Постанова

від 16.07.2024 по справі 910/2464/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2024 р. Справа№ 910/2464/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Сітайло Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Місюк О.П.

та представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - Погосян С.Г.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024

у справі №910/2464/24 (суддя - Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Профіт"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-Профіт" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1000330,11 грн, з яких: 860752,00 грн - основний борг, 38486,23 грн - 3% річних та 101091,88 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором поставки товару №53-121-01-22-11225 від 31.05.2022 щодо оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 відкрито провадження у справі №910/2464/24 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі №910/2464/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Профіт" задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у зменшенні 3% річних та зменшити їх розмір до мінімально можливого.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не повно з`ясував всі фактичні обставини справи, не дослідив докази, що мають значення для справи в частині розгляду клопотання відповідача щодо зменшення розміру 3% річних та не врахував при цьому висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Крім того відповідач наголошує, що для зменшення розміру 3% річних слід врахувати: майновий стан підприємства; втрату відповідачем 6 атомних блоків; неотриманий ним прибуток за вироблення електроенергії Запорізькою АЕС; виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, i необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (на що спрямовуються значні кошти), що є надзвичайними обставинами, які перешкодили компанії своєчасно виконати свої зобов`язання.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 апеляційну скаргу у справі №910/2464/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2464/24, справу призначено до розгляду на 16.07.2024, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

24.06.2024 до суду позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2293/24 від 15.07.2024, у зв`язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2464/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 апеляційну скаргу у справі №910/2464/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 справу №910/2464/24 за апеляційною скаргою Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

У призначене судове засідання 16.07.2024 з`явився представник відповідача, натомість, представники позивача не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-Профіт" повідомлено належним чином. Представник відповідача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, як було зазначено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-Профіт" належним чином повідомлено про розгляд апеляційної скарги та виклало свою позицію щодо її доводів у поданому відзиві.

Окрім того, суд враховує, що за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань господарського судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відповідач в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у зменшенні 3% річних та зменшити їх розмір до мінімально можливого.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 31.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-Профіт" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (покупець) укладено договір поставки товару №53-121-01-22-11225, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і сплатити наступний товар згідно коду ДК 021:2015-31220000-4 "Елементи електричних схем" (коробки затискачів): 38-23-33-8535 коробка затискачів К3-40-55Б-107.203.300 у кількості 38 шт. на суму 1660752,00 грн з ПДВ.

Строк поставки: березень-червень 2022 (п. 1.2 договору).

Умовами п. 3.1 договору сторони погодили, що загальна вартість товару складає 1383960,00 грн, крім того ПДВ 20% - 276792,00 грн, разом - 1660752,00.

Згідно з п. 3.2 договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) (до п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, поставка товару відбувається відповідно до правил Інкотермс 2010 на умовах DDP м. Енергодар. Вантажоотримувач - склад Запорізького відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом", або за адресою м. Запоріжжя, вул. Шенвізька, 2, Зовнішній кризовий центр ВП ЗАЕС.

На виконання умов договору позивач 28.06.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 1660752,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №28 від 28.06.2022 та не заперечується відповідачем.

Відповідач, в свою чергу, оплатив отриманий товар лише частково в розмірі 800000,00 грн, у зв`язку з чим виникла заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 860752,00 грн.

За таких обставин позивач зазначає, що всупереч положенням вищенаведеного правочину відповідач взятий на себе обов`язок по оплаті вартості поставленого йому товару виконав не в повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 860752,00 грн - основного боргу, 38486,23 грн - 3% річних та 101091,88 грн - інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував на відсутність його вини в своєчасному і належному виконанню ним грошового зобов`язання за договором, оскільки наведеному перешкоджають форс-мажорні обставини. Водночас відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

За результатами розгляду спору місцевим господарським судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором та не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, а саме в розмірі 860752,00 грн. Здійснивши перевірку заявлених до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних витрат, суд першої інстанції визнавши необґрунтованим клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та встановивши арифметичну вірність розрахунків позивача стягнув з відповідача на користь позивача 38486,23 грн - 3% річних та 101091,88 грн - інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 38486,23 грн, в іншій частині судове рішення не оскаржується. Таким чином, беручи до уваги положення ст. ст. 18, 269 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги (в частині стягнення 3% річних у розмірі 38486,23 грн).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 3% річних, з огляду на наступне.

У ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2).

За змістом положень ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Господарським судом міста Києва встановлено та не заперечується відповідачем, що відповідач свого обов`язку зі сплати коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у розмірі 860752,00 грн), такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 19.07.2023 у справі №910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем оплати за поставлений товар, у позивача виникло право на нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, позивачем за прострочення виконання відповідачем обов`язку із оплати товару було нараховано, в порядку ст. 625 ЦК України, 3% річних в розмірі 38486,23 грн та 101091,88 грн інфляційних втрат у період з 29.08.2022 по 23.02.2024.

Колегія суддів апеляційного господарського суду перевіривши розрахунок сум 3% річних, погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що сума 3% річних у розмірі 38486,23 грн є арифметично правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Поряд з цим доводи відповідача про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання та не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.

До того ж, відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Як вже було зазначено, відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних до розумного та справедливого розміру, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та покликаючись на судову практику, зокрема, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі №910/12816/23, рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/12655/23, рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2024 у справі №908/2868/23 (910/14309/23).

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних, з огляду на наступне.

За наслідками аналізу викладеного у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру передбачених ст. 625 ЦК України санкцій, колегією суддів встановлено, що його обґрунтовано з посиланням на положення ст. 233 ГК України, скрутним фінансово-економічним становищем відповідача, його стратегічним значення у видобутку електроенергії для потреб населення, втратою значної частини виробничих потужностей та окупацією Запорізької АЕС. Вказані обставини відповідачем покладені також в основу доводів апеляційної скарги.

Разом з тим, ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Вказане свідчить про те, що положеннями ст. 233 ГК України, на яку посилається відповідач передбачено право суду зменшити виключно розмір штрафних санкцій до яких ч. 1 ст. 230 ГК України інфляційні втрати та 3% річних не відносить.

Сплата інфляційних нарахувань та 3% річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/14522/18.

Щодо тверджень скаржника про необхідність застосування викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновків колегія суддів відмічає, що у вказаній постанові зазначено про можливість суду зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України «за певних умов».

Зокрема, у справі №902/417/18 встановлено обставини погодження сторонами в договорі зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 9 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, тому Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Отже, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі №902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних розраховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, тобто розмір передбачений законодавством, та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

У зв`язку з наведеним колегія суддів зазначає, що справа №902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається, з огляду на конкретні обставини справ, встановлені під час розгляду справи.

Крім того, необхідно зауважити, що скаржником у апеляційній скарзі не наведено доводів в обґрунтування наявності правових підстав для можливого зменшення у цих спірних правовідносинах нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум 3% річних.

Посилання скаржника на безпідставне нарахування 3% річних, а також відсутність його вини у виникненні прострочення, з огляду на введення в країні військового стану, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей, окупацію Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, i необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС, колегією суддів відхиляються, оскільки вказані обставини не виключають застосування до відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних.

До того ж, колегією суддів враховується, що заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних (38486,23 грн) не є надмірно великою з урахуванням суми основної заборгованості відповідача за договором (860752,00 грн) та є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання відповідачем договірного зобов`язання з оплати за поставлений товар, а відтак відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних, з огляду на що суд першої інстанції правильно застосувавши положення ст. ст. 551, 625 ЦК України та ст. 233 ГК України відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих до стягнення 3% річних.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції, за встановлених місцевим господарським судом обставин прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, погоджується з висновками суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум 3% річних у розмірі 38486,23 грн.

Водночас не заслуговує на увагу посилання скаржника на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі №910/12816/23, рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/12655/23 та рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2024 у справі №908/2868/23 (910/14309/23), оскільки в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного доводи апелянта по суті його скарги свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування вірного по суті рішення суду.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі №910/2464/24 в частині стягнення 3% річних прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі №910/2464/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 22.07.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

Л.Г. Сітайло