Рішення

від 22.05.2024 по справі 910/2464/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2024Справа № 910/2464/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ПРОФІТ"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія

"ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 1 000 330,11 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ПРОФІТ" (далі - позивач, ТОВ "ЕНЕРГО-ПРОФІТ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - відповідач, АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ") про стягнення 1 000 330,11 грн, на підставі Договору поставки товару № 53-121-01-22-11225 від 31.05.2022, з яких: 860 752,00 грн основного боргу, 38 486,23 грн 3% річних, 101 091,88 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за Договором поставки товару № 53-121-01-22-11225 від 31.05.2022 щодо оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 позовну заяву ТОВ "ЕНЕРГО-ПРОФІТ" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2464/24, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі №910/2464/24.

21.03.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем сформований та зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд ухвалити рішення з урахуванням позиції відповідача, викладеної у відзиві та зменшити розмір 3% річних та інфляційних нарахувань, заявлених позивачем у позовній заяві.

21.03.2024 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв`язку) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, аналогічний за змістом попередньому.

26.03.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.

29.03.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, аналогічна за змістом попередній.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

31.05.2022 між ТОВ "ЕНЕРГО-ПРОФІТ" (постачальник) та ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (покупець) укладено Договір поставки товару №53-121-01-22-11225 (далі - Договір) та Додаток №1 до Договору - Технічна специфікація до предмета закупівлі.

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов?язується поставити, а покупець прийняти і сплатити наступний товар згідно коду ДК 021:2015-31220000-4 «Елементи електричних схем» (коробки затискачів): 38-23-33-8535 коробка затискачів К3-40-55Б-107.203.300 у кількості 38 шт. на суму 1 660 752,00 грн з ПДВ.

Строк поставки: березень-червень 2022 (п. 1.2 Договору).

Умовами пункту 3.1 Договору сторони погодили, що загальна вартість товару складає 1 383 960,00 грн (один мільйон триста вісімдесят три тисячі дев?ятсот шістдесят гривень 00 коп.), крім того ПДВ 20% - 276 792,00 грн (двісті сімдесят шість тисяч сімсот дев?яносто дві гривні 00 коп.), разом - 1 660 752,00 (один мільйон шістсот шістдесят тисяч сімсот п?ятдесят дві гривні 00 коп.).

Згідно з п. 3.2 Договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п.1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 3.3 Договору, оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Відповідно до п. 4.1 Договору, поставка товару відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP м. Енергодар. Вантажоотримувач - склад Запорізького відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», або за адресою м. Запоріжжя, вул. Шенвізька, 2, Зовнішній кризовий центр ВП ЗАЕС.

Договір вважається укладеним з дати підписання сторонами і діє протягом року (п. 12.1 Договору).

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору 28.06.2022 здійснив поставку товару, а саме: коробка затискачів КЗ-40-55Б-107.203.300 у кількості 38 штук на суму 1 660 752,00 грн відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № 28 від 28.06.2022.

Як стверджує позивач, відповідач мав здійснити оплату за Договором за поставлений позивачем товар до 28.08.2022 включно.

Однак, відповідач свого обов`язку з оплати виконаних робіт своєчасно та належним чином не виконав, сплативши лише 800 000,00 грн, у зв`язку з чим виникла заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 860 752,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши таке:

- відповідач ставить під сумнів факт отримання 28.06.2022 товару за видатковою накладною №28, коли Запорізька АЕС вже була окупована військами рф, оскільки позивачем, окрім видаткової накладної, не надано інших доказів в підтвердження позовних вимог в частині стягнення вартості поставленого товару в сумі 860 752,00 грн;

- Договір був укладений саме з відокремленим підрозділом «Запорізька АЕС», місцезнаходження якого є м. Енергодар, вул. Промислова, 133, таким чином, відокремленому підрозділу «Запорізька АЕС» відповідно до ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», не дозволяється здійснення відповідної господарської діяльності, як окремому суб?єкту господарювання на тимчасово окупованій території;

- в діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному і належному виконанню ним грошового зобов?язання за Договором перешкоджають форс-мажорні обставини, настання яких підтверджено листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022;

- відповідач просить суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, на підтвердження скрутного матеріального становища відповідач надає копію Звіту про фінансові результати за 2022 рік та Звіт про фінансовий стан відповідача за перше півріччя 2023.

Відхиляючи заперечення відповідача, позивач зазначив таке:

- відповідач безпідставно та необґрунтовано ставить під сумнів факт отримання останнім товару за спірною видатковою накладною, оскільки відповідач сам вчиняв дії, що свідчать про прийняття товару за Договором, а саме, останнім 27.09.2022 була здійснена часткова оплата за поставлений 28.06.2022 товар.

