Постанова

від 14.05.2024 по справі 914/2444/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2024 р. Справа №914/2444/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.

Суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

представники сторін:

позивача: Кулик А.Я.

відповідача: не з`явився

третя особа: не з`явилась

розглянувши матеріали апеляційної скарги Львівської міської ради б/н від 23.01.2024 (вх. суду від 30.01.2024 №01-05/317/24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023, повний текст рішення складено 19.12.2023, (суддя Козак І.Б., м. Львів)

у справі №914/2444/23

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства ЮР-ГРУП, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КЛЕВЕР СТОРС, м. Луцьк,

про: усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства ЮР-ГРУП про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою за адресою м. Львів, вул. В. Великого, 93а шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення, площею 92,8 кв.м. (реєстраційний номер: 3054830466101) з припиненням права власності на приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент проведення первинної реєстрації на нежитлові приміщення були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, належний спосіб захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 914/1674/17 суд визнав ПП Юр-Груп добросовісним набувачем нежитлових приміщень загальною площею 92,8 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 93а. На переконання місцевого суду встановлені обставини в зазначеній постанові мають є приюдиційними.

У задоволенні позовної вимоги про припинення права власності відповідача на спірне приміщення не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю правових підстав, адже державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Львівська міська рада звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 у справі № 914/2444/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку щодо відмови у задоволенні позову з підстав того, що у даній справі приймають участь ті ж самі сторони, а факти, встановлені постанові Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі №914/1674/17 є преюдиційними. Львівська міська рада звернулась з новим позовом через обраний неналежний спосіб захисту порушеного права у справі № 914/1674/17 і обставини, які встановлені у справі № 914/1674/17 не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову з інших підстав, ніж викладені у справі № 914/1674/17.

Відсутність висновків та посилань суду на положення ст. 376 ЦК України у справі № 914/1674/17 вбачається безпосередньо з судових рішень, а це свідчить про те, що підстави позову, які визначені у даній справі в справі № 914/1674/17 не досліджувались.

Крім цього, судом першої інстанції зроблено висновок, що відповідач намагався врегулювати питання користування земельною ділянкою шляхом звернення до ЛМР з пакетом документів для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки, однак на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку. Однак вказана обставина врахована судом як підстава для відмови у задоволенні позову, хоча, навпаки доводить підставність позовних вимог, оскільки сторонами не заперечується відсутність у будь-який період часу у власності або користування у будь-яких фізичних або юридичних осіб земельної ділянки для спорудження вказаного приміщення.

Приватне підприємство ЮР-ГРУП подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 у справі № 914/2444/23 без змін.

Відповідач зазначає, що його добросовісність при набутті нежитлових приміщень встановлена у рішенні Господарського суду Львівської області від 05.10.2017 року та постанові Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 року у справі № 914/1674/17 за позовом Львівської міської ради до ПП «ЮР-ГРУП», ТОВ «Захід Авто Центр», ПП «АТ-Інвест» про визнання недійсними договорів купівлі продажу нежитлового приміщення літ. «Б-1» загальною площею 92,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 93а та зобов?язання звільнити приміщення, приведення земельної ділянки у попередній стан шляхом знесення нежитлових приміщень, повернення земельної ділянки.

Зокрема, суд відмовляючи Львівській міській раді у позові визнав ПП «ЮР-ГРУП» добросовісним набувачем нежитлових приміщень загальною площею 92,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 93а. Суди визнали, що «відповідач не знав, і виходячи з обставин, які існували на момент укладення договору купівлі-продажу від 04.03.2014 року не міг знати про факт скасування Львівським апеляційним господарським судом рішення господарського суду Львівської області, яким було визнано право власності ПП «АТ-Інвест» на вказані приміщення».

Також провадження в частині позовних вимог Львівської міської ради про зобов`язання ПП «АТ-ІНВЕСТ» привести земельну ділянку загальною площею 0,0220 га по вул. В. Великого,93а у м. Львові у попередній стан, шляхом знесення нежитлових приміщень загальною площею 92,8 кв. м. та повернення земельної ділянки Львівській міській раді припинено.

Таким чином, на переконання відповідача, договір купівлі продажу нежитлових приміщень літ. «Б-1» загальною площею 92,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 93а від 04.03.2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюком О.І. та зареєстровано в реєстрі за № 622 є дійсним, а набувач ПП «ЮР-Груп» - добросовісним.

Третя особа, яка належним чином повідомлена про час і місце судових засідань, у судові засідання не з`явилась, пояснень щодо апеляційної скарги суду не надала.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024 справу № 914/2444/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі № 914/2444/23 поновлено Львівській міській раді б/н від 23.01.2024 (вх. суду від 30.01.2024 №01-05/317/24) строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 у справі №914/2444/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради б/н від 23.01.2024 (вх. суду від 30.01.2024 №01-05/317/24).

