Постанова

від 21.05.2024 по справі 914/4127/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/4127/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Сельської О. З. (прокурор за посвідченням),

позивача-1 - Пуленця А. С. (у порядку самопредставництва),

позивача-2 - не з`явилися,

позивача-3 - не з`явилися,

відповідача-1 - Пастернака П. І. (адвокат),

відповідача-2 - Подлящук О. П (у порядку самопредставництва),

третьої особи - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 (суддя Козак І. Б.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бойко С. М., Бонк Т. Б.) у справі

за позовом керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Кабінету Міністрів України, 2) Національної академії наук України, 3) Львівської обласної державної адміністрації,

до: 1) Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Едбуд-Львів",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Міністерство культури та інформаційної політики України,

про визнання недійсним договору та додаткових угод до цього договору.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2021 року керівник Львівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Львівської обласної державної адміністрації та Національної академії наук України (далі - НАН України) до Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Едбуд-Львів" (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерства культури та інформаційної політики України) про визнання недійсним договору та додаткових угод до нього.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами укладено договір про ремонтно-реставраційні роботи та будівництво на вул. Горбачевського, 19 та вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові. Позивач стверджує про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору з посиланням на положення статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки укладений договір є удаваним, хоча фактично сторони уклали договір про спільну діяльність з порушенням порядку його погодження. Обґрунтовуючи наявність порушення інтересів держави та підстав представництва прокурора у цій справі, прокурор зазначав, що відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 1, 24 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", норм Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", статей 122, 123 Земельного кодексу України та статті 137 Господарського кодексу України (далі - ГК України) позивачі є уповноваженими органами на захист держави у спірних правовідносинах, а тому на підставі статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) цей позов поданий прокурором, оскільки порушені інтереси держави у сфері розпорядження державним майном, в тому числі пам`яткою культури та землями історико-культурного призначення, а уповноважені органи необхідних заходів для усунення відповідних порушень не здійснювали.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 (суддя Горецька З. В.) у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 (судді: Матущак О. І. - головуючий, Кордюк Г. Т., Скрипчук О. С.) рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 про відмову в позові в частині позовних вимог керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НАН України скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов залишено без розгляду; в решті рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 у справі № 914/4127/21 залишено без змін.

5. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2023 (судді: Могил С. К. - головуючий, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.) постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 в частині скасування рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 у справі № 914/4127/21 про відмову в позові в частині позовних вимог керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НАН України та залишення в цій частині позову без розгляду- залишено без змін; постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 в іншій частині та рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2022 у справі № 914/4127/21 скасовано; справу № 914/4127/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Зокрема, Верховний Суд у постанові зазначив, що висновок апеляційного господарського суду в частині залишення без розгляду позовних вимог керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НАН України на підставі пункту 2 частини 2 статті 226 ГПК України є правильним, а тому в цій частині постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Верховний Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про те, що укладений у справі договір не містить ознак договору про спільну діяльність, не взяли до уваги важливих доводів прокурора, якими він обґрунтовував позовні вимоги та формально відхилили його посилання на правові висновки Верховного Суду у постанові від 11.07.2019 у справі №910/10673/18, зазначивши, що у справі № 910/10673/18 умови спірного договору були іншими, ніж умови спірного договору у розглядуваній справі. Так, поза увагою судів обох інстанцій залишилися доводи прокурора про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні. При цьому прокурор протягом всього судового процесу заявляв відповідні доводи, якими обґрунтовував свою позицію щодо природи спірного договору, наявності відповідних ознак договору про спільну діяльність, розкриваючи це, зокрема, аналізом положень договору, прав та обов`язків його сторін, тощо. При цьому, застосовуючи статтю 318 ГК України до спірних відносин, суд апеляційної інстанції взагалі залишив поза увагою посилання прокурора на неврахування висновків Верхового Суду, викладених у справі № 910/4501/17, у якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядаючи справу за подібних правовідносин зазначив, що спірний договір є договором про спільну діяльність, а не будівельного підряду, оскільки він не містить усіх передбачених частиною 5 статті 318 ГК України положень.

6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю; позовні вимоги Керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НАН України залишені без розгляду.

