Окрема думка

від 27.11.2024 по справі 185/8179/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27 листопада 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л.,

Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

справа № 185/8179/22

провадження № 14-84цс24

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Під час розгляду касаційної скарги у цій справі постало питаннящодо можливості касаційного оскарження ухвали суду в частині затвердження мирової угоди.

2. Погоджуємося з висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду по суті спору щодо відсутності підстав для задоволення касаційної скарги

ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року.

3. Проте вважаємо хибними висновки Великої Палати Верховного Суду, які містять низку взаємних невідповідностей та логічних суперечностей, а саме щодо:

- розуміння сутті процедури затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі (в одному випадку як двох процесуальних рішень, а в іншому - як окремого процесуального акта);

- кваліфікації касаційної скарги на ухвалу про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі (в одному випадку суд касаційної інстанції не розділяє касаційну скаргу в частині затвердження мирової угоди та скаргу в частині закриття провадження у справі, а в іншому - зазначає, що така касаційна скарга є скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі).

4. На наше переконання, сформульовані та викладені Великою Палатою Верховного Суду зазначені висновки не свідчать про наявність підстав для конкретизації висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові

від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17.

5. З урахуванням наведеного щодо цих висновків висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог

6. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь: різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн; 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; 4 000,00 грн витрат, пов`язаних з оцінкою майнової шкоди; 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 9 423,46 грн витрат зі сплати судового збору.

7. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що відповідач допустив порушення Правил дорожнього руху і зіткнення з належним їй автомобілем, завдавши майнової та моральної шкоди.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

8. 27 січня 2023 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу у справі № 185/8179/22, якою:

- затвердив мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якої: ОСОБА_2 зобов`язується здійснити безготівкове перерахування суми відшкодування майнової шкоди у розмірі 250 000,00 грн на поточний рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , код одержувача - НОМЕР_2 , банк одержувача - Акціонерне товариство "ПУМБ"; ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн, моральної шкоди на суму 100 000,00 грн, витрат, пов`язаних з оцінкою майнової шкоди, у розмірі 4 000,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, судового збору в розмірі 9 423,46 грн;

- провадження у справі закрив.

9. Ухвала мотивована тим, що сторони подали до суду підписану ними спільну заяву про укладення мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, положення умов мирової угоди не суперечать законодавству України, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, відповідають інтересам обох сторін.

Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції

10. Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року у справі

№ 185/8179/22 - без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.

11. Апеляційний суд визнав правильними, такими, що підтверджуються наявними у справі доказами, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.

12. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав такими, що відповідають принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, витрати відповідача на професійну правничу допомогу, понесені ним у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника ( ОСОБА_1 )

13. ОСОБА_1 у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у справ № 185/8179/22 і передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

14. На обґрунтування доводів скарги ОСОБА_1 зазначила, що ні вона, ні її представник не були присутні в судовому засіданні під час затвердження судом першої інстанції мирової угоди, а суд першої інстанції не роз`яснював їй наслідків затвердження мирової угоди. Положення мирової угоди про те, що ОСОБА_1 не має до відповідача будь-яких інших претензій, не стосується предмета

позову в цій справі. Вважає, що таке положення мирової угоди порушує її права, оскільки вона буде позбавлена можливості пред`явити позов до відповідача про відшкодування втрати товарного вигляду автомобіля внаслідок ДТП.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

15. Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

16. Ухвалою від 18 жовтня 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу № 185/8179/22 на розгляд його об`єднаної палати.

17. 06 листопада 2023 рокуоб`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, якою справу № 185/8179/22 (матеріали касаційного провадження № 61-14225ск23) повернула на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

18. Ухвалою від 17 листопада 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо затвердження мирової угоди.

19. Іншою ухвалою від 17 листопада 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо закриття провадження у справі.

20. Колегія суддів в ухвалі від 17 листопада 2023 року зазначила, що касаційна скарга подана на підставі абзацу шостого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та містить обґрунтування порушення судами норм процесуального права.

21. Ухвалою від 24 квітня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу № 185/8179/22 на розгляд його об`єднаної палати.

22. Ухвалою від 05 червня 2024 року об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла справу № 185/8179/22 та призначила її розгляд.

23. 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного судупередав справу № 185/8179/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року в справі № 908/1604/17, про те, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти окремо - щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 917/1564/17.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

24. 27 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у справі № 185/8179/22 - без змін.

25. Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована, зокрема, таким.

- мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди;

- загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд. Тому припинення судового процесу та закриття провадження у справі, за змістом частини четвертої статті 207 ЦПК України, є безальтернативним результатом затвердження судом мирової угоди;

- затвердження мирової угоди змістовно є сукупністю процесуальних дій і рішень суду та сторін справи, які становлять системну послідовність;

- закриття провадження у справі є процесуальною дією, якою завершується судовий процес, і законодавець не встановлює жодного обмеження щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвали про закриття провадження залежно від підстав його закриття;

- ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, якщо вона постановлена у зв`язку із затвердженням мирової угоди, після її перегляду в апеляційному порядку підлягає касаційному оскарженню;

- більш деталізована правова конструкція закріплення окремих видів ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, тобто норми про можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі окремо, жодним чином не може впливати на можливість касаційного оскарження ухвали про закриття провадження у справі загалом, а тому суд касаційної інстанції не розділяє скаргу в частині затвердження мирової угоди і скаргу в частині закриття провадження у справі, а перевіряє її в цілому;

- Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо в касаційній скарзі оскаржується ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди після її перегляду в апеляційному порядку, така касаційна скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі згідно з пунктом 5 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку із затвердженням мирової угоди, яка відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 та пункту 2 частини першої статті 389 цього Кодексу підлягає касаційному оскарженню.

- доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не роз`яснював позивачці наслідків затвердження мирової угоди, не заслуговують на увагу, оскільки, як убачається з матеріалів справи, 20 січня 2023 року до суду першої інстанції від сторін надійшла заява про затвердження мирової угоди та мирова угода, яка підписана сторонами, в якій зазначено, що сторони підтверджують, що їм відомі, роз`яснені і зрозумілі наслідки укладення та затвердження судом цієї мирової угоди, передбачені статтями 207, 208 ЦПК України, вони розуміють положення частини другої статті 256 цього Кодексу, що в разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет спору із тих самих підстав не допускається. Саме позивачка оскаржувала ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди до апеляційного суду, при цьому її апеляційна скарга не містила таких доводів. Крім того, вона та її представник були присутні у судовому засіданні в режимі відеоконференції під час винесення апеляційним судом постанови, а отже, були заслухані судом.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Щодо можливості касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі

26. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

27. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанції.

28. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

29. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

30. Наведена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

31. Процесуальний порядок провадження у цивільних / господарських справах визначається ЦПК України / Господарським процесуальним кодексом України

(далі - ГПК України) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов`язків суб`єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

32. Згідно з пунктами 11, 15 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічні за змістом норми закріплені у пунктах 10, 13 частини першої статті 255 ГПК України) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

- затвердження мирової угоди;

- закриття провадження у справі.

33. За частиною першою статті 406 ЦПК України (подібні норми містить частина перша статті 304 ГПК України) ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

34. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України (схожі норми закріплені у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

- ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

- ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

35. Отже, законодавець окремо визначає вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути окремо оскаржені в касаційному порядку від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції.

36. У названому переліку наявна ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі (пункт 15 частини першої статті 353 ЦПК України / пункт 13 частини першої статті 255 ГПК України), тоді як ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди відсутня.

37. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦПК України (частини перша, друга статті 192 ГПК України) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/661/20 зауважила, що мирова угода в позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

39. Отже, мирова угода за своєю суттю є юридичним документом, у якому сторони погоджують умови вирішення спору, прийнятні для обох сторін, а правовим наслідком її затвердження є закриття провадження у справі, адже після затвердження мирової угоди наявний конфлікт між сторонами фактично припиняє своє існування (спір між сторонами вважається врегульованим, а отже, будь-яке подальше продовження процесу втрачає юридичний сенс).

40. Тобто затвердження мирової угоди між сторонами неможливе без закриття провадження у справі, оскільки за частиною четвертою статті 208 ЦПК України (частиною третьою статті 192 ГПК України) обов`язковим процесуальним наслідком затвердження мирової угоди є одночасне закриття провадження у справі.

41. Тож закриття провадження у справі у разі затвердження мирової угоди, на нашу думку, не може вважатися окремим процесуальним рішенням суду, а є лише основним процесуальним наслідком затвердження укладеної між сторонами мирової угоди, що своєю чергою не допускає повторного звернення до суду стосовно спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина друга статті 256 ЦПК України / частина третя статті 231 ГПК України).

42. Такий наслідок відповідно до частини третьої статті 207 ЦПК України (частини третьої статті 192 ГПК України) роз`яснюється сторонам до ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди.

43. Очевидно, що затвердження мирової угоди зазвичай оформлюється судом у формі єдиного процесуального документа, мотивувальна частина якого містить обґрунтування для затвердження укладеної між сторонами мирової угоди

та закриття у зв`язку із цим провадження у справі, а резолютивна частина

відповідно висновок про затвердження мирової угоди з викладенням тексту мирової угоди та висновок про закриття провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 255 ЦПК України / пункт 7 частини першої статті 231 ГПК України).

44. Проте на практиці не виключена можливість оформлення рішення про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі у формі двох окремих процесуальних документів (ухвал) - про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі.

45. Утім наведене, на нашу думку, жодним чином не спростовує той факт, що як у першому випадку (оформлення у формі єдиного процесуального документа), так і в другому випадку (оформлення у формі двох процесуальних документів) затвердження мирової угоди разом із закриттям провадження у справі за своєю суттю в процесі прийняття є одноактною (нерозривною) дією.

46. Тобто зовнішнє юридичне оформлення затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі може бути у формі одного чи двох процесуальних документів (ухвал), тоді як процес прийняття затвердження мирової угоди разом із закриттям провадження у справі в будь-якому разі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією.

47. Розуміння процесу затвердження мирової угоди як одноактної процесуальної дії безпосередньо підтверджує текстуальне викладення та буквальне тлумачення другого речення частини четвертої статті 207 ЦПК України (другого речення частини четвертої статті 192 ГПК України).

48. Тому в аспекті оскарження затвердження мирової угоди не може розглядатися самостійно, безвідносно до закриття провадження у справі, яке, як зазначалося вище, є процесуальним наслідком затвердження судом укладеної між сторонами мирової угоди, адже в цілому вони є однією (нерозривною) процесуальною дією із затвердження мирової угоди (первинна дія) та закриття провадження у справі (процесуальний наслідок).

49. Саме по собі затвердження мирової угоди не може існувати без ухвалення рішення про закриття провадження у справі, як і відповідно постановлення ухвали про закриття провадження у справі без зазначення в ній підстав закриття (в цьому випадку - такої підстави, як затвердження укладеної між сторонами мирової угоди), оскільки відповідно до приписів статті 255 ЦПК України / статті 231 ГПК України постановлення судом ухвали про закриття провадження у справі перебуває в безпосередньому зв`язку з наявністю підстав такого закриття, адже така ухвала фактично є процесуальним наслідком констатації факту припинення існування наявного між сторонами спору.

50. З огляду на викладене вважаємо, що відсутність у пункті 2 частини першої

статті 389 ЦПК України (пункті 2 частини першої статті 287 ГПК України) серед переліку ухвал, які можуть бути об`єктами касаційного оскарження, ухвали про затвердження мирової угоди не унеможливлює її оскарження в касаційному порядку, оскільки з урахуванням одноактності (нерозривності) процесуальної дії із затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі така ухвала підлягає оскарженню в цілому(в тому числі у разі оформлення затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі окремими процесуальними документами) шляхом викладення скаржником відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України (частини другої статті 304 ГПК України) у касаційній скарзі на ухвалу про закриття провадження у справі також скарги на ухвалу про затвердження мирової угоди.

51. Те ж саме має місце у випадку затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі на стадії її перегляду в суді апеляційної інстанції. У такому разі відсутність серед переліку ухвал суду апеляційної інстанції (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України), на які може бути подана касаційна скарга, ухвали про затвердження мирової угоди, не позбавляє можливості її перегляду в касаційному порядку, адже за будь-яких умов має бути забезпеченим щонайменше один перегляд судового рішення щодо затвердження мирової угоди (в цьому

разі - апеляційний перегляд такої ухвали) (див. mutatis mutandis близький за змістом підхід застосований до перегляду ухвали щодо забезпечення позову окремо від рішення суду по суті спору, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20), а касаційний перегляд цієї ухвали може бути забезпечений відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України (частини другої статті 304 ГПК України) шляхом включення скарги на таку ухвалу до касаційної скарги на ухвалу про закриття провадження у справі.

52. Утім Велика Палата Верховного Суду наведене залишила поза увагою та сформулювала у пунктах 63, 64, 75 постанови висновки, що містять низку взаємних невідповідностей та логічних суперечностей.

53. Так, у пункті 63 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила,

що норми про можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі окремо, жодним чином не можуть впливати на можливість касаційного оскарження ухвали про закриття провадження у справі загалом,а тому суд касаційної інстанції не розділяє скаргу в частині щодо затвердження мирової угоди і скаргу в частині щодо закриття провадження у справі, а перевіряє її в цілому, тоді як у пункті 64 - вважає, що така скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадженняу справі в частині її висновків щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.

54. Як вже зазначалось у пункті 63 постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що суд касаційної інстанції не розділяє касаційну скаргу в частині щодо затвердження мирової угоди та скаргу в частині закриття провадження у справі, тоді

як у пункті 75, вважаючи за необхідне конкретизувати висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17, зазначила таке: "за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох процесуальних дій, що вчиняються сторонами та судом у визначеній послідовності, включаючи процесуальні рішення про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі. Однак ці процесуальні рішення оформлюються одним процесуальним актом - ухвалою, а тому не можуть розглядатися як два самостійних процесуальних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо закриття провадження".

55. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними [див. mutatis mutandis рішення від 22 листопада 1995 рокуу справі "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. the United Kingdom), заява № 20166/92, § 36].

56. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

57. Верховний Суд повинен забезпечувати єдність судової практики, щоб виправляти непослідовності та в такий спосіб підтримувати громадську довіру до судової системи [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Альбу та інші проти Румунії" (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09].

58. Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права (див. Висновок Консультативної ради європейських суддів № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону).

59. Юридична визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість правовідносин, що виникають.

60. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі "Неждет Шахін і Періхан Шахін проти Туреччини" (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey), № 13279/05].

61. За частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

62. Тобто формування практики однакового застосування судами норм права є одним із завдань Великої Палати як колегіального органу Верховного Суду.

63. Однак, на наше переконання, застосований Великою Палатою Верховного Суду підхід до формування висновків у пунктах 63, 64, 75 навряд чи дозволяє зробити на практиці оскарження ухвали суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі передбачуваним і прогнозованим, адже такі висновки є нечіткими, сформульованими в алогічний спосіб, який не дозволяє однозначно стверджувати:

- чи є затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі однією процесуальною дією або окремими діями;

- чи є ухвала про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі єдиним або окремими процесуальними документами, які може бути оскаржено в касаційному порядку.

64. Вважаємо очевидним, що сформульовані у цій постанові висновки згодом потенційно можуть зумовити своїм наслідком формування різних підходів судів до вирішення питання можливості касаційного перегляду ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, тоді як єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності та фундаментальною засадою здійснення судочинства, а касаційний суд не повинен бути джерелом невизначеності судової практики, його судові рішення мають бути розумно передбачуваними.

Щодо відступу (конкретизації) від висновків Верховного Суду

65. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

66. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Зокрема, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

67. Тобто має існувати необхідність відступу, і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для

цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20).

68. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції [див. рішення ЄСПЛ у справах "Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та "Скоппола проти Італії" (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104].

69. Однак в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom,

заява № 27238/95, пункт 70).

70. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

71. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

72. Звертаємо увагу, що після прийняття Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17, висновки в якій, на думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, необхідно конкретизувати, не відбулися зміни в процесуальному законодавстві, не змінилося правове регулювання затвердження мирової угоди та закриття на цій підставі провадження у справі, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо розуміння процесуальної дії із затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням (закриттям) провадження у справі як одноактної (нерозривної) дії, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

73. Тож, на наше переконання, подібне формулювання та викладення у спосіб, який зазначено вище, висновків Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 63, 64, 75 не дозволяє стверджувати про наявність підстав для конкретизації висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17 про те, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням (закриттям) провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти окремо.

ВИСНОВКИ

74. Ураховуючи наведене вище, на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду, приймаючи постанову у цій справі, не мала підстав для конкретизації висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17 про те, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти окремо - щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення (закриття) провадження, і, як наслідок, формулювання такого висновку:

?за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох процесуальних дій, що вчиняються сторонами та судом у визначеній послідовності, включаючи процесуальні рішення про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі. Однак ці процесуальні рішення оформлюються одним процесуальним актом - ухвалою, а тому не можуть розглядатися як два самостійних процесуальних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо закриття провадження?.

Судді: О. О. Банасько

Ю. Л. Власов

К. М. Пільков

І. В. Ткач

В. Ю. Уркевич