул. Рейтарській, 37 А» замінити словами, цифрами і знаком «по вул. Рейтарській, 37 А, А'»;

2) у пункті 2 букву і знак «А'» виключити.

В результаті видання такого наказу фактично відбулось занесення флігелю, розташованого за адресою по вул. Рейтарській, 37 А` до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, вважаючи його неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III від 08.06.2000 року (далі - Закон №1805-III).

За визначенням ст.1 Закону №1805-III культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;

об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №1805-III за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на:

історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

За правилами статті 2 Закону №1805-III об'єкти культурної спадщини поділяються за типами, зокрема на: споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб (частини перша);

та видами, зокрема на об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів (частина друга).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1805-III, об'єкти культурної спадщини, незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пп. а), б) ч. 1 ст. 14 Закону №1805-III занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:

а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Частиною 2 ст. 14 Закону №1805-III визначено, що об'єкт культурної спадщини, до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки, вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Так, Порядок обліку об'єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 року №158 (далі - Порядок №158) визначає процедуру обліку об'єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та форм власності.

Пунктом 1.4 Розділу І Порядку №158 визначено, що ініціаторами розгляду питань занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п'ятим пункту 1 розділу М цього Порядку, та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є:

уповноважений орган - за категорією пам'ятки національного значення;

уповноважений орган, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини - за категорією пам'ятки місцевого значення.

Розділом ІІІ Порядку №158 визначається порядок оформлення облікової документації.

Так, облікова документація складається на об'єкт культурної спадщини та містить дані щодо його цінності, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність, етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень (далі - облікова документація).

Розробником облікової документації є наукові установи та громадські організації, юридичні особи та суб'єкти господарювання, в тому числі заклади культури, одним із видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень фахівців, що мають вищу освіту за спеціальністю «Музеєзнавство, пам'яткознавство», та/або фахівця-архітектора (для пам'яток та об'єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва), та/або дипломованого фахівця-археолога (для пам'яток та об'єктів археології), та/або фахівця, який має науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) або доктора наук за спеціальністю «Музеєзнавство, пам'яткознавство» або таких наук:

мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об'єктів монументального мистецтва;

архітектури - для об'єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;

історії - для археологічних, історичних об'єктів та об'єктів науки і техніки.

До облікової картки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь осіб, що її підписали, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.

Історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам'яткознавство» або таких наук: мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об'єктів монументального мистецтва; архітектури - для об'єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних; історії - для археологічних, історичних об'єктів та об'єктів науки і техніки.

До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.

Акт стану збереження підписують керівних розробника облікової документації; власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений(на) ним орган (особа); посадова особа органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюється на територію розміщення відповідного об'єкта та особа, що має другий (магістерський) рівень вищої OCBITH за спеціальністю «Музеєзнавство» або «Пам'яткознавство» або:

для об'єктів монументального мистецтва, архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних об'єктів - «Архітектура та містобудування»;

для археологічних, історичних об'єктів, об'єктів науки і техніки - «Історія та археологія».

У разі відсутності підпису власника об'єкта культурної спадщини або уповноваженого(ної) ним органу (особи) на акті стану збереження має бути відмітка про причини його відсутності. До акта в цьому разі додаються матеріали, що підтверджують факт запрошення власника об'єкта культурної спадщини або уповноваженого(ної) ним органу (особи) для складання акта із зазначенням часу та місця, надісланого рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

До акту стану збереження додаються документи, що підтверджують освітній рівень осіб, що її підписали, якщо вимоги до наявності освітнього рівня встановлені цим Порядком.

Матеріали фотофіксації виготовляються не більше одного року до дати подання облікової документації Мінкультури та повинні містити дату фіксації.

Облікова документація складається державною мовою. Текст облікової документації має бути написаний розбірливо машинописом, документи не мають містити підчищень або дописок, закреслених слів та інших виправлень, орфографічних та арифметичних помилок, заповнюватися олівцем, 4 також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст. Достовірність інформації, що міститься в обліковій документації, забезпечує її розробник.

Облікова документація подається Мінкультури у паперовій формі у двох примірниках та в електронному вигляді.

Пунктами 3-6 розділу IV Порядку 158 встановлено, що якщо за результатами перевірки встановлено, що документи подані в повному обсязі та у відповідності до вимог розділу ІІІ цього Порядку, вони підлягають обов'язковому розгляду Експертною комісією у строк, що не перевищує 14 робочих днів.

За результатами розгляду поданих документів Експертною комісією оформлюється протокол, який містить висновок щодо відповідності (невідповідності) об'єкта культурної спадщини критеріям; висновок щодо відповідності (невідповідності) заявленій категорії пам'яток; обґрунтування прийнятого рішення, інші думки членів Експертної комісії (за наявності).

Протокол підписують усі члени Експертної комісії, що брали участь у її засіданні.

Мінкультури у строк, що не перевішує 10 робочих днів з дня оформлення протоколу Експертної комісії та з урахуванням її рішень, здійснює одну з таких дій, про що повідомляє Ініціатора:

приймає рішення про занесення об'єкта культурної спадщини 10 Реєстру за категорією місцевого значення;

готує проект постанови Кабінету Міністрів України про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією національного значення;

відмовляє у занесенні об'єкта до Реєстру в зв'язку із невідповідністю його критеріям;

надсилає подані документи на доопрацювання з метою уточнення позицій разом із відповідним протоколом Експертної комісії.

