Постанова

від 22.05.2024 по справі 2а/1894/08/0470

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 2а/1894/08/0470

касаційне провадження № К/9901/56308/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекція ГУ ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 (суддя Єфанова О.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 (головуючий суддя - Малиш Н.І., судді - Іванов С.М., Щербак А.А.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з дослідним заводом" до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекція ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з дослідним заводом" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.01.2008 №0000022301/0.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Дамаск ЗЛС». Вказує, що господарські операції із зазначеним контрагентом об`єктивно відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, придбані товарно-матеріальні цінності використовувалися ним у власній господарській діяльності, а відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 07.12.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення рішення Інспекції від 09.01.2008 №0000022301/0.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством був правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеним вище контрагентом, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягаєскасуванню.

Інспекція, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, відсутності у контрагента позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, наявності кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача за фактом фіктивного підприємництва.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.09.2018 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 21.05.2024 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 22.05.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2007, за наслідками якої складено акт від 20.12.2007 №299/232/00211180 (далі - акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), внаслідок чого позивачем занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 751600,00 грн, в тому числі: за грудень 2006 року в сумі 61833,00 грн, за січень 2007 року в сумі 97667,00 грн, за лютий 2007 року в сумі 202000,00 грн, за березень 2007 року в сумі 390100,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.01.2008 №0000022301/0, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1127400,00 грн, в тому числі: за основним платежем у сумі 751600,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 375800,00 грн.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки Інспекції, викладені в акті перевірки, про непідтвердження господарських операцій позивача із вказаним вище контрагентом з підстав відсутності первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, відсутності трудових, матеріальних ресурсів, основних засобів для здійснення господарської діяльності у контрагента позивача, наявності недоліків у первинних документах.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР).

Так, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР).

Податкове зобов`язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Дамаск ЗЛС" (продавець) за договором купівлі-продажу товарів від 10.12.2006 №3, предметом якого є придбання товарно-матеріальних цінностей (обертач (12.00.000) в кількості 1шт за ціною 1007500,00 грн, агрегат буровий (01.00.000) в кількості 1 шт за ціною 565000,00 грн, маніпулятор (2КВ-А.02.00.000) в кількості 1 шт за ціною 385000,00 грн, пристрій для витягнення розширювача (16.00.000) в кількості 1 шт за ціною 232500,00 грн, гідроциліндр (1-125-63-630 33.043.0) в кількості 3 шт за ціною 17 500,00 грн, кожний на суму 52500,00 грн). За умовами загальна вартість товару складає 2691000,00 грн, в тому числі податок на додану вартість в сумі 448500,00 грн.

Додатковою угодою до договору від 01.03.2007 №1 сторони доповнили умови договору, відповідно до якої предметом договору є придбання товарно-матеріальних цінностей: лист н/ж марка сталі 12*18Н10Т 10мм в кількості 25 тн. за ціною 21650,00 грн; лист н/ж марка сталі 12*18Н10Т 5мм в кількості 5 тн. за ціною 21650,00 грн; лист н/ж марка сталі 12*18Н10Т 3 мм в кількості 10 тн. за ціною 21650,00 грн; лист н/ж марка сталі 12*18Н10Т 16 мм в кількості 20 тн. за ціною 21650,00 грн. Загальна вартість товару склала 1818600,00 грн, в тому числі податок на додану вартість в сумі 303100,00 грн.

На виконання умов договору позивач перерахував на адресу ТОВ "Дамаск ЗЛС" грошові кошти у сумі 4509600,00 грн для придбання товарно-матеріальних цінностей (запчастин та металу).

У бухгалтерському обліку зазначена операція відображена записом Дт3711 "Розрахунки за виданими авансами" (в національній валюті), Кт 312, 313 "Рахунки в банках".

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду виписки по рахунках позивача у банку, відомості з бухгалтерського обліку платника, податкові накладні, видаткові накладні тощо.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами попередніх інстанцій використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальні цінності, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання придбаних товарів у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Верховний Суд не приймає доводи скаржника про наявність негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, відсутності у такого контрагента достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, тощо, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами першої та апеляційної інстанцій та надано їм відповідну оцінку.

Так, відповідач, визначаючи порушення та оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, посилається на нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Дамаск ЗЛС» договору, з огляду на наявність постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2007 у справі №А8/457-07, якою позов Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дамаск ЗЛС" був задоволений, визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації ТОВ "Дамаск ЗЛС" (код ЄДРПОУ 33114970) від 29.07.2004 №12241020000000436, визнано недійсним установчі документи ТОВ "Дамаск ЗЛС" моменту їх реєстрації, визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість №04608016 від 10.08.2004 ТОВ "Дамаск ЗЛС" з моменту його видачі, припинено юридичну особу ТОВ "Дамаск ЗЛС", визнано недійсними всі первинні бухгалтерські документи та податкові декларації, підписані від імені ТОВ "Дамаск ЗЛС" (код ЄДРПОУ 33114970) з моменту реєстрації, а саме з 29.07.2004.

Разом з цим, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2008 у справі №А8/457-07 (№22а-1734/2008) скасовано постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2007.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.02.2010 (К-2627/08) визнано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2008 у справі №А8/457-07 (№22а-1734/2008) такою, що втратила законну сили та закрито провадження у справі №А8/457-07 (№22а-1734/2008).

Так, в вищевказаній ухвалі Вищий адміністративний суд України зазначив про законність судового рішення суду апеляційної інстанції, проте враховуючи наявність копії довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців, з якої слідує що 04.03.2008 вчинено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ "Дамаск ЗЛС" у зв`язку з визнанням її банкрутом, що відповідно до приписів пункту 5 частини 1 статті 157 КАС України є підставою для закриття провадження у справі.

Наведене свідчить про безпідставність висновків відповідача щодо нікчемності угод між позивачем та ТОВ "Дамаск ЗЛС" через наявність постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2007 у справі №А8/457-07.

Посиланням скаржника на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2008 у справі №1-П-11/08 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 358, частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, суди надали відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника про наявність зазначеного кримінального провадження, оскільки вказана постанова не містить висновків щодо обставин, якими б було встановлено нереальність господарських взаємовідносин між позивачем та вказаним вище контрагентом.

З огляду на встановлені судами обставини у даній справі колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекція ГУ ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк