Ухвала

від 04.09.2024 по справі 910/17454/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/17454/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Бакуліна С.В.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Бойко Р.В.)

від 15.02.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Барсук М.А., судді: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.)

від 14.05.2024

у справі № 910/17454/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор",

про визнання недійсним договору,

за участю представників учасників справи:

позивача - Стеценко Т.М.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи - не з`явися.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" (далі - ТОВ "Вінд Енерджі", позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор" (далі - ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор", відповідач), в якому просило суд визнати недійсним укладений між сторонами договір про надання фінансового кредиту.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Вінд Енерджі" вказує, що в жовтні 2023 року вищий орган позивача дізнався про укладення позивачем, як позивальником, та відповідачем, як кредитодавцем, договору про надання фінансового кредиту від 01.04.2021, на виконання якого відповідачем було перераховано позивачу в якості позики кошти у розмірі 13 500 000,00 грн.

Позивач стверджує, що даний правочин укладено з перевищенням директором ТОВ "Вінд Енерджі" повноважень, оскільки загальні збори ТОВ "Вінд Енерджі" не надавали згоди на укладення такого значного правочину та позивач не потребував укладення такого договору, у зв`язку з чим даний договір підлягає визнанню недійсним.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, у справі №910/17454/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Вінд Енерджі" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольни у повному обсязі.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 07.06.2022 у справі №916/3351/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21), від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, від 29.03.2023 у справі №910/14105/21 (щодо застосування статей 2, 80, 91, 92, 203, 215, 237-239, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України));

- від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 (щодо застосування статей 3, 15, 16, 92, 97-99, 203, 215, 241 ЦК України);

- від 30.09.2021 у справі №916/3583/20 (щодо застосування статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"; статті 92 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю");

- від 30.09.2021 у справі № 910/11388/20, від 04.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/343/22) (щодо застосування статей 92, 98, 203, 215, 232 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та статей 215 та 216 ЦК України);

- від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) (щодо застосування статей 92, 98, 203, 215, 232 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю");

- від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16 (щодо застосування статей 92, 98, 203, 215, 241, 509 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю");

- постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №910/28080/14 та постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 (щодо застосування статей 92, 97, 98, 203, 215, 241 ЦК України та статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Також ТОВ "Вінд Енерджі" посилається на те, що судом першої інстанції:

- порушено норми процесуального права, прийнято рішення на підставі недопустимих доказів що призвело до ухвалення незаконного рішення,

- неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: частину третю статті 92, статті 98, 203, 241 ЦК України, статті 39, 44, 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

- не з`ясовано обставини, що мають значення для справи;

- не доведено обставини, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими;

- у зв`язку з цим висновки, викладені у рішеннях судів, не відповідають дійсним обставинам справи;

- проігноровано усталену практику Верховного Суду.

3.2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор" (далі - ТОВ " ФК Солюшинс Фактор", третя особа) 08.08.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.3. ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" 08.08.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити у повному обсязі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. Між ТОВ "Вінд Енерджі" (позичальник) та ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" (кредитодавець) 01.04.2021 укладено Договір №ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту (надалі - Договір), у відповідності до пункту 1.2 якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові фінансовий актив шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 13 500 000,00 грн на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов`язався згідно із цим договором повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом.

У пункті 1.4 Договору сторонами погоджено, що строк користування кредитом (строк, на який надається кредит) становить 365 днів. У випадку якщо в момент закінчення строку дії договору позичальник не використає кредит повністю, невикористана частина ліміту кредитної лінії не надається (анулюється).

Кредит надається позичальнику для наступної цілі: поповнення обігових коштів (цільового використання) (пункт 1.5 Договору).

У пункті 2.1 Договору за згодою сторін процентна (відсоткова) ставка за кредитом визначена як фіксована.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що проценти (відсотки) за користування кредитом встановлюються у розмірі 15% річних.

Нарахування процентів кредитодавцем здійснюється на суму фактично отриманого кредиту за фактичний строк користування кредитом в наступному порядку - щоквартально, станом на останній календарний день кожного поточного місяця. Нарахування процентів кредитодавцем та їх сплата позичальником здійснюється до повного повернення кредиту (пункт 2.3 Договору).

У пункті 3.1 Договору вказано, що кредитодавець надає кредит позичальникові у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника. Датою видачі кредиту (його частини) позичальнику є дата зарахування коштів на банківський рахунок позичальника.

Відповідно до пункту 4.1 Договору позичальник зобов`язався повністю повернути наданий кредит до закінчення строку, визначеного в пункті 1.4 цього договору.

Проценти за користування кредитом, наданим за цим договором, сплачуються позичальником не пізніше кінцевого строку дії договору або не пізніше останнього дня повернення кредиту. У разі якщо останній день сплати процентів припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, останнім днем сплати вважається наступний за вихідним, святковим або інший неробочим днем робочий день (пункт 4.2 Договору).

Пунктом 4.3 Договору визначено, що позичальник повертає кредит та сплачує проценти (відсотки) за користування кредитом шляхом внесення коштів у безготівковій формі на поточний рахунок кредитодавця, зазначений в розділі 12 Реквізити Сторін договору.

Повернення кредиту кредитодавцеві та сплата відсотків здійснюється у такій черговості: у першу чергу позичальник сплачує прострочену заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом; у другу чергу - проценти (відсотки) за користування кредитом; у третю чергу - заборгованість за кредитом; у четверту чергу - повернення кредиту (пункт 4.5 Договору).

За умовами пунктів 9.1, 9.2 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії визначається в пункті 1.4 договору.

4.2. На виконання своїх зобов`язань за Договором ТОВ "Інвест Солюшенс Фактор" перерахувало ТОВ "Вінд Енерджі" в якості кредиту кошти у загальному розмірі 13 500 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.04.2021 №1300 на суму 4 500 000,00 грн та від 07.04.2021 №1307 на суму 9 000 000,00 грн.

4.3. ТОВ "Вінд Енерджі" стверджує, що даний правочин укладено керівником позивача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), із перевищенням своїх повноважень, а саме без згоди загальних зборів учасників товариства.

4.4. Відповідно до преамбули Договору зі сторони позивача договір підписано директором ОСОБА_1 , яка діяла на підставі Статуту, і яка станом на 01.04.2021 перебувала у складі учасників позивача з часткою в розмірі 50% статутного капіталу (голосів).

4.5. У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час укладення оспорюваного договору інформація щодо наявності обмежень представництва юридичної особи директором ОСОБА_1 відсутня.

4.6. Як вбачається із Статуту ТОВ "Вінд Енерджі", затвердженого протоколом №1/2021 загальних зборів учасників ТОВ "Вінд Енерджі" від 20.02.2021 (надалі - Статут), виконавчим органом товариства є директор.

Пунктом 11.38.1 Статуту передбачено, що директор самостійно приймає рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів, зокрема але не виключно договорів купівлі-продажу (в тому числі правочинів щодо відчуження майна товариства, вартість якого перевищує 50 відсотків вартості усього майна товариства), договорів іпотеки (в тому числі договорів іпотеки - майнової поруки по зобов`язаннях третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочину), договорів застави нерухомого та рухомого майна, в т.ч. корпоративних прав, договорів позики, договорів поруки (в тому числі договори поруки по зобов`язанням третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочинів.

Відповідно до пункту 11.38.2 Статуту директор підписує, укладає, змінює та розриває від імені товариства правочини, зокрема але не виключно договори купівлі-продажу (в тому числі правочини щодо відчуження майна товариства, вартість якого перевищує 50 відсотків вартості усього майна товариства), договори іпотеки (в тому числі договори іпотеки - майнової поруки по зобов`язанням третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочинів), договори застави нерухомого та рухомого майна, в т.ч. корпоративних прав, договори позики, договори поруки (в тому числі договори поруки по зобов`язанням третіх осіб, в тому числі за договорами позики, укладеними директором товариства як фізичною особою з третіми особами незалежно від суми правочинів), договори оренди нерухомого та рухомого майна, тощо незалежно від суми правочинів;

Згідно з пунктом 11.38.3 Договору директор самостійно приймає рішення на вчинення значних правочинів та правочинів, щодо яких є заінтересованість.

Разом з тим, у пункті 12.1 Статуту зазначено, що значними правочинами є:

- укладення правочинів на будь яку суму;

- укладення правочинів, предметом яких є цінні папери, правочинами з надання та/або отримання позик, надання гарантій та порук, укладання вексельних правочинів, укладення договорів лізингу, укладення кредитних правочинів, укладення правочинів щодо нерухомого майна та/або земельних ділянок не залежно від суми правочину.

З питань, передбачених пунктами 12.1 -12.3 цього розділу, рішення може бути прийняте загальними зборами учасників або директором товариства за наявності згоди загальних зборів учасників (пункт 12.4 Статуту).

4.7. ТОВ "Вінд Енерджі" 30.10.2023 провели загальні збори учасників, на яких прийнято рішення, оформлені Протоколом від 30.10.2023 №30/10/23, про ненадання згоди на вчинення ТОВ "Вінд Енерджі" правочину - Договору від 01.04.2021 про надання фінансового кредиту №ФК01/04-01 на суму 13 500 000,00 грн; про визнання даного договору таким, що вчинений не в інтересах ТОВ "Вінд Енерджі" та з перевищенням керівником ОСОБА_1 повноважень.

У загальних зборах позивача 30.10.2023 взяли участь ОСОБА_2 (50%), Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" (40%) та ОСОБА_3 (10%), і такі збори: а) не надали згоду на вчинення правочину, вчиненого 01.04.2021, б) визнали дії та бездіяльність директора товариства протиправними.

4.8. Із загальновідомої інформації вбачається, що бенефіціарним власником Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" є ОСОБА_1 .

4.9. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили з такого:

- положення Статуту позивача містили взаємовиключні положення з приводу повноважень керівника позивача на укладення Договору - так, пункти 11.38.1, 11.38.2 Статуту наділяли директора повноваженнями на укладення договору позики незалежно від суми правочину (навіть якщо сума позики перевищує 50 відсотків вартості усього майна товариства), в той час як пункти 12.1, 12.4 Статуту обмежували такі повноваження необхідністю отримання відповідного рішення загальних зборів учасників позивача;

- на момент укладення правочину його учасниками були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1 038 766,71 грн кожен). Тобто, на момент укладення правочину ОСОБА_1 була як директором, так і учасником Товариства із часткою у 50 %;

- позивачем не надано будь-яких доказів недобросовісності та нерозумності дій відповідача при укладенні оспорюваного договору;

- фактично дії сторін свідчили про наявність реального наміру на укладення і виконання цього договору. Зокрема, позивачем було перераховано грошові кошти на рахунок відповідача, а останній їх прийняв без заперечень та до теперішнього часу не здійснив повернення таких коштів;

- обставин отримання коштів позивач не заперечує та не підтверджує вчинення дій, які б свідчили про помилковість перерахування йому коштів на підставі спірного договору;

- ТОВ "Вінд Енерджі" за періоди 2021 - 2023 роки подавалась фінансова звітність до компетентних органів. А тому, з огляду на затвердження фінансових звітів у 2021-2023 роки, позивачем не доведено обставин необізнаності учасників товариства до 25.10.2023 про укладення спірного Договору, а відтак наведене свідчить про фактичне схвалення спірного Договору позивачем;

- на запитання суду щодо спрямування позивачем залучених коштів та чи погоджені дії щодо витрати цих коштів з загальними зборами позивача відповідь відсутня, а в наступне судове засідання (після поставлення судом такого питання) представник позивача не з`явився;

- загальні збори товариства 30.10.2023 голосували за визнання протиправними дій власного бенефіціара - ОСОБА_1 . Водночас за результатами проведених загальних зборів ОСОБА_1 не була відсторонена від керівництва позивачем, незважаючи на визнання її дій протиправними;

- розмір інфляційних втрат за період правомірного користування коштами за договором з 01.04.2021 - 365 днів становив 13,72%, що разом із 3% складатиме 16,72% річних - ставка, на яку необхідно збільшити розмір позичених коштів у разі визнання правочину недійсним. Наведене нівелює твердження позивача про економічний інтерес товариства до недійсності спірного правочину, оскільки із урахуванням приписів статей 216, 1212 ЦК не припиняється фактом недійсності правочину;

- даний позов надійшов до суду після відкриття провадження у справі №910/14867/23 за позовом про стягнення з ТОВ "Вінд Енерджі" коштів за оскаржуваним договором. Крім того, після відкриття провадження у даній справі ТОВ "Вінд Енерджі" у справі №910/14867/23 ініційовано питання зупинення провадження до набрання законної сили рішенням суду у справі №910/17454/23;

- подання даного позову обумовлена виключно надходженням позову про стягнення коштів, а подача в тій справі зустрічного позову з іншими підставами і предметом, дають підстави вважати, що у позичальника наявний намір скористатися процесуальними можливостями задля спроби домогтися зупинення розгляду справи про стягнення коштів та відтермінування прийняття в межах справи №910/14867/23 рішення суду по суті позовних вимог;

- заявляючи позов про визнання договору недійсним, позивач не ставить питання про застосування наслідків недійсності правочину та не стверджує про намір повернути отримані грошові кошти, що також суперечать його попередній поведінці про отримання та користування коштами з квітня 2021 року.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 справу №910/17454/23 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 справу №910/17454/23 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вінд Енерджі" рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі №910/17454/23 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 справу №910/17454/23 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Бакуліна С.В.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі №910/17454/23, якими відмовлено у задоволенні позову.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.4. Так, ТОВ "Вінд Енерджі" у поданій касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 07.06.2022 у справі №916/3351/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21), від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, від 29.03.2023 у справі №910/14105/21 щодо застосування статей 2, 80, 91, 92, 203, 215, 237-239, 241 ЦК України;

- від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 щодо застосування статей 3, 15, 16, 92, 97-99, 203, 215, 241 ЦК України;

- від 30.09.2021 у справі №916/3583/20 щодо застосування статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"; статті 92 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

- від 30.09.2021 у справі № 910/11388/20, від 04.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/343/22) щодо застосування статей 92, 98, 203, 215, 232 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та статей 215 та 216 ЦК України;

- від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) щодо застосування статей 92, 98, 203, 215, 232 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

- від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16 щодо застосування статей 92, 98, 203, 215, 241, 509 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

- постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №910/28080/14 та постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 щодо застосування статей 92, 97, 98, 203, 215, 241 ЦК України та статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.

6.5. Верховний Суд у постановах від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 07.06.2022 у справі №916/3351/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21), від 14.12.2022 у справі №916/1674/18, від 29.03.2023 у справі №910/14105/21 (на висновках яких акцентує скаржник) відзначив, зокрема таке:

«Обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа».

6.6. У постановах від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 Верховний Суд (на висновках яких наголошує скаржник) вказав, що:

«Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента».

6.7. Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі №916/3583/20 дійшов таких висновків (на яких акцентує скаржник):

«Відсутність станом на момент укладення договору поруки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у директора ТОВ «БК «АЗУР ГРУП» відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли особа не знала і не могла знати ці відомості.

…З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину».

6.8. У постанові від 30.09.2021 у справі № 910/11388/20 Верховний Суд навів такі висновки (ня які звертає увагу скаржник):

«Відсутність станом на момент укладення відповідного договору у ЄДР інформації щодо наявності обмежень у директора такої юридичної особи згідно з частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли третя особа не знала і не могла знати ці відомості. Тобто відсутність відповідних відомостей має бути оцінена в сукупності з іншими доказами у справі.

А у постанові від 04.04.2023 у справі №906/43/22 (906/343/22) Верховний Суд відзначив, що якщо статут юридичної особи та Єдиний державний реєстр містять взаємовиключну інформацію про наявність або відсутність обмежень у особи на підписання певного договору (угоди), зокрема як у цій справі, то відомості статуту такої юридичної особи мають перевагу над даними, що містяться у Реєстрі, оскільки відповідно до обставин конкретної справи сторона договору повинна у межах звичайної обачності перевірити наявність або відсутність повноважень посадової особи на вчинення таких дій згідно з положеннями статуту».