Так, на момент прийняття наказу Міністерства культури України №416/0/16-11 від 06.06.2011 року, яким будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві було занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятку історії місцевого значення (охоронний номер 644-Кв), а об'єкти культурної спадщини - флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 А`, Б у м. Києві визнано такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760 (далі - Порядок №1760), останньою регулювалося питання визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Пунктом 11 Порядку №1760 визначено, що об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв:

вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;

пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;

є творами відомих архітекторів або інших митців;

є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

У п. 10 Порядку №1760 зазначено, що критерій автентичності означає, що пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі.

Згідно п. 12 Порядку №1760, відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно п. 13 Порядку №1760, після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії.

Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності.

Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.

Отже, з огляду на все вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про те, що процедура занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України повинна була складатись з декількох етапів, зокрема:

1) прийняття рішення уповноваженого органу охорони культурної спадщини про занесення певного об'єкту до Переліку об'єктів культурної спадщини;

2) письмового повідомлення власника об'єкту про внесення об'єкту культурної власності до Переліку об'єктів культурної власності і набуття правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини;

3) складання облікової документації на об'єкт культурної спадщини;

4) занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

5) письмове повідомлення власника пам'ятки про занесення об'єкту культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

6) видача Міністерством культури України власнику об'єкта свідоцтва про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18.

Як зазначалось раніше, наказом Міністерства культури України №416/0/16-11 від 06.06.2011 року будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві було занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятку історії місцевого значення (охоронний номер 644-Кв), а об'єкти культурної спадщини - флігель садиби по вул. Рейтарській, 37 А`, Б у м. Києві визнано такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760.

З аналізу змісту вказаного наказу висновується, що в останньому йдеться про дві категорії об'єктів культурної спадщини:

1. об'єкт, який підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятка історії місцевого значення, до якого відноситься будинок Київського повітового земства по вул. Рейтарській, 37 А в м. Києві;

2. об'єкти культурної спадщини, які визнано такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760.

Згідно з позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 08.05.2023 року у справі №640/28045/20, від 02.05.2023 року у справі №460/1864/20: «відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку визначення категорій пам'яток, а отже й оцінка історичним та архітектурним цінностям об'єкта має надаватися на стадії вирішення питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об'єкта культурної спадщини до Переліку».

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом під час розгляду даної справи не надається оцінка історичним та архітектурним цінностям спірних об'єктів нерухомості, а лише констатується порушення відповідачем чітко визначеної законодавством процедури занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Суд наголошує на тому, що відповідач не позбавлений можливості віднести спірні об'єкти нерухомості до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення, але з відповідним дотриманням чітко визначеної законодавством процедури.

У судовій практиці має враховуватися принцип юридичної визначеності як мірило обґрунтованості застосування в судовій практиці оцінних понять, пов'язаних із застосуванням критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «"Дія-97" проти України», заява № 19164/04, § 47).

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 у справі № 1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (див. постанову від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов'язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (див. постанову від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18). Велика Палата Верховного Суду робить акцент, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля (див. постанови від 28 лютого 2018 року у справі № 800/284/17; 22 травня 2018 року у справі № 800/474/16 (П/9901/197/18); 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17; 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц; 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18).

З моменту видання наказу Міністерства культури України №416/0/16-11 від 06 червня 2011 року позивач не був обмежений в праві володіння, користування та розпорядженням своїм майном, однак після прийняття наказу відповідача №530 від 28 вересня 2023 року фактично були обмежені вищезазначені права позивача.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним і може зазнавати обмеження лише у виняткових випадках, які повинні бути чітко регламентовані з метою дотримання принципу правої визначеності та уникнення ризиків неправильного визначення, зокрема, ступеню мотивів суспільної необхідності.

Суд першої інстанції посилається на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.10.2023р. по справі №826/15864/17, в якій встановлено наступне: «За таких обставин, формальний недолік у процедурі розгляду питання про відповідність будівлі критеріям пам'ятки на засіданні науково-методичної ради КНМЦ (розгляд без облікової картки об'єкта культурної спадщини) не є вирішальним і не може бути підставою для оцінки рішення як протиправного, оскільки це не узгоджується із конституційним обов'язком держави забезпечувати правову охорону культурної спадщини» (п. 84 вказаної постанови).

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що вищезазначена постанова не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки під час розгляду даної справи встановлено грубі порушення відповідачем процедури занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України і дані порушення не є формальними.

Тобто, прийнявши оскаржуваний наказ «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 28.09.2023 року №530, в якому на перший погляд виправлено певні формальні неточності, відповідач фактично змінив цим наказом статус будівлі, що розташована за адресою по вул. Рейтарській, 37 А` з об'єкта культурної спадщини, який визнано такими, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760, на статус об'єкта, який підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятка історії місцевого значення, чим порушив чітко визначену законодавством процедуру занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, фактично її оминувши.

Враховуючи вищезазначене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, а також те, що відповідачем було порушено процедуру занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, колегія суддів доходить висновку про те, що судом першої інстанції не було повно та всебічно досліджено матеріали справи та встановлено фактичні обставини справи та при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим суд першої інстанції помилково вирішив спір по суті, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» підлягає задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року - скасуванню, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙТАРСЬКЕ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 28.09.2023 року №530.

Зобов`язати Міністерство культури та інформаційної політики України внести зміни до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України шляхом вилучення інформації про адресу місцезнаходження пам`ятки Будинок Київського повітового земства Рейтарська, 37 літ. А'.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.