Ухвала

від 07.05.2024 по справі 924/971/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/971/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі

за позовом Міністерства юстиції України

до 1) Благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини",

2) Комуністичної партії України

про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації прав,

(У судове засідання з`явилися представники: позивача - Адам Ю. В., Козиренко С. П.),

ВСТАНОВИВ:

1. Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовом, у якому просить, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, а саме приміщення офісу загальною площею 607,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 4/1, м. Хмельницький, Хмельницька обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 257429368101, укладеного 05.08.2014 року між Комуністичною партією України та благодійною організацією "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстрованого за №1202 і скасувати державну реєстрацію прав благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" на нежитлове приміщення, а саме приміщення офісу загальною площею 607,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 4/1, м. Хмельницький, Хмельницька обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 257429368101.

Позов аргументований ним, що за результатами вирішення судового спору про заборону діяльності Комуністичної партії України, ініційованого у 2014 році Міністерством юстиції України, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 заборонено діяльність Комуністичної партії України та передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. В подальшому, в ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передання майна партії встановлено, що після подання позову у справі №826/9751/14 Комуністичною партією України відчужене належне їх майно Благодійній організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" на підставі оскаржуваного договору дарування, який, на переконання позивача, є фіктивним та тому підлягає визнанню недійсним.

Як на правову підставу позову посилається на ст. 234 Цивільного кодексу України, стверджуючи, що спірний договір укладено між партією та Благодійним фондом, керівником якого на момент відчуження майна був член керівних органів Хмельницької обласної комуністичної партії України та голова комісії з припинення останньої ОСОБА_1 . При цьому, місце реєстрації Хмельницької обласної організації Компартії України співпадає з місцезнаходженням спірного майна. Отже, в цьому випадку сторони спірного договору знали заздалегідь, що такий договір не буде виконаний та що він має інші цілі, ніж ним передбачені. Вважає, що перехід права власності на приміщення офісу до відповідача 1 внаслідок укладення спірного договору мав на меті приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме уникнення застосування наслідків заборони діяльності Комуністичної партії України. В цьому контексті посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 19.10.2016, від 23.08.2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц. Додатково просить врахувати положення ст. 105 ЦК України щодо встановлення порядку і строків заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється; доповнення ст. 21 Закону України "Про політичні партії" нормою про передання всіх активів забороненої політичної партії у власність держави, що є санкцією за вчинення правопорушення, яка передбачена законом.

Окрім того, позивач в даному випадку є кредитором у спірних правовідносинах, а оскаржуваний договір спрямований на уникнення звернення стягнення на майно Комуністичної партії України навіть до набрання чинності відповідними змінами у законодавстві та прийняття рішення у справі № 826/9751/14. Укладення такого договору спрямоване на завдання шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам, позаяк правочин відбувся після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та був спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. З посиланнями на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 22.04.2021 у справі № 908/794/19, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, зауважує, що правочин не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а дії особи на відчуження майна, яка достеменно була обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання тощо, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна.

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.11.2023 у справі № 924/971/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення аргументовано тим, що за результатами укладення оскаржуваного договору дарування зареєстровано право відповідача-1 на спірне нежитлове приміщення офісу та зареєстровано припинення права власності на вказане майно Комуністичної партії України (повне відчуження). Тобто, відбувся перехід права власності на предмет договору дарування від дарувальника до обдаровуваного, що свідчить про настання правових наслідків, передбачених оскаржуваним договором, та відповідно виключає його фіктивність.

Крім того, господарський суд не погодився з доводами позовної заяви щодо фраудаторності оскаржуваного договору дарування, оскільки на момент укладення спірного правочину як у позові у справі № 826/9751/14, так і у законодавстві України не існувало такого наслідку заборони політичної партії як передання її майна державі. Жодних доказів того, що, укладаючи договір 05.08.2014, відповідачі знали, допускали або повинні були допускати, що у випадку потенційної заборони партії її майно буде передане державі, та саме з цією ціллю відчужили його, діючи з метою спричинення шкоди кредиторам, позивачем не надано. Твердження позивача про реєстрацію місцезнаходження Хмельницької обласної організації Компартії України та редакції газети "За правду" у спірному приміщенні не спростовують, на думку суду, переходу права власності на приміщення офісу до відповідача 1.

Оскільки втручання держави в мирне володіння майном повинне ґрунтуватись на законі, саме лише припущення позивача, без належного доказового підтвердження, про укладення між відповідачами оскаржуваного договору з іншою ціллю, ніж дарування, а саме, з метою уникнення передання майна державі внаслідок заборони партії, на шкоду кредиторам, не може бути підставою для визнання недійсним договору від 05.08.2014. Враховуючи, що суд за результатами вирішення спору не встановив порушення права позивача (держави в особі позивача), відсутні підстави для вирішення питання про сплив строку позовної давності.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 924/971/23 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Постанова аргументована тим, що станом на момент укладення оскаржуваного договору сторони могли передбачати, зважаючи на приписи статей 105, 110, 11 ЦК України, що у разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій, відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном, а управління справами забороненої політичної партії перейде до ліквідатора (ліквідаційної комісії), майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, не буде передано учасникам юридичної особи, оскільки членство в політичній партії припинено.

В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманий судом першої інстанції, щодо відомостей про Благодійну організацію "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" станом на 13.09.2023, згідно з яким єдиним засновником (учасником), кінцевим бенефіціаром власником юридичної особи та керівником є ОСОБА_2 .

Натомість, позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, вказує, що керівником та засновником благодійної організації станом на дату укладення спірного договору був ОСОБА_1 .

Згідно з письмових пояснень відповідача, останній повідомив, що засновником та керівником благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" є ОСОБА_2 , яким здійснено затвердження нової редакції статуту благодійного фонду та який забезпечує діяльність благодійного фонду та виконання його статутних завдань.

Враховуючи неподання жодною із сторін у підтвердження викладених вище пояснень витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" станом на дату укладення спірного договору дарування, а саме станом на 05.08.2014, приймаючи до уваги наявні за таких обставин сумніви суду у добросовісному виконанні учасниками справи обов`язків щодо надання доказів, а також вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення згідно ст.236 ГПК України, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи, апеляційним судом відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України було отримано витяг з Єдиного Державного реєстру щодо відповідача-1.

Відповідно до вказаного витягу, керівником та засновником Благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", яка, згідно з договором дарування від 05.08.2014, є набувачем спірного майна, у період з 06.07.2012 по 10.04.2023 був ОСОБА_1 .

Із врахуванням заяви ОСОБА_1 щодо реєстрації Хмельницької ОО КПУ від 28.12.1993 з додатками, в тому числі протоколу № 1 першого Пленуму та протоколу конференції Хмельницької ОО КПУ від 24.05.1997, витягу з протоколу конференції Хмельницької ОО КПУ від 28.05.2005, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент укладення спірного договору був членом керівних органів Хмельницької обласної організації Комуністичної партії України, а на даний час є головою комісії з припинення Хмельницької обласної організації Комуністичної партії України згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Місце реєстрації Хмельницької обласної організації Комуністичної партії України співпадає з місцезнаходженням спірного майна, що додатково свідчить про відсутність мотивів укладати безоплатний договір про його відчуження на користь третьої особи, окрім мотиву на уникнення можливості переходу права власності на майно політичної партії в разі заборони її діяльності судом.

Отже, вказані обставини свідчать про пов`язаність сторін правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з укладання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно відповідача-2, Комуністичної партії України, внаслідок заборони діяльності партії за рішенням суду.

Крім того, спірний договір дарування укладено 05.08.2014, тобто фактично одразу (менш як через місяць) після відкриття судом провадження у справі №826/9751/14 про заборону діяльності Комуністичної партії України та на підставі безвідплатного договору.

Таким чином, договір дарування від 05.08.2014 містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину, тобто є таким, який укладено на шкоду кредиторам, та укладений з порушенням вимог статей 3, 13 ЦК України, оскільки вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним

Доводи відповідача-1 про реальність використання спірного приміщення у діяльності благодійного фонду, що підтверджується укладенням договору оренди землі №149/01 від 13.01.2017, а також укладенням договорів з постачальниками відповідних комунальних послуг, апеляційний суд не прийняв до уваги, оскільки вказані доводи не спростовують встановлені судом обставини справи.

Міністерство юстиції України, діючи в межах своїх повноважень та вживаючи заходів з розшуку майна політичної партії, могло дізнатись про його наявність, тільки після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 законної сили та затвердження Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень - не раніше 27.07.2022. Враховуючи, що позивач звернувся з позовом до суду 08.09.2023, апеляційний суд дійшов висновку, що позовну давність не пропущено.

3. Благодійна організація "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду України, зазначені у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, а також Верховного Суду, викладені у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 (провадження № 61-14079св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18, від 21 січня 2020 у справі № 910/14138/18,від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 10 вересня 2021 року у справі № 524/7429/19, від 04 квітня 2019 року по справі № 296/10601/16-ц, від 15 грудня 2020 року по справі № 723/2973/16-ци щодо ознак фіктивного правочину.

Застосовуючи положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» № 2243-IX від 03 травня 2022 року до договору від 05 серпня 2014 року, позивач порушує положення частини першої статті 58 Конституції України і щодо застосування цієї статті суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 3-1085гс15).

Оспорюваний договір дарування не відповідає жодній із вказаних ознак фіктивності правочину, оскільки зобов`язання сторін за вказаним договором виконані, зміст оспорюваного договору відповідає намірам учасників правочину, при цьому жодною зі сторін таких договорів не вчинялися дії, спрямовані на введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину. Жодних доказів того, що, укладаючи договір 08 червня 2015 року, відповідачі знали, допускали або повинні були допускати, що у випадку потенційної заборони партії її майно буде передане державі, та саме з цією ціллю відчужили його, діючи з метою спричинення шкоди кредиторам, позивачем не надано.

Скаржником наведено достатньо доказів наявності договірних відносин з постачальниками відповідних комунальних послуг, які об`єктивно свідчать про реальність використання спірного приміщення у діяльності Благодійного фонду, щодо виключає правові підстави для формування висновку про фіктивність укладення договору.

Задоволення позовних вимог щодо благодійної організації «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», яка є добросовісним набувачем вказаного майна, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до конвенції, оскільки в такому випадку на скаржника буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 918/246/20 Верховний Суд зауважив, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду У постанові від 11 травня 2021 року у справі № 910/18090/17 також вказано на те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. Таким чином, заявлені позовні вимоги про скасування речових прав жодним чином не відновлюють права позивача за умови доведення їх порушення.

Верховний Суд у справі № 910/6393/20 (постанова від 13 травня 2021 року) вказував на те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Звертаючись до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права, Міністерством юстиції України жодним доводом не підтверджено порушення його прав та інтересів в результаті укладення оспорюваного договору.

Крім того, Міністерство юстиції України діяло поза межами повноважень, визначених Положенням № 228 про Міністерство, яким передбачено виключні випадки звернення з позовом на захист інтересів держави. Належним позивачем у даній справі є Фонд державного майна України.

Державну реєстрацію речового права на підставі договору дарування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, створення та забезпечення функціонування якого покладено на Міністерство юстиції України, проведено ще 05.08.2014, вказане об`єктивно свідчить про обізнаність позивача про існування вказаного договору із зазначеного терміну. Однак, відповідну позову заяву подано до суду лише 05 вересня 2023 року, тобто, через понад 6 років після закінчення трирічного строку на звернення до суду із позовною заявою.

4. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

За змістом частин другої та четвертої статті 21 Закону України "Про політичні партії в Україні", заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.

У разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається в рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок) після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема, за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Мін`юст залучає Агентство з розшуку та менеджменту активів (далі - АРМА) до виявлення та розшуку майна політичної партії шляхом надсилання до АРМА запиту, який містить, зокрема, опис інформації, що запитується, повне найменування, ідентифікаційний код політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень згідно з Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, копію рішення суду.

АРМА здійснює заходи з виявлення та розшуку майна політичної партії відповідно до змісту запиту в межах повноважень, визначених Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", та з урахуванням ступеня фактичного доступу до джерел даних, що перебувають у розпорядженні третіх осіб.

За результатами вжитих заходів з виявлення та розшуку майна політичної партії АРМА подає Мін`юсту відомості про виявлене та розшукане майно політичної партії.

За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.

Відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку, у разі коли перелік майна містить відомості про цінні папери, корпоративні права, нерухоме або рухоме майно (крім об`єктів права інтелектуальної власності, земельних ділянок та коштів), то уповноваженим органом управління таким майном є Фонд державного майна. Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін`юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.

З огляду на приписи Закону України «Про політичні партії» та пунктів 2-4 Порядку, уповноваженим органом управління майном, яке міститься у затвердженому Мін`юстом переліку є Фонд державного майна України.

Отже, у справі яка розглядається, суду необхідно вирішити питання щодо належності способу захисту інтересів держави Мін`юстом у подібних правовідносинах.

Звертаючись із позовом у межах цієї справи, Міністерство юстиції України вказувало на те, що на нього покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна забороненої політичної партії и, складення та затвердження переліку її майна, а отже воно є заінтересованою особою у спірних правовідносинах щодо визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на спірне майно, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення з метою подальшого забезпечення передачі його у власність держави.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

За змістом статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина першп статті 5 Закону).

Оцінюючи обраний позивачем спосіб судового захисту свого права, суд враховує нормативні положення частин першої та другої статті 5 ГПК України, згідно з якими здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (п. 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (п. 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (п.63)).

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, на час подання позову) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Так, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що при зверненні із вимогами про витребування майна не буде ефективним способом захисту, зокрема, визнання недійсним договору та скасування рішення про державну реєстрації права власності. Однак, Велика Парта Верховного Суду також зауважувала, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно або державної реєстрації права може бути належним способом захисту і він може застосовуватися як за наявності договірних відносин між сторонами, так і за відсутності зобов`язальних відносинах.

У справі № 924/971/23, Мін`юст звертаючись із позовом, має на меті фактично відновити становище, яке існувало до укладення договору дарування та проведення реєстрації права власності на спірне майно за Благодійною організацією «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах позивач не має на меті відновити своє порушене право власності. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 основним завданням Мін`юсту є, зокрема, забезпечення самопредставництва Мін`юсту як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін`юсту. Згідно з підпунктом 541 пункту 4 вказаного Положення Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Мін`юсту.

Отже, Мін`юст діє від імені та в інтересах держави у випадках, які передбачені відповідними законами.

У свою чергу, відповідно до підпункту 8335 пункту 4 Положення, на Мін`юст покладено завдання вживати заходи до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджувати перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави. Аналогічні функції Мін`юсту передбачені у пунктах 2, 3 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896.

Тобто, законодавчо визначені обмежені функції, які реалізує Мін`юст у спірних правовідносинах (розшук майна та затвердження переліку такого майна). Заходи щодо державної реєстрації речових прав на таке майно, здійснює Фонд державного майна України. Отже, маючи на меті повернути спірне майно у попередній стан, Мін`юст не може звернутися із вимогами про витребування такого майна.

Крім того, згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20.03.2019 у справі № 587/2110/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Реституція це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.

У межах цієї справи встановлені обставини реального виконання спірного договору дарування, за результатом якого передано майно, а також здійснена реєстрація за Благодійною організацією права власності на таке майно, у зв`язку з чим, ефективним способом захисту, виходячи з правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, буде визнання недійсним договору дарування у поєднанні з вимогою про витребування майна з володіння відповідача.

Проте, колегія суддів, розуміючи, що Велика Палата Верховного Суду не формулює абстрактних висновків, а лише у контексті конкретних обставин справи, вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у пункті 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, уточнивши його таким чином, що такий спосіб є ефективним у разі звернення з позовом сторони договору, а не будь-якої заінтересованої особи, оскільки вищевказаний висновок, без відповідної конкретизації, дає можливість застосувати його до невизначеної кількості позовів в яких предметами є визнання недійсними договорів, без урахування специфіки конкретних правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що попри наявність обставин виконання договору дарування та передання майна, ефективним способом захисту буде визнання оспорюваного правочину недійсним та скасування державної реєстрації права, у випадку, коли позивач (Мін`юст) не має на меті набути право власності на таке майно, а лише відновити становище, яке існувало до укладення договору, а відтак, висновок, викладений у справі № 522/22473/15-ц обмежує права та обов`язки Мін`юсту щодо захисту прав держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц щодо належного та ефективного способу захисту у спорах про визнання договорів недійсними шляхом його уточнення.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Частиною п`ятою статті 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний критерій відображає той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

ЄСПЛ зазначає, що дотримання принципу правової визначеності пов`язане з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи існування конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.

Крім того, виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.

У справі яка розглядається, саме від задоволення вимог Мін`юсту залежатиме подальша можливість реалізації рішення про заборону політичної партії щодо переходу до держави прав на майно партії. Згідно з приписами Порядку, до повноважень Мін`юсту належить вжиття заходів з розшуку майна політичної партії, зокрема, за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст. Також Мін`юст залучає АРМА до виявлення та розшуку майна політичної партії. За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У свою чергу, уповноваженим органом управління цінними паперами, корпоративними правами, нерухомим або рухомим майном є Фонд державного майна, якому Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду.

Водночас метою подання позову у цьому випадку є відновлення становища, яке існувало до укладення договору дарування, що саме по собі не є підставою виникнення права власності держави. За доводами позивача, можливість законної реалізації своїх прав по включенню до переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, залежить від приведення сторін оспорюваного договору до стану, який існував до його укладення.

Колегією суддів встановлено, що на розгляді в судах усіх інстанцій, як господарської юрисдикції, так і в судах загальної юрисдикції перебуває численна кількість аналогічних справ за позовами Мін`юсту щодо визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації прав. Зазначене підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень. (зокрема, але не виключно справи № 485/1114/23, № 573/1639/23, № 575/920/23, № 582/1011/23, № 583/4502/23, № 585/367/24, №591/8025/23, № 607/17021/23, № 650/1430/23, № 650/1432/23, № 727/9757/23, № 766/5658/23, № 950/2679/23, № 954/621/23, № 902/1125/23, № 903/910/23, № 904/4931/23, № 904/4935/23, № 904/5174/23, № 905/1222/23, № 906/1145/23, № 906/1146/23, № 906/1147/23, № 906/1148/23, № 906/1154/23, № 906/1156/23, № 906/1157/23, № 906/1159/23, № 906/1160/23, № 906/1161/23, № 908/2736/23, № 908/2737/23, № 908/2743/23, № 908/2749/23, № 910/14087/23, № 912/1549/23, № 912/1552/23, № 915/1342/23, № 915/1343/23, № 915/1344/23, № 915/1345/23, № 915/1346/23, № 915/1347/23, № 915/1348/23, № 915/1349/23, №915/1351/23, №915/1353/23, №916/3948/23, № 916/3987/23, № 916/3990/23, № 916/3997/23, № 917/1585/23, № 917/1586/23, № 917/1589/23, № 917/1593/23, № 917/1681/23, № 917/1682/23, № 917/1683/23, № 917/1684/23, № 917/1686/23, № 917/1687/23, № 917/1688/23, № 917/1689/23, № 918/953/23, № 924/972/23, № 924/973/23, №927/1301/23).

Більше того, ініціювання і інших подібних справ у майбутньому з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності (зокрема, щодо застосування статті 21 Закону України «Про політичні партії» і визначення належного та ефективного способу захисту) може відбутися з огляду на наявність рішень щодо заборони також низки інших політичних партій.

Таким чином, на думку Суду, наявний кількісний критерій задля передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо якісного критерію колегія суддів звертає увагу, що від вирішення правової проблеми щодо можливості звернення Мін`юсту з вимогами щодо визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав у контексті ефективного та належного способу захисту під час виконання функцій, визначених статтею 21 Закону України «Про політичні партії» залежатиме правильність розгляду таких видів спорів, а також сприятиме формування однозначної практики судів з цього питання. Крім того, у випадку наявності загальних висновків Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту (визнання недійсними договорів і скасування державної реєстрації прав) за відсутності конкретизації таких висновків з урахуванням комплексної особливості спірних відносин може призвести до розходжень у судовій практиці.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це в перш за все, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, в якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

Оскільки у цьому випадку наявні якісний та кількісний критерії визначення виключної проблеми і вона має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому у значній кількості судових спорів.

Частиною першою статті 303 ГПК України унормовано, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Ураховуючи наведені вище норми та мотиви, Верховний Суд вважає за необхідне з власної ініціативи передати справу № 924/971/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 300- 302 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 924/971/23 разом із касаційною скаргою Благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