6.9. Верховний Суд у постановах від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 відзначив, що якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти їх поведінки, в тому числі щодо проявлення обачності при укладенні угод, є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або підприємство та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Натомість, у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), на яку посилається скаржник, Верховний Суд не давав правових висновків щодо застосування статей 92, 98, 203, 215, 232 ЦК України, статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" як про це стверджує позивач.

6.10. Верховний Суд у постановах від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16 (на висновки яких посилається скаржник) відзначив, що:

«При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення».

6.11. У постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №910/28080/14 та постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 (на які вказує скаржник) відзначено, що не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду за відсутності належних повноважень.

6.12. Оцінюючи наведені правові висновки, на які посилається скаржник, у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що переглядається, колегія суддів відзначає таке.

Так, у даній справі судами попередніх інстанцій встановлено, що директор ТОВ "Вінд Енерджі" - ОСОБА_1 (яка також була учасником товариства із часткою у статутному капіталі 50 % і яка у подальшому не була відсторонена від керівництва позивачем), укладаючи спірний Договір діяла відповідно до вимог Статуту ТОВ "Вінд Енерджі", а саме пунктів 11.38.1, 11.38.2, 11.38.3, що надавали право директору, зокрема, самостійно приймати рішення про укладення/вчинення будь-яких правочинів, у тому числі і значних, підписувати від імені товариства правочини незалежно від суми таких.

Відхиляючи доводи позивача щодо необхідності визнання спірного Договору недійсним як такого, що вчинений без згоди загальних зборів товариства, господарські суди відзначили, що норми Статуту (діючого на час укладення Договору) позивача містили взаємовиключні положення з приводу повноважень керівника позивача на укладення Договору, адже пункти 11.38.1, 11.38.2, 11.38.3 Статуту наділяли директора виключними повноваженнями на самостійне укладення/підписання будь-яких договорів незалежно від суми правочину, в той час як пункти 12.1, 12.4 Статуту обмежували такі повноваження необхідністю отримання відповідного рішення загальних зборів учасників позивача.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що подання даного позову (через два роки після укладення спірного Договору та користуванням отриманими коштами за ним) обумовлено виключно надходженням до суду іншого позову, а саме до ТОВ "Вінд Енерджі" як боржника, про стягнення коштів за спірним Договором, що свідчить про спрямованість дій позивача на ухилення від виконання своїх зобов`язань за таким Договором.

При цьому суди врахували, що, заявляючи позов у даній справі, позивач не ставив питання про застосування наслідків недійсності правочину та не стверджував про намір повернути отримані грошові кошти, що також суперечать його попередній поведінці та є недобросовісним.

У розгляді даного спору суди попередніх інстанцій, окрім іншого, відзначили, що позивачем не надано будь-яких доказів недобросовісності та нерозумності дій відповідача при укладенні оспорюваного договору, при цьому судами з огляду на затвердження фінансових звітів за 2021-2023 роки встановлено схвалення спірного Договору позивачем, що у сукупності також свідчить про недоведеність та необґрунтованість заявленого позову.

6.12.1. Отже, на відмінну від справ, на які вказує скаржник, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову у позові, виходили з того, що позивачем не доведено обставин того, що директор товариства під час укладення та підписання спірного Договору діяв не у відповідності до вимог Статуту.

Натомість, такі обставини відсутні у справах, на правові висновки яких посилається скаржник.

Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та міркування, викладені у цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже справи визначально відрізняється за підставами позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

6.13. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо дослідження та оцінки доказів, Судом відхиляються, адже з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України судові рішення переглядаються виключно у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у той же час скаржником у касаційній скарзі не визначена така підстава касаційного оскарження як пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України із посиланням, зокрема на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у позові.

Разом з тим, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, де відзначено, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

6.14. Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вінд Енерджі", оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, за змістовним критерієм є неподібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ураховуючи наведене у цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, визначеної самим скаржником.

6.15. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", заява №24402/02).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" (заява №6538/74) Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі №910/17454/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді Н. Губенко

С. Бакуліна