Постанова

від 21.08.2024 по справі 914/2444/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2444/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Багай Н. О., Дроботова Т. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Приватного підприємства "Юр-Груп" - Цукорник С. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного підприємства "Юр-Груп"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024

(судді Бонк Т. Б., Бойко С. М., Якімець Г. Г.)

у справі за позовом Львівської міської ради

до Приватного підприємства "Юр-Груп",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Клевер Сторс",

про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Львівська міська рада (далі - Міськрада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Юр-Груп" (далі - ПП "Юр-Груп") про усунення перешкод у розпорядженні Міськрадою земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення, площею 92,8 м2 (реєстраційний номер: 3054830466101) з припиненням ПП "Юр-Груп" права власності на приміщення.

1.2. Зазначала, що на момент проведення первинної реєстрації на нежитлові приміщення були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, тобто будівництво є самочинним. Оскільки ПП "Юр-Груп" зареєстровано як власник приміщення на підставі договору купівлі-продажу, то належним способом захисту права власності Міськради як власника земельної ділянки, на якій розташоване самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови ПП "Юр-Груп".

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 № 19/198 було задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "АТ-Інвест" (далі - ПП "АТ-Інвест") та визнано право приватної власності за ПП "АТ-Інвест" на нежитлові приміщення, які знаходяться, зокрема за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, площею 92,8 м2; зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєструвати право власності ПП "АТ-Інвест" на нежитлові приміщення, зокрема за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, площею 92,8 м2.

2.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198 скасоване та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- приміщення, на які визнано право власності на підставі оскаржуваного рішення, є тимчасовими спорудами, які не підлягають процедурі реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 16.12.2008 Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки прийняло рішення про державну реєстрацію права приватною власності на нежитлові приміщення площею 92,8 м2 за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, (реєстраційний номер майна: 25805761) на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198, яке було в подальшому скасоване;

- 22.12.2008 на підставі договору купівлі-продажу № 13543 нежитлові приміщення площею 92,8 м2 за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, (реєстраційний номер майна: 25805761) перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Авто Центр" (далі - ТОВ "Захід Авто Центр");

- на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2014 № 622 ТОВ "Захід Авто Центр" продало нежитлові приміщення площею 92,8 м2 за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, (реєстраційний номер майна: 25805761) ПП "Юр-Груп". Після продажу змінився реєстраційний номер майна з 25805761 на 305483046101;

- 08.04.2016 ПП "Юр-Груп" зверталося до Міськради із заявою про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Володимира Великого, 93-А у м. Львові для обслуговування нежитлових приміщень.

2.3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2017 у справі № 914/1674/17, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 15.01.2018, відмовлено у задоволенні позовних вимог Міськради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.12.2008, укладеного між ПП "АТ-Інвест" та ТОВ "Захід Авто Центр", договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.03.2014, укладеного між ТОВ "Захід Авто Центр" та ПП "Юр-Груп", та зобов`язання ПП "Юр-Груп" звільнити нежитлові приміщення загальною площею 92,8 м2 за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А; провадження у справі в частині позовних вимог Міськради про зобов`язання ПП "АТ-Інвест" привести земельну ділянку загальною площею 0,0220 га на вул. Володимира Великого, 93-А у м. Львові у попередній стан шляхом знесення нежитлових приміщень загальною площею 92,8 м2 та повернення земельної ділянки Міськраді припинено. Суд вказав на ПП "Юр-Груп" як добросовісного набувача нежитлових приміщень загальною площею 92,8 м2 за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, оскільки воно не знало, і, виходячи з обставин, які існували на момент укладення договору купівлі-продажу від 04.03.2014, не могло знати про скасування Львівським апеляційним господарським судом рішення Господарського суду Львівської області, яким було визнано право власності ПП "АТ-Інвест" на вказані приміщення.

Щодо припинення провадження в частині вимог до ПП "АТ-Інвест" як забудовника суд виходив з того, що державну реєстрацію цієї юридичної особи припинено, про що в єдиному державному реєстрі вчинено запис від 28.10.2011 № 14151170010002846.

2.4. Листом від 17.07.2018 № 2403-3860 Департамент містобудування Міськради повідомив ПП "Юр-Груп" про те, що проект ухвали "Про надання дозволу ПП "Юр-Груп" дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Володимира Великого, 93-А" розглядався на пленарному засіданні сесії Міськради та не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку.

2.5. Із змісту листа Управління земельних ресурсів Міськради від 25.11.2019 № 4-2403-2589 вбачається, що ухвалою Міськради від 23.02.2006 № 3342 "Про затвердження ПП "АТ-Інвест" проєктів відведення земельних ділянок на вул. Володимира Великого, 93-А у м. Львові" ПП "АТ-Інвест" передано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку на вул. Володимира Великого, 93-А для встановлення тимчасових металевих розбірних торгових павільйонів площею 0,0220 га.

2.6. На підставі ухвали Міськради від 23.03.2006 Міськрада та ПП "АТ-Інвест" уклали договір оренди землі на земельну ділянку на вул. Володимира Великого, 93-А терміном на 5 років до 23.02.2011, термін дії якого закінчився, і рішень Міськрадою щодо продовження терміну оренди земельної ділянки на вул. Володимира Великого, 93-А не приймалося.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 12.12.2023 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

3.2. Мотивував тим, що:

- вимога про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення не підлягає задоволенню, оскільки Львівський апеляційний господарський суд постановою від 15.01.2018 у справі № 914/1674/17 визнав ПП "Юр-Груп" добросовісним набувачем спірних нежитлових приміщень, зважаючи на те, що ПП "Юр-Груп" не знало, і, виходячи з обставин, які існували на момент укладення договору купівлі-продажу від 04.03.2014, за яким придбано у власність нерухоме майно, не могло знати про факт скасування Львівським апеляційним господарським судом (постанова від 02.02.2011) рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198, яким визнано за ПП "АТ-Інвест" (забудовник) право власності на спірні приміщення, і такі обставини є преюдиційними;

- вимога про припинення права власності ПП "Юр-Груп" на спірне приміщення не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю правових підстав, оскільки добросовісне придбання спірного нежитлового приміщення ПП "Юр-Груп" не спрямоване на узаконення самочинного будівництва всупереч визначеному порядку, договір купівлі-продажу приміщень є чинним, державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення, яка не має самостійного значення для виникнення права власності, а є лише одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, є чинною, а щодо земельної ділянки під майном, то ПП "Юр-Груп" намагалося врегулювати питання користування земельною ділянкою шляхом звернення до Міськради з пакетом документів для виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення ділянки, однак рішення з цього питання Міськрадою не прийнято.

3.3. Західний апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 скасував частково та прийняв нове рішення; позовні вимоги задовольнив частково; зобов`язав ПП "Юр-Груп" усунути перешкоди у розпорядженні Міськрадою земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення площею 92,8 м2 (реєстраційний номер: 3054830466101). У частині відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення права власності ПП "Юр-Груп" на спірне приміщення рішення суду першої інстанції залишив без змін.

3.4. Мотивував тим, що:

- у справі № 914/1674/17 надана правова оцінка факту набуття ПП "Юр-Груп" нежитлових приміщень на підставі договору купівлі-продажу, проте, враховуючи, що суд відмовив у позові через неналежний спосіб захисту, а також те, що обставини щодо правомірності розміщення спірних нежитлових приміщень на земельній ділянці Міськради не входили до предмета доказування та не досліджувалися у вказаній справі, то висновок місцевого суду про встановлення цих обставин у справі № 914/1674/17 як преюдиційних є помилковим;

- вимога про припинення права власності ПП "Юр-Груп" на нежитлові приміщення не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порядку, задоволення вимоги про припинення права власності у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. ПП "Юр-Груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (повний текст складено 22.05.2024), у якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

4.2. Підставою звернення з касаційною скаргою скаржник зазначив випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи, що висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування частин другої-п`ятої статті 376 ЦК України не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц. Зокрема, суд не врахував, що ПП "Юр-Груп" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а не забудовником земельної ділянки та не здійснювало самочинного будівництва. Тому відсутні протиправні дії з боку ПП "Юр-Груп" у створені Міськраді перешкод у розпорядженні земельною ділянкою.

4.3. Скаржник також посилається на випадок, передбачений пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 267, частини четвертої статті 376 ЦК України, частини першої статті 5 ГПК України у подібних правовідносинах. Зокрема, суд не врахував, що ПП "Юр-Груп" не є забудовником, а є набувачем об`єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу і вимога про усунення перешкод, яка є негаторною вимогою, є передчасною без розгляду вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна та припинення права власності у відповідному реєстрі, які не є негаторними вимогами і на них розповсюджується позовна давність, яка, в свою чергу, Міськрадою пропущена.

4.4. Посилається на прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення у справі про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, і такою особою відповідно до договору суборенди від 21.06.2023 є суборендар спірних приміщень, які відповідно до оскаржуваного судового рішення підлягають знесенню.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Міськрада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, оскільки суд апеляційної інстанції при прийнятті оскарженої постанови не допустив порушень норм матеріального та процесуального права.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представника ПП "Юр-Груп", дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Оскарженою постановою апеляційного господарського суду зазначене рішення суду першої інстанції скасоване частково; прийнято нове рішення; зобов`язано ПП "Юр-Груп" усунути перешкоди у розпорядженні Міськрадою спірною земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення площею 92,8 м2 (реєстраційний номер: 3054830466101); у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення права власності ПП "Юр-Груп" на спірне приміщення рішення суду першої інстанції залишено без змін. ПП "Юр-Груп", звертаючись із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

6.4. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника із результатами перегляду судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в частині позовної вимоги про зобов`язання ПП "Юр-Груп" усунути перешкоди у розпорядженні Міськрадою земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення.

6.5. Разом з тим скаржник не ставить у касаційній скарзі під сумнів висновки апеляційного суду щодо результату перегляду рішення суду першої інстанції та залишення його без змін у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення права власності ПП "Юр-Груп" на спірне майно; Міськрада також не скористалася правом на касаційне оскарження судового рішення у частині мотивів відмови у задоволенні позову у зазначеній частині. Тому правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами у частині позовних вимог про припинення права власності ПП "Юр-Груп" на спірне майно колегія суддів не перевіряє.

Щодо суті спору

6.6. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

6.7. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

6.8. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

6.9. За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.10. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

6.11. Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Зокрема, за частиною другою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

6.12. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.

6.13. Так, частинами третьою-п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6.14. Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

6.15. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

6.16. Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

6.17. Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що:

1) рішенням Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 № 19/198 задоволено позовні вимоги ПП "АТ-Інвест" (забудовник спірної земельної ділянки) та визнано право приватної власності за ПП "АТ-Інвест" на нежитлові приміщення, які знаходяться, зокрема за адресою: м. Львів вул. Володимира Великого, 93-А, площею 92,8 м2; зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєструвати право власності ПП "АТ-Інвест" на нежитлові приміщення, зокрема за адресою: м. Львів вул. Володимира Великого, 93-А, площею 92,8 м2;

2) постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198 скасоване та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- приміщення, на які визнано право власності на підставі оскаржуваного рішення, є тимчасовими спорудами, на які не підлягає реєстрація права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 16.12.2008 Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки прийнято рішення про державну реєстрацію права приватною власності на нежитлові приміщення, площею 92,8 м2 за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, (реєстраційний номер майна: 25805761) на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2008 у справі № 19/198, яке було в подальшому скасоване;

- 22.12.2008 на підставі договору купівлі-продажу № 13543 право власності на нежитлові приміщення площею 92,8 м2 за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, (реєстраційний номер майна: 25805761) перейшло до ТОВ "Захід Авто Центр";

- на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2014 № 622 ТОВ "Захід Авто Центр" продало нежитлові приміщення площею 92,8 м2 за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 93-А, (реєстраційний номер майна: 25805761) ПП "Юр-Груп". Після даного продажу змінився реєстраційний номер майна з 25805761 на 305483046101;

3) Львівський апеляційний господарський суд у постанові від 15.01.2018 у справі № 914/1674/17 дійшов висновку про те, що ПП "Юр-Груп" є добросовісним набувачем житлових приміщень, оскільки майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, проте набувач (ПП "Юр-Груп") не знав і не міг знати про це і суд першої інстанції визнав зазначене преюдиційною обставиною, яка не потребує доказуванню.

6.18. Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

6.19. Обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема, щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

6.20. У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що від встановлення судом обставин справи потрібно відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні.

6.21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 виснувала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

6.22. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в межах розгляду справи № 914/1674/17 (відмовлено у задоволенні позову через неналежний спосіб захисту) не досліджувалися та не встановлювалися обставини, пов`язані із наявністю/відсутністю підстав вважати здійснене на спірній земельній ділянці будівництво самочинним (стаття 376 ЦК України). Тобто обставини щодо правомірності розміщення таких нежитлових приміщень на спірній земельній ділянці не входили до предмета доказування у справі № 914/1674/17, відповідно не могли безпосередньо досліджуватися судами.

6.23. При цьому в межах розглядуваної справи обставини правомірності розміщення спірних приміщень на земельній ділянці Міськради не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено.

6.24. Зважаючи на наведене, апеляційний господарський суд обґрунтовано не погодився з висновком місцевого суду, що встановлені в межах справи № 914/1674/17 обставини добросовісності набуття ПП "Юр-Груп" спірних приміщень за договором купівлі-продажу є преюдиційними, вказавши, що в межах справи № 914/1674/17 надано правову оцінку факту набуття ПП "Юр-Груп" права власності на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу.

6.25. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог та зобов`язав ПП "Юр-Груп" усунути перешкоди у розпорядженні Міськрадою спірною земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення площею 92,8 м2 (реєстраційний номер: 3054830466101), застосувавши положення статті 376 ЦК України, 152 Земельного кодексу України у відповідності до встановлених обставин справи, зокрема й щодо припинення державної реєстрації юридичної особи-забудовника ПП АТ-Інвест.

6.26. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.27. Відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.28. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який сформульований у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

6.29. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

6.30. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

6.31. Скаржник, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував такий висновок щодо застосування частин другої-п`ятої статті 376 ЦК України: "у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості)".

6.32. Однак у справі № 488/2807/17 спір виник у зв`язку із заволодінням переданою у приватну власність земельною ділянкою лісогосподарського призначення та її незаконною забудовою, а позовні вимоги стосувалися витребування земельної ділянки лісового фонду шляхом знесення будівель. Стверджувалося, що міська рада протиправно передала земельну ділянку лісового фонду у приватну власність із земель лісогосподарського призначення, а надалі змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови. Тобто орган влади сам своїми діями створив ситуацію, за якої земельна ділянка вибула з власності держави, та намагався відновити право володіння земельною ділянкою.

6.33. У справі, що розглядається, про заволодіння земельною ділянкою та її захист шляхом звернення з віндикаційним позовом не йдеться.

6.34. Посилаючись у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд не врахував такий висновок щодо застосування частин другої-п`ятої статті 376 ЦК України: "Задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно побудовані приміщення магазинів, суди виходили лише з того, що рішення суду, на підставі якого земельна ділянка вибула із володіння Дніпровської міської ради, в подальшому скасовано, та не з`ясували умов, необхідних для встановлення підстав захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови, зокрема, чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету, чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи".

6.35. Як вже зазначалося вище, у справі, що розглядається, про заволодіння земельною ділянкою не йдеться.

6.36. Також у справі № 202/7377/16-ц Верховний Суд виходив з того, що при оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права; суди попередніх інстанцій не з`ясували умов, необхідних для встановлення підстав захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови, тобто порушувалося питання щодо ефективності способу захисту права чи інтересу та можливості одночасного заявлення вимог про визнання недійсними правочинів (договорів купівлі-продажу) та вимог про знесення самочинного будівництва.

6.37. Колегія суддів звертає увагу на те, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

6.38. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

6.39. З наведеного вбачається, що у кожній із зазначених скаржником справ питання щодо застосування статті 376 ЦК України вирішувалося в кожному конкретному випадку, залежно від встановлених під час розгляду відповідних справ обставин, що формують зміст правовідносин та їх оцінки у кожному конкретному випадку.

6.40. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Юр-Груп" у частині вказаної підстави згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

6.41. Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення посилається також на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 267, частини четвертої статті 376 ЦК України, частини першої статті 5 ГПК України у подібних правовідносинах. Вказує при цьому на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ПП "Юр-Груп" не є забудовником, а є набувачем об`єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу і вимога про усунення перешкод, яка є негаторною вимогою, є передчасною без розгляду вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна та припинення права власності у відповідному реєстрі, які не є негаторними вимогами і на них розповсюджується позовна давність, яка, в свою чергу, Міськрадою пропущена.

6.42. Колегія суддів звертає увагу на те, що зміст пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України свідчить, що зазначена процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.43. Однак скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування щодо необхідності формування висновку Верховного Суду про застосування зазначених ним норм права в сукупності в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для задоволення позову в частині зобов`язання усунути перешкоди Міськраді у розпорядженні нею спірною земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення. При цьому доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками апеляційного господарського суду, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судом, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, а отже, з огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи та мотиви для задоволення позову у зазначеній частині, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм права у правовідносинах, що склалися у цій справі.

6.44. Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.45. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

6.46. Посилання скаржника як на підставу для скасування оскарженої постанови на те, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення у справі про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, і такою особою відповідно до договору суборенди від 21.06.2023 є суборендар спірних приміщень, які відповідно до оскаржуваного судового рішення підлягають знесенню, колегією суддів відхиляється, оскільки:

- Верховний Суд неодноразово наголошував, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між особою і сторонами спору не може братися до уваги (постанови Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17);

- зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що в мотивувальній частині зазначених судових рішень наявні висновки про права, інтереси та (або) обов`язки або у резолютивній частині рішень суди прямо зазначили про права, інтереси та (або) обов`язки суборендаря спірних приміщень;

- до того ж, з огляду на дату договору суборенди (21.06.2023), копія якого скаржником надана до матеріалів касаційної скарги, скаржник не вказує на те, що ним заявлялося відповідне клопотання у суді апеляційної інстанції, але суд відмовив у його задоволенні та 14.05.2024 ухвалив судове рішення, яким вирішив про права, інтереси та (або) обов`язки суборендаря, якого не було залучено до участі у справі.

6.47. У зв`язку із викладеним, оскільки доводи скаржника щодо порушення прав та інтересів суборендаря спірних приміщень, якого не було залучено до участі у справі, не підтвердилися, відсутня підстава для обов`язкового скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі

6.48. Від ПП "Юр-Груп" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/1785/22, предметом позову в якій є, серед іншого, зобов`язання відповідача-1, який не є забудовником земельної ділянки, звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень.

6.49. За змістом статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зокрема у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Тобто зупинення провадження у наведеному випадку є правом суду, має факультативний характер та пов`язується з тим, чи є, за розсудом суду, можливість у даному конкретному випадку завершити судовий розгляд, не перериваючи його.

6.50. Оскільки підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, не підтвердилися під час розгляду справи судом касаційної інстанції, тому відсутні перешкоди для завершення судового розгляду справи і питання, які поставлені скаржником у клопотанні, не спростовують зазначеного.

6.51. Зважаючи на наведене, відсутні підстави для задоволення клопотання.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7.2. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача в цій частині.

7.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

7.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.5. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції колегія суддів вважає, що, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених апеляційним господарським судом висновків та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

7.6. Частиною третьою статті 332 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

7.7. Оскільки ухвалою від 16.08.2024 Верховний Суд зупинив виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі № 914/2444/23 до закінчення її перегляду в касаційному порядку, її виконання підлягає поновленню.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Юр-Груп" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі № 914/2444/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Юр-Груп" у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі № 914/2444/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Багай

Т. Дроботова