- відповідач не надав доказів повідомлення позивача у порядку та строки, передбачені п. 9.3. Договору, про дію форс-мажорних обставин та неможливість виконати свої зобов`язання за Договором.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, 28.06.2022 позивач поставив відповідачу за адресою м. Запоріжжя, вул. Шенвізька, 2, Зовнішній кризовий центр ВП ЗАЕС, на умовах Договору поставки товару №53-121-01-22-11225 від 31.05.2022 товар на загальну суму 1 660 752,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №28 від 28.06.2022, підписаною представниками сторін та скріпленою печатками.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, а саме, квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що 13.07.2022 позивач відповідно до умов Договору зареєстрував податкову накладну №5 від 28.06.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд звертає увагу, на те що відповідачем 27.09.2022 було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 800 000,00 грн з призначенням платежу «Поставка коробок затискачів, п.н№1/21/721від060722д.68(1)22УК/53-121-01-22-11225від310522UA-2021-12-24-001101-с у т.ч. ПДВ - 133 333,33 (опл. За ВП ЗАЕС), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №9129 від 27.09.2022.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження позовних вимог в частині стягнення вартості поставленого товару в сумі 860 752,00 грн, з огляду на наявну в матеріалах справи копію видаткової накладної №28 від 28.06.2022 та факт здійснення відповідачем часткової оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Договору відповідач мав здійснити повну оплату за поставлений позивачем товар за Договором до 27.08.2022 включно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, зокрема, відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 800 000,00 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 860 752,00 грн.

Отже, станом на дату вирішення по суті спору у справі №910/2464/24 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений позивачем товар за Договором становить 860 752,00 грн.

Щодо твердження відповідача про те, що відокремленому підрозділу «Запорізька АЕС» не дозволяється здійснення відповідної господарської діяльності, як окремому суб?єкту господарювання на тимчасово окупованій території, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України встановлено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (станом на момент виникнення спірних правовідносин) знаходився за адресою: 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, тобто на тимчасово окупованій території з 04.03.2022.

У той же час, спірний договір укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ПРОФІТ", як постачальником, та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС», як покупцем.

Відповідно до частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

За приписами статті 80, частин 1, 2 статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Аналізуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що відокремлений підрозділ не є юридичною особою, а відтак застосування положень статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в частині заборони здійснення господарської діяльності не є можливим, з огляду на те, що позов у даній справі пред`явлено безпосередньо до підприємства.

Щодо твердження відповідача про наявність форс-мажорних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідно до п. 9.1 Договору, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об?єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов?язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме; епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до п. 9.4 Договору, наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов`язання за договором.

Умовами пункту 9.3 Договору сторони погодили, що сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов?язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу.

Згідно з п. 9.2 Договору, наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, саме відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин посилався на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною.

Судом враховано, що такий лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, а саме здійснення доставки вантажів у встановлений термін за Договором.

Суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 9.3 Договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об`єктивної неможливості виконати зобов`язання за договором.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, які б були підставою для звільнення відповідача від обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару за Договором.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ПРОФІТ" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в частині стягнення основного боргу підлягають повному задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 860 752,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 38 486,23 грн 3% річних та 101 091,88 грн інфляційних нарахувань.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 38 486,23 грн 3% річних та 101 091,88 грн інфляційних нарахувань у період з 29.08.2022 по 23.02.2024.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку 3% річних, суд визнає такий розрахунок обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 38 486,23 грн 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з 29.08.2022 по 23.02.2024, судом встановлено, що інфляційні втрати за вказаний період складають 103 977,29 грн.

Разом з тим, частиною першою статті 14 ГПК України передбачено, зокрема, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, згідно з частиною другою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, оскільки суд не може виходити за межі вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, то судом визнаються обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача 101 091,88 грн інфляційних втрат, у межах заявлених позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про зменшення сум 3% річних та інфляційних втрат.

Норми ГК України та ЦК України прямо не містять норм про можливість зменшення нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною 1 статті 233 ГК України врегульовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:

"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання".

З урахуванням конкретних обставин даної справи № 910/2464/24, суд дійшов про відсутність підстав для зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ПРОФІТ" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 860 752,00 грн основного боргу, 38 486,23 грн 3% річних, 101 091,88 грн інфляційних нарахувань підлягають повному задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для повного задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві (уточненій) наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, понесених позивачем, який складається з суми судового збору у розмірі 15 004,95 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 15 004,95 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (Україна, 01032, місто Київ, вул. Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ПРОФІТ" (Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 32, офіс 222; код ЄДРПОУ 40034742) 860 752,00 грн (вісімсот шістдесят тисяч сімсот п`ятдесят дві гривні 00 коп.) основного боргу, 38 486,23 грн (тридцять вісім тисяч чотириста вісімдесят шість гривень 23 коп.) 3% річних, 101 091,88 грн (сто одну тисячу дев`яносто одну гривню 88 коп.) інфляційних нарахувань та 15 004,95 грн (п`ятнадцять тисяч чотири гривні 95 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 22.05.2024.

Суддя Оксана ГУМЕГА