Постанова

від 30.04.2024 по справі 910/1869/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. Справа№ 910/1869/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Снісаренко К.С., самопредставництво;

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: Чорний В.С., самопредставництво;

від відповідача 4: не з`явився

від третьої особи: Васильєва С.М., самопредставництво,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства Фінансів України, м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 (повний текст складено 11.08.2023)

у справі № 910/1869/23 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Міністерства Фінансів України, м. Київ

до 1. Державного реєстратора - приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни, м. Київ

2. Державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", м. Київ

3. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", м. Київ

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Київська міська державна адміністрація, м. Київ

про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У лютому 2023 року Міністерство фінансів України (далі - Міністерство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни (далі - державний реєстратор - приватний нотаріус Бондар Т.М., відповідач 1) та Державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (далі - державний реєстратор Кучма Л.В., відповідач 2) про:

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни, Київський міський нотаріальний округ м. Києва;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38431929 від 30.11.2017, Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" м. Київ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення державних реєстраторів вчинені з порушенням норм чинного законодавства, а саме: державну реєстрацію права власності ПАТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 519,4 кв. м, розташовану на земельній ділянці, яка належить державі та перебуває в постійному користуванні позивача, здійснено за відсутності документу, що підтверджує підставу набуття такого права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Київську міську державну адміністрацію (далі - КМДА, третя особа), Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД"

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 залучено до участі у справі в якості відповідачів: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта", відповідач 3) та Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД" (далі - ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД", відповідач 4), виключивши зазначених учасників зі складу третіх осіб у справі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/1869/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що:

- відповідачем 2 при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38431929 від 30.11.2017, та вчинення такої державної реєстрації речових прав було дотримано вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки за встановленими у справі обставинами заявник (ПАТ "НАСК "Оранта") мав обсяг повноважень та належні документи для проведення державної реєстрації права власності на спірну будівлю;

- наявні у матеріалах справи докази підтверджують правомірність набуття ПАТ "НАСК "Оранта" (відповідач 3) у власність спірного нерухомого майна, як новоствореного, тому розпорядження таким власником спірним майном шляхом його продажу відповідачу 4 відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує прав позивача. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов`язує факт нікчемності укладеного між ПАТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" договору купівлі-продажу (серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021) нежитлової будівлі (літера "А"), загальною площею 519,4 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, а тому, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, прийнятого відповідачем 1, яка, за доводами позивача, є похідною від вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38431929 від 30.11.2017.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Міністерство 25.08.2023 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/1869/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції дав помилкову оцінку дійсним обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, зокрема:

- не дослідив доводи позивача стосовно того, що державою в особі уповноважених органів, зокрема Мінфіном як законним володільцем (землекористувачем), права на земельну ділянку не передавались та не відчужувались іншим особам, як і права на розташованій на цій земельній ділянці будівлі державної форми власності; відповідно, будь-які докази такого відчуження з державної форми власності у приватну у відповідачів відсутні;

- безпідставно обґрунтував перехід внаслідок правонаступництва власності держави у приватну власність ПАТ "НАСК "Оранта" перебуванням державного майна лише на балансі Української державної страхової комерційної організації;

- не врахував постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі №910/2845/19, залишену без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020, якою рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 скасовано та прийнято рішення про відмову в позові ПАТ "НАСК "Оранта" до Міністерства фінансів України про визнання права на поділ земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 по вул. Причальній, 5-а у Дарницькому районі м. Києва без погодження Міністерства фінансів України;

- не взято до уваги, що договір про відчуження нерухомого майна (будівлі) повинен передбачати кадастровий номер та розмір земельної ділянки, право на яку переходить до набувача у зв`язку з укладенням такого договору, а також приписи статті 228 Цивільного кодексу України при оцінці укладеного між АТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна;

- не врахував, що знаходження на земельній ділянці, власником якої є держава, а постійним землекористувачем - позивач, нерухомості, що належить на праві власності ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД", істотно обмежує права власника землі та землекористувача, яке, до речі, є безстроковим, а отже державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці свідчить про фактичну реєстрацію обмеження права власника землі.

Скаржник наполягає, що відсутність законних підстав виникнення права приватної власності у АТ "НАСК "Оранта" та/або ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" на нерухоме майно об`єкта нерухомого майна літера "А" на земельній ділянці по вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва, для забезпечення позивачем реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності землекористувача щодо земельної ділянки державної форми власності, належним способом захисту порушених прав є скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 справу № 910/1869/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1869/23; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/1869/23 до надходження до суду матеріалів справи.

21.09.2023 матеріали справи №910/1869/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/1869/23, розгляд справи призначено на 09.11.2023 о 10 год 00 хв.

У судовому засіданні 09.11.2023, 19.12.2023 та 08.02.2024 колегією суддів апеляційного господарського суду оголошено перерву у розгляді справи №910/1869/23 до 19 год 40 хв 19.12.2023, 11 год 15 хв 08.02.2024 та 10 год 00 хв 12.03.2024, про що винесено відповідні ухвалу.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. з 09.03.2024 по 18.03.2024 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 справу № 910/1869/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 вказаною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Міністерства на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/1869/23, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 30.04.2024 о 14 год 45 хв.

Позиції інших учасників справи.

19.10.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від АТ "НАСК "Оранта" надійшов відзив на апеляційну скаргу (надісланий поштою 17.10.2023), відповідно до якого останнє просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Обґрунтовуючи заперечення проти вимог скаржника, відповідач 3 вказує, що всі твердження позивача, наведені в апеляційній скарзі, повністю спростовуються положеннями чинного законодавства та наявними в матеріалах справи доказами, які досліджені судом першої інстанції в процесі вирішення спору у даній справі.

Відповідач 3 наполягає на помилковості доводів позивача про те, що Українська державна страхова комерційна організація володіла спірною будівлею на праві повного господарського відання, а тому не мала права відчужувати це майно іншій особі без згоди на такі дії у відповідності до статті 136 Господарського кодексу України від власника, тобто Міністерства фінансів України.

Як стверджує відповідач 3, постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.1991 № 272 Міністерство фінансів України звільнили від керівництва державним страхуванням, а Українську державну страхову комерційну організацію (Укрдержстрах) визначено правонаступником Головного управління державного страхування України, від якого все нерухоме та рухоме майно перейшло до правонаступника (Укрдержстраху) на праві повного господарювання, що закріплено у Статуті Укрдержстраху станом на дату його затвердження, 16.10.1991.

Спірна будівля, рішення щодо державної реєстрації якої оспорюються позивачем у даній справі, є новозбудованим майном, початок будівництва якого та введення його в експлуатацію розпочато та закінчено вже в процесі самостійної діяльності Укрдержстраху, який в процесі корпоратизації перетворено у ВАТ "Національну акціонерну страхову компанію "Оранта" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 №709 "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта". Відповідно до пунктів 3.5, 3.6, 3.7 Статуту ВАТ "НАСК "Оранта", затвердженого ФДМУ 28.12.1993, майно компанії складалося з основних та оборотних засобів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі компанії; компанія є власником майна переданого його засновником; компанія здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном відповідно до цілей своєї діяльності; компанія самостійно може продавати, засоби виробництва та інші матеріальні цінності відчужувати їх іншим особам способом, що не суперечить чинному законодавству та цьому Статуту.

Оскільки будівля складу перебувала на балансі Укрдержстраху, відповідач 3 стверджує, що вона перейшла у власність ВАТ "НАСК "Оранта", як правонаступника Укрдержстраху.

Отже, на думку відповідача 3, будучи власником цієї будівлі він скористався правом щодо державної реєстрації права власності на неї. При цьому акцентуючи увагу на тому, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте право власності. На момент здійснення вказаної державної реєстрації права власності чинний Порядок про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, у пункті 41 не передбачав необхідність надання державному реєстратору для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на якій він (об`єкт) розташований.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 910/2845/19 АТ "НАСК "Оранта" вважає безпідставним, оскільки суд касаційної інстанції не ставив під сумнів право власності АТ "НАСК "Оранта" на приміщення складу, а відмовив йому у задоволенні позовних вимог про поділ земельної ділянки без згоди землекористувача у зв`язку з тим, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не встановлено, що нерухоме майно набуте у власність від іншої особи (землекористувача), а саме від Міністерства фінансів України, такі обставини не досліджувалися. У даній справі, що розглядається, №910/1869/23, ПАТ "НАСК "Оранта" наполягає, що спірне майно було набуте ним не від Міністерства фінансів України, а у результаті будівництва цього приміщення замовником - Українською державною страховою комерційною організацією (Укрдержстрах) та в порядку правонаступництва перейшло до відповідача 3.

Крім того, ПАТ "НАСК "Оранта" у відзиві на апеляційну скаргу, наголошує, що позивач не заявляє своїх прав на спірну будівлю та не заявляє про незаконність її будівництва, а тому факт скасування реєстрації прав власності на цю будівлю жодним чином не вплине на права позивача, отже обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не є належним.

У поданій 30.10.2023 відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач вказав, що відповідач 3 не спростував жодного аргументу апеляційної скарги. При цьому, позивач повторно акцентував увагу на доводах, викладених в апеляційній скарзі, обґрунтовуючи безпідставність та невідповідність заперечень АТ "НАСК "Оранта".

Твердження про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав не відповідає дійсності, оскільки відповідач 3 у своїх запереченнях помилково посилається на нечинну редакцію абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Отже, на момент подання позову та прийняття відповідного рішення судом задоволення позовної заяви Мінфіну про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, поновить права позивача та не призведе до стану правової невизначеності спірного нерухомого майна.

07.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду від АТ "НАСК "Оранта" (надіслано поштою 02.11.2023) надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому останній не погоджується з аргументами позивача, посилаючись на доводи, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу. Подання до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу Статуту НАСК "Оранта" (1993 року) відповідач 3 аргументував необхідністю спростування доводів апеляційної скарги про володіння ним майном на праві господарського відання та доданням позивачем до апеляційної скарги Статуту Української державної страхової комерційної організації (1991 року), який теж не надавався в якості доказу до суду першої інстанції. Також відповідач 3 просить суд апеляційної інстанції взяти до уваги, що ним у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Явка представників сторін.

У судове засідання 30.04.2024 з`явилися представники позивача, відповідача 3 та третьої особи.

Відповідачі 1, 2, 4 не забезпечили участь у судовому засіданні своїх представників, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представників у судове засідання не зверталися.

Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників зазначених відповідачів.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 3 заперечив вимоги апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи підтримав позицію позивача щодо задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 07.04.1959 №521 "Про відвод Міністерству фінансів УРСР земельної ділянки під будівництво типографії та складу в Дарницькому районі" відведено Міністерству фінансів УРСР земельну ділянку площею біля 0,8 га по вул. Причальній 5-а в промислово-складській зоні Осокорки-Позняки в Дарницькому районі під будівництво типографії і складу; земельну ділянку відведено за рахунок міських земель (т. 1, а. с. 39).

Згідно з Планом, складеним Управлінням в справах будівництва та архітектури м. Києва, на підставі рішення виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 07.04.1959 №521 за проектом відведено в користування Міністерству фінансів УРСР під будівництво типографії та складу земельну ділянку в м. Києві по вул. Причальній, 5-а Дарницького району площею 7 508 кв. м (т. 1, а. с. 40).

Як стверджує позивач, після відокремлення типографії, 22.06.1965 виконавчим комітетом Київської міської Ради депутатів трудящих видано Міністерству фінансів УРСР (матеріальна база) Акт на право користування землею, згідно з яким в постійне користування відведено 0,52 га землі згідно з накресленим планом та описом меж. Це землекористування 22.06.1965 записано в державну книгу реєстрації землекористувань за № 124 (т. 1, а. с. 36, 37, 41, 42).

Відповідно до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 24.02.86 №160/4 Міністерству фінансів Української РСР дозволено будівництво складу для інспекцій Держстраху м. Києва площею 350 кв. м, кошторисною вартістю 150 тис. крб, на території матеріальної бази по вул. Причальній, 5 в Дарницькому районі (т. 1, а. с. 38).

За змістом пункту 2 цього рішення постановлено Міністерству фінансів Української РСР функції замовника по виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву складу покласти на ГоловУКБ виконкому міськради.

ГоловУКБ виконкому міськради зобов`язано: виконати умови архітектурно-планувального завдання ГоловАПУ виконкому міськради; одержати дозвіл на початок будівельних робіт в спецвідділі по благоустрою виконкому міськради після погодження проекту в ГоловАПУ виконкому міськради; всі інші майново-правові питання вирішувати у виконкомі Дарницької районної Ради народних депутатів (пункт 3 рішення від 24.02.86№160/4).

Також, у пунктах 4, 5 рішення від 24.02.86 №160/4 зазначено про необхідність взяти до відома, що будівництво буде виконано управлінням ремонтно-будівельних робіт "Київрембуд" у 1986 році; забудовник по будівництву складу інспекцій Держстраху м. Києва від пайової участі звільнений при умові, що кошторисна вартість будівництва не перевищуватиме 150 тис. крб (лист планової комісії виконкому міськради від 12.03.85 №1400/20).

Позивачем до позовної заяви не надано доказів виконання цього рішення, в тому числі одержання дозволу на початок будівельних робіт в порядку, визначеному зазначеним рішенням.

