Ухвала

від 23.05.2024 по справі 916/678/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/678/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2023 (суддя Гут С. Ф.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (головуючий суддя Богатир К. В., судді Поліщук Л. В., Таран С. В.)

у справі № 916/678/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Натурель"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України і 2) Міністерство охорони здоров`я України,

про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.05.2024 скаржник повторно надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі № 916/678/23.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 06.05.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статті 288, 290 Господарського процесуального кодексу України, Суд встановив, що подана скарга їй не відповідає з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що скаржник подав касаційну скаргу з порушенням вимог, установлених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 288 Господарського процесуального кодексу України).

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Разом із касаційною скаргою скаржник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області і постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 та просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень та зазначив, що у зв`язку з реорганізацією ДЗ ССКС ім. В. П. Чкалова МОЗ України, скаржник не встиг виконати вимоги ухвали про залишення вперше поданої касаційної скарги без руху та провести оплату за судовий збір, а також зазначає, що на даний час скаржник здійснив залежні від нього дії з метою сплати судового збору, однак через об`єктивні обставини надати суду квитанцію про сплату судового збору не може.

Розглянувши клопотання про поновлення процесуального строку на подання касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Постанова Південно-західного апеляційного господарського суду була проголошена 15.01.2024, повний текст підписано 22.01.2024, тобто останнім днем оскарження зазначеної постанови є 12.02.2024.

Вперше подану касаційну скаргу скаржник надіслав до Верховного Суду 10.02.2024, проте касаційну скаргу було повернуто ухвалою Верховного Суду від 29.04.2024, оскільки скаржник не усунув недоліки касаційної скарги, які було зазначено в ухвалі Верховного Суду від 05.03.2024.

Повторно скаржник надіслав касаційну скаргу 02.05.2024, тобто зі значним пропуском процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви скаржника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Посилання скаржника на те, що він є державною установою і судовий збір сплачується лише через Державну казначейську службу України, а також посилання на наказ МОЗ України від 14.03.2024 "Про реорганізацію державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова", не приймаються Судом до уваги, оскільки такі підстави не можуть бути розцінені судом як поважні причини чи непереборні обставини для поновлення строку на касаційне оскарження з моменту ознайомлення з повним текстом оскаржуваного судового рішення, оскільки такі доводи зводяться до внутрішньої організації роботи самого скаржника.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вперше подану касаційну скаргу було залишено без руху не лише з підстави несплати судового збору, однак інші вимоги скаржник також не виконав.

За змістом статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у контексті Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії").

Можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у заяві про поновлення строку не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, з моменту коли йому стало відомо про оскаржуване судове рішення, а також не зазначено об`єктивних непереборних обставин, що стали причиною його пропуску, у зв`язку з чим колегія суддів визнає наведені підстави неповажними та відмовляє у її задоволенні.

Оскільки наведені обставини не обґрунтовані неналежними доказами, вони не можуть вважатися причиною, яка дійсно б перешкоджала звернутися в передбачений законом строк до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у зв`язку з чим наведені підстави для поновлення процесуального строку визнаються неповажними.

Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву (клопотання) не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Крім того, за змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження.

Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник чітко не зазначив передбачену (передбачені) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (із посиланням на відповідний пункт) підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга (з дотриманням вимог, про які йдеться вище у цій ухвалі), що порушує пункт 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору складав 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову вимогу.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено в розмірі 2 684 грн (позов було подано у 2023 році).

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

07.09.2023 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024, позовні вимоги задоволено повністю.

Як убачається з касаційної скарги, скаржник просить скасувати рішення і постанову повністю.

Предметом позову у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу.

Отже, згідно з приписами Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір за подання касаційної скарги мав бути сплачений у розмірі 5 368 грн.

Проте, скаржник до матеріалів касаційної скарги не додав доказів про сплату судового збору.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю в матеріалах касаційної скарги документів, що підтверджують сплату судового збору, скаржникові необхідно усунути недоліки касаційної скарги та подати до суду документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі.

Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, касаційну скаргу необхідно залишити без руху із наданням скаржникові строку на (1) подання заяви (клопотання) про поновлення строку на касаційне оскарження разом із наведенням інших підстав для поновлення такого строку, (2) приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства і (3) надання доказів про сплату судового збору у розмірі 10 736 грн, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі № 916/678/23 залишити без руху.

2. Надати Державному закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил