Постанова
від 22.05.2024 по справі 922/5062/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/5062/23

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (вх. №557 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" (03035, м. Київ, вул. Василя Липківського, 45; код ЄДРПОУ: 40686498);

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 159; код ЄДРПОУ: 40343663);

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

29.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" заборгованість за договором постачання промислових виробів №1804/2019 від 18.04.2019 у загальному розмірі 104 109,89 грн, яка складається з: суми боргу у розмірі 70 057,91 грн, інфляційного збільшення у розмірі 17 162,96 грн, пені у розмірі 13 420,84 грн, 3% річних у розмірі 3 468,18 грн, а також просить стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання промислових виробів №1804/2019 від 18.04.2019 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 у справі №922/5062/23, з урахуванням ухвали про виправлення технічної описки від 16.02.2024, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б трейд" суму боргу за договором постачання промислових виробів №1804/2019 від 18.04.2019 у розмірі 70 057,91 грн, інфляційне збільшення у розмірі 17 162,96 грн, пеню у розмірі 13 420,84 грн, 3% річних у розмірі 3 468,18 грн, а також суму судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив не надання відповідачем доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар, отриманий на підставі спірних видаткових накладних на загальну суму у розмірі 70 057,91 грн. Керуючись приписами ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 70 057,91 грн, інфляційного збільшення у розмірі 17 162,96 грн, пені у розмірі 13 420,84 грн, 3% річних у розмірі 3 468,18 грн

15.02.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла заява (вх.№4367 від 15.02.2024) про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23 заяву (вх.№4367 від 15.02.2024) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 159; код ЄДРПОУ: 40343663) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б трейд" (03035, м. Київ, вул. Василя Липківського, 45; код ЄДРПОУ: 40686498) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп.

Задовольняючи частково заяву представника позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000,00 грн, суд першої інстанції прийняв до уваги, що рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 позов задоволено повністю, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" з відповідними рішеннями суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та відмовити в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що:

-позивачем не надано доказів направлення позивачу на електронну пошту рахунків на оплату, зазначених ним у позові партій товарів. Таким чином строк на оплату в 45 календарних днів на сьогоднішній день не настав, отже прострочена заборгованість відсутня. Виходячи з вказаного формулювання положення пункту 2.2. Договору постачання до отримання рахунків на електронну пошту у відповідача не виникло прострочення зобов`язань по вказаному Договору, тобто у позивача відсутнє порушене право, отже відсутні підстави для стягнення грошових коштів у судовому порядку. Так само у зв`язку з відсутністю прострочення відсутні і підстави для застосування до правовідносин сторін статті 625 ЦК України.

-згідно п. 9.1. Договору постачання, сторони погодили у разі виникнення спору використання обов`язкового досудового претензійного порядку їх вирішення. Натомість відповідач до подання позову претензій від позивача, поданих у передбаченому статтею 222 ГК України порядку (надісланих адресатові рекомендованим або цінним листом) не отримував. З наданих до суду позивачем письмових доказів (накладної, квитанції та опису вкладення у цінний лист) неможливо достеменно встановити факт направлення відповідачу доданої до позову претензії, адже номер наліпки з кодом відстеження поштової кореспонденції на описі вкладення в цінний лист - 0209508966675 не збігається з номером 0209508982220 поштової накладної від 18.10.2023 та квитанції від 18.10.2023, що ставить під сумнів те, що вказаний опис та текст претензії дійсно направлялася на адресу відповідача. Так як вищевказаний опис не відноситься до наданої накладної, квитанції та поштового конверту, то з наданих документів неможливо визначити на яку адресу опис та відповідна претензія у дійсності були направлені та якому контрагенту позивача цей лист було адресовано. Таким чином без дотримання визначеного сторонами обов`язкового досудового претензійного порядку врегулювання цей позов є передчасним та задоволенню не підлягає в цілому.

-пункт 7.2. Договору постачання не визначає, який саме розмір облікової ставки НБУ (на яку саме дату) має застосовуватися до спірних правовідносин при обчисленні пені. Тобто зі змісту пункту неможливо визначити, чи має застосовуватися облікова ставка НБУ, яка встановлена (діяла) на дату подання позову, чи на дату поставки конкретної партії товару чи на дату укладення договору поставки, або на дату замовлення тощо. Облікова ставка НБУ є змінним показником, значення якого оприлюднюється Національним банком України на своєму сайті та у 2021-2023 роках змінювалась більше десятка разів. Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Сторони у Договорі постачання не дійшли згоди щодо розміру пені, відповідно позовні вимоги про стягнення 13 420,84 грн. пені задоволенню не підлягають.

-доказів доставки партії товару 15.02.2022 на суму 2969,40 грн, 21.02.2022 на суму 9582,72 грн, 22.02.2022 на суму 17 025,12 грн, а всього на суму 29 577,24 грн, позивачем не надано взагалі, отже позовні вимоги про стягнення цієї суми 29 577,24 грн., задоволенню не підлягають в будь-якому випадку. Стосовно наданих документів з перевізником "Нова Пошта", представник відповідача зазначив, що вони також ніяких належних, достовірних та допустимих доказів доставляння товару покупцю у вказаному позивачем асортименті, вказаної якості не містить. Тобто, надані позивачем документи з перевізником "Нова Пошта" підтверджують тільки взаємовідносини між постачальником та перевізником, але на відміну від належним чином оформлених видаткових накладних не є доказом переходу права власності на товар до відповідача. Щодо скріншотів з електронного кабінету позивача з сайту "Нова пошта", вказані документи не є належним чином оформленими електронними доказами, то ж не можуть бути прийняті судом, так як не відповідають вимогам ст. 96 ГПК України. Так як клопотання про витребування доказів чи про огляд кабінету позивача на сайті "Нової пошти" позивачем не заявлялося, а відповідачем ставляться під сумнів надані у якості доказів скріншоти з сайту перевізника "Нова пошта" та ставиться під сумнів їх відповідність оригіналу електронного доказу - тобто відповідність вмісту сайту перевізника "Нова пошта", та в силу вимог ч. 5 ст. 96 ГПК України ці документи не можуть бути враховані судом при ухваленні судового рішення у якості доказів.

-листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини: військову агресію Російської Федерації проти України. Таким чином відповідач на час дій обставин непереборної сили звільняється від відповідальності за всі можливі несвоєчасні невиконання зобов`язань по своїм договорам.

-відповідно до п.9.2. Договору постачання, суперечки, які не вдалося вирішити в претензійному порядку, розглядаються судом за місцем знаходження постачальника згідно з чинним законодавством. Місцем знаходження постачальника ТОВ "К+Б Трейд" є місто Київ. Місцем виконання договору в частині місця відвантаження товару є місто Київ. Отже, сторони за Договором дійшли згоди щодо місця вирішення спорів за Договором постачання за місцем знаходження постачальника - у Господарському суді міста Києва. Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, а також те, що матеріали позовної заяви не містять доказів недійсності Розділу 9 Договору постачання, сторони передбачили договірну підсудність, яка повинна була бути прийнята до уваги при вирішення судом питання щодо можливості відкриття провадження у справі. Тобто позов було подано з порушенням територіальної підсудності.

-позивачем неспівмірно заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу та не підтверджено відповідний розмір витрат належними доказами.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 у справі №922/5062/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (вх. №557 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23, постановлено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (вх. №557 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23 здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи, встановлено позивачу строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові, витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/5062/23.

18.03.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23 залишити без змін.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.

18.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (покупець) було укладено договір постачання промислових виробів №1804/2019 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Найменування товару: промислові вироби - ножі для поліграфічного виробництва (далі - товар) (п.1.2.Договору).

Згідно з п.2.1. Договору, ціна та загальна вартість товару, асортимент, кількість визначаються сторонами у відповідності з видатковими накладними на товар. Всі видаткові накладні, за якими постачальником був поставлений товар покупцю протягом строку дії Договору, є невід`ємною частиною Договору.

Оплата товару здійснюється на підставі наданого постачальником рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в національній валюті протягом 45 календарних днів від дати рахунка постачальника, відправленого покупцю електронною поштою (п.2.2.Договору).

Зобов`язання покупця по оплаті товару визнаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.2.3.Договору).

Замовлення постачальнику на поставку товару складається з заявки (технічного завдання) покупця і креслень товару. Форма заявки (Додаток 1) і вимоги до креслень (Додаток 2) є обов`язковими для покупця, їх недотримання означає відсутність замовлення постачальнику за Договором (п.3.1.Договору).

Замовник направляє замовлення (заявку та креслення виробів) постачальнику на електронну пошту менеджера постачальника за адресою: sales@k-b.com.ua (п.3.2.Договору).

У поточний робочий день обробляються замовлення, які надійшли на електронну пошту менеджера постачальника до 13:00 за київським часом робочого дня. Замовлення, що надійшли пізніше 13:00 за київським часом, обробляються і надсилаються в роботу на наступний робочий день (п.3.3.Договору).

Постачальник зобов`язується не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту отримання замовлення повідомити покупцеві про можливість його виконання. Постачальник має право відмовити в прийнятті замовлення при виявленні невідповідності заявки і креслень узгодженій формі, некоректності зазначених в заявці і кресленнях параметрів товару, технічної неможливості виконання замовлення. При цьому перевірка отриманих заявки і креслень на наявність помилок не є обов`язком постачальника, відповідальність за негативні наслідки таких помилок лежить на покупці (п.3.4.Договору).

Підтвердженням прийняття до виконання постачальником замовлення покупця є Специфікація, форма якої узгоджена сторонами в Додатку №3 до цього Договору, направлена постачальником покупцеві по електронній пошті, з якої було вислано замовлення (п.3.5.Договору).

Відповідно до п.4.2.Договору, постачальник надає покупцю наступні документи на товар:

- рахунок на оплату товару;

- видаткову накладну на партію товару;

- специфікацію, форма якої узгоджена сторонами в Додатку №3 до цього Договору.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP Харків (Інкотермс 2010), доставка здійснюється перевізником / кур`єрською службою за вибором і за рахунок постачальника (п.4.3.Договору).

При отриманні продукції від перевізника (кур`єрської служби) представник покупця зобов`язаний підписати накладну (товаросупроводжувапьний документ кур`єрської служби) тільки після перевірки кількості упаковок товару, цілісності упаковки, а також наявності товаросупровідних документів і коректності їх оформлення. Підписання накладної (товаросупровідного документа кур`єрської служби) представником покупця свідчить про відсутність претензій до кількості, стану пакування товару та до товаросупровідних документів (п.4.4.Договору).

Поставка вважається здійсненою з моменту прийняття товару представником покупця від перевізника (кур`єрської служби) і підписання ним накладної (товаросупровідного документа кур`єрської служби). Датою поставки товару є дата підписання представником покупця накладної (товаросупровідного документа кур`єрської служби) (п.4.5.Договору).

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент завершення відвантаження, тобто прийняття товару представником перевізника (кур`єрської служби) для доставки покупцеві і підписання цим представником накладної (товаросупровідного документа кур`єрської служби) (п.4.6.Договору).

Покупець зобов`язаний провести остаточне приймання товару за кількістю і якістю, в т.ч. шляхом випробувань на своєму обладнанні, не пізніше 10 (десяти) робочих днів з моменту прийняття товару від перевізника (кур`єрської служби) (п.5.2.Договору).

У разі невідповідності товару умовам цього Договору за кількістю і/або якістю, покупець протягом терміну, встановленого п.5.2., направляє на електронну адресу постачальника відповідного листа (претензію) із зазначенням доказів такої невідповідності (п.5.3.Договору).

Відповідно до п.7.2. Договору, покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на умовах та в строки відповідно до умов Договору. В разі порушення оплати товару, покупець зобов`язується виплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого товару, за кожен день прострочки.

За порушення чи неналежне виконання умов договору сторони несуть взаємну цивільно-правову відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.7.4.Договору).

Сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання умов Договору, якщо таке виникло в результаті обставин нездоланної сили (паводок, землетрус, військові дії, тощо) (п.8.1.Договору).

Сторона, для котрої виникли форс-мажорні обставини, зобов`язана протягом 2 (двох) днів повідомити другій стороні про їх виникнення. Ці обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України (п.8.2.Договору)

Для розгляду суперечок за цим Договором є обов`язковим досудовий претензійний порядок їх вирішення (п.9.1.Договору).

Суперечки, які не вдалося вирішити в претензійному порядку, розглядаються судом за місцем знаходження постачальника згідно з чинним законодавством України (п.9.2.Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині обов`язків до повного їх виконання сторонами (п.11.1.Договору).

Дія Договору автоматично продовжується 31 грудня на кожний наступний календарний рік, без складання Додаткової угоди до Договору, якщо не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії Договору не надійшло письмових заяв щодо небажання продовжувати дію Договору на наступний обумовлений період. Це правило не обмежується кількістю продовжень (п.11.2.Договору).

Згідно видаткової накладної №793 від 28.12.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 7 344,96 грн. Видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №793 від 28.12.2021 на суму 7 344,96 грн.

Згідно видаткової накладної №2 від 05.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 4 176,23 грн. Видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №2 від 05.01.2022 на суму 4 176,23 грн.

Згідно видаткової накладної №11 від 14.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 8 186,40 грн. Видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №11 від 14.01.2022 на суму 8 186,40 грн.

Згідно видаткової накладної №61 від 26.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 077,52 грн. Видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №65 від 26.01.2022 на суму 3 077,52 грн.

Згідно видаткової накладної №70 від 28.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 421,08 грн. Видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №74 від 28.01.2022 на суму 3 421,08 грн.

Згідно видаткової накладної №105 від 10.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 449,04 грн. Видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №108 від 10.02.2022 на суму 3 449,04 грн.

Згідно видаткової накладної №110 від 11.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 10 825,44 грн. Видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №113 від 11.02.2022 на суму 10 825,44 грн.

Згідно видаткової накладної №123 від 15.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 2 969,40 грн. Видаткова накладна відповідачем не підписана. Як стверджує позивач, вказана видаткова накладна з підписом та печаткою відповідача не була повернута позивачу. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №126 від 15.02.2022 на суму 2 969,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" із заявою про приєднання до договору про надання послуг з організації перевезення відправлень №276039 від 21.05.2019. Вказану заяву було прийнято Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта".

Позивачем з залученням перевізника ТОВ "Нова пошта" було направлено відповідачу товар згідно товарно-транспортної накладної №20450518548920 товар на суму 2 969,40 грн.

Організація перевезення відправлення між Товариством з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" у спірний період підтверджується Актом наданих послуг №НП-007183066 від 20.02.2022.

Як стверджує позивач, одночасно з товаром надсилався рахунок на оплату №126 від 15.02.2022 та видаткова накладна №123, підписана з боку постачальника.

Згідно до Специфікації до Акту наданих послуг №НП-007183066 від 20.02.2022, під порядковим номером 19 вбачається здійснення відправлення №20450518548920 за маршрутом Київ-Харків, відправник ТОВ "К+Б ТРЕЙД", отримувач ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА".

Як вбачається зі скріншоту з електронного кабінету позивача на сайті "Нова пошта", відправлення №20450518548920 було отримано 15.02.2022.

За результатами вказано поставки постачальником було зареєстровано податкову накладну №49 від 15.02.2022 на суму 2 969,40 грн, що підтверджується квитанцією №1 про прийняття відповідної податкової накладної.

Згідно видаткової накладної №136 від 21.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 9 582,72 грн. Видаткова накладна відповідачем не підписана. Як стверджує позивач, вказана видаткова накладна з підписом та печаткою відповідача не була повернута позивачу. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №141 від 21.02.2022 на суму 9 582,72 грн.

Позивачем з залученням перевізника ТОВ "Нова пошта" було направлено відповідачу товар згідно до товарно-транспортної накладної №20450521239351 на суму 9 582,72 грн.

Як стверджує позивач, одночасно з товаром надсилався рахунок на оплату №141 від 21.02.2022 та видаткова накладна №136, підписана з боку постачальника.

Згідно до Специфікації до Акту наданих послуг №НП-007235386 від 28.02.2022, з якої під порядковим номером 3 вбачається здійснення відправлення №20450521239351 за маршрутом Київ-Харків, відправник ТОВ "К+Б ТРЕЙД", отримувач ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА".

Як вбачається зі скріншоту з електронного кабінету позивача на сайті "Нова пошта", відправлення №20450521239351 було отримано 21.02.2022.

Постачальником за результатами вказаної поставки було зареєстровано податкову накладну №66 від 21.02.2022 на суму 9 582,72 грн., що підтверджується квитанцією №1 про прийняття податкової накладної.

Згідно до видаткової накладної №141 від 22.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 17 025,12 грн. Видаткова накладна відповідачем не підписана. Як стверджує позивач, вказана видаткова накладна з підписом та печаткою відповідача не була повернута позивачу. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №146 від 22.02.2022 на суму 17 025,12 грн.

Позивачем з залученням перевізника ТОВ "Нова пошта" було направлено відповідачу товар згідно товарно-транспортної накладної №20450521694542 на суму 17 025,12 грн.

Як стверджує позивач, одночасно з товаром надсилався рахунок на оплату №146 від 22.02.2022 та видаткова накладна №141, підписана з боку постачальника.

Згідно Специфікації до Акту наданих послуг №НП-007235386 від 28.02.2022, з якої під порядковим номером 11 вбачається здійснення відправлення №20450521694542 за маршрутом Київ-Харків, відправник ТОВ "К+Б ТРЕЙД", отримувач ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА".

Як вбачається зі скріншоту з електронного кабінету позивача на сайті "Нова пошта", відправлення №20450521694542 було отримано 22.02.2022.

Постачальником за результатами вказаної поставки було зареєстровано податкову накладну №67 від 22.02.2022 на суму 17 025,12 грн, що підтверджується квитанцією №1 про прийняття податкової накладної.

Загальна вартість товару згідно вищевказаних видаткових накладних становить 70 057,91 грн.

В матеріалах справи також міститься довіреність №68 від 01.12.2021, видана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" Дудник Тетяною Миколаївною, якою уповноважено начальника відділу постачання Тетяну Костанецьку, менеджера (управителя) з постачання Олександра Якименко, комірника Тетяну Поддубну, комірника Юлію Муковоз на отримання товарно-матеріальних цінностей та підписання всіх необхідних документів, пов`язаних з отриманням товару (видаткових накладних, актів приймання-передачі та ін.) від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна".

Як стверджує позивач, останній із залученням кур`єрської служби "Нова пошта" у період з 28.12.2021 по 22.02.2022 відвантажував покупцю партії товару. З кожною партією товару покупцю одночасно надсилалися відповідні документи (рахунок на оплату та видаткова накладна). На практиці покупцем після отримання від кур`єрської служби "Нова пошта" товару уповноважені особи ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА" разом з товаром отримували рахунок на оплату та видаткову накладну, яку в подальшому підписували та повертали до ТОВ "К+Б ТРЕЙД".

Однак, видаткові накладні щодо останніх поставлених партій товару 15.02.2022, 21.02.2022 та 22.02.2022 не були повернуті постачальнику. Загальна сума поставленого позивачем і не оплаченого відповідачем товару становить 70 057,91 грн. З метою врегулювання фінансових відносин позивач неодноразово намагався зв`язатися з Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна", однак на жоден з засобів зв`язку (телефонні номери, електронна пошта), якими сторони користувалися до початку війни, позивач не отримав відповіді - на телефонні дзвінки не відповідав, на електронні листи не відповідав.

16.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" надіслало на електронну адресу tatiana.kostaneckaya@flagmanff.com претензію №9 від 16.10.2023, що підтверджується скріншотом з кабінету електронної пошти.

За твердженнями позивача, вказана електронна адреса раніше використовувалась Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" для обміну документами та інформацією по Договору.

18.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" претензію №9 від 16.10.2023 поштовим відправленням з використанням установи АТ "Укрпошта".

Однак вказану поштову кореспонденцію було повернуто повернулося до ТОВ "К+Б ТРЕЙД" з відміткою пошти "за закінченням встановленого терміну зберігання".

На підтвердження вказаного позивач надав поштову накладну №0209508982220, чек, опис вкладення та конверт.

При цьому, номер наліпки з кодом відстеження поштової кореспонденції на описі вкладення в цінний лист (0209508966675) не збігається з номером поштової накладної від 18.10.2023 (0209508982220).

З огляду на зазначене, ТОВ "К+Б ТРЕЙД" до ТОВ "Укрпошти" було надіслано звернення від 19.01.2024 про надання пояснень щодо внутрішнього відправлення №0209508982220 в частині розбіжності номеру на описі вкладення та поштовому конверті.

На запит ТОВ "К+Б ТРЕЙД" від АТ "Укрпошта" отримано листа від 08.02.2024 вих.№1853-Т-2024020610042-В, з якого вбачається, що в ході проведеної перевірки встановлено, що поштове відправлення Укрпошта Експрес №0209508982220, відправник ТОВ "К+Б ТРЕЙД", адресат ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА", було прийнято до пересилання з описом вкладення 18.10.2023 на відділенні поштового зв`язку Київ-95, поштовий індекс 02095. Згідно пояснень працівників відділення поштового зв`язку Київ-95, під час приймання відправлення до пересилання на опис вкладення до відправлення №0209508982220 помилково було заклеєно штриховий кодовий ідентифікатор на інше відправлення.

Вказане слугувало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" до господарського суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено судом, 18.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "К+Б трейд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" (покупець) було укладено договір постачання промислових виробів №1804/2019, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Ціна та загальна вартість товару, асортимент, кількість визначаються сторонами у відповідності з видатковими накладними на товар. Всі видаткові накладні, за якими постачальником був поставлений товар покупцю протягом строку дії Договору, є невід`ємною частиною Договору.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як було встановлено судом, 28.12.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 7 344,96 грн згідно видаткової накладної №793 від 28.12.2021. Вказану видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін без жодних зауважень чи заперечень.

05.01.2022 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 4 176,23 грн згідно видаткової накладної №2 від 05.01.2022. Вказану видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін без жодних зауважень чи заперечень.

14.01.2022 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 8 186,40 грн згідно видаткової накладної №11 від 14.01.2022. Вказану видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін без жодних зауважень чи заперечень.

26.01.2022 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 3 077,52 грн згідно видаткової накладної №61 від 26.01.2022. Вказану видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін без жодних зауважень чи заперечень.

28.01.2022 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 3 421,08 грн згідно видаткової накладної №70 від 28.01.2022. Вказану видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін без жодних зауважень чи заперечень.

10.02.2022 позивач поставив, в відповідач прийняв товар на суму 3 449,04 грн згідно видаткової накладної №105 від 10.02.2022. Вказану видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін без жодних зауважень чи заперечень.

11.02.2022 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 10 825,44 грн згідно видаткової накладної №110 від 11.02.2022. Вказану видаткову накладну підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін без жодних зауважень чи заперечень.

Згідно видаткової накладної №123 від 15.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 2 969,40 грн. Видаткова накладна відповідачем не підписана.

Згідно видаткової накладної №136 від 21.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 9 582,72 грн. Видаткова накладна відповідачем не підписана.

Згідно видаткової накладної №141 від 22.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 17 025,12 грн. Видаткова накладна відповідачем не підписана.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Поряд з цим, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із цим, указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватися також іншими доказами.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Стосовно поставки товару згідно видаткової накладної №123 від 15.02.2022, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивачем з залученням перевізника ТОВ "Нова пошта" було направлено відповідачу товар згідно до товарно-транспортної накладної №20450518548920 товар на суму 2 969,40 грн.

Як стверджує позивач, одночасно з товаром надсилався рахунок на оплату №126 від 15.02.2022 року та видаткова накладна №123, підписана з боку постачальника.

Відповідно до Специфікації до Акту наданих послуг №НП-007183066 від 20.02.2022, під порядковим номером 19 вбачається здійснення відправлення №20450518548920 за маршрутом Київ-Харків, відправник ТОВ "К+Б ТРЕЙД", отримувач ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА".

Як вбачається зі скріншоту з електронного кабінету позивача на сайті АТ "Нова пошта", відправлення №20450518548920 було отримано 15.02.2022. Зазначене також підтверджується інформацією, розмішеною на сайті АТ "Нова пошта" за трек-номером відправлення №20450518548920.

За результатами вказаної поставки постачальником було зареєстровано податкову накладну №49 від 15.02.2022 на суму 2 969,40 грн, що підтверджується квитанцією №1 про прийняття відповідної податкової накладної.

Стосовно поставки товару згідно видаткової накладної №136 від 21.02.2022, судом встановлено наступне.

Позивачем з залученням перевізника ТОВ "Нова пошта" було направлено відповідачу товар відповідно до товарно-транспортної накладної №20450521239351 на суму 9 582,72 грн.

Як вбачається зі скріншоту з електронного кабінету позивача на сайті "Нова пошта", відправлення №20450521239351 було отримано 21.02.2022. Зазначене також підтверджується інформацією, розмішеною на сайті АТ "Нова пошта" за трек-номером відправлення №20450521239351.

Постачальником за результатами вказаної поставки було зареєстровано податкову накладну №66 від 21.02.2022 на суму 9 582,72 грн, що підтверджується квитанцією №1 про прийняття податкової накладної.

Стосовно поставки товару згідно видаткової накладної №141 від 22.02.2022, судом встановлено наступне.

Позивачем з залученням перевізника ТОВ "Нова пошта" було направлено відповідачу товар згідно до товарно-транспортної накладної №20450521694542 на суму 17 025,12 грн.

Згідно до Специфікації до Акту наданих послуг №НП-007235386 від 28.02.2022, з якої під порядковим номером 11 вбачається здійснення відправлення №20450521694542 за маршрутом Київ-Харків, відправник ТОВ "К+Б ТРЕЙД", отримувач ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА".

Як вбачається зі скріншоту з електронного кабінету позивача на сайті "Нова пошта", відправлення №20450521694542 було отримано 22.02.2022. Зазначене також підтверджується інформацією, розмішеною на сайті АТ "Нова пошта" за трек-номером відправлення №20450521694542.

Проте, відповідач факт поставки товару згідно видаткових накладних №123 від 15.02.2022, №136 від 21.02.2022 та №141 від 22.02.2022 не визнає. Стверджує, що надані позивачем документи не містять ніяких відміток уповноважених осіб покупця про отримання товару та прийняття ними права власності на товар зазначеного конкретного найменування та асортименту на вказану позивачем суму.

Стосовно скріншотів з електронного кабінету позивача з сайту "Нова пошта", відповідач вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими електронними доказами, то ж не можуть бути прийняті судом, так як не відповідають вимогам ст. 96 ГПК України.

У постанові Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №711/9146/16-ц касаційний цивільний суд вказав на те, що вебсторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням).

Варто зазначити, що скріншот є лише формою фіксування електронного доказу. Відтак, судом було перевірено інформацію, розміщену на сайті АТ "Нова пошта" за посиланням https://tracking.novaposhta.ua/#/uk/chat/messages, та встановлено, що відправлення №20450518548920 дійсно було отримано 15.02.2022, відправлення №20450521239351 було отримано 21.02.2022, а відправлення №20450521694542 було отримано 22.02.2022.

В свою чергу отримувачем вищезазначених поставок згідно Специфікацій до Актів наданих послуг №НП-007183066 від 20.02.2022 та №НП-007235386 від 28.02.2022 є ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА".

Факт поставки товару згідно спірних видаткових накладних підтверджується також податковою звітністю, в якій відображені вищезазначені господарській операції.

Зокрема, на підставі вищевказаних видаткових накладних №123 від 15.02.2022, №136 від 21.02.2022 та №141 від 22.02.2022 позивачем були сформовані та зареєстровані податкові накладні №49 від 15.02.2022 на суму 2 969,40 грн, №66 від 21.02.2022 на суму 9 582,72 грн та №67 від 22.02.2022 на суму 17 025,12 грн, що підтверджується квитанціями №1 про реєстрацію відповідних податкових накладних.

Положеннями п.1.1 ст.1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, статтею стаття 44 Податкового кодексу України визначено вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи.

Зокрема, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу (п.44.1.ПК України).

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п.44.2.ПК України).

Відповідно до п.187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до п.201.1. Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За приписами п.201.10. Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді.

Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Таким чином, складання видаткових накладних з одного боку є основою для ведення бухгалтерського обліку, а з іншого підтвердженням даних, зазначених у податковій звітності.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Варто зазначити, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 905/49/15 від 04.11.2019.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17 дійшла висновку, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Суд зазначає, що з боку контролюючих органів жодних зауважень щодо реєстрації та відповідності відомостей зазначених в податкових накладних №49 від 15.02.2022 на суму 2 969,40 грн, №66 від 21.02.2022 на суму 9 582,72 грн та №67 від 22.02.2022 на суму 17 025,12 грн не виникло. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про здійснення спірної поставки покладається на останнього шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.

Однак цього відповідачем у справі зроблено не було.

Зокрема, стверджуючи про непідписання спірних видаткових накладних №123 від 15.02.2022, №136 від 21.02.2022 та №141 від 22.02.2022, відповідач не коригував податкові накладні №49 від 15.02.2022 на суму 2 969,40 грн., №66 від 21.02.2022 на суму 9 582,72 грн. та №67 від 22.02.2022 на суму 17 025,12 грн., зокрема, з підстав їх невідповідності, в яких відображено господарські операції згідно зазначених видаткових накладних. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв наступний товар:

- згідно до видаткової накладної №793 від 28.12.2021 на суму 7 344,96 грн;

- згідно до видаткової накладної №2 від 05.01.2022 на суму 4 176,23 грн;

- згідно до видаткової накладної №11 від 14.01.2022 на суму 8 186,40 грн;

- згідно до видаткової накладної №61 від 26.01.2022 на суму 3 077,52 грн;

- згідно до видаткової накладної №70 від 28.01.2022 на суму 3 421,08 грн;

- згідно до видаткової накладної №105 від 10.02.2022 на суму 3 449,04 грн;

- згідно до видаткової накладної №110 від 11.02.2022 на суму 10 825,44 грн;

- згідно до видаткової накладної №123 від 15.02.2022 на суму 2 969,40 грн;

- згідно до видаткової накладної №136 від 21.02.2022 на суму 9 582,72 грн;

- згідно до видаткової накладної №141 від 22.02.2022 на суму 17 025,12 грн.

Загальна вартість товару згідно вищевказаних видаткових накладних становить 70 057,91 грн.

Згідно п.2.2. Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється на підставі наданого постачальником рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в національній валюті протягом 45 календарних днів від дати рахунка постачальника, відправленого покупцю електронною поштою.

При цьому адреса електронної пошти в Договорі не зазначена.

Доказів надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" Товариству з обмеженою відповідальністю "К+Б трейд" адреси своєї електронною поштою, на яку згідно п.2.2. Договору постачальник зобов`язаний був направляти рахунки, матеріали справи не містять.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань в розділі "Інформація для здійснення зв`язку" також не міститься офіційної електронної адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна".

Як стверджує позивач, протягом строку дії Договору постачальник не отримував від покупця жодного офіційного письмового повідомлення про адресу електронної пошти, на яку він просив направляти рахунки на оплату.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку сплати платежів. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Так, умовами договору (пунктом 1.1., 7.2.) визначено обов`язок відповідача здійснити оплату за товар на умовах та в строки відповідно до умов Договору, а також визначено в який строк має здійснюватися оплата з а товар (п.2.2.).

Крім того, протягом існування між сторонами договірних відносин, відповідачем отримано товар згідно видаткових накладних №793 від 28.12.2021, №2 від 05.01.2022, №11 від 14.01.2022, №61 від 26.01.2022, №70 від 28.01.2022, №105 від 10.02.2022, №110 від 11.02.2022, №123 від 15.02.2022, №136 від 21.02.2022, №141 від 22.02.2022, що, як встановлено судом, підтверджується наявними в матеріалах справи належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач був обізнаний необхідність здійснення розрахунків за відповідний товар.

Суд першої інстанції правомірно врахував доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №903/394/18 та від 17.11.2018 у справі №911/205/18.

З огляду на зазначене, оскільки відповідач не надав позивачу адресу електронною поштою, на яку позивач зобов`язаний був надсилати рахунки на оплату, а рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, то згідно п.2.2. Договору оплата товару відповідачем повинна була здійснюватись шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в національній валюті протягом 45 календарних днів від дати рахунка постачальника.

Доказів оплати відповідачем товару, отриманого на підставі видаткових накладних №793 від 28.12.2021, №2 від 05.01.2022, №11 від 14.01.2022, №61 від 26.01.2022, №70 від 28.01.2022, №105 від 10.02.2022, №110 від 11.02.2022, №123 від 15.02.2022, №136 від 21.02.2022, №141 від 22.02.2022 на загальну суму 70 057,91 грн у встановлений Договору строк матеріали справи не містять.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар, отриманий на підставі спірних видаткових накладних на загальну суму у розмірі 70 057,91 грн, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 70 057,91 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Заперечення апелянта щодо відсутності у позивача права вимоги заборгованості за товар згідно спірних накладних та невиникнення обов`язку у відповідача платити за такий товар спростовуються вищенаведеним.

Стосовно аргументів апелянта стосовно недотримання позивачем обов`язкового досудового порядку врегулювання спорів колегія суддів зазначає таке.

Згідно до ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

У пункті .9.1. Договору сторони передбачили, що для розгляду суперечок за цим Договором є обов`язковим досудовий претензійний порядок їх вирішення.

З матеріалів справи вбачається, що 18.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "К+Б Трейд" було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" претензію №9 від 16.10.2023 поштовим відправленням з використанням установи АТ "Укрпошта".

На підтвердження вказаного позивач надав поштову накладну №0209508982220, чек, опис вкладення та конверт.

Відтак, ТОВ "К+Б ТРЕЙД" до ТОВ "Укрпошти" було надіслано звернення від 19.01.2024 про надання пояснень щодо внутрішнього відправлення №0209508982220 в частині розбіжності номеру на описі вкладення та поштовому конверті.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення.

Суд зазначає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції (претензії), яку позивача направив за належною адресою та яка повернулася до адресанта у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Отже, наявні в матеріалах справи поштова накладна №0209508982220, чек, опис вкладення, конверт та лист АТ "Укрпошта" від 08.02.2024 вих.№1853-Т-2024020610042-В в їх сукупності є достатнім доказом направлення позивачем претензії на адресу відповідача.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 420,84 грн колегія суддів зазначає таке.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 7.2. Договору.

За змістом п.7.2. Договору, в разі порушення оплати товару, покупець зобов`язується виплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого товару, за кожен день прострочки.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені колегією суддів встановлено, що дані розрахунки є арифметично правильними та здійснені згідно до умов Договору та вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Твердження апелянта стосовно того, що пункт 7.2. Договору не визначає, який саме розмір облікової ставки НБУ (на яку саме дату) має застосовуватися до спірних правовідносин при обчисленні пені, є необгрунтованими, оскільки відповідний розмір прямо визначено у п.7.2. Договору, та який дорівнює розміру облікової ставки НБУ на період прострочення.

Одночасно позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 17 162,96 грнта 3 % річних у розмірі 3 468,18 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зауважив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Ураховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд першої інстанції правомірно встановив, що дані розрахунки є арифметично правильними та здійсненими згідно до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За змістом статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст.14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Статтею 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні в редакції від 02.09.2014, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Колегія суддів зазначає, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за спірним договором постачання промислових виробів №1804/2019 від 18.04.2019.

Так, згідно з п.8.1. Договору сторони передбачили, що сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання умов Договору, якщо таке виникло в результаті обставин нездоланної сили (паводок, землетрус, військові дії, тощо).

Разом з тим, доказів повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини та надання останньому протягом 2 днів з дня їх виникнення доказів про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання промислових виробів №1804/2019 від 18.04.2019 у зв`язку із настанням відповідних форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.

При цьому суд зазначає, що в силу положень статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відтак відповідач, уклавши договір постачання промислових виробів №1804/2019 від 18.04.2019 з позивачем, добровільно став стороною вказаного Договору, а отже на відповідних умовах зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань, та в тому числі сплачувати передбачену договором пеню, 3% річних та інфляційні збитки за допущені прострочення.

Як уже було зазначено судом, відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Так, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за спірним Договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за товар.

При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, введення воєнного стану в Україні та наявність листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який засвідчує військову агресію Російської Федерації проти України, не звільняє відповідача від виконання ним зобов`язань перед позивачем взятих на себе на підставі договору постачання промислових виробів №1804/2019 від 18.04.2019.

Стосовно аргументів апелянта про порушення територіальної підсудності спору Східний апеляційний господарський суд зазначає таке.

На переконання представника відповідача те, що матеріали позовної заяви не містять доказів недійсності Розділу 9 Договору постачання, сторони передбачили договірну підсудність, яка повинна була бути прийнята до уваги при вирішення судом питання щодо можливості відкриття провадження у справі.

Так, пунктом 9.2. Договору сторони погодили, що суперечки, які не вдалося вирішити в претензійному порядку, розглядаються судом за місцем знаходження постачальника згідно з чинним законодавством України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст.1 ГПК України).

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Зі змісту частини 1 статті 27 ГПК України випливає, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Водночас за умовами частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з частиною 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Тобто нормами процесуального права позивачу надано право за певних умов вибирати між господарськими судам, яким підсудна справа.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі (договірної підсудності) Господарського процесуального кодексу України не передбачено.

Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з частиною 5 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги чинного законодавства, господарський суд не вправі відмовляти у відкритті провадження у справі з посиланням на визначення сторонами підсудності у договорі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23 має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовної апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23 колегія суддів зазначає таке.

19.02.2024 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№4501 від 19.02.2024) про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з позовною заявою представник позивача надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

В заяві про розподіл судових витрат представник позивача просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у загальному розмірі 20 000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 та п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004, "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 ЄСПЛ зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що правовідносини між позивачем та адвокатом Єленич Оксаною Володимирівною на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються договором про надання правової допомоги від 02.10.2023 №02/10/23 та ордером на надання правничої допомоги серії ВЕ №1101792 від 31.10.2023.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн представник позивача надав суду копію акту приймання-передачі наданих послуг №2 від 14.02.2024.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Апелянт не погоджуючись з розміром витрат на оплату послуг адвоката позивача, надав заперечення щодо розподілу витрат на правничу допомогу, в яких зазначив, що по-перше, така заява не підлягає задоволенню в цілому через ненадання позивачем всіх необхідних документів, які передбачені процесуальним законодавством для підтвердження витрат на таку суму (або витрат, що будуть понесені позивачем після розгляду справи). По-друге, згідно змісту акту приймання-передачі наданих послуг, до складу правничої допомоги включена вартість робіт/послуг по підготовці заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, які згідно нової позиції КГС Верховного суду України від у 02.02.2024 № 910/9714/22 не підлягають відшкодуванню. По-третє, у випадку задоволення заяви просимо суд зменшити суму компенсації заявлених витрат, так як сума у 20000 грн. є неспівмірною - непропорційно великою та необґрунтовано завищеною у порівнянні з ціною позову, складністю справи та виконаним обсягом робіт/наданих послуг адвокатом.

Суд констатує, що в наданому представником позивача акті приймання-передачі наданих послуг визначено вид послуги та розмір гонорару. А отже, фактично, детальний опис робіт викладено позивачем в відповідному акті приймання-передачі наданих послуг.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23.11.2020 у справі №638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21).

Відповідно до п.4.1. договору про надання правової допомоги від 02.10.2023 №02/10/23 винагорода виконавця за надання правової допомоги (гонорар) за цим договором становить щодо стягнення з ТОВ "ФЛАГМАН ФЛЕКСО ФЕКТОРІ УКРАЇНА" - 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень за розгляд справи у суді першої інстанції. Розмір винагороди складає тверду суму, не залежить від об`єму виконаних адвокатом робіт. Інші умови оплати можуть визначатися в додатковій угоді/додаткових угодах, що є невід`ємною частиною Договору. Факт надання послуг за цим договором підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг.

Згідно п.4.2. вказаного договору, гонорар підлягає сплаті протягом 90 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідних Актів приймання-передачі наданих послуг на підставі виставленого рахунку.

З огляду на зазначене, заявлена представником позивача до стягнення сума витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн є фіксованим розміром гонорару, встановленим договором.

Відтак, надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази виконання робіт на загальну суму у розмірі 20 000,00 грн.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

За змістом Акту приймання-передачі наданих послуг №2 від 14.02.2024 виконавець надав, а клієнт прийняв такі юридичні послуги щодо надання правової допомоги клієнту щодо стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" у судовій справі №922/5062/23:

- збирання та аналіз доказів, необхідних для підготовки позову;

- аналіз актуальної судової практики з аналогічних питань та формування правової позиції, в т.ч. доведення факту постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару;

- підготовка позовної заяви, формування додатків до позову, подання позову до суду, відстеження перебігу судової справи №922/5062/23;

- підготовка відповіді на відзив та додаткових пояснень до відповіді на відзив;

- підготовка документів та заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Колегія суддів погоджується з позицією представника відповідача та зазначає, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

У іншій частині, проаналізувавши зміст наданих позивачем доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критеріям дійсності, необхідності, розумності їх розміру та є такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Співвідношення стягнутих витрат на рівні 5-10 відсотків від ціни позову, про які стверджує представник відповідача, не встановлено Законом, а відтак суд при визначенні суми відшкодування витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 позов задоволено повністю, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, беручи до уваги заперечення відповідача щодо витрат позивача на правову допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заява представника позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 18 000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване додаткове рішення прийнято з порушенням судом норм права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23 має бути залишене без змін.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Флексо Фекторі Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 у справі №922/5062/23 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2024 у справі №922/5062/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	22.05.2024
Оприлюднено	24.05.2024
Номер документу	119210393
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Пономаренко Т.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 22.05.2024 по справі 922/5062/23СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/5062/23

Постанова від 22.05.2024

Постанова
від 22.05.2024 по справі 922/5062/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД