Постанова

від 24.07.2024 по справі 910/1869/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1869/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І. Ю.,

представників учасників справи:

Міністерства фінансів України - Снісаренко К. С.,

Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" - Лінкевич О. В.,

Київської міської державної адміністрації - Плахотнік Р. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства фінансів України

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023

(суддя Плотницька Н. Б.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024

(судді Кравчук Г. А., Коробенко Г. П., Тарасенко К. В.)

у справі за позовом Міністерства фінансів України

до 1. Державного реєстратора - приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни,

2. Державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд",

3. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Київська міська державна адміністрація,

про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Міністерство фінансів України (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни (далі - відповідач-1) та Державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (далі - відповідач-2) про:

- скасування рішення відповідача-1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.09.2021 індексний номер: 60569329;

- скасування рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.11.2017 індексний номер: 38431929.

1.2. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що спірні рішення вчинені з порушенням норм чинного законодавства, а саме: державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - відповідач-3, ПАТ "НАСК "Оранта") та Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД" (далі - відповідач-4, ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД") на нежитлову будівлю (літера А) загальною площею 519,4 кв. м, розташовану на земельній ділянці, яка належить державі та перебуває в постійному користуванні позивача, здійснено за відсутності документа, що підтверджує підставу набуття такого права.

1.3. Позивач зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі у продавця (ПАТ HACK "Оранта") було відсутнє право власності на нежитлову будівлю, тобто правочин є нікчемним, у зв`язку з чим вказує на необхідність застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

1.4. Ухвалою від 08.05.2023 ПАТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" залучені до участі у справі в якості відповідачів.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. Відповідно до Державного акта на право постійного користування серії ЯЯ № 385026 від 14.06.2012 Міністерству фінансів України на підставі рішення Київської міської ради від 16.02.2012 № 159/7496 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,5195 га у межах згідно з планом для експлуатації та обслуговування бази матеріально-технічного постачання, за адресою: вул. Причальна, 5-А у Дарницькому районі м. Києва.

2.2. Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10-9-00068.

2.3. За даними витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером НВ 8000872142019 від 02.01.2019 земельна ділянка, що перебуває у постійному користуванні Міністерства фінансів України, за кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 площею 0,5195 га, належить до державної власності.

2.4. У листопаді 2018 року ПАТ "НАСК" Оранта" звернулось до Київської міської адміністрації щодо оформлення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва.

2.5. 04.01.2018 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у відповідь на лист позивача від 30.11.2018 № 08-04-16/8794 повідомив, що для оформлення ПАТ "НАСК "Оранта" права користування частиною земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:144:0003), Міністерство фінансів України має надати нотаріально посвідчену згоду на поділ цієї земельної ділянки.

2.6. ПАТ "НАСК "Оранта" звернулося до позивача з листом від 30.11.2018 № 08-04-16/8793 щодо надання згоди на поділ земельної ділянки за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва. Міністерство фінансів України своїм листом від 03.01.2018 повідомило, що не вбачає підстав для погодження наданого ПАТ "НАСК "Оранта" варіанта плану поділу земельної ділянки на запропонованих умовах.

2.7. В ході робочого процесу виявлено, що на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 площею 0,5195 га, що належить до державної форми власності, розташована нежитлова будівля (літера А) загальної площею 519.4 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, яка відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з датою формування 08.11.2021, зареєстрована 16.09.2021 на праві приватної власності за ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД".

2.8. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містить інформацію, що підставою виникнення прав власності були такі документи: договір купівлі-продажу, укладений ПАТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД", серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021, видавник: Бондар Т. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватний нотаріус Бондар Т.М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

2.9. Вважаючи, що право власності на нерухоме майно, набуте ПАТ "НАСК "Оранта", не підтверджується жодним документом, крім витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з датою формування 30.11.2017, який не є підставою набуття права власності, позивач звернувся до суду з цим позовом про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 20.07.2023 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

3.2. Мотивував своє рішення тим, що:

- відповідач-2 при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та вчинення такої державної реєстрації речових прав дотримався вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки за встановленими обставинами відповідач-3 мав обсяг повноважень та належні документи для проведення державної реєстрації права власності на спірну будівлю;

- наявні у матеріалах справи докази підтверджують правомірність набуття відповідачем-3 у власність спірного нерухомого майна, як новоствореного, тому розпорядження таким власником спірним майном шляхом його продажу відповідачу-4 відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує прав позивача.

- позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов`язує факт нікчемності укладеного договору купівлі-продажу, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого відповідачем-1.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.04.2024 залишив зазначене рішення суду першої інстанції без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

4.2. На обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на:

- застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях положень постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.1991 № 272 "Про створення Української державної страхової комерційної організації", щодо якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- застосування судами попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях положень постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 №709 "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- застосування судами попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях положень наказу Фонду державного майна України від 15.12.1993 № 51-АТ "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта"" на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 №709 та згідно з указом Президента України від 15.06.1993 "Про корпоратизацію підприємств" щодо якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- застосування судами попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на та їх обтяжень", а саме статей 2, 3, 5, 9, 18, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 922/1266/19; в постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18;

- застосування судами попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях статей 204, 215, 228, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Вищого господарського суду України від 23.11.2016 у справі №921/148/14-г/13; у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №906/603/18 та від 07.12.2021 у справі № 910/1671/20; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

4.3. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію та вчинення такої державної реєстрації речових прав за ПАТ "НАСК "ОРАНТА" було дотримано вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, адже здійснена реєстрація права приватної власності ПАТ "НАСК "ОРАНТА" на об`єкт державної власності, що належав Українській державній страховій комерційній організації на праві повного господарського відання, збудований на земельній ділянці державної власності об`єкт (складське приміщення).

4.4. Скаржник зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо майна, за рахунок якого формувався статутний фонд відповідача-3, при цьому поняття переходу права власності та передача майна на баланс мають різну правову природу. Тож правовий режим майна акціонерного товариства, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний режим майна, і до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 22 Господарського кодексу України, що не була застосована судами. Суди також не врахували відповідний висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "НАСК "Оранта" просить судові рішення залишити без змін.

5.2. Зазначає, що приватизація (роздержавлення) HACK "Оранта" відбувалася в декілька етапів та повністю завершилася 17.12.2007, коли Фонд державного майна України повністю виконав план продажу та розміщення акцій HACK "Оранта". Відчуження майна Акціонерним товариством HACK "Оранта" на користь ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" відбулося 16.09.2021 шляхом продажу в той час коли акціонерне товариство вже не мало у статутному фонді державної частки у зв`язку із повною приватизацією та повним продажем державою своєї частки. Отже, акціонерне товариство не мало ніякого спеціального режиму розпорядження власним майном щодо продажу нерухомого майна.

5.3. Відтак, застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не може розповсюджуватися на правовідносини щодо відчуження майна юридичною особою, яка у своєму статутному капіталі не має державної частки та не є державним акціонерним товариством, а є власником майна та здійснює володіння, користування і розпорядження ним відповідно до статуту та волевиявлення акціонерів.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.3. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

6.4. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

6.5. У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

6.6. Інше тлумачення відповідних норм призвело б до висновку, що законодавець свідомо встановив та допустив використання особою для захисту свого права "конкуруючих" способів захисту, що (на відміну від альтернативних способів захисту у випадках, визначених законодавчо) створює нічим не обмежену можливість послідовного неодноразового звернення за судовим захистом, ставлячи під сумнів остаточність судового рішення у конкретній справі та порушуючи принцип правової визначеності як складову верховенства права.

6.7. У справі, що розглядається, Міністерство фінансів України посилалося, зокрема, на те, що спірне нерухоме майно, зареєстроване за ПАТ "НАСК "Оранта", а в подальшому за ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД", знаходиться на земельній ділянці, яка належить Міністерству фінансів України на праві постійного користування відповідно до державного акта від 14.06.2012 серії ЯЯ № 385026, який отриманий останнім замість акта на право користування старого зразка від 22.06.1965.

6.8. У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

6.9. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

6.10. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

6.11. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

6.12. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

6.13. Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

6.14. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.15. Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

6.16. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

6.17. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

6.18. У постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

6.19. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно зазначала про те, що вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є належним способом захисту права або інтересу позивача, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1.), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.9.), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (пункт 198)).

6.20. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

6.21. Водночас, якщо Мінфін вважає, що спірний об`єкт нерухомості належить на праві власності державі, оскільки ПАТ "НАСК "Оранта" та ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД" не набули прав власності на спірний об`єкт, і прагне захистити право державної власності на такий об`єкт, то відповідно до усталеної багаторічної практики Великої Палати Верховного Суду належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його права.

6.22. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 85 - 97) сформулювала такі висновки. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.

6.23. У такому випадку належною є позовна вимога про витребування спірного нерухомого майна з володіння ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД".

6.24. Будь які інші вимоги, в тому числі вимоги про визнання протиправними та скасування ланцюгу рішень державних реєстраторів (про державну реєстрацію права власності спершу за ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", а потім за ТОВ "БК "Голдстрім ЛТД"), не відповідають належному способу захисту.

6.25. Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).

6.26. Скаржник вважає, що заявлені ним вимоги відповідають належному способу захисту, з огляду на висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20).

6.27. Однак колегія суддів відхиляє цей довід, як неспроможний. Адже, зазначаючи у справі №914/2350/18 (914/608/20), що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту, Велика Палата Верховного Суду посилалася на спеціальну норму - частину четверту статті 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 112 постанови від 21.12.2022) та наголосила, що вона робить цей висновок, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб (пункт 115 постанови від 21.12.2022).

6.28. Так, у справі № 914/2350/18 (914/608/20) за відповідачем було зареєстроване право іпотеки, після чого було зареєстроване право власності в порядку звернення стягнення на майно позивача. Між позивачем та відповідачем наявні договірні відносини (іпотечний договір № 506), які регулюють звернення стягнення на спірне нерухоме майно (на що Велика Палата Верховного Суду вказала у пункті 107 зазначеної постанови). Між сторонами у цій справі не йдеться про договірні правовідносини, тобто обставини справ є різними.

6.29. Також за обставинами справи № 914/2350/18 (914/608/20) право власності на майно спершу було зареєстроване за позивачем, а наступна реєстрація права власності здійснена за відповідачем - стороною договору з позивачем. Тобто відсутній "ланцюг" передач володіння спірним майном і, відповідно, "ланцюг" державних реєстрацій права власності, що також свідчить про неподібність справ.

6.30. Зазначене свідчить про неподібність справ і нерелевантність посилання скаржника у справі, що переглядається, на висновки, зроблені у справі №914/2350/18 (914/608/20).

6.31. Колегія суддів також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) не відступила від висновків, сформульованих у численних постановах Великої Палати Верховного Суду (зокрема наведених вище), про те, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна, а інші вимоги є неналежними. Тому відсутні підстави для неврахування таких висновків.

6.32. З урахуванням численної усталеної практики Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, але з інших підстав, наведених у цій постанові.

6.33. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту, а також звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги з огляду на висновки ЄСПЛ у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту та неналежність відповідача у справі зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.3. За наведених обставин колегія суддів, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Міністерства фінансів України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 910/1869/23 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський