Рішення

від 18.04.2024 по справі 935/2830/23

КОРОСТИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/2830/23

Провадження № 2/935/192/24

РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2024 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Василенка Р.О., із секретарем Сьомак Л.І., за участю: представника позивача адвоката Кушніренка А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Стрижівське", третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою до Приватного підприємства "Стрижівське", третя особа ОСОБА_2 , в якій просить суд визнати за ним право власності на 1/4 частину приміщення курника, що за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову вказує, що 21 вересня 2000 року між ним, приватним підприємцем ОСОБА_2 , з одного боку, та Приватним підприємством «Стрижівське» з іншого боку, укладено договір купівлі продажу 1/2 частини приміщення курника, площею 576 кв. м.

Зазачає, що за змістом цього договору вбачається, що позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_2 набуто у власність у рівних частках по 1/4 за кожним на вказане вище приміщення курника.

Пояснює, що з моменту придбання він безперервно користувався цим приміщенням та займався там господарською діяльністю. У 2013 році з метою реєстрації права власності на це майно звернувся до Стрижівської сільської ради із заявою про присвоєння поштової адреси та рішенням Стрижівської сільської ради від 18.04.2013 №18 частині курника, що належала йому та ФОП ОСОБА_2 присвоєну поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що з моменту набуття у власність частини цього приміщення вівся погосподарський облік такого об`єкта.

Проте зареєструвати його право власності на 1/4 частку приміщення у державного реєстратора та отримати витяг про право власності позивач не має змоги, у зв`язку з тим, що на даний час вимагається обов`язкове нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу.

Так, договір купівлі-продажу від 21 вересня 2000 року укладений до набрання чинностіу 2004 році Цивільного кодексу України і на момент його укладення сторони керувалисяЦК УРСР 1963 року. Норми ЦК УРСР 1963року містили вимоги лише щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, а щодо інших об`єктів (нежитлових приміщень), таких як будівля курника, вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення не було.

На дату підписання договору купівлі-продажу від 21 вересня 2000 року він відповідав вимогам закону щодо дотримання простої письмової форми її укладення тому є дійсним. Укладена угода виконана її сторонами, як в частині оплати, так і в частині передачі відчуженого об`єкту купівлі-продажу.

Проте листом державного реєстратора від 08 серпня 2023 року йому повідомлено про неможливість державної реєстрації права власності на будівлю курника, оскільки наданий договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Тому з метою захисту своїх прав в порядку ст. 392 ЦК України звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на частину курника.

Представник позивача адвокат Кушніренко А.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з наведених у ньому підстав. Також пояснив, що будь-яких дій щодо реєстрації права власності до цього часу не було вчинено оскільки позивач вважав, що його право власності підтверджується укладеним договором купівлі продажу. Реєстрація права власності не проводилася оскільки на той час такого не вимагалося нормами ЦК УРСР, а Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» був прийнятий лише у 2004 році.

Також додав, що будь-яких заперечень з боку сільської ради чи ПП «Стрижівське» інших осіб з приводу його володіння цим приміщенням не було, тому позивач не проводив реєстрацію права власності. В подальшому позивачем було виготовлено технічний паспорт на частину приміщення курника, присвоєно поштову адресу. Позивач бажає укласти договір з електропостачання цього приміщення, однак не може цього зробити через відсутність відомостей про нього, як власника частини такого приміщення, тому звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач ПП "Стрижівське" в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду, причина неявки суду невідома, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило. Надіслані на офіційну адресу відповідача поштові відправлення поверталися до суду з відміткою працівника пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», а тому суд розглянув справу без участі представика відповідача.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслані поштові відправлення за останньою відомою адресою місця проживання відповідача поверталися до суду з відміткою працівника пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать відмітки згідно трекінгу поштового відправлення № 0600257956986, 0600257961114. Пояснень, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило, а тому суд розглянув справу без його участі.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази на засадах змагальності, в межах позовних вимог, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 21 вересня 200 року між ПП «Стрижівське» в особі директора ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_2 (третя особа) і ОСОБА_1 (позивачем) укадено договір купівлі-продажу 1/2 приміщення курника 576 кв.м. за 5000 грн.

За умовами укладеного договору продавець зобов`язується продати 1/2 частину приміщення курника, а покупець зобов`язується оплатити вартість вказану у договорі. Три тисячі здати у касу 21 вересня 2000 року, а дві тисячі до 1 червня 2001 року (а.с. 9).

Рішенням виконавчного комітету Стрижівської сільської ради від 18.04.2023 № 24 слідує, що за заявою ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , враховуючи наявність технічної документації, присвоєно адресу частині приміщення курника: АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно виписки з погосподарської книги виданої старостою Стрижівського старостинського округу від 24.07.2023 №199 вбачається, що 1/4 частина приміщення курника: АДРЕСА_1 , належить ФОП ОСОБА_1 (позивачу) (а.с. 11).

Згідно виготовленого 15 травня 2013 року за замовленням ОСОБА_1 технічного паспорта об`єкта нерухомості, інвентаризаційна справа №15/01/13, вбачається, що об`єкт нерухомості - курник, що за адресою: АДРЕСА_1 , має площу 443,50 кв.м., що також підтверджується довідкою до інвентаризаційною справи №15 виданою 15.05.2013 р. асоціацією «АВІСТОР-БУД». (а.с. 12-16)

Відповідно до відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02.08.2023 № 341302410 слідує, що відомості про власника об`єкта нерухомості, що за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні (а.с.17).

З листа державного реєстратора Старосілецької сільської ради Пашинської Д.В. від 08.08.2023 року №1146 слідує, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію права власності на приміщення курника за адресою: АДРЕСА_1 ,вбачається недотриманняформи нотаріальногопосвідчення договорукупівлі-продажувід 21.09.2000року,згідно ст.48та ст.227 ЦКУРСР договіркупівлі продажуукладався упростій письмовійформі тавимагав нотаріальногопосвідчення.Провести державнуреєстрацію даногодоговору неможливовідповідно допп.3,4,ст.24Закону України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», подані документи не відповідають вимогами встановлених законом та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, вказаний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01.01.2004 року. Щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спірні правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу від 21 вересня 2000 року виникли до набрання чинностіЦивільним кодексом України, а тому для їх врегулювання в частині дійсності укладеного договору застосовуванню підлягають нормиЦивільного кодексу УРСР 1963 року.

Згідно ч. 2 ст. Закону України «Про власність» слідує, що відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Частиною 2 ст. Закону України «Про власність», передбачено, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Частиною 1 ст. 224 Цивільного кодексу 1963 року, передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 227 Цивільного кодексу 1963 року,договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 227-1 Цивільного кодексу1963року договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, що укладається між громадянами, повинен бути нотаріально посвідчений, крім випадків, коли продавець передає покупцеві майно разом з документом про його придбання в торговельній чи іншій організації. Недодержання цієї вимоги тягне за собою застосування правил, передбачених статтею 48 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу1963року продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Згідно із ст. 128 Цивільного кодексу1963року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу1963року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином Цивільний кодекс УРСР 1963 рокумістив вимоги лише щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, а щодо інших об`єктів, зокрема нежитлових приміщень, як приміщення курника, вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення не були передбачені.

Відповідно до положень статті 42 Цивільного кодексу 1963 року угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Так в п. 1 ч.1 ст. 44 Цивільного кодексу 1963 року у письмовій формі повинні укладатись угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст.128 Цивільного кодексу 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 228 Цивільного кодексу 1963 року передбачено, що продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Відомості щодо оплати у касу ПП «Стрижівське» 3000 грн. до 21.09.2000 року (день укладання договору) та іншої частини коштів 2000 грн. до 01.06.2001 року, в матеріалах справи відсутні. Будь-яких квитанцій про сплату всієї суми чи її частини суду не надано.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація прав проводилася відповідними бюро технічної інвентаризації та органами з питань земельних ресурсів у відповідних реєстрах.

Так зокрема у «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб» затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998 року визначено, що державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. Державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти (п.1.6, 1.7, 1.8).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу 1/2приміщення курника площею 576 кв.м. від 21вересня 2000року укладеного між ПП «Стрижівське» та ОСОБА_1 (позивачем), приватним підприємцем ОСОБА_2 (третя особа) слідує, що продавець зобов`язується продати 1/2 частину приміщення курника, а покупець (покупці) зобов`язуються оплатити вартість вказану у договорі. Три тисячі гривень здати у касу 21 вересня 2000 року, а дві тисячі гривень до 1 червня 2001 року. Як вже зазначалося вище матеріали справи не містять будь-яких доказів оплати такої суми. В той же час дійсність такої угоди не оспорювалася жодною із сторін.

За змістом статтей128,153 ЦК УРСР 1963 рокуправо власності у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом (до 01 липня 2004 року), визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

При цьому згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

Таким чином державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Згідно матеріалів справи вбачається, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості не було зареєстровано. Відомості про власника об`єкта нерухомості до державного реєстру речових прав не вносилися. Таким чином будь-яких приватноправових суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на частину приміщення курника між сторонами у цій справі не має.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що неможливість реєстрації права власності позивача на частину курника, що за адресою: АДРЕСА_1 , пов`язана з наявною відмовою державного реєстратора Старосілецької сільської ради Пашинської Д.В. від 08.08.2023 року №1146.

Фактично предметом спору у даній справі є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, яке виникло у позивача на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2000 року, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав.

Будь-яких відомостей щодо оспорювання, не визнання, порушення чи заперечення прав позивача відповідачем на 1/4 частину курника, що за адресою: АДРЕСА_1 , в матеріалах справи не має.

В силу приписів ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти порушення чи заперечення прав позивача відповідачем ПП «Стрижівське» в матеріалах справи - відсутні, оскільки останні право власності на приміщення курника за вказаною вище адресоюне оспорювали та не заявляли будь-яких претензій до позивача, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 12,13,81, 141, 206, 258, 259,263-265,268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доприватного підприємства "Стрижівське", третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/4 частину приміщення курника, що за адресою: АДРЕСА_1 , -відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Приватне підприємство «СТРИЖІВСЬКЕ», ЄДРПОУ: 24705018, місцезнаходження: с. Стрижівське, Житомирського району, Житомирської області.

Третя особа: ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складено 29 квітня 2024 року.

Суддя Роман ВАСИЛЕНКО