Ухвалою суду від 12.03.2024 призначено розгляд справи на 05.03.2024.

Ухвалою від 02.04.2024 відкладено розгляд справи на 14.05.2024.

У судовому засіданні 14.05.2024 представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Відповідач у судове засідання 14.05.2024 не з`явився, подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі № 260/4504/20 виклав правову позицію, відповідно до якої судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Варто зазначити, що представник відповідача адвокат Цукорник С.Г. брав участь у судовому засіданні 02.04.2024, надав суду пояснення щодо апеляційної скарги та дата наступного судового засідання була погоджена з даним представником.

Крім цього, в ухвалі апеляційного суду від 02.04.2024 зазначено, що неявка уповноважених представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті відповідно до положень ч. 12 ст. 270 ГПК України.

Відтак, наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об`єктивно непереборними. Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

На підставі вищевикладеного, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, колегія суддів у судовому засіданні 14.05.2024 вважала за можливе продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198 задоволено позовні вимоги приватного підприємства АТ-Інвест та визнано право приватної власності ПП АТ-Інвест на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Львів вул. В. Великого, 75 площею 118,6 кв. м. та за адресою: м. Львів вул. В. Великого, 93а площею 92,8 кв.м.; зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєструвати право власності ПП АТ-Інвест на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Львів вул. В. Великого, 75 площею 118,6 кв.м. та за адресою: м. Львів вул. В. Великого, 93а площею 92,8 кв.м.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 у справі № 19/98 апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198 задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

При прийнятті даної постанови, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приміщення, на які визнано право власності на підставі оскаржуваного рішення, є тимчасовими спорудами, на які не підлягає реєстрація права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 16.12.2008 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» прийнято рішення про державну реєстрацію права приватною власності на нежитлові приміщення, пл. 92,8 кв.м за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93а (реєстраційний номер майна: 25805761) на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198, яке було в подальшому скасоване.

22.12.2008 на підставі договору купівлі продажу № 13543, посвідченого Тертичною Е. В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, право власності на нежитлові приміщення, пл. 92,8 кв.м за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93а (реєстраційний номер майна: 25805761) перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Авто Центр».

На підставі договору купівлі-продажу № 622 від 04.03.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Авто Центр» продало нежитлові приміщення, пл. 92.8 кв.м за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93а (реєстраційний номер майна: 25805761) відповідачу ПП «ЮР-ГРУП». Після даного продажу змінився реєстраційний номер майна з 25805761 на 305483046101.

08.04.2016 ПП «Юр-Груп» зверталося до Львівської міської ради із заявою про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Великого, 93-а у м. Львові для обслуговування нежитлових приміщень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі № 914/1674/17, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 15.01.2018, відмовлено у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.12.2008р., укладеного між ПП «АТ-Інвест» та ТОВ «Захід Авто Центр», договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.03.2014р., укладеного між ТОВ «Захід Авто Центр» та ПП «ЮР-Груп» та зобов`язання ПП «ЮР-Груп» звільнити нежитлові приміщення загальною площею 92,8 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 93а; провадження у справі в частині позовних вимог Львівської міської ради про зобов`язання ПП «АТ-ІНВЕСТ» привести земельну ділянку загальною площею 0,0220 га по вул. В.Великого,93а у м. Львові у попередній стан, шляхом знесення нежитлових приміщень загальною площею 92,8 кв.м. та повернення земельної ділянки Львівській міській раді припинено.

Судові рішення, мотивовано тим, що норма ч. 1 ст. 216 ЦК України (правова підстава позову) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Водночас, суди зауважили, що у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

В частині позовних вимог щодо зобовязання ПП АТ-Інвест привести земельну ділянку загальною площею 0,0220га. по вул. В.Великого, 93а у м. Львові у попередній стан, шляхом знесення нежитлових приміщень загальною площею 92,8 кв.м. та повернення земельної ділянки Львівській міській раді провадження припинено, оскільки згідно витягу з ЄДРПОУ державну реєстрацію ПП АТ-Інвест припинено у звязку із визнанням його банкрутом, про що в єдиному державному реєстрі вчинено запис від 28.10.2011р. за №14151170010002846.

В даній справі (914/1674/17) суд визнав ПП «Юр-Груп» добросовісним набувачем нежитлових приміщень загальною площею 92,8 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 93а, оскільки він не знав, і виходячи з обставин, які існували на момент укладення Договору купівлі-продажу від 04.03.2014 не міг знати про факт скасування Львівським апеляційним господарським судом рішення Господарського суду Львівської області, котрим було визнано право власності ПП «АТ-ІНВЕСТ» на вказані приміщення.

Листом №2403-3860 від 17.07.2018 Департамент містобудування ЛМР повідомив ПП «Юр-Груп» про те, що проект ухвали «Про надання дозволу ПП «Юр-Груп» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.В. Великого, 93а» розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради та не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку.

Із листа управління земельних ресурсів ЛМР від 25.11.2019 року № 4-2403-2589 вбачається, що ухвалою Львівської міської ради від 23.02.2006 № 3342 «Про затвердження ПП АТ-ІНВЕСТ проектів відведення земельних ділянок на вул. В. Великого, 75, 93а у Львові» ПП «АТ-ІНВЕСТ» передано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку на вул. В. Великого,93-а для встановлення тимчасових металевих розбірних торгових павільйонів, площею 0,0220 га.

На підставі наведеної ухвали 23.03.2006 між Львівською міською радою та ПП АТ-ІНВЕСТ укладено договір оренди землі на земельну ділянку на вул.В.Великого,93-а терміном на 5 років до 23.02.2011. Термін дії вказаного договору оренди закінчився.

Рішень Львівською міською радою щодо продовження терміну оренди земельної ділянки на вул. В. Великого, 93а не приймалось.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Предметом позову у цій справі є усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності відповідача на ці приміщення.

Територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо (п. 1 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частинами другою та третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб

Відповідно до висновку Великої Палати у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відтак, належним способом захисту прав Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови.

Водночас, у в постанові Верховного Суду від 21.092022 року у справі № 461/3490/18 зазначено, що належним відповідачем за вимогою про знесення самочинного будівництва є власник відповідної забудови на час розгляду цієї справи.

Зважаючи на вказане, позовні вимоги правомірно пред`явлені до Приватного підприємства ЮР-ГРУП, як до кінцевого набувача житлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 93а.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що встановлені постанові Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 914/1674/17 (помилково вказано № 914/1647/17) є преюдиційними, а тому у межах даної справи не потребують доказування.

Згідно з ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Як вбачається з рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі № 914/1674/17, правовою підставою позову була ч. 3 ст.15 та ч. 1 ст. 216 ЦК України, підставою позову у даній справі є ст. 376 ЦК України, яка не досліджувалась судом у справі № 914/1674/17.

Натомість, судом у справі № 914/1674/17 відмовлено у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту свого порушеного права.

Водночас, суд зробив висновок про добросовісність набувачем ПП «ЮР-ГРУП» житлових приміщень, з огляду на те, що оскільки майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, проте набувач не знав і не міг знати про це (у відповідності до ст. 388 ЦК України).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Важливим є те, що обставини, встановлені у справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

На підставі наведеного, колегія суддів робить висновок, що у справі № 914/1674/17 судом, яким відмовлено у позові через неналежний спосіб захисту, в межах заявлених підстав позову, надано правову оцінку факту набуття відповідачем права власності на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі продажу. Водночас, враховуючи, що суд відмовив в позові через неналежний спосіб захисту, а також те, що обставини щодо правомірності розміщення таких нежитлових приміщень на земельній ділянці не входили до предмету доказування у цій справі, відповідно не могли безпосередньо досліджуватись судами, відтак висновок місцевого суду про встановлення преюдиційних обставин у справі № 914/1674/17 є помилковим.

Щодо вимоги міської ради про припинення права власності на приміщення, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Верховного суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Враховуючи те, що нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Враховуючи наведене, позовна вимога Львівської міської ради про припинення права власності ПП «ЮР-ГРУП» на нежитлові приміщення, не підлягає задоволенню.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Львівської міської ради підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 у справі № 914/2444/23 частковому скасуванню.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений судовий збір Львівською міською радою при поданні апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню скаржнику за рахунок Приватного підприємства ЮР-ГРУП.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 255, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н від 23.01.2024 (вх. суду від 30.01.2024 № 01-05/317/24) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 у справі № 914/2444/23 скасувати частково. Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задоволити частково.

Зобов`язати Приватне підприємство ЮР-ГРУП (79026, м. Львів, вул. Лазаренка Є., буд. 36/21; код ЄДРПОУ: 33665668) усунути перешкоди у розпорядженні Львівською міською радою ( 79006, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, код ЄДРПОУ: 33665668) земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого 93А шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення, площею 92.8 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 305483046101).

В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення права власності Приватного підприємства ЮР-ГРУП на приміщення площею 92, 8 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93А рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 залишити без змін.

3. Здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з Приватного підприємства ЮР-ГРУП (79026, м. Львів, вул. Лазаренка Є., буд. 36/21; код ЄДРПОУ: 33665668) 2 684, 00 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 4 026,00 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 22.05.2024.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М Бойко

суддяГ.Г. Якімець