Окрема думка

від 24.04.2024 по справі 185/8179/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.

справа № 185/8179/22 (провадження № 61-14225 св 23)

24 квітня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ухвалою від 24 квітня 2024 року передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути із ОСОБА_2 на свою користь: різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в сумі 694 245,71 грн; 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; витрати, пов`язані з оцінкою матеріальної шкоди, в сумі 4 000,00 грн; витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн; витрати на сплату судового збору в розмірі 9 423,46 грн.

2. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі.

3. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якої: ОСОБА_2 зобов`язується здійснити безготівкове перерахування суми відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 250 000,00 грн на поточний рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , код одержувача НОМЕР_2 , банк одержувача Акціонерне товариство «ПУМБ». ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в сумі 694 245,71 грн, моральної шкоди на суму 100 000,00 грн, витрат, пов`язаних з оцінкою матеріальної шкоди, в розмірі 4 000,00 грн, витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, судового збору в розмірі 9 423,46 грн. Провадження у справі закрито. Судові витрати у справі покладено на осіб, які їх понесли.

4. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5 000,00 грн.

5. У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо затвердження мирової угоди.

7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року відкрито касаційне провадженняза касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо закриття провадження у справі, матеріали справи № 185/8179/22 витребувано з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

8. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

9. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, а реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

13. Поряд з цим, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

14. ЄСПЛ також зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).

15. Тобто процесуальне законодавство повинне містити імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

16. Згідно з пунктами 11, 15 частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: затвердження мирової угоди; закриття провадження у справі.

17. Пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

18. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

19. Таким чином, наведеними нормами ЦПК України право особи на касаційне оскарження ухвали місцевого суду розмежовано і окреслено процесуальним питанням, яке вирішувалося цим судом. Отже, законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.

20. Частинами першою-четвертою статті 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

21. Тобто мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Правова природа мирової угоди полягає в тому, що вона є договором між сторонами, де вони зобов`язуються припинити судовий процес і прийняти умови, які вони визнають та є прийнятними для обох сторін.

22. Тому закриття провадження у справі у разі затвердження мирової угоди не є окремим процесуальним рішенням суду, а є закономірним наслідком затвердження мирової угоди між сторонами, і цей наслідок в силу вимог частини третьої статті 207 ЦПК України детально роз`яснюється сторонам до ухвалення судового рішення про затвердження мирової угоди. Затвердження мирової угоди між сторонами неможливо без закриття провадження у справі, отже за своєю природою ухвала затвердження мирової угоди повинна передбачати закриття провадження у справі, однак не є саме ухвалою про закриття провадження у справі.

23. Висновок про те, що ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди не віднесена до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, так як переглядалася в апеляційному порядку на підставі пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України, який відсутній в переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх апеляційного перегляду згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, є усталеним та відображений в численних судових рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема: від 01 серпня 2023 року у справі № 2-1855/12, від 20 червня 2023 року у справі № 759/6865/19, від 10 листопада 2022 року у справі № 758/9905/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 947/9347/21, від 19 жовтня 2020 року у справі № 642/3921/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 522/1401/19, від 11 жовтня 2018 року у справі № 596/911/13-ц, від 07 вересня 2018 року у справі № 641/2628/17, від 20 липня 2018 року у справі № 755/8998/17, від 27 липня 2018 року у справі № 452/2942/16-ц.

24. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

25. У рішенні від 09 березня 2011 року у справі «Буланов та Купчик проти України» ЄСПЛ закцентував увагу на тому, що «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом.

26. Встановлення розумних обмежень і ретельне регулювання процедур оскарження допомагають зберегти баланс між ефективністю судової системи і доступом до правосуддя.

27. Обмеження права на касаційне оскарження певних процесуальних рішень дозволяє концентруватися на суттєвих питаннях права та правосуддя, зменшуючи кількість скарг, які не стосуються таких питань.

28. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», § 47).

29. Декларуючи статус Верховного Суду як «суду права» та встановлюючи в ЦПК України обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень, зокрема певних ухвал місцевого суду за чітко визначеним переліком, відображеним у частині першій статті 353 ЦПК України, законодавець виходив з того, що лише окреслені ним у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України вирішені судом першої інстанції процесуальні питання можуть бути проінспектовані касаційним судом за касаційною скаргою учасника справи, а також особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

30. При цьому в пункті 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачена можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду саме «ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі», і саме ця ухвала може бути оскарження в касаційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

31. Також варто зазначити, що загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які їм видаються прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на судовий орган. Тому припинення судового процесу та закриття провадження у справі, за змістом частини четвертої статті 207 ЦПК України, є безальтернативним результатом затвердження судом мирової угоди.

32. Зокрема, 12 червня 2018 року Верховний Суд в рамках справи № 908/1604/17 висловився, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 917/1564/17.

33. Отже, з огляду на відсутність у Верховного Суду повноважень на перегляд в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди, розмежування дій суду щодо затвердження мирової угоди та щодо закриття провадження у справі, які є єдиним процесуальним рішенням про затвердження мирової угоди, є недоцільним і беззмістовним, що жодним чином не сприяє вирішенню спірного питання судом, так як касаційний перегляд такого судового рішення зводитиметься лише до факту констатації правильності висновку місцевого суду про закриття провадження у справі у зв`язку з затвердженням мирової угоди.

34. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

35. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.

36. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

37. Отже, оскільки оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню, вважаю що касаційне провадження у цій справі було відкрите помилково та належним процесуальним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду було б закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , як помилково відкритого.

На моє переконання, касаційний перегляд Верховним Судом судових рішень, які набрали законної сили і касаційному оскарженню не підлягають, не відповідає завданню Верховного Суду і може йти всупереч з принципом правової визначеності.

Суддя В. В. Пророк