Постанова

від 14.05.2024 по справі 910/17454/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2024 р. Справа№ 910/17454/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Муковоз В.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Сіняговський С.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 (повний текст складено 06.03.2024)

у справі №910/17454/23 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор"

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор", в якому просить суд визнати недійсним укладений сторонами Договір №ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту від 01.04.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в жовтні 2023 року вищий орган позивача дізнався про укладення позивачем, як позивальником, та відповідачем, як кредитодавцем, Договору №ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту від 01.04.2021, на виконання якого відповідачем було перераховано позивачу в якості позики кошти у розмірі 13 500 000,00 грн.

Позивач стверджує, що даний правочин укладено з перевищенням директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" повноважень, оскільки загальні збори Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" не надавали згоди на укладення такого значного правочину та позивач не потребував укладення такого договору, у зв`язку з чим позивач вважає, що даний договір підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор" про визнання недійсним договору відмовлено повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що положення Статуту позивача містили взаємовиключні положення з приводу повноважень керівника позивача на укладення Договору - так, п.п. 11.38.1, 11.38.2 Статуту наділяли директора повноваженнями на укладення договору позики незалежно від суми правочину, в той час як п.п. 12.1, 12.4 Статуту обмежували такі повноваження необхідністю отримання відповідного рішення загальних зборів учасників позивача.

Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем було ініційовано спір у справі №910/17454/23 з метою перешкоджання (затягування) провадження по справі №910/14867/23, предметом якої є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" заборгованості за Договором.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/17454/23 від 15.02.2024 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- для вчинення оспорюваного правочину директор мав отримати згоду учасників товариства на укладення договору;

- укладення директором позивача договору не означає виникнення одночасного обов`язку у відповідача з перерахування коштів, тоді як такий обов`язок виникає виключно після отримання від позивача письмової вимоги;

- наявність особи в засновниках та на посаді директора не спростовує факт того, що директор діяв із перевищенням повноважень;

- доводи суду щодо недобросовісної поведінки позивача не відповідають дійсності та матеріалам справи;

- загальними зборами позивача не розглядались та не затверджувались річні результати діяльності позивача за 2021-2023 роки, а тому твердження про протилежне не відповідає ні фактичним обставинам та не підтверджено матеріалами справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/17454/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/17454/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 25.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17454/23.

01.04.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 14.05.2024

Позиції учасників справи

26.04.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

02.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Явка представників сторін

Представник позивача та третьої особи у судове засідання 14.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи дані сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з наступними змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 14.05.2024 за відсутності позивача та третьої особи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор" (кредитодавець) укладено Договір №ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.2 якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові фінансовий актив шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 13 500 000,00 грн на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов`язався згідно із цим договором повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом.

У пункті 1.4 Договору сторонами погоджено, що строк користування кредитом (строк, на який надається кредит) становить 365 днів. У випадку якщо в момент закінчення строку дії договору позичальник не використає кредит повністю, невикористана частина ліміту кредитної лінії не надається (анулюється).

Кредит надається позичальнику для наступної цілі: поповнення обігових коштів (цільового використання) (п. 1.5 Договору).

У пункті 2.1 Договору за згодою сторін процентна (відсоткова) ставка за кредитом визначена як фіксована.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що проценти (відсотки) за користування кредитом встановлюються у розмірі 15% річних.

Нарахування процентів кредитодавцем здійснюється на суму фактично отриманого кредиту за фактичний строк користування кредитом в наступному порядку - щоквартально, станом на останній календарний день кожного поточного місяця. Нарахування процентів кредитодавцем та їх сплата позичальником здійснюється до повного повернення кредиту (п. 2.3 Договору).

У пункті 3.1 Договору вказано, що кредитодавець надає кредит позичальникові у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Датою видачі кредиту (його частини) позичальнику є дата зарахування коштів на банківський рахунок позичальника.

У пункті 4.1 Договору позичальник зобов`язався повністю повернути наданий кредит до закінчення строку, визначеного в п. 1.4 цього договору.

Проценти за користування кредитом, наданим за цим договором, сплачуються позичальником не пізніше кінцевого строку дії договору або не пізніше останнього дня повернення кредиту. У разі якщо останній день сплати процентів припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, останнім днем сплати вважається наступний за вихідним, святковим або інший неробочим днем робочий день (п. 4.2 Договору).

Пунктом 4.3 Договору визначено, що позичальник повертає кредит та сплачує проценти (відсотки) за користування кредитом шляхом внесення коштів у безготівковій формі на поточний рахунок кредитодавця, зазначений в розділі 12 Реквізити Сторін договору.

Повернення кредиту кредитодавцеві та сплата відсотків здійснюється у такій черговості: у першу чергу позичальник сплачує прострочену заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом; у другу чергу - проценти (відсотки) за користування кредитом; у третю чергу - заборгованість за кредитом; у четверту чергу - повернення кредиту (п. 4.5 Договору).

За умовами п.п. 9.1, 9.2 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії визначається в п. 1.4 договору.

На виконання своїх зобов`язань за Договором Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор" було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" в якості кредиту кошти у загальному розмірі 13 500 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1300 від 02.04.2021 на суму 4 500 000,00 грн та №1307 від 07.04.2021 на суму 9 000 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" про недійсність Договору у зв`язку з тим, що даний правочин було укладено керівником позивача із перевищенням своїх повноважень.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" вказує, що керівник ОСОБА_1 уклала даний Договір без згоди загальних зборів учасників, а тому просить визнати такий договір недійсним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Статтею 92 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції на момент вчинення правочину) встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст.ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Зазначене узгоджується із позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц.

Аналогічні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16. Зокрема, у цій постанові констатовано, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи із перевищенням повноважень, встановленню підлягає, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20; від 11.02.2021 у справі №922/109/19; від 16.07.2020 у справі №923/831/18.

Як вбачається з преамбули договору, зі сторони позивача договір підписано директором ОСОБА_1, яка діяла на підставі Статуту.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на момент укладення Договору) статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Пунктом 11.38.1 Статуту передбачено, що директор самостійно приймає рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів, зокрема але не виключно договорів купівлі-продажу (в тому числі правочинів щодо відчуження майна товариства, вартість якого перевищує 50 відсотків вартості усього майна товариства), договорів іпотеки (в тому числі договорів іпотеки - майнової поруки по зобов`язаннях третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочину), договорів застави нерухомого та рухомого майна, в т.ч. корпоративних прав, договорів позики, договорів поруки (в тому числі договори поруки по зобов`язанням третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочинів), договорів оренди нерухомого та рухомого майна, тощо незалежно від суми правочинів.

Відповідно п. 11.38.2 Статуту директор підписує, укладає, змінює та розриває від імені товариства правочини, зокрема але не виключно договори купівлі-продажу (в тому числі правочини щодо відчуження майна товариства, вартість якого перевищує 50 відсотків вартості усього майна товариства), договори іпотеки (в тому числі договори іпотеки - майнової поруки по зобов`язанням третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочинів), договори застави нерухомого та рухомого майна, в т.ч. корпоративних прав, договори позики, договори поруки (в тому числі договори поруки по зобов`язанням третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочинів), договори оренди нерухомого та рухомого майна, тощо незалежно від суми правочинів.

Згідно п. 11.38.3 Договору директор самостійно приймає рішення на вчинення значних правочинів та правочинів. щодо яких є заінтересованість.

Позивач стверджує, що для укладення договору позики керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" мав отримати згоду загальних зборів учасників позивача.

У пункті 12.1 Статуту зазначено, що значними правочинами є:

- укладення правочинів на будь яку суму;

- укладення правочинів, предметом яких є цінні папери, правочинами з надання та/або отримання позик, надання гарантій та порук, укладання вексельних правочинів, укладення договорів лізингу, укладення кредитних правочинів, укладення правочинів щодо нерухомого майна та/або земельних ділянок не залежно від суми правочину.

З питань, передбачених п.п. 12.1 -12.3 цього розділу, рішення може бути прийняте загальними зборами учасників або директором товариства за наявності згоди загальних зборів учасників (п. 12.4 Статуту).

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, положення Статуту позивача містили взаємовиключні положення з приводу повноважень керівника позивача на укладення Договору - так, п.п. 11.38.1, 11.38.2 Статуту наділяли директора повноваженнями на укладення договору позики незалежно від суми правочину (навіть якщо сума позики перевищує 50 відсотків вартості усього майна товариства), в той час як п.п. 12.1, 12.4 Статуту обмежували такі повноваження необхідністю отримання відповідного рішення загальних зборів учасників позивача.

Колегія суддів враховує, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час укладення оспорюваного договору інформація щодо наявності обмежень представництва юридичної особи директором ОСОБА_1 відсутня.

У постанові від 10.04.2019 у справі № 906/348/18 Верховний Суд зазначив, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

З огляду на викладене, суд зазначає, що контрагент юридичної особи при укладенні договорів знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо такі обмеження: передбачені законом; про такі обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців.

Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову у справі № 906/348/18 про визнання недійсним договору, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідач за зустрічним позовом, виходячи з принципів, визначених у статті 92 Цивільного кодексу України та враховуючи відсутність відомостей про обмеження директора позивача за зустрічним позовом у даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, не міг бути обізнаним про наявні обмеження повноважень у директора на укладення спірних договорів.

Колегія суддів враховує, що позивачем не надано будь-яких доказів недобросовісності та нерозумності дій відповідача при укладенні оспорюваного договору.

Фактично, дії сторін свідчили про наявність реального наміру на укладення і виконання цього договору. Зокрема, позивачем було перераховано грошові кошти на рахунок відповідача, а останній їх прийняв без заперечень та до теперішнього часу не здійснив повернення таких коштів.

Обставин отримання коштів позивач не заперечує та не підтверджує вчинення дій, які б свідчили про помилковість перерахування йому коштів на підставі спірного договору.

Оцінюючи, чи діяв директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі", укладаючи Договір, на шкоду інтересам товариства, суд першої інстанції вірно врахував, що на момент укладення правочину його учасниками були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1 038 766,71 грн кожен). Тобто, на момент укладення правочину ОСОБА_1 була як директором, так і учасником Товариства із часткою у 50 %.

Більше того, у загальних зборах позивача 30.10.2023, на які посилається позивач, взяли участь ОСОБА_2 (50%), Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" (40%) та ОСОБА_3 (10%), і такі збори а) не надали згоду на вчинення правочину, вчиненого 01.04.2021, б) та визнали правочин як такий, що вчинено не в інтересах Товариства.

Водночас, як вбачається із інформації з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, бенефіціарним власником Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" є ОСОБА_1 , а таке товариство на зборах 30.10.2023 голосувало за визнання протиправними дій власного бенефіціара.

Більше того, позивачем не доведено, що ОСОБА_1 за результатами проведених загальних зборів була відсторонена від керівництва позивачем, незважаючи на визнання її дій протиправними.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17 наведено висновок про те, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина 3 статті 509 ЦК).

Відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємства зобов`язані подавати фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам державної влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства

Як вбачається із наявної в мережі Інтернет інформації, Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" за періоди 2021 - 2023 роки подавалась фінансова звітність до компетентних органів.

Відповідно до п. 11.23.5. Статуту затвердження річних результатів діяльності товариства, затвердження порядку розподілу прибутку віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства

А тому, з огляду на затвердження фінансових звітів у 2021-2023 роки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено обставин необізнаності учасників товариства до 25.10.2023 про укладення спірного Договору, а відтак суд дійшов правомірного висновку про фактичне схвалення спірного Договору позивачем.

Крім того, як вірно враховано судом першої інстанції, 25.09.2023 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі №910/14867/23 за позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" коштів за оскаржуваним договором.

06.11.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшинс Фактор" про визнання недійсним договору факторингу (відступлення права вимоги) від 06.07.2023 №ПВ-060723/1.

В той же час, позов у даній справі надійшов 13.11.2023 і після відкриття провадження у даній справі Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" у справі №910/14867/23 було ініційовано питання зупинення провадження до набрання законної сили рішенням суду у справі №910/17454/23.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 07.11.2019 у справі № 910/124484/18, від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, на які здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі на підтвердження підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

З огляду на викладені вище принципи добросовісності, колегія суддів враховує поведінку відповідача, як кредитора, який надав у користування грошові кошти на підставі спірного договору, а тому мав «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку боржника (позивача) щодо погашення заборгованості, а також діям позивача, який відповідні грошові кошти прийняв, користувався ними з квітня 2021 року, не вчиняв жодних дій щодо повернення таких коштів, а лише після пред`явлення до нього позову про їх стягнення вчинив дії з оспорення відповідного правочину.

Крім того, колегія суддів враховує, що заявляючи позов про визнання договору недійсним, позивач не ставить питання про застосування наслідків недійсності правочину та не стверджує про намір повернути отримані грошові кошти, що також суперечать його попередній поведінці про отримання та користування коштами з квітня 2021 року.

А тому, оцінивши матеріали справи та аргументи сторін, колегія суддів встановила недоведеність належними та допустимими доказами факту недобросовісної або нерозумної поведінки відповідача; недоведеності реальних підстав, які могли би викликати сумнів щодо повноважень директора товариства на час укладення договору. Крім того, колегія суддів вважає, що дії сторін спірного договору у даному випадку не свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного сторонами Договору №ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту від 01.04.2021.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі № 910/17454/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі № 910/17454/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі № 910/17454/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/17454/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 20.05.2024

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко