Постанова

від 22.05.2024 по справі 293/1476/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №293/1476/23 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О.М.

Категорія 77 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №293/1476/23 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СГС - Газтрейд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського О.М. в смт. Черняхів,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- поновити її на роботі в ТОВ «СГС Газтрейд» на посаді оператора-заправника з дати звільнення;

- стягнути з ТОВ «СГС Газтрейд» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позову вказує, що 25.03.2021 вона була прийнята на посаду оператора-заправника ТОВ «СГС-Газтрейд» на АЗС, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Зазначає, що 26.06.2022 вона дізналась, що її звільнено з посади оператора-заправника АЗС з 01.06.2022 на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин. Вказує, що з наказом про звільнення її не ознайомили, трудову книжку не видали, розрахунок при звільненні не провели. Стверджує, що з метою вирішення спору в позасудовому порядку вона звернулась до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із заявою про проведення перевірки, щодо її незаконного звільнення та відсутністю повного розрахунку при звільненні, однак, у зв`язку з воєнним станом введеним в дію з 24.02.2022 на проведення перевірок було накладено мораторій, який було знято 01.07.2023. Зазначає, що 14.08.2023 вона отримала відповідь Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, з якого дізналась, що начебто у період з 07.03.2022 по 31.05.2022 вона перебувала у щорічній відпустці 24 календарних дні та у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю 61 календар день. Зазначає, що вказане не відповідає дійсності, оскільки у вказаний період вона виконувала свої посадові обов`язки, заяв про надання відпусток не писала. Враховуючи викладене просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову порушив вимоги ст. 76 ЦПК України, оскільки по даній справі на підтвердження позовних вимог було надано покази свідка ОСОБА_2 . Зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення ст. 78 ЦПК України, оскільки взяв до уваги показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Вказує, що посилання суду першої інстанції про з`ясування причин відсутності її на роботі з боку відповідача не підтверджені належними доказами. Звертає увагу на те, що керівником не було створено спеціальної комісії для того щоб зафіксувати відсутність її на робочому місці. Зазначає, що нею було подано до суду заяву про скасування наказу про звільнення із займаної посади, проте суд першої інстанції відмовив у прийняті заяви про збільшення позовних вимог. Вказує, що відповідач провів виплату заробітної плати за червень 2022 року в розмірі 849,64 грн лише 18.06.2023, інших виплат зроблено не було чим порушено вимоги ст. 47 КЗпП України. Зазначає, що відповідач звільнив її за власним бажанням, доказом чого є наказ, який долучено до апеляційної скарги, а відтак прогулу не було, оскільки вона працювала до 13.06.2022. Враховуючи викладене просить скасувати рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

02 квітня 2024 року на електронну адресу суду від представника ТОВ «СГС Газтрейд» - Григор`єва Р.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що усі твердження, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі не відповідають дійсності та спростовуються особистими підписами позивача у документах та заявах, що подавались підприємству. Зазначає, що суд першої інстанції в цілому вірно встановив обставини по справі, вірно вважав недоведеними обставинами зі сторони позивача, вірно звернув увагу на спростування тверджень позивача належними та допустимими доказами, проте помилково вказав про відсутність пропуску строку на звернення до суду. Вказує, що у справі №293/1476/23 строк звернення до суду з позовом є пропущений. Зазначає, що по теперішній час позивач не вказує про причини прогулу. Очікування часу для звернення до суду позивачем зумовлено виключно із матеріальних намірів безпідставного накопичення коштів для особистого за прогул. Стверджує, що строки звернення до суду ОСОБА_1 є штучно пропущеними, з метою накопичення днів нарахування компенсації. Дії ОСОБА_1 не можуть трактуватись як вимушений прогул, адже бути присутнім на робочому місці є обов`язком працівника. Відсутність працівника протягом року на робочому місці ніяк не може вважатись необізнаністю щодо його звільнення. Також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 25.03.2021 ОСОБА_1 прийнята в ТОВ «СГС-Газтрейд» на посаду оператора-заправника. Наведене підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.03.2021 та наказом №5-к від 24.03.2021 ТОВ «СГС-Газтрейд».

Актом від 01.06.2022 встановлено факт відсутності 01 червня 2022 року на роботі цілий день оператора-заправника ТОВ «СГС- Газтрейд» ОСОБА_1 без попередження відсутності і без поважних причин.

У зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого дня до табелю обліку робочого часу за 01 червня 2022 року внесено запис про прогул.

Згідно наказу ТОВ «СГС-Газтрейд» №23-К від 01.06.2022, ОСОБА_1 звільнена з посади оператора-заправника АЗС з 01.06.2022 згідно п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із прогулом без поважних причин.

Відповідно до листа від 02.06.2022 за вих. №2/06-02 ТОВ «СГС-Газтрейд» повідомило ОСОБА_1 про необхідність з`явитися до офісу товариства, що за адресою: АДРЕСА_2 для отримання трудової книжки, розрахункових коштів та підписання розрахункових відомостей, однак поштовий конверт не вручений адресату та був повернутий відправнику.

За заявою ОСОБА_1 Центрально-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці в серпні 2023 року проведено перевірку щодо можливого порушення норм законодавства про працю керівництвом ТОВ «СГС-Газтрейд». За результатами перевірки керівнику підприємства ОСОБА_4 винесено припис про забезпечення додержання норм законодавства про працю в частині забезпечення своєчасності розрахунку при звільненні.

Відповідно до відомостей про розрахунок відпускних, оператору-заправнику ОСОБА_1 нараховано відпускні за період з 07.03.2022 по 31.03.2022 в сумі 5035,65 гривень та нарахована компенсація за період з 25.03.2022 по 01.05.2022 в кількості 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 1055,45 гривень.

Відповідно до відомості на виплату готівки №ВЗП-000056 ТОВ «СГС-Газтрейд» за червень 2022 року, ОСОБА_1 виплачено 849,64 грн під підпис 18.06.2023.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 07.03.2022 по 31.05.2022 перебувала у щорічній відпустці тривалістю 24 календарних дня та 61 календарний день у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину. Наведене підтверджується копією наказу №5-К від 01.03.2022 про надання відпустки.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що 01.06.2022 вона перебувала увесь день на робочому місці та виконувала свої посадові обов`язки, не довела відсутність на роботі з поважних причин, як і не довела належними та допустимими доказами порушення відповідачем порядку її звільнення.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Одним із видів юридичної відповідальності є дисциплінарна відповідальність. У сфері виконання найманої праці вона полягає в обов`язку працівника, який вчинив дисциплінарний проступок, давати звіт перед роботодавцем за свої протиправні дії та нести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового законодавства.

Дисциплінарна відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, має примусовий характер. Вона полягає в тому, що стосовно працівника, який вчинив дисциплінарний проступок, роботодавцем можуть уживатися заходи примусового впливу, примусова санкція, яка спричиняє для порушника певні негативні наслідки.

Заходи дисциплінарного стягнення, що застосовуються до деяких працівників, які несумлінно виконують свої трудові обов`язки, зазначено у статті 147 КЗпП України.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Дисциплінарне стягнення, відповідно до вимог ст. 148 КЗпП України, застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах КЦС у складі Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі №664/2820/15-ц, від 20 лютого 2019 року у справі №757/28453/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі №484/2962/17 та від 01 липня 2020 року у справі №760/7225/16-ц.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі №572/2944/16-ц (провадження №61-20505св18) вказано, що «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин».

Аналогічне роз`яснення міститься у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №3 при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Отже, для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Таким чином, звільнення працівника за прогул передбачає здійснення низки послідовних дій, які можна розділити на декілька етапів. Зокрема, роботодавець має: 1) встановити та зафіксувати факт відсутності працівника на роботі, 2) з`ясувати причини відсутності працівника на роботі, 3) оформити звільнення працівника, який допустив прогул без поважних причин.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому він подається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. В таких документах обов`язково вказується не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Безумовно, це мають бути об`єктивні обставини, які перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі №6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Зазначений правовий висновок підтриманий також Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі №711/8227/16-ц, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №754/4355/17, від 08 жовтня 2020 року у справі №202/2817/19.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається встановлено, що актом про відсутність на робочому місці від 01.06.2022 підтверджено, що 01 червня 2022 року оператор заправник ОСОБА_1 була відсутня на роботі цілий день без попередження відсутності і без поважних причин. ОСОБА_1 будь-яких виправдних документів не надала. Вказаний акт підписаний: мийником заправником ОСОБА_3 , водієм ТОВ «Риолан Плюс» ОСОБА_6 та директором ОСОБА_4 .

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі 01 червня 2022 року також підтверджується табелем обліку використання робочого часу за період з 01.06.2022 по 30.06.2022.

Відтак, роботодавець надав належні, допустимі, достатні докази на підтвердження прогулу позивача без поважних причин.

У свою, чергу позивачем не надано доказів поважності причин неявки на роботу.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було застосовано правомірно, оскільки відповідачем доведено факт порушення неналежного виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 у зв`язку з прогулом 01 червня 2022 року.

На підтвердження факту перебування 01.06.2022 на робочому місці ОСОБА_1 до апеляційної скарги було долучено копію наказу №23-К від 13.06.2022 про звільнення її з посади оператора-заправника АЗС з 13.06.2022 згідно ст. 38 КЗпП України (звільнення працівника за власним бажанням).

Надаючи оцінку долученому до апеляційної скарги наказу №23-К від 13.06.2022 колегія суддів виходить з наступного.

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі №509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що:

«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18). Також, правові висновки щодо обов`язковості мотивування рішення суду щодо прийняття нових доказів викладені в постанові Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №757/19682/18 (провадження 61-11480св23).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно ч. 4 ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник має про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії спрямовані на отримання доказу.

Однак матеріали справи не містять таких клопотань поданих позивачем.

Також, ОСОБА_1 не зазначено та не доведено поважних та об`єктивних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а також не зазначено обґрунтованості прийняття їх судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, у відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Оскільки питання підстав звільнення ОСОБА_1 має пріоритетне значення для вирішення даної справи, суд апеляційної інстанції з метою правильного встановлення обставин справи витребував у ТОВ «СГС-Газтрейд» копію журналу обліку наказів.

Так, відповідно до журналу реєстрації наказів на прийняття та звільнення, відпустки ТОВ «СГС-Газтрейд» встановлено, що за №6 зареєстровано наказ №5-К від 01.03.2022 про надання ОСОБА_1 відпустки щорічної основної (24 к.д.) і без збереження заробітної плати (61 к.д.). За №24 зареєстровано наказ №23-К від 01.06.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади оператора-заправника згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин).

Будь-яких відомостей про видачу та реєстрацію наказу №23-К від 13.06.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади оператора-заправника АЗС з 13.06.2022 згідно ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) не значиться.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.03.2021 внесено запис №2 від 01.06.2022 про звільнення з роботи оператора-заправника згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин), підстава: наказ №23-К від 01.06.2022.

Також, 02 червня 2022 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення №2/06-02 про необхідність з`явитися в офіс підприємства ТОВ «СГС-Газтрейд», за адресою: Житомирська обл., м. Олевськ, вул. Пушкіна, 13-В для отримання трудової книжки, розрахункових коштів та підписання розрахункових відомостей, що підтверджується описом, копією поштового конверта та копією поштового повідомлення.

Крім того, законність звільнення ОСОБА_1 підтверджена здійсненою перевіркою Центрально-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, в ході якої було встановлено лише порушення додержання норм законодавства про працю в частині забезпечення своєчасності розрахунку при звільненні. Будь-яких порушень щодо звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин) перевіркою встановлено не було.

Відтак, доводи ОСОБА_1 про те, що вона працювала до 13.06.2022, в тому числі 01.06.2022 перебувала на робочому місці не підтверджені належними та допустими доказами, а також спростовані матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не проведено усіх виплат при звільненні є безпідставними, оскільки відповідно до відомостей про розрахунок відпускних, оператору-заправнику ОСОБА_1 нараховано відпускні за період з 07.03.2022 по 31.03.2022 в сумі 5035,65 гривень та нарахована компенсація за період з 25.03.2022 по 01.05.2022 в кількості 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 1055,45 гривень.

Відповідно до відомості на виплату готівки №ВЗП-000056 ТОВ «СГС-Газтрейд» за червень 2022 року, ОСОБА_1 виплачено 849,64 грн під підпис 18.06.2023. Тобто, з ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок при звільненні 18.06.2023.

Крім того, у листі Центрально-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №ЦЗ/1/510-ЗВ-23 від 14.08.2023 констатовано, що на день проведення перевірки підприємством всі належні при звільненні кошти ОСОБА_1 виплачено.

Будь-яких доказів на підтвердження не проведення усіх виплат при звільненні ОСОБА_1 не надано. До того ж ні позовна заява ні апеляційна скарга не містять доводів щодо розміру заборгованості по заробітній платі, яка на думку ОСОБА_1 залишилася не виплаченою.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №212/5018/20 відхиляються колегією суддів, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного способу захисту, здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи. Правова позиція Верховного Суду, викладена у названій постанові, не є релевантною до обставин цієї справи.

Окрім того, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції проігнорував її заяву про збільшення позовних вимог, у якій вона просила визнати наказ №23-К від 01.06.2022 незаконним є необґрунтованими, оскільки ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 18.12.2023 було відмовлено в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог. Вказана ухвала ОСОБА_1 не оскаржувалася в апеляційному порядку, а тому остання погодилася з нею.

Колегія суддів звертає увагу на те, що скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі №540/3994/20 (адміністративне провадження №К/990/5681/22).

Разом з тим, суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення прав, а вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Правовими нормами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Формування змісту та обсягу заявлених позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення» роз`яснено про те, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Із цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

При цьому, за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршене порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Таким чином, у випадку якщо б було встановлено незаконне звільнення ОСОБА_1 з посади оператора-заправника АЗС за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суд першої інстанції мав право вийти за межі позовних вимог та визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що підставою для поновлення на роботі є саме скасування наказу про звільнення, хоч і є помилковими, проте не впливають на законність прийнятого ним рішення за результатами розгляду даної справи.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначено в апеляційній скарзі.

Щодо застосування строку позовної давності заявленого ТОВ «СГС-Газтрейд», колегія суддів зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Оскільки, у даній справі колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності відсутні.

Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 23 травня 2024 року.

Головуючий

Судді