Рішення суду мотивоване тим, що спірний договір не відповідає вимогам статей 1133, 1134, 1136, 1137, 1138 ЦК України, якими визначено умови спільної діяльності, оскільки в цьому договорі сторонами не визначено вклади сторін та відсутня їх грошова оцінка, не передбачено ведення спільного бухгалтерського обліку або однією із сторін, не передбачено ведення спільних справ та не передбачено розподілу прибутку між сторонами, тощо. Оскільки укладений між відповідачами спірний договір не є договором про спільну діяльність, тому для його укладення Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України було достатньо отримати погодження НАН України, що мало місце у цьому випадку та підтверджується документальними доказами у справі. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що межі історичного ареалу міста Львова та режим його використання фактично не встановлені, тому немає підстав стверджувати, що земельна ділянка на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові перебуває в межах історичного ареалу міста Львова. Посилаючись на положень статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", суд першої інстанції зробив висновок, що станом на момент укладення відповідачами оспорюваного договору, а також станом на теперішній час, межі історичного ареалу міста Львова, як історичного населеного місця, не були затверджені у встановленому Законом порядку, а тому спірний договір не потребував погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 змінено: виключено з резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 пункт 2 про залишення без розгляду позовних вимог керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НАН України; у решті рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 залишено без змін.

Постанову мотивовано тим, що суд касаційної інстанції залишив в силі постанову апеляційного господарського суду, якою, зокрема, залишено без розгляду позов керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії наук України, у зв`язку з цим у місцевого господарського суду не було правових підстав для повторного розгляду справи в цій частині (щодо позовних вимог керівника Львівської обласної прокуратури, заявлених в інтересах держави в особі НАН України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У касаційній скарзі керівник Львівської обласної прокуратури просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняте нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 203, 215, 216 ЦК України (щодо підстав недійсності правочину), частини 1 статті 235 ЦК України (щодо правових наслідків удаваного правочину), статті 1130 ЦК України (щодо належності спірного договору до договору про спільну діяльність), пункту 17 частини 2 статті 5, статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", викладених в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18, від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц, від 18.11.2020 у справі № 357/3132/15-ц, у справі № 910/3435/17, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 11.07.2022 у справі №1.380.2019.006107, від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21, від 12.12.2023 у справі № 380/13557/21.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме частини 3 статті 86, частини 4 статті 238, пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові не навів мотивів відхилення аргументів прокурора з посиланням на норми права стосовно порушення відповідачами положень статей 1, 6, 6-1, 18, 22, 26, частини 4 статті 32 та частини 1 статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", що впливає на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд не надав належної мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеному прокурором, щодо наявності у цьому випадку удаваного правочину (укладеному між Інститутом геофізики ім. Субботіна С.І. НАН України та ТОВ "Едбуд-Львів" договору про спільну діяльність), а лише зазначив, що спірний договір за своєю природою є договором забудови земельної ділянки з елементами договору доручення та будівельного підряду; аргументи прокурора про те, що будинок по вул. Горбачевського, 19 у м. Львові є пам`яткою культури місцевого значення та відповідачами порушено положення частини 2 статті 18, статей 22, 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не прийнято судами до уваги, а в судових рішеннях жодним чином не спростовано та не підтверджено цих фактів, мотивація взагалі відсутня.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

10. Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Едбуд-Львів" у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

11. Львівська обласної державної адміністрації підтримала касаційну скаргу в повному обсязі, вважає рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 незаконним та необґрунтованим, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.05.2023 у цій справі, що призвело до відмови у задоволенні позовних вимог керівника Львівської обласної прокуратури.

12. Інші учасники справи своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Розгляд справи Верховним Судом

13. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі № 914/4127/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.04.2024.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2024, від 07.05.2024, від 14.05.2024 у судових засіданнях оголошувалися перерви до 07.05.2024, 14.05.2024, 21.05.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14. Розпорядженням Президії НАН України від 02.02.2009 № 42 "Про передачу Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України виробничих площ, будинків і споруд Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу НАН України та Національного космічного агентства України при інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України" вирішено передати на баланс Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України такі об`єкти: будинок № 19, розташований за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, площею 1 900 м2; будинок № 7, розташований за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 7, площею 1 200 м2; земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, площею 0,39 га; земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Коцюбинського, 7, площею 0,14 га.

15. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.06.2012 № 36989199 за державою в особі НАН України, зареєстровано право державної власності на будинок № 19, літ. "А-3", розташований за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, загальною площею 768,9 м2 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2012 у справі № 5015/7252/11.

16. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.08.2013 № 5377119 за НАН України зареєстровано право державної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, площею 0,3893 га (кадастровий номер 4610136900:03:001:0049).

17. Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою зареєстровано за Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.09.2017 № 37128119 на підставі акта на право постійного користування землею від 25.11.1999 № ІІ-ЛВ000508, акта приймання-передачі від 21.07.2009 №451, розпорядження президії НАН України від 02.02.2009 № 42.

18. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2013 № 4003665 за державою в особі НАН України зареєстровано право державної власності на будинок № 7, літ. "А-2", розташований за адресою: м. Львів, вул. М. Коцюбинського, 7, загальною площею 1 220,5 м2 на підставі свідоцтва про право власності від 16.07.2013 № 6277822.

19. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.08.2013 № 5377332 за НАН України зареєстровано право державної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Львів, вул. М. Коцюбинського, 7, площею 0,1449 га (кадастровий номер 4610136600:06:006:0010).

20. Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою зареєстровано за Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.09.2017 № 37128508 на підставі акта на право постійного користування землею від 04.06.2002 № ІІ-ЛВ000509, акта приймання-передачі від 21.07.2009 № 451, розпорядження Президії НАН України від 02.02.2009 № 42.

21. Постановою Бюро Президії НАН України від 05.03.2014 № 55 "Про укладення договору Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України" прийнято рішення погодити пропозицію Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна щодо укладення договору на ремонтно-реставраційні роботи та будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими адміністративними приміщеннями на земельних ділянках, які перебувають у постійному користуванні Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна та розташовані на вул. Горбачевського, 19 та вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові, погодити його на умовах проекту, що додається.

22. Пунктом 3 цієї постанови передбачено обов`язок Управління справами НАН України з Відділом науково-правового забезпечення діяльності НАН України підготувати для подання КМУ узгоджений в установленому чинним законодавством порядку проект рішення КМУ щодо погодження укладення Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України договору на ремонтно-реставраційні роботи та будівництво адміністративних і житлових будинків за адресою: вул. Горбачевського, 19 та вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові.

23. На виконання зазначеної постанови Бюро Президії НАН України листом від 17.08.2015 вих. №18/1410-1 звернулося до Прем`єр-міністра України з проханням розглянути проект розпорядження КМУ "Про погодження укладення договору про спільну діяльність" для подання його на затвердження.

24. Відповідно до переліку додатків до цього листа, серед іншого, НАН України надіслала до КМУ проект розпорядження на 1 арк. та проект договору на 12 арк.

25. На виконання листа Прем`єр-міністра України від 07.08.2015 № 34702/1/1-15 у відповідь на лист НАН України від 17.08.2015 № 18/1410-1, Міністерство юстиції України листом від 11.09.2015 № 10937-04-15/81 з посиланням на норми Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296 описало порядок укладення та погодження, зокрема договорів про спільну діяльність, зазначило, зокрема, що відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 № 459, Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування державної політики у сфері управління об`єктами державної власності.

26. Листом від 14.01.2016 за вих. № 2413-07/686-07 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у відповідь на лист НАН України від 22.12.2015 № 18/278 повідомило зокрема, що постанова КМУ від 11.04.2012 № 296 відповідно до пункту 1 Порядку регулює процедуру погодження КМУ лише договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та договорів про управління майном. Укладення договорів, що не підпадають під дію постанови КМУ від 11.04.2012 № 296, у тому числі на спорудження об`єктів науково-господарського призначення та житлового призначення на земельних ділянках, які належать установам та організаціям НАН України на праві постійного користування, має відбуватися відповідно до Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", положень установчих документів державного підприємства (установи, організації) та загальних вимог щодо укладення договорів, встановлених законодавством.

27. Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України звернулось з листом від 23.03.2016 № 70 "Щодо укладення інвестиційного договору" до НАН України, в якому зазначило, зокрема, що потреба у залученні інвестора викликана тим, що значна частина майнового комплексу морально і фізично застаріла, тривалий час не використовувалась і потребує значних капіталовкладень для проведення ремонтних робіт. Земельні ділянки, на яких розташовані будівлі відділення, не можуть ефективно використовуватись. Погоджений постановою Бюро Президії НАН України від 05.03.2014 № 55 проект договору на ремонтно-реставраційні роботи та будівництво адміністративних та житлових будинків, розташованих за адресами: вул. Горбачевського, 19 та вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові, просило дати дозвіл на укладення договору на умовах схваленого проекту.

28. НАН України листом від 18.05.2016 № 18/962-8 погодила проведення ремонтно-реставраційних робіт адміністративної будівлі № 19, розташованої на вул. Горбачевського у м. Львові, та будівництва багатоквартирних житлових будинків з вбудованими адміністративними приміщеннями, розташованими на вул. Горбачевського, 19 та на вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові, за умови, що договір, про який йдеться у листі від 23.03.2016 № 70, не буде договором про спільну діяльність, договором доручення, комісії та управління майном.

29. 04.08.2016 між Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України (замовник; сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едбуд-Львів" (забудовник; сторона-2) укладено договір № 1, за умовами якого:

- сторона-1 зобов`язана, зокрема передати стороні-2 функції замовника в частині виготовлення відповідної технічної, дозвільної та проектної документації, будівництва об`єкта-2 і об`єкта-3 (пункт 1.1);

- предметом договору є реконструкція 3-х поверхового будинку загальною площею 768,9 м2 сторони-1, розташованого на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові та реконструкція будівель сторони-1, а саме 2-х поверхового корпусу В-3, 2-х поверхового корпусу А-2 та слюсарної майстерні В-1, розташованих на земельній ділянці 2, площею 0,1449 га за адресою: вул. Коцюбинського, 7 у м. Львові (пункт 1.2);

- сторони передбачили порядок поетапного виконання будівельних (реставраційних) робіт, права та обов`язки сторін щодо до виконання ремонтно-реставраційних робіт (пункти 1.7, 3.1, 4.1);

- власник результатів будівельних робіт з будівництва об`єкта-2 та об`єкта-3 до здачі об`єктів в експлуатацію виступає сторона-2 (пункт 1.12);

- житлові приміщення (квартири), загальна площа яких становить 200 м2, передаються стороною-2 стороні-1 з власного житлового фонду в межах міста Львова, протягом 30 днів після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта 2. Перелік та ознаки квартир, що передаються стороною-2 стороні-1, відповідно до цього підпункту визначається сторонами відповідною додатковою угодою до цього договору. Зазначені квартири повинні знаходитись в межах 2-6 поверхів відповідних будинків (пункт 2.2.1);

- сторони погодили, що 1 300 м2 адміністративних площ на об`єкті 1 та об`єкті 3 передаються стороні-1 стороною-2 протягом 30 днів після введення об`єктів в експлуатацію (пункт 2.2.2);

- сторона 2 від свого імені і за власні, позичені або залучені відповідно до вимог законодавства кошти повинна профінансувати усі передбачені договором роботи, пов`язані з проектуванням, ремонтно-реставраційними роботами об`єкта-1 та будівництвом об`єкта-2 і об`єкта-3, зокрема але не виключно: розрахуватися за укладеними нею договорами із підрядниками за виконання окремих робіт із будівництва (реставрації) об`єктів, із постачальниками матеріалів та обладнання, необхідних для будівництва (реставрації) об`єктів, понести необхідні адміністративні витрати на введення об`єктів в експлуатацію (пункт 5.2).

30. Крім цього, розділами 11, 12, 13, 14 договору передбачено відповідно порядок організації виконання будівельних робіт, контроль замовника за відповідністю будівельних робіт вимогам договору, приймання-передачу закінчених робіт, гарантії якості будівельних робіт, відповідальність сторін за порушення зобов`язань за договором, порядок врегулювання спорів.

31. Додатковими угодами від 17.12.2018, від 29.12.2020 до договору від 04.08.2016 № 1 внесено зміни до пункту 17.1 цього договору та продовжено строк його дії.

32. Керівник Львівської обласної прокуратури звернувся до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, НАН України та Львівської обласної державної адміністрації до відповідачів: Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Едбуд-Львів" про визнання недійсним договору від 04.08.2016 № 1, укладеного між Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едбуд-Львів", а також додаткових угод до цього договору від 17.12.2018 та від 29.12.2020.

Позиція Верховного Суду

33. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

35. Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18 (в контексті застосування статей 203, 215, 216 ЦК України щодо підстав недійсності правочину), від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц, від 18.11.2020 у справі № 357/3132/15-ц, від 06.11.2018 у справі № 910/3435/17 (щодо застосування частини 1 статті 235 ЦК України), від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 11.07.2022 у справі № 1.380.2019.006107, від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21 (щодо застосування статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини"), від 12.12.2023 у справі № 380/13557/21. Крім того, суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення аргументів прокурора з посилання на норми права стосовно порушення відповідачами положень статей 1, 6, 6-1, 18, 22, 26, частини 4 статті 32 та частини 1 статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", що впливає на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не дослідив інформацію Міністерства культури та інформаційної політики України, наведену в листі від 09.04.2021, інформацію департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, викладену в листах від 30.12.2020 та від 23.10.2021.

36. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

37. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

38. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

39. Так у справі № 910/4501/17, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, розглядались позовні вимоги заступника Генерального прокурора України - головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу. При цьому зазначені вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням частин 3, 5, 6 статті 203 ЦК України, оскільки є договором про спільну діяльність, однак з порушенням умов Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296, не був погоджений з позивачем.

Рішенням місцевого господарського суду у зазначеній справі, залишеним без змін постановами господарських судів апеляційної та касаційної інстанцій (постанова Верховного Суду від 18.04.2018), позов прокурора було задоволено повністю у зв`язку з тим, що спірний договір є договором про спільну діяльність, а не будівельного підряду, оскільки він не містить усіх передбачених частиною 5 статті 318 ГК України положень. При цьому, відповідач-1 (Центральне територіальне управління капітального будівництва) вносячи у вказаний договір свою частку у вигляді земельної ділянки, яка є його майном на праві постійного користування, повинен був узгодити таку дію із своїм засновником, тобто Міністерством оборони України, що ним зроблено не було.

40. У справі № 910/10673/18 підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - комітету, про визнання недійсним договору про інвестування в реалізацію проекту будівництва комплексу у складі об`єктів житлового та громадського призначення та додаткової угоди № 1 до нього. Позовні вимоги обґрунтовано не дотриманням сторонами під час укладання спірного договору вимог чинного законодавства, зокрема, щодо дотримання вимог Закону України "Про управління об`єктами державної власності" в частині отримання погодження на укладання договору від органу до сфери управління якого віднесений позивач, та вимог щодо цільового призначення земельної ділянки.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при укладанні спірного договору та додаткової угоди № 1 до нього сторони дотрималися вимоги частин 1 та 2 статті 203 ЦК України, укладений договір та додаткова угода № 1 до нього відповідають ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а особи, які вчинили відповідні правочини, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Однак суди апеляційної та касаційної інстанцій (постанова від 11.07.2019) не погодились з такими висновками, посилаючись на те, що договір, який передбачає зобов`язання спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, стаття 1130 ЦК України визначає договором про спільну діяльність. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Положення спірного договору у справі № 910/10673/18 передбачали спільну діяльність без об`єднання вкладів сторін. Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що договір є змішаним договором, який містить умови, характерні для договору про спільну діяльність, а тому мав укладатись у порядку, визначеному Законом України "Про управління об`єктами державної власності" та постановою КМУ від 11.04.2012 № 296.

41. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 20.02.2019 у справі № 917/2060/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, на які обґрунтовано посилається прокурор у касаційній скарзі.

42. У постанові від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

43. Як вбачається з тексту оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції підтримав висновок місцевого господарського суду про те, що спірний договір не відповідає вимогам статей 1133, 1134, 1136, 1137, 1138 ЦК України, якими визначено умови спільної діяльності, оскільки в цьому договорі сторонами не визначено вклади сторін та відсутня їх грошова оцінка, не передбачено ведення спільного бухгалтерського обліку або однією із сторін, не передбачено ведення спільних справ та не передбачено розподілу прибутку між сторонами, тощо. А тому, оскільки укладений між відповідачами спірний договір не є договором про спільну діяльність, то для його укладення Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України було достатньо отримати погодження НАН України, що мало місце у цьому випадку та підтверджується документальними доказами у справі. У свою чергу суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір за своєю правовою природою є договором щодо забудови земельної ділянки з елементами договору доручення та договору будівельного підряду, оскільки передбачає порядок виконання будівельних робіт, контроль замовника за виконанням відповідних робіт, залучення робочої сили до виконання будівельних робіт, встановлені гарантії якості виконання будівельних робіт, аналогічне випливає і з прав та обов`язків сторін, які зводяться до виконання ремонтно-реставраційних робіт, водночас положеннями договору не передбачено умови щодо відчуження закріпленого за Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України нерухомого майна та/або земельних ділянок за відповідним адресами, які закріплені за ним на праві постійного користування.

44. Верховний Суд зазначає, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, "правова передбачуваність" та "правова визначеність". Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовано судами у подібних правовідносинах.

45. Як убачається із матеріалів справи, Верховний Суд, передаючи 30.05.2023 цю справу № 914/4127/21 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, серед іншого, зазначив, що суди як першої, так і апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що укладений у справі договір не містить ознак договору про спільну діяльність, не взяли до уваги важливих доводів прокурора, якими він обґрунтовував позовні вимоги та формально відхилили його посилання на правові висновки Верховного Суду у постанові від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18, вказавши, що у справі № 910/10673/18 умови спірного договору були іншими, ніж умови спірного договору у розглядуваній справі.

46. Однак, розглядаючи спір, господарські суди попередніх інстанцій повторно не врахували зазначених висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.07.2019 у справі № 910/10673/18, чим порушили положення частини 4 статті 236 ГПК України та не дотрималися принципу "правової визначеності", що є недопустимим; відповідно до норм статті 316 ГПК України не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21, поза увагою судів обох інстанцій повторно залишилися доводи прокурора про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні. При цьому прокурор протягом всього судового процесу заявляв відповідні доводи, якими обґрунтовував свою позицію щодо природи спірного договору, наявності відповідних ознак договору про спільну діяльність, розкриваючи це, зокрема, аналізом положень договору, прав та обов`язків його сторін, тощо.

47. При цьому, застосовуючи положення статті 318 ГК України до спірних відносин, суди попередніх інстанцій знов залишили поза увагою посилання прокурора на неврахування висновків Верхового Суду, викладених у справі № 910/4501/17, у якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядаючи справу за подібних правовідносин зазначив, що спірний договір є договором про спільну діяльність, а не будівельного підряду, оскільки він не містить усіх передбачених частиною 5 статті 318 ГК України положень.

48. Зазначене свідчить про передчасність висновків судів обох інстанцій стосовно правової природи спірного договору, а тому колегія суддів не може визнати рішення судів попередніх інстанцій в цій частині обґрунтованими, як і не може надати відповідну оцінку доводам прокурора в силу меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

49. Крім цього, відхиляючи посилання прокурора щодо порушення укладанням спірного договору Закону України "Про охорону культурної спадщини", суди обох інстанцій дійшли висновку, що прокурором не доведено та не надано доказів встановлення меж історичного ареалу м. Львова відповідно до вимог статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", у той час як у постанові Верховного Суду від 11.07.2022 у справі № 1.380.2019.006107, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311 "Про затвердження меж історичного ареалу м. Львова та зони регулювання забудови м. Львова", яким затверджені межі історичного ареалу м. Львова та зони регулювання забудови м. Львова у встановленому законом порядку не було скасоване, отже є чинним.

50. Верховний Суд зазначає також і те, що статтею 86 ГПК України регулюється оцінка доказів. Аналіз зазначеної норми процесуального права свідчить, що суд зобов`язаний надати оцінку кожному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування у справі. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням положень статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

51. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність скаржником підстави касаційного оскарження, встановленої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України та про передчасність висновків господарських судів про відсутність підстав для задоволення цього позову.

52. Зазначене вище також свідчить про неповне дослідження обставин справи судами попередніх інстанцій та позбавляє Верховний Суд можливості перевірити відповідні доводи прокурора, яким не була надана належна оцінка, а також про підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

53. Отже, зважаючи на викладене, а також на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не ґрунтуються на повному та всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та, оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

54. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням учасників справи і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 236 - 238 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

56. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

57. Ураховуючи допущені судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а касаційну скаргу - задовольнити частково.

58. Під час нового розгляду справи судам слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

59. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі № 914/4127/21 скасувати, справу № 914/4127/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді: Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай