Постанова

від 16.05.2024 по справі 911/232/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2024 р. Справа№ 911/232/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Коробенка Г.П.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023

у справі № 911/232/23 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

в особі Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про стягнення 205 114, 97 грн

в с т а н о в и в:

ТОВ «Метекс 2000» звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до ПАТ «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» про стягнення 135 112,35 грн основної заборгованості, 11 864,21 грн пені, 53 850,74 грн інфляційні збитки та 4 287,81 грн 3 відсотка річних.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати за поставлений товар (продукцію) згідно з договором про закупівлю (поставку) товарів №12/68 від 22.11.2021 р.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2023 закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000» основної заборгованості на суму у розмірі 135 112,35 грн.

Позов в частині інших позовних вимог задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000» 11 864,21 грн пені, 38 665,13 грн. інфляційних збитків, 4 287,87 грн 3 % річних та судові витрати 2 101,76 грн судового збору, 3 915,36 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 392,74 грн., перерахований (сплачений) за платіжним дорученням №2343 від 16.01.2023.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» звернулося 27.12.2023 (згідно поштового трекера на конверті) до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 у справі № 911/232/23 в частині стягнення 11 864,21 грн пені, 38 665,13 грн інфляційних збитків, 4 287,87 грн 3 % річних та судові витрати 2 101,76 грн коп. судового збору, 3 915,36 грн. витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення.

Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції проігнорував факт оплати відповідачем всієї суми заборгованості та неправомірно стягнув пню, 3% річних та інфляційних втрат без врахування клопотання про зменшення штрафних санкцій з доказами важкого майнового стану відповідача.

Крім того, відповідач вважає, що стягнуті кошти за правничу допомогу у розмір 3915,36 грн. не є надмірно великими, але не відповідають фактично виконаній роботі, а саме, написанні позовної заяви при відсутності необхідності збору доказів та написання заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/232/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Кравчук Г.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/232/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 у справі № 911/232/23.

17.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/232/23.

У зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному з 22.01.2024, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у справі №911/232/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 прийнято справу № 911/232/23 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 визначеною колегією суддів, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 у справі №911/232/23 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують доплату судового збору в сумі 873,36 грн. та докази направлення апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000» за адресою юридичного місцезнаходження.

06.02.2024 засобами поштового зв`язку на адресу Північного апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого долучено платіжну інструкцію № t.358 від 29.01.2024 в сумі 873,36 грн. та копію опису вкладення, фіскальним чеком та накладною Укрпошти як доказ направлення апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю «Метекс-2000».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 продовжено Публічному акціонерному товариству «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, викладених в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 року у справі №911/232/23.

18.03.2024 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху засобами поштового зв`язку на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами направлення апеляційної скарги позивачу на адресу юридичного місцезнаходження.

Разом з тим, головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці з 14.03.2024 по 27.03.2024, у відрядженні з 28.03.2024 по 31.03.2024 та у відпустці з 01.04.2024 по 02.04.2024 та з 03.04.2024 по 04.04.2024. Питання пов`язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу судді з відпустки (05.04.2024).

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.04.2024 у справі №911/232/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 прийняти справу №911/232/23 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П. Поновлено Публічному акціонерному товариству «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 у справі №911/232/23 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Апеляційну скаргу призначено до розгляду на 16.05.2024 без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14.05.2024 строком на 90 діб, тобто до 12 серпня 2024 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №911/232/23 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 22.11.2021 р. між позивачем (надалі Постачальник) та відповідачем в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» (надалі Покупець) було укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/68, згідно п. п. 1.1., 1.2. якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товари (Продукцію) згідно умов Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики Продукції зазначені в Додатку до Договору.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що ціною Договору є загальна сума цін на Продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним Договором.

Згідно з п. 2.2. Договору ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору.

Пунктом 2.5. Договору встановлено, що розрахунки за продукцію здійснюються Покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунку Постачальника в порядку, передбаченому Додатком до Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору Постачальник здійснює поставку Продукції за умовами згідно Додатку до Договору.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками Сторін Акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача Продукції і дата підписання Акту приймання-передачі Продукції не співпадають до підписання Акту приймання передачі Продукції (в т.ч. в період приймання Продукції за кількістю та якістю), Продукція вважається переданою Покупцю на відповідальне зберігання.

Згідно з п. 5.5. Договору право власності на Продукцію переходить від Постачальника до Покупця в момент, передбачений в п. 5.3. Договору.

Відповідно до п. 11.1. Договору Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували від час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 11.2. Договору передбачено, що Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дій обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовому вигляді.

Згідно з п. 11.3. Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Згідно з п. 13.1. Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками Сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку до Договору.

Також, між позивачем та відповідачем було підписано та узгоджено Додаток №1 до договору про закупівлю (поставку) товарів №12/68 від 22.11.2021.

Відповідно до п. 2 Додатку № 1 загальна вартість Продукції складає 185 512,34 грн.

Пунктом 3 Додатку № 1 встановлено наступні умови розрахунків: протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі продукції, за умови своєчасної реєстрації Постачальником податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно чинного законодавства України.

Згідно з п. 4 Додатку №1 постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом на умовах поставки DDP (Трипільська ТЕС), відповідно до Правил Інкотермс 2010 за такими реквізитами вантажоотримувача: вул. Промислова, 1, м. Українка, Обухівський р-н, Київська область, 08720.

Пунктом 5 Додатку №1 визначено, що строк поставки: протягом 30 календарних днів з дати отримання Постачальником письмової заявки Покупця.

Відповідно до п. 9 Додатку №1 строк дії Договору: з моменту укладення до 31.01.2023р.

На виконання умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/68 від 22.11.2021 позивачем протягом грудня 2021 року - квітня 2022 року було поставлено (продано) відповідачу товар на загальну суму 188 623,23 грн., що підтверджується актом приймання-передачі продукції від 06.01.2022 на суму 152 351,34 грн. без ПДВ, актом приймання-передачі продукції від 27.01.2022 на суму 2 242,28 грн без ПДВ, видатковою накладною №РН-0004701 від 30.12.2021 на суму 182 821,61 грн. з ПДВ, видатковою накладною №РН-0004952 від 24.01.2022 на суму 2 690,74 грн з ПДВ, видатковою накладною №РН-0005419 від 04.04.2022 на суму 3 110,88 грн з ПДВ, наявними у матеріалах справи.

За період дії договору та на його виконання відповідачем було лише частково виконано свій обов`язок по оплаті поставленого позивачем товару шляхом перерахування позивачу грошових коштів у розмірі 53 510,88 грн., що підтверджується матеріалами справи, розрахунком заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів №12/68 від 22.11.2021, наявними у матеріалах справи.

У серпні 2022 року між позивачем та відповідачем був підписаний акт б/н від 31.08.2022 звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 31.08.2022, змістом якого визначено та узгоджено сторонами, що загальна основна заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент підписання акта складає 135 112,35 грн.

У вересні 2022 року позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №19/09 від 19.09.2022, у якій він просив сплатити суму заборгованості за договором у розмірі 135 112,84 грн., проте станом на день звернення позивача з позовом до суду відповідачем борг погашений не був.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як підтверджується матеріалами справи на виконання умов договору позивач поставив товар відповідачеві, проте у встановлений договором строк відповідач обов`язок щодо оплати товару у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість та на день звернення позивача до суду становила 135 112,35 грн.

Водночас, після звернення позивача з позовом до суду, а саме в лютому 2023 року відповідачем було виконано свій обов`язок по оплаті заборгованості за поставлений товар в сумі 135 112,35 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № t.243 від 16.02.2023 на суму 135 112,35 грн.

А тому, в силу вимог п.2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, судом першої інстанції обґрунтовано закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з ПАТ «Центренерго» в особі Трипільської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» про стягнення на користь ТОВ «Метекс 2000» основної заборгованості по оплаті за поставлений товар за договором про закупівлю (поставку) товарів №12/68 від 22.11.2021.

Крім стягнення з відповідача суми основної заборгованості позивач просив стягнути з відповідача 11 864,21 грн пені, 53 850,74 грн інфляційні збитки та 4 287,81 грн 3 % річних за періоди прострочення відповідачем виконання обов`язку по оплаті товару у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат зазначив, що після початку повномасштабної військової агресії росії на території України з 24.002.2022 відповідач не міг належним чином виконувати умови договору належним чином, а вказані обставини є обставинами непереборної сили. Крім того, відповідач просив суд врахувати тяжкий майновий стан відповідача та зменшити розмір пені та 3% річних на 99%.

Щодо дії обставин непереборної сили та невиконання в зв`язку з ними своїх зобов`язань відповідачем слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Визначення форс-мажорних обставин міститься в ч. 2 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР. Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Верховний суд у своїй практиці виокремив наступні елементи форс-мажорних обставин: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; і найголовніше - унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова ВС від 25.01.2022 №904/3886/21).

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Разом з тим, всупереч умов п. 11.2 Договору, яким передбачено обов`язок сторони протягом 5 днів з моменту виникнення обставин непереборної сили повідомити про це іншу сторону у письмовому вигляді, при цьому факт наявності та строк дії форс-мажорних обставин підтверджується відповідними документами, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом, відповідач не надав сертифікат торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, також не надав будь-яких листів, які б направлялись на адресу позивача про форс-мажорні обставини в порядку, визначеному п. 11.2-11.3 договору про закупівлю товарів №12/68 від 22.11.2021, що позбавило відповідача права посилатись на такі обставини.

Крім того, хоча поставка товару була здійснена протягом грудня 2021 року - квітня 2022 року, строк оплати товару сторони визначили в додатку №1 до договору, а саме, відповідач зобов`язався оплатити товар протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі продукції, які, в свою чергу, були підписані 06.01.2022 та 27.01.2022 та відповідно мали бути оплачені до 06.02.2022 та 27.02.2022, водночас, як підтверджується матеріалами справи, оплата товару здійснювалась вже після початку повномасштабного вторгнення армії російської федерації. Додатково колегія суддів звертає увагу, що одна з поставок була здійснена вже після початку повномасштабного вторгнення армії російської федерації, а саме 04.04.2022 за передоплатою.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, перевіривши розрахунок позивача колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок інфляційних збитків від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є невірним, в той час як розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є обґрунтованим та вірним.

А тому колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 38 665,13 грн. за розрахунком суду, а суми 3% річних від суми основної заборгованості за договором у розмірі 4 287,81 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних на 99%, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно з ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 №14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також в п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, оскільки до повноважень суду належить зменшення виключно розміру штрафних санкцій, до яких згідно з положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України інфляційні збитки та 3% річних не відносяться, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив відповідачеві в задоволенні клопотання в цій частині.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню, передбачену договором про закупівлю (поставку) товарів №12/68 від 22.11.2021 р., за періоди прострочення відповідачем виконання обов`язку по оплаті за поставлений товар з 06.02.2022 р. по 04.04.2022 р., з 04.04.2022 р. по 05.04.2022 р., з 05.04.2022 р. по 08.04.2022 р., з 08.04.2022 р. по 19.04.2022 р., з 19.04.2022 р. по 20.04.2022 р., з 20.04.2022 р. по 11.05.2022 р., з 11.05.2022 р. по 16.05.2022 р., з 16.05.2022 р. по 18.05.2022 р., з 18.05.2022 р. по 30.05.2022 р., з 30.05.2022 р. по 02.06.2022 р., з 02.06.2022 р. по 03.06.2022 р., з 03.06.2022 р. по 06.08.2022 р., з 27.02.2022 по 04.04.2022 р. всього на загальну суму 11 864, 21 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.7. Договору у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Перевіривши розрахунок пені від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що він є невірним та за розрахунком суду загальний розмір пені від суми основної заборгованості за договором у вищевказаний періоди становить 11 979,33 грн.

Разом з тим, оскільки в силу вимог ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений права при ухваленні рішення виходити у рішенні за межі позовних вимог, то місцевий господарський суд вірно зазначив, що вимоги позивача в частині стягнення із відповідача пені у вищевказані періоди підлягає задоволенню у розмірі 11 864,21 грн.

Водночас, відповідач у своєму відзиві № 10643 від 13.02.2023 р. на позовну заяву та клопотанні №10-768 від 21.02.2023 р. просив суд про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 99%. В обґрунтування свого клопотання відповідач зазначав, що введення з 24.02.2022 р. в Україні воєнного стану є обставинами непереборної сили і внаслідок військової агресії росії та окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС, Зміївська ТЕС знаходиться в районі проведення воєнних (бойових дій), а Трипільська ТЕС двічі зазнавала ракетних обстрілів, окрім того відповідач зазнає першочергові фінансові витрати на відновлення роботи ТЕС для зменшення дефіциту електричної енергії в енергосистемі країни, несе значні витрати на виконання функцій безпосередньої обороноздатності Держави.

Судом першої інстанції зазначене клопотання залишено без задоволення. Зазначене рішення підтримує і колегія суддів апеляційного суду з наступних підстав.

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів також зауважує, що наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Верховний Суд виходить з того, що зміст статей 551 ЦК України та 233 ГК України свідчить про те, що розмір неустойки може бути зменшений судом як з власної ініціативи так і за відповідною заявою сторони.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

Колегія суддів звертає увагу, що вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами статей 210, 86 ГПК України.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому, судом першої інстанції, як і судом апеляційної інстанції враховано, що ПАТ «Центренерго» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 №83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії ПАТ «Центренерго» та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії військового стану, введеного 24.02.2022 р. на території України, у відповідності до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшим продовженням строку його дії.

Водночас, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що строк настання у відповідача обов`язку з оплати поставленого позивачем товару за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/68 від 22.11.2021 та подальше прострочення виконання такого обов`язку виникли раніше обставин, викладених відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач вже після настання обставин, викладених відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення, продовжив вести господарську діяльність із ТОВ «МЕТЕКС-2000» згідно з договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/68 від 22.11.2021 р. та ним у квітні 2022 р. на умовах здійснення повної попередньої оплати було замовлено у позивача товар на суму 3 110, 88 грн, який був оплачений відповідачем та поставлений позивачем, що підтверджується видатковою накладною № РН-0005419 від 04.04.2022 р. на суму 3 110,88 грн та актом б/н від 31.08.2022 р. звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 р. по 31.08.2022 р.

Крім того, беручи до уваги ступінь виконання зобов`язань боржником, слід звернути увагу, що оплату заборгованості за поставлений товар відповідач здійснив лише після звернення позивача з вказаним позовом до суду.

Також є суб`єктивним та неприпустимим твердження відповідача, що припинення господарської діяльності позивача не так суттєво вплине на економіку та безпеку держави, в той час як припинення господарської діяльності відповідача призведе до повного паралічу економіки Київської, Чернігівської та Черкаської області, оскільки зазначене нівелює роль малого бізнесу в економіці України.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача, що сума коштів за правничу допомогу в розмірі 3 915,36 грн. не відповідає фактично виконаній роботі, виходячи з наступного.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію укладеного між ним та Адвокатським об`єднанням «Лев» договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.12.2022 №7/12-22, копію рахунку на оплату від 29.12.2022 №04/12 на суму 5000,00 грн., копію акту приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2023, копію платіжного доручення від 30.12.2022 №2306 на суму 5000,00 грн., копію ордеру від 17.03.2023 серії АЕ № 1187384, виданого Адвокатським об`єднанням «Лев» адвокату Кім Г.В., а також копію свідоцтва від 25.01.2018 №3591 про право Кім Г.В. на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається з договору №7/12-22 за змістом п. 1.1 вказаного договору Адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання в якості правничої допомоги здійснювати представницькі повноваження захищати права та законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених договором щодо стягнення на користь позивача заборгованість за договором №12/68 від 22.11.2021.

В п. 2.1. договору сторони погодили обсяг виконання доручення, а саме надання правничої допомоги.

Згідно з п. 4.1 Договору № 12/68 розмір гонорару за правову (правничу) допомогу, встановлюється в розмірі 5000,00 грн. в суді першої інстанції.

За змістом ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); ціну позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи, зважаючи на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є підтвердженими, враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заявлених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги пропорційно до розміру його задоволених позовних вимог, що становить 3 915,36 грн.

Отже, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 у справі № 911/232/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2023 у справі № 911/232/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №911/232/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

Г.П. Коробенко