Водночас, позивач надав рішення Київської міської ради від 16.02.2012 №159/7496 "Про надання Міністерству фінансів України у постійне користування земельної ділянки для експлуатації та обслуговування бази матеріально-технічного постачання на вул. Причальній, 5-а у Дарницькому районі м. Києва", за яким відповідно до статей 93, 123 Земельного кодексу України, розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, Міністерству фінансів України надано право постійного користування земельною ділянкою площею 0,52 га для експлуатації та обслуговування бази матеріально-технічного постачання на вул. Причальній, 5-а у Дарницькому районі м. Києва за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.04.59 №521 "Про відвод Міністерству фінансів УРСР земельної ділянки під будівництво типографії та складу в Дарницькому районі", право користування якою посвідчено актом на право користування землею від 22.06.65 №124 (т. 1, а. с. 46-47).

На підставі зазначеного рішення Міністерству фінансів України видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 385026 від 14.06.2012, відповідно до якого надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,5195 га у межах згідно з планом (кадастровий номер: 8000000000:90:144:0003) для експлуатації та обслуговування бази матеріально-технічного постачання, за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі м. Києва (т.1, а. с. 43-45).

Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10-9-00068.

За даними Витягів із Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номерами НВ-8000475022017 від 24.02.2017, НВ-8000730502018 від 12.03.2018 земельна ділянка, що перебуває у постійному користуванні Міністерства фінансів України, за кадастровим номером 8000000000:90:144:003 площею 0,5195 га, державна реєстрація якої здійснена 14.06.2012 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), за формою власності є комунальною (т.1, а. с. 50-56).

Згідно з відомостями Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номерами 120171642 від 10.04.2018 та 151215147 від 27.12.2018, на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:144:003, зареєстровано 26.03.2018 право власності за державою в особі Київської міської державної адміністрації, про що державним реєстратором Урдюк О.Ю., Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вчинено запис за номером 25457639 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40347045 від 28.03.2018 (т.1, а. с. 62-65).

Відповідні зміні щодо відомостей про власника та форму власності зазначеної земельної ділянки внесені до Державного земельну кадастру, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером НВ-8000872142019 від 02.01.2019 (т. 1 , а. с. 58-61).

Як убачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за індексним номером 286286820 від 23.11.2021 право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:144:003 зареєстровано за правокористувачем: Міністерством фінансів України, 17.11.2021, про що державним реєстратором вчинено запис за номером 45215930 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 61783277 від 23.11.2021(т. 1, а. с. 77-78).

У листопаді 2018 року АТ "Наск "Оранта" звернулось до Київської міської державної адміністрації щодо оформлення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва.

04.01.2018 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у відповідь на лист позивача від 30.11.2018 № 08-04-16/8794 повідомив, що для оформлення АТ "НАСК "Оранта" права користування частиною земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:144:0003), Міністерство фінансів України має надати нотаріально посвідчену згоду на поділ цієї земельної ділянки.

АТ "НАСК "Оранта" звернулося до позивача з листом від 30.11.2018 №08-04-16/8793 щодо надання згоди на поділ земельної ділянки за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва.

Міністерство фінансів України своїм листом від 03.01.2018 повідомило, що не вбачає підстав для погодження наданого АТ "НАСК "Оранта" варіанту плану поділу земельної ділянки на запропонованих умовах.

В ході робочого процесу було виявлено, що на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 площею 0,5195 га, що належить до державної форми власності, розташована нежитлова будівля (літера А) загальною площею 519,4 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, яка відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з датою формування 08.11.2021, індексний номер 283532009 (т.1, а.с. 76), зареєстрована 16.09.2021 на праві приватної власності за ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" (код ЄДРПОУ: 40208669, країна реєстрації: Україна).

Зазначений витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містить інформацію, що підставою виникнення права власності були наступні документи: договір купівлі-продажу, укладений між АТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД", серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021, видавник: Бондар Т. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватний нотаріус Бондар Т.М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Однак, як стверджує позивач у позовній заяві, Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі №910/2845/19 за позовом АТ "НАСК "Оранта" до Міністерства фінансів України про визнання права на поділ земельної ділянки, зроблено висновок щодо не набуття АТ "НАСК "Оранта" у власність нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Причальна, 5-а, яке в подальшому стало предметом договору купівлі-продажу, укладеного 16.09.2021 між АТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД".

У зв`язку з наведеним, посилаючись на положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, позивач зазначив, що право власності на нерухоме майно, набуте АТ "НАСК "Оранта" не підтверджується жодним документом, крім витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з датою формування 30.11.2017, який не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності.

Як убачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 105662894 (т. 1, а. с. 75), підставою виникнення права власності АТ "НАСК "Оранта" на нежитлову будівлю (літера А) загальною площею 519,4 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, були такі документи:

-Акт на право користування землею, серія та номер: 124, виданий 22.06.1965, видавник: Київська міська Рада депутатів трудящих;

- Довідка про показники об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 2864, виданий 28.11.2017, видавник: ТОВ "Благобудконсалт";

- Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, серія та номер: 55, виданий 25.12.1992, видавник Державна приймальна комісія м. Києва.

Оскільки, АТ "НАСК "Оранта" не було надано державному реєстратору достовірну інформацію та відповідний підтверджуючий документ, а саме Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія ЯЯ №385026 від 14.06.2012, що є підставою для проведення державної реєстрації прав, а державний реєстратор, в свою чергу, не здійснив дій щодо перевірки та використання відомостей Державного земельного кадастру, що є обов`язком державного реєстратора та передбачено чинним законодавством, позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:38431929 від 30.11.2017, Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" м. Київ, прийнято з порушенням норм законодавства України та підлягає скасуванню.

З огляду на вказане, за твердженням позивача, на момент укладення договору купівлі-продажу (серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021) нежитлової будівлі (літера А), загальною площею 519,4 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, між АТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД", у продавця (АТ "HACK "Оранта") було відсутнє право власності на нежитлову будівлю, тобто правочин є нікчемним.

У зв`язку з чим, позивач вказує на необхідність застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо договору купівлі-продажу, серія та номер: 355, виданий 16.09.2021, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни, Київський міський нотаріальний округ м. Києва.

Зазначені обставини слугували підставою для звернення Міністерства фінансів України до господарського суду з даним позовом.

Заперечуючи проти заявленого позову, АТ "НАСК "Оранта" у своїх поясненнях, як третьої особи, залученої до участі у справі на стороні відповідача, а в подальшому, після набуття статусу відповідача у даній справі, у відзиві на позов стверджувало, що право власності на спірну нежитлову будівлю (приміщення складу паперу для інспекції Укрдержстраху м. Києва), як новостворене майно, виникло 11.01.1993 саме в Української державної страхової комерційної організації (правонаступником якої є АТ "НАСК "Оранта"), яка була замовником будівництва цього об`єкта і після введення його в експлуатацію взяла його на свій баланс. На момент отримання дозволу на будівництво та введення його в експлуатацію Українська державна страхова комерційна організація не перебувала у підпорядкуванні позивача.

На підтвердження вказаних обставин АТ "НАСК "Оранта" надано до матеріалів справи копії таких документів (т.1, а. с. 156 -185):

- дозвіл №39-Хр від 13.04.1992 на проведення будівельно-монтажних робіт по складу паперу для інспекцій Держстраху в м. Києві, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Головного АПУ виконкому Київської міської Ради народних депутатів Українській державній страховій комерційній організації;

- акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - складу паперу для інспекцій Укрдержстраху м. Києва по вул. Причальній, 5 м. Києва від 25.12.1992;

- титульний список об`єктів капітального будівництва по Українській державній страховій комерційній організації, виконаних Промислово-будівельним кооперативом "Промбуд" в 1992 році;

- рішення правління Укрдержстраху від 11.01.1993 №55 "Про взяття на баланс складу паперу для відділень Укрдержстраху м. Києва";

- наказ правління Укрдержстраху від 16.09.1992 №69 "Про створення державної приймальної комісії по прийманню в експлуатацію закінченого будівництвом складу";

- розпорядження Головного управління капітального будівництва Київського міськвиконкому від 31.08.1987 №22 про затвердження техніко-економічних показників робочого проекту складу для інспекцій Держстраху м. Києва;

- розпорядження Головного управління капітального будівництва Київського міськвиконкому від 26.09.1987 №25 про затвердження техніко-економічних показників робочого проекту складу для інспекцій Держстраху м. Києва;

- акт на право користування землею від 22.06.1965;

- рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 07.04.1959 №521;

- план відведення земельної ділянки в м. Києві по вул. Причальній, 5-а, площею 7 508 кв.м, виданий Управлінням в справах будівництва та архітектури;

- рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 24.02.86 №160/4;

- технічний паспорт в інвентаризаційній справі №2864/11-17, виготовлений ТОВ "Благобудконсалт" 27.11.2017 з Довідкою №2864 від 28.11.2017про показники об`єкта нерухомого майна;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 105662894 від 30.11.2017.

Під час апеляційного розгляду даної справи на вимогу суду АТ "НАСК "Оранта" 22.02.2024 надано належним чином засвідчена копія технічного паспорту приміщення та плану земельної ділянки, підготовленого ТОВ "Міська Бізнес Група" на виконання топографо-геодезичних робіт із складання документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:144:003 з клопотанням про залучення цих документів до матеріалів справи.

08.03.2024 позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції надано додаткові пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду цієї справи, щодо здійснення оплати (фінансування) проведеного будівництва спірного об`єкта - складу паперу для інспекцій Держстраху в м. Києві.

18.03.2024 відповідачем 3 надано додаткові пояснення (письмові заперечення на пояснення позивача) з наданням копії наказу ФДМУ від 15.12.93 №51-АТ "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України приймає до розгляду подані позивачем та відповідачем 3 додаткові пояснення та подані на їх підтвердження докази, оскільки визнав їх подання необхідним.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне прийняти до розгляду поданий позивачем до апеляційної скарги Статут Української державної страхової комерційної організації та доданий до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем 3 Статут НАСК "Оранта", оскільки подання вказаних доказів обґрунтовано позивачем необхідністю спростування висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішення, а відповідачем 3 запереченням аргументів позивача, викладених в апеляційній скарзі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неправомірною, на думку позивача, державною реєстрацією спочатку за АТ "НАСК "Оранта", а в подальшому за ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" права власності на нежитлову будівлі (літера "А"), загальною площею 519,4 кв. м за адресою м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, що має наслідком порушення права позивача на мирне володіння земельною ділянкою, оскільки зазначена нежитлова будівля розміщена на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

Досліджуючи питання законності державної реєстрації за відповідачами 3 та 4 права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянки, що перебуває у постійному користуванні позивача, суд апеляційної інстанції зважає на таке.

Відповідно до частини 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 заява № 311107/96, пункт 54).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 Цивільного кодексу України (у редакції Закону № 1878-VI від 11.02.2010) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень".

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою їх набуття, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права, що унеможливлює ототожнення факту набуття відповідного права з фактом його державної реєстрації. Тобто, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності немає.

Згідно із частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

З наведеного слідує, що право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до пункту 1 Положення про органи державного страхування в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26.11.1958 №1645 (далі - Положення про Держстрах УРСР), органами державного страхування в Українській РСР були Головне управління державного страхування УРСР і підпорядковані йому управління державного страхування в областях і містах республіканського підпорядкування та інспекції державного страхування в районах і містах. Організація управлінь і інспекцій державного страхування у відповідності з адміністративно-територіальним поділом провадилась в порядку, який визначався Радою Міністрів УРСР.

Головне управління державного страхування УРСР з усіма його органами на місцях були єдиною організацією Української РСР /Держстрах УРСР/ і знаходилося у віданні Міністерства фінансів УРСР (пункт 2 Положення про Держстрах УРСР).

За змістом пункту 3 вказаного Положення Головне управління державного страхування УРСР з усіма його органами /Держстрах УРСР/ мало статус юридичної особи, яка діяла на засадах господарського розрахунку, здійснюваного в цілому по республіці.

Згідно з пунктом 10 Положення про Держстрах УРСР передбачалося, що керівництво і контроль за діяльністю органів державного страхування в Українській РСР здійснює Міністерство фінансів УРСР, яке:

а) дає вказівки по проведенню державного страхування; розглядає розроблені Головним управлінням державного страхування УРСР заходи по розвитку і удосконаленню державного страхування;

б) розглядає плани доходів і видатків по державному страхуванню і подає їх на затвердження Ради Міністрів УРСР; затверджує квартальні плани надходження страхових платежів;

в) розглядає і затверджує річні звіти і баланси по державному страхуванню;

г) затверджує структуру і штати Головного управління державного страхування УРСР, а також структуру управлінь державного страхування в областях і містах та районних інспекцій державного страхування;

д) подає до Ради Міністрів УРСР пропозиції про перелік заходів по запобіганню пожежам і падежу худоби та заходів по боротьбі з пожежами і падежем худоби, що провадяться за рахунок відрахувань від платежів по обов`язковому окладному страхуванню, а також пропозиції про порядок витрачання зазначених коштів;

є) розглядає заяви і скарги на дії органів державного страхування.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 22.07.1988 № 193 "Про перебудову діяльності й організаційної структури Міністерства фінансів УРСР" (пункт 11) затверджено структуру центрального апарату Міністерства згідно з додатком, в якому зазначено, що при Міністерстві фінансів УРСР діє Головне управління державного страхування УРСР (Головдержстрах УРСР).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.1991 №272 "Про створення Української державної страхової комерційної організації" з метою надання громадянам додаткових соціальних гарантій при переході до ринкової економіки, забезпечення страхового захисту економічних інтересів держави, процесу виробництва і споживання, своєчасного відшкодування збитків, заподіюваних стихійним лихом, катастрофами та іншими непередбаченими подіями, Кабінет Міністрів України визнав за необхідне створити на базі діючого при Міністерстві фінансів України Головного управління державного страхування України Українську державну страхову комерційну організацію (Укрдержстрах), звільнивши це Міністерство від функцій безпосереднього керівництва державним страхуванням. Українська державна страхова комерційна організація є правонаступником Головного управління державного страхування України (пункт 1).

Цією постановою Кабінет Міністрів України затвердив Статут Української державної страхової комерційної організації, а також визнав такими, що втратили чинність: постанову Ради Міністрів УРСР від 26 листопада 1958 р. № 1645 "Про затвердження Положення про органи державного страхування в Українській РСР" (ЗП УРСР, 1958 р., № 11, ст. 211; 1969 р., № 7, ст. 86; 1984 р., №11, ст. 74; 1987 р., N 1, ст. 1) та додаток до постанови Ради Міністрів УРСР від 22 липня 1988 р. №193 "Про перебудову діяльності й організаційної структури Міністерства фінансів УРСР" у частині, що стосується Головного управління державного страхування УРСР.

Згідно з пунктом 1 Статуту, затвердженого постановою КМУ від 16.10.1991 №272, було передбачено, що Українська державна страхова організація "Укрдержстрах" є юридичною особою, здійснює свою діяльність на умовах повної господарської самостійності, має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в банківських установах, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Пунктом 2 Статуту Укрдержстраху визначено, що до його складу входять дирекції в Кримській АРСР, областях, мм. Києві та Севастополі, відділення в містах і районах, які діють на підставі затверджених Укрдержстрахом положень.

Укрдержстрах має у своєму розпорядженні основні засоби (будинки, споруди, обладнання, інвентар, інші цінності) та оборотні кошти, що належать йому на праві повного господарського відання (пункт 7 Статуту Укрдержстраху).

Відповідно до пункту 11 Статуту Укрдержстраху управління ним здійснюється на демократичній основі з широкою участю трудових колективів. Органом управління Укрдержстраху є правління, до складу якого входять голова правління, його заступники та інші керівні працівники правління і дирекцій (усього 7 чоловік). Голова правління затверджується Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 15 Статуту Укрдержстраху голова правління керує діяльністю правління і несе персональну відповідальність за виконання покладених на організацію завдань; діє від імені правління Укрдержстраху без доручення; відповідно до рішення, прийнятого правлінням організації, до повноважень голови правління, серед іншого, віднесено: видачу наказів, інструкцій та інших нормативних документів з питань діяльності організації, розпорядження відповідно до чинного законодавства майном і коштами організації, представлення її в усіх організаціях як в Україні, так і за межами республіки, видання доручень, встановлення порядку підписання договорів, інших домовленостей, зобов`язань і видачу доручень від імені організації.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №272 від 16.10.1991 "Про створення Української державної страхової комерційної організації" Українська державна страхова комерційна організація (Укрдержстрах) відокремилася від Міністерства фінансів України як відомства, що здійснювало управління державним страхуванням; набула статусу самостійної юридичної особи, яка здійснює свою діяльність на умовах повної господарської самостійності; основні засоби та оборотні кошти, що перебувають у її розпорядженні, належать їй на праві повного господарського відання.

При цьому на момент прийняття вказаної постанови КМУ та звільнення Міністерства фінансів України від керівництва державним страхуванням, Міністерством до позовної заяви не надано доказів виконання рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 24.02.86 №160/4, згідно з яким Міністерству фінансів Української РСР було дозволено будівництво складу для інспекцій Держстраху м. Києва площею 350 кв. м, кошторисною вартістю 150 тис. крб, на території матеріальної бази по вул. Причальній, 5 в Дарницькому районі, в тому числі одержання дозволу на початок будівельних робіт в порядку, визначеному зазначеним рішенням.

Наявність цього рішення без доказів його реалізації безпосередньо позивачем не може свідчити про те, що лише останній має право бути забудовником складу інспекцій Держстраху м. Києва, оскільки у зв`язку зі створенням Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстраху), яка вже не підпорядковувалася Міністерству фінансів України, інспекції Держстраху м. Києва, як структурні підрозділи, увійшли до складу Укрдержстраху.

Матеріали справи свідчать, що на виконання пункту 2 рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 24.02.86 №160/4 розпорядженням Головного управління капітального будівництва Київського міськвиконкому від 31.08.1987 №22 (у редакції розпорядження від 26.09.1987 №25) затверджено робочий проект складу для інспекцій Держстраху по вул. Причальній, 5 в Дарницькому районі, з такими техніко-економічними показниками: будівельний обсяг - 2 470 куб. м, кошторисна вартість будівництва по зведеному кошторисному розрахунку - 98,21 тис. крб., у тому числі будівельно-монтажні роботи - 68,48 тис. крб., строк будівництва - 8 місяців.

13.04.1992 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Головного АПУ виконкому Київської міської Ради народних депутатів видано Дозвіл №39-Хр на проведення будівельно-монтажних робіт по складу паперу для інспекцій Держстраху в м. Києві забудовнику - Українській державній страховій комерційній організації. Підрядною організацією згідно з цим Дозволом є Виробничо-будівельний кооператив "Промбуд", адреса об`єкту будівництва - вул. Причальна, 5 в м. Києві.

Зі змісту вказаного Дозволу вбачається, що його видано на підставі: рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 24.02.1986 №160/4; розпорядження ГоловУКСа Київського міськвиконкому від 31.08.1987 №22; документів, що підтверджують проведення експерти ГоловАПУ Київського міськвиконкому (протокол містобудівної ради від 23.09.1987 №212с); акта геодезичного розпланування будівлі в натурі від 04.05.1991.

Наявною в матеріалах справи копією Акта Державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту - складу паперу для інспекції Укрдержстраху м. Києва по вул. Причальній, 5, м. Києва, від 25 грудня 1992 року, затвердженого рішенням правління Укрдержстраху 11 січня 1993 року № 55, підтверджується прийняття в експлуатацію пред`явленого до приймання об`єкту будівництва згідно з рішенням державної приймальної комісії.

Зазначеним Актом підтверджується, що Державна приймальна комісія, що призначена рішенням правління Укрдержстраху від 16.09.1992 №69 (копія наявна в матеріалах справи), установила:

- замовником - Укрдержстрахом, пред`явлено до приймання в експлуатацію склад паперу для інспекцій Держстраху м. Києва /нове будівництво/ за адресою: вул. Причальна, 5;

- будівництво проведено на підставі рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 24.02.86 №160/4 і у відповідності з дозволом на проведення будівельно-монтажних робіт №39-Хр від 13.04.92;

- будівництво здійснювалося підрядником - Виробничо-будівельним кооперативом "Промбуд", яким виконано будівельні роботи;

- проектно-кошторисна документація на будівництво розроблена генеральним проєктувальником - Інститутом "Київдіпроміспром";

- будівництво проводилося по індивідуальному проєкту ГоловУКБ Київського міськвиконкому;

- проєктно-кошторисна документація затверджена розпорядженням ГоловУКБ Київського міськвиконкому від 31.08.87 №22;

- будівельно-монтажні роботи здійснені у строки: початок робіт- квітень 1991р., завершення робіт - вересень 1992р. при тривалості будівництва за проєктом - 8 місяців, фактично - 18 місяців;

- пред`явлений до приймання в експлуатацію об`єкт має наступні показники: загальна площа за проєктом - 377,8 кв. м, фактично - 377,8 кв. м; кількість поверхів за проєктом - 1, фактично - 1; загальний будівельний обсяг за проєктом - 2470 куб. м, фактично - 2470 куб. м;

- технологічні та архітектурно-будівельні рішення по об`єкту характеризуються наступними даними: приміщення розміром 12х30 /в осях/ з рампою, стіни виконані з керамзитобетонних блоків, зовнішня і внутрішня поверхня стін оштукатурені, перекриття балки 2Б-12-4 та плити ПНС-6, покрівля м`яка;

-кошторисна вартість основних фондів, прийнятих в експлуатацію - 5 599 тис. крб., у тому числі вартість будівельно-монтажних робіт - 268 тис. крб.

Рішенням правління Української державної страхової комерційної організації № 55 від 11.01.1993 побудований склад паперу для відділень Укрдержстраху м. Києва, що знаходиться по вул. Причальній, 5, кошторисною вартістю 5599008 карбованців, був взятий на баланс Укрдержстраху.

Таким чином, встановленими обставинами підтверджується, що на момент отримання дозволу на проведення будівельно-монтажних робіт (13.04.1992), завершення будівельних робіт і прийняття об`єкта в експлуатацію (11.01.1993) та взяття на баланс Укрдержстраху новозбудованого об`єкту нерухомого майна (11.01.1993), Міністерство фінансів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 272 від 16.10.1991 було звільнено від керівництва державним страхуванням, а створена Українська державна страхова комерційна організація (правонаступник Головдержстраху УРСР) здійснювала свою діяльність на умовах повної господарської самостійності.

Доказів отримання Дозволу на проведення будівельно-монтажних робіт по складу паперу для інспекцій Держстраху м. Києва, фактичне здійснення будівництва цього об`єкту, фінансування будівництва та прийняття новозбудованого об`єкту в експлуатацію позивачем до суду в установленому порядку не надано.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивачем не спростовано встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин про те, що забудовником (замовником) будівництва складу паперу для інспекцій Держстраху м. Києва за адресою: вул. Причальна, 5 в м. Києві була саме Українська державна страхова комерційна організація (Укрдержстрах), на балансі якої з 11.01.1993 обліковувався зазначений новозбудований об`єкт нерухомого майна. Згідно з положеннями пункту 7 Статуту Укрдержстраху, основні засоби (будинки, споруди, обладнання, інвентар, інші цінності), що перебувають у розпорядженні Укрдержстраху, належать йому на праві повного господарського відання.

При дослідженні доводів позивача щодо проведення оплати робіт з будівництва спірного об`єкту нерухомого майна за рахунок державного бюджету з посиланням лише на статтю 3 Закону України "Про Державний бюджет на 1992 рік" без надання належних доказів, зокрема затвердженого кошторису Міністерства з відображенням виділених капітальних вкладень, первинних бухгалтерських документів щодо понесених витрат на будівництво, відображення відповідних операцій у бухгалтерській та аналітичній звітності тощо, суд апеляційної інстанції вважає зазначені доводи безпідставними.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції бере до уваги зміст рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 24.02.86 №160/4, яким дозволено Міністерству фінансів Української РСР будівництво складу для інспекцій Держстраху м. Києва, при цьому виконкомом функції замовника по виготовленню проектно-кошторисної документації та будівництву, виконання умов архітектурно-планувального завдання та інші майнові права покладено на структурні підрозділи виконкому Київської міської Ради народних депутатів та виконком Дарницької районної Ради народних депутатів. А в пункті 5 цього рішення від 24.02.86 №160/4 зазначено, що забудовник по будівництву складу інспекцій Держстраху м. Києва звільнений від пайової участі за умови, що кошторисна вартість будівництва не перевищуватиме 150 тис. крб., тобто виконком Київської міської Ради народних депутатів за вказаним рішенням брав на себе фінансування зазначеного будівництва.

Позивачем зазначених обставин не спростовано.

В подальшому, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 №709 "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" з метою формування конкурентного середовища у галузі страхової діяльності та необхідності приведення організаційної форми Української державної страхової комерційної організації у відповідність із Декретом Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 "Про страхування" було створено Національну акціонерну страхову компанію "Оранта" шляхом перетворення Української державної страхової комерційної організації у відкрите акціонерне товариство в порядку та на умовах, передбачених Указом Президента України від 15.06.1993 "Про корпоратизацію підприємств".

При цьому Фонд державного майна зобов`язано цією постановою виступити засновником Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" з боку держави.

Згідно з пунктом 3 постанови КМУ від 07.09.1993 №709 установлено, що Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" є правонаступником щодо майнових прав та обов`язків Української державної страхової комерційної організації.

Наказом Фонду державного майна України від 15.12.1993 №51-АТ "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на виконання постанови КМУ від 07.09.1993 №709 та згідно з Указом Президента України від 15.06.1993 "Про корпоратизацію підприємств" реорганізовано шляхом перетворення Українську державну страхову комерційну організацію в акціонерне товариство відкритого типу Національну акціонерну страхову компанію "Оранта", затверджено Статут НАСК "Оранта", зобов`язано голову правління Укрдержстраху у тижневий термін подати на державну реєстрацію до місцевої виконавчої влади Статут НАСК "Оранта".

Відповідно до положень Статуту НАСК "Оранта", затвердженого Фондом державного майна України 28.12.1993 та зареєстрованого Київською міською державною адміністрацією за реєстраційним №010-467П від 28.12.1993, майно компанії складається з основних та оборотних засобів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі компанії (пункт 3.5); компанія є власником: майна, переданого засновником; майна, набутого в результаті фінансово-господарської діяльності; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством. Компанія здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном відповідно до цілей своєї діяльності (пункт 3.6); компанія самостійно може продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, здавати в оренду юридичним особам та громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, відчужувати їх іншими способами, якщо це не суперечить чинному законодавству та цьому Статуту (пункт 3.7).

Водночас, відповідно до пунктів 4.1.-4.5 Статуту НАСК "Оранта" Фонд державного майна України, як засновник та акціонер компанії, поряд з іншими його акціонерами, наділений такими правами: брати участь у загальних зборах акціонерів; обирати та бути обраними до спостережної ради, ревізійної комісії та інших органів компанії з урахуванням визначеного в п.п. 10.3.1 та 10.5.3 цього Статуту; брати участь в управлінні справами компанії в порядку, визначеному цим Статутом; брати участь у розподілі прибутків товариства та отримувати їх частку (дивіденди); отримувати інформацію про діяльність компанії; отримати частину вартості майна компанії у випадку її ліквідації пропорційно вартості належних їм акцій компанії; передавати акції, що йому належать, у порядку, визначеному чинним законодавством та цим Статутом, заповідати їх у спадщину; користуватися переважним правом на придбання додатково випущених акцій компанії. Акціонери відповідають за зобов`язаннями компанії в межах належних їм акцій.

Оскільки засновником було прийнято рішення про створення відкритого акціонерного товариства НАСК "Оранта" в результаті реорганізації шляхом перетворення та затвердженого його Статут, суд апеляційної інстанції вважає, що з огляду на приписи Указу Президента України від 15.06.1993 "Про корпоратизацію підприємств" та пунктів 11, 12, 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства НАСК "Оранта" до нього перейшли активи і пасиви Української державної страхової комерційної організації, акціонерне товариство стало правонаступником прав і обов`язків корпоратизованого підприємства. Прийняттю рішення про створення відкритого акціонерного товариства обов`язково передує розгляд та затвердження акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає корпоратизації.

Як убачається з Витягу з ЄДРПОУ датою державної реєстрації акціонерного товариства є 16.09.1994.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що новозбудований об`єкт нерухомості - склад паперу для інспекцій Держстраху м. Києва, розташований за адресою: вул. Причальна, 5 в м. Києві, який обліковувався з 11.01.1993 в балансі Укрдержстраху і належав йому на праві повного господарського відання, перейшов у складі активів та пасивів останнього до створеного у процесі корпоратизації правонаступника - відкритого акціонерного товариства НАСК "Оранта", з моменту державної реєстрації цього акціонерного товариства. ВАТ НАСК "Оранта" з моменту його державної реєстрації набуло права власності на майна, що увійшло до його статутного фонду (капіталу), а держава в особі Фонду державного майна України за наслідками корпоратизації Української державної страхової комерційної організації набула права засновника (акціонера) створеного відкритого акціонерного товариства (корпоративні права) відповідно до закону та Статуту цього товариства.

Отже, заперечення позивача щодо відсутності доказів переходу права державної власності на нерухоме майно Української державної страхової комерційної організації до ПАТ "НАСК "Оранта" судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані.

За приписами частини 2 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент проведення першої державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна) у випадку, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на проведення першої державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна) визначено перелік повноважень державного реєстратора щодо здійснення ним реєстраційних дій.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент проведення першої державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Водночас у частині 5 цієї статті Закону встановлено, що заява про державну реєстрацію прав подається окремо щодо кожного об`єкта нерухомого майна. У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду з одночасним набуттям речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, подається одна заява про державну реєстрацію прав на такі об`єкти. При цьому одна заява подається лише у разі, якщо речові права на житловий будинок, будівлю, споруду та земельну ділянку, на якій вони розташовані, реєструються за однією особою.

З наведеної норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" слідує, що на момент проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ПАТ "НАСК "Оранта" чинне законодавство не виключало можливості державної реєстрації речових прав на будівлю (споруду) та на земельну ділянку, на якій розташована зазначена будівля (споруда), за різними особами.

Згідно з положеннями частини 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

На момент проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт за ПАТ "НАСК "Оранта" правовідносини щодо вчинення таких дій регулювалися Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 №553) (далі - Порядок), в якому визначено умови, підстави та процедуру проведення у відповідності до Закону державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав тощо.

Також у пункті 2 цього Порядку надано визначення термінам, що вживаються в Порядку, в тому числі новозбудований об`єкт, який має таке значення - завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який проводиться вперше.

Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Отже, з огляду на зміст зазначеного пункту Порядку, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна у даних спірних правовідносинах документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, є правовстановлюючим документом, тобто документом, що посвідчує набуття права власності на такий об`єкт нерухомого майна забудовником (замовником).

Зазначене кореспондується з приписами частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент вчинення відповідачем 2 реєстраційних дій), за якими право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Як убачається з матеріалів справи та відповідно до встановлених обставин правонаступництва майнових прав та обов`язків Української державної страхової комерційної організації ПАТ "НАСК "Оранта", останнє скористалося правом щодо державної реєстрації нерухомого майна, звернулося до державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни (Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд") із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (літера "А") загальною площею 519,4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Причальна, буд. 5.

Відомостями з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №105662894 від 30.11.2017 підтверджується, що державним реєстратором на підставі Акта на право користування землею № 124, виданого 22.06.1965 Київською міською Радою депутатів трудящих; Довідки про показники об`єкта нерухомого майна №2864, виданої 28.11.2017 ТОВ "Благобудконсалт" до технічного паспорту та Акта Державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту: "склад паперу для інспекції Укрдержстраху м. Київ" №55, виданого 25.12.1992 Державною приймальною комісією м. Києва, вчинено реєстраційну дію, якою засвідчено вже набуте ПАТ "НАСК "Оранта" право власності на нежитлову будівлю (літера "А"), загальною площею 519,4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2017 здійснено запис про право власності: 23651741 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38431929 від 30.11.2017.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем 2 при прийнятті рішення про державну реєстрацію та вчинення такої державної реєстрації речових прав було дотримано вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та чинного Порядку, оскільки у відповідача 3, як заявника, були наявні належні обсяг повноважень та документи для проведення державної реєстрації права власності на спірну будівлю.

Заперечення позивача про необґрунтоване взяття до уваги державним реєстратором при здійсненні державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю за відповідачем 3 Акта на право користування землею № 124, виданого 22.06.1965 Київською міською Радою депутатів трудящих, оскільки на момент вчинення вказаної реєстраційної дії на заміну цього акта за рішенням Київської міської ради від 16.02.2012 №159/7496 був виданий інший документ, а саме: Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №38026 від 14.06.2012, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні.

Зі змісту Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №105662894 від 30.11.2017 не убачається, що при вчиненні зазначеної реєстраційної дії проводилась одночасна реєстрація за відповідачем 3 будь-якого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:144:0003.

Поряд з цим, як вже досліджено судом апеляційної інстанції, на момент проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ПАТ "НАСК "Оранта" чинне законодавство (стаття 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") не виключало можливості державної реєстрації речових прав на будівлю (споруду) та на земельну ділянку, на якій розташована зазначена будівля (споруда), за різними особами.

Крім того, земельна ділянка виділялась Міністерству фінансів УРСР до віддання якого входила Українська державна страхова комерційна організація (Укрдержстрах), правонаступником якої є ПАТ "НАСК "Оранта", та посвідчувалося саме Актом на право користування землею № 124, виданого 22.06.1965 Київською міською Радою депутатів трудящих, який був чинним на момент введення в експлуатацію та взяття на баланс нежитлової будівлі (складу), що розташована на цій земельній ділянці, докази його анулювання позивачем не надано до матеріалів цієї справи.

Також, станом на момент здійснення вказаної державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем 3 пункт 41 Порядку у своєму переліку не передбачав необхідність надання державному реєстратору для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна документ, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій він (об`єкт) розташований.

Щодо твердження позивача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення обставин, встановлених постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі №910/2845/19, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020, якою рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 скасовано та прийнято рішення про відмову в позові АТ "НАСК "Оранта" до Міністерства фінансів України про визнання права на поділ земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 по вул. Причальній, 5-а у Дарницькому районі м. Києва без погодження Міністерства фінансів України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається скаржник, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дослідивши зміст судових рішень апеляційної та касаційної інстанції у справі №910/2845/19, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку про відсутність підстав зважати на вказані доводи скаржника, оскільки:

- предметом позову у справі №910/2845/19 було визнання права на поділ земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля (склад) загальною площею 519,4 кв. м, яка належить на праві власності ПАТ "НАСК "Оранта", у відповідності до приписів статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України;

- обставини, що встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі №910/2845/19, незважаючи на залишення цієї постанови за результатами касаційного перегляду без змін, не підлягають взяттю до уваги при розгляді цієї справи у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові з посиланням на неефективність способу захисту, тобто спір по суті заявлених позовних вимог не вирішувався;

- Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 у даній справі, аналізуючи норми статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що в них передбачено перехід права на землю (права власності чи права користування) у разі набуття права власності на нерухоме майно від іншої особи (відчужувача) саме за наявності відповідного права у відчужувача нерухомого майна, оформленого і зареєстрованого належним чином. Разом із цим судами попередніх інстанцій не встановлено, що нерухоме майно набуте позивачем у власність від іншої особи (відчужувача), зокрема від Міністерства фінансів України. Обставин щодо переходу до скаржника права користування земельною ділянкою у зв`язку з набуттям права власності на будівлю позивачем не доведено. Таких обставин судами попередній інстанції при розгляді справи не встановлено і в матеріалах справи відповідні докази відсутні. Тому суд касаційної інстанції виснував про необхідність відмови в позові з підстав недоведеності;

- у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 не встановлено обставин, якими б підтверджувалося, що суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні позову ПАТ "НАСК "Оранта" щодо поділу земельної ділянки, через не доведення останнім, як стверджує Міністерство, набуття права власності на нежитлову будівлю (склад паперу), яка розташована за адресою: вул. Причальна, 5, м. Київ, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 та належить на праві постійного користування Міністерству фінансів України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38431929 від 30.11.2017, Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" м. Київ.

Щодо позовної вимоги Міністерства про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни, Київський міський нотаріальний округ м. Києва, як наслідок недійсності нікчемного правочину - Договору купівлі-продажу, серія та номер: 3557, виданого 16.09.2021, яка є похідною від вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38431929 від 30.11.2017, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

У позовній заяві позивач обґрунтовував вимогу про скасування вищезазначеного рішення приватного нотаріуса Бондар Т.М. тим, що на момент укладення Договору купівлі-продажу (серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021) нежитлової будівлі (літера "А"), загальною площею 519,4 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, між ПАТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім Лтд" (далі - Договір купівлі- продажу) у продавця - ПАТ "НАСК "Оранта" було відсутнє право власності на житлову будівлю, тобто правочин є нікчемним.

При цьому, позивач посилався на статтю 228 Цивільного кодексу України та статтю 207 Господарського кодексу України, вказуючи як на порушення публічного порядку зазначеним Договором, так і на невідповідність його вимогам закону та вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Водночас, статтю 207 Господарського кодексу України станом на момент укладення Договору купівлі -продажу виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018.

В апеляційній скарзі позивач, крім зазначеного, посилається на те, що при укладенні Договору купівлі-продажу сторонами не досягнуто згоди щодо такої істотної умови вказаного Договору як розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, яка є предметом цього договору, оскільки відповідно до положень частини 6 статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, за твердженням позивача, така істотна умова є обов`язковою. При цьому скаржник апелював до вимог абзацу 2 частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, відповідно до яких істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що з огляду на приписи абзацу 1 частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Отже, доводи зазначені в апеляційній скарзі щодо відсутності в Договорі купівлі -продажу всіх істотних умов можуть свідчити про його неукладення та не можуть підтверджувати нікчемність цього Договору, про що наполягав позивач у позовній заяві та доводив у суді першої інстанції.

Зважаючи на положення частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду підстави позову щодо відсутності істотних умов Договору купівлі- продажу щодо зазначення розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що позивач, посилаючись на статтю 228 Цивільного кодексу України, вказував одночасно на те, що укладений між відповідачами 3 та 4 Договір купівлі-продажу, порушує публічний порядок (нікчемний правочин) і є таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (оспорюваний правочин).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 звертав увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема, як такого, що порушує публічний порядок.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на спростування доводів позивача про відсутність у ПАТ "НАСК "Оранта" на момент укладення Договору купівлі - продажу права власності на нерухоме майно, що було предметом цього Договору, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про не доведення позивачем належними та допустимим доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує факт нікчемності правочину, як такого, що порушує публічний порядок.

Наявні в матеріалах справи докази, що досліджені судом апеляційної інстанції, підтверджують правомірність набуття у власність відповідачем 3 спірного об`єкту, як новоствореного.

Отже, розпорядження зазначеним нерухомим майном шляхом його продажу відповідачу 4 відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує права позивача.

Крім того, позивачем не надано доказів визнання зазначеного Договору недійсним у судовому порядку, отже відповідно до вимог статті 204 Цивільного кодексу України правомірність цього Договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами 3 та 4, презюмується.

Згідно з приписами статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав доводи ПАТ "НАСК "Оранта" з урахуванням поданих ним доказів більш вірогідними у порівнянні з твердженнями і доводами позивача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції визнає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

За наведених підстав, заява відповідача 3 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Зважаючи на досліджені та встановлені у даній справі обставини, здійснивши їх оцінку у відповідності до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, неповного з`ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Позивачем не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства Фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/1869/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/1869/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/1869/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 23.05.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

К.В. Тарасенко