Постанова

від 17.09.2024 по справі 935/2830/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №935/2830/23 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.

Категорія 10 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 935/2830/23 за позовом ОСОБА_1 доПриватного підприємства«Стрижівське»,третя особа- ОСОБА_2 ,про визнанняправа власностіна нерухомемайно,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О. у місті Коростишеві,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/4 частину приміщення курника, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивував тим, що 21 вересня 2000 року між ним, приватним підприємцем ОСОБА_2 , з одного боку, таПриватним підприємством «Стрижівське» з іншого боку, укладено договір купівлі продажу 1/2 частини приміщення курника, площею 576 кв. м.

За змістом цього договору убачається, що ним та приватним підприємцем ОСОБА_2 набуто у власність по 1/4 частині за кожним вказаного вище приміщення курника.

З моменту придбання він безперервно користувався цим приміщенням та займався там господарською діяльністю. У 2013 році з метою реєстрації права власності на це майно звернувся до Стрижівської сільської ради із заявою про присвоєння поштової адреси та рішенням Стрижівської сільської ради від 18 квітня 2013 року №18 частині курника, що належала йому та ФОП ОСОБА_2 присвоєну поштову адресу: АДРЕСА_1 .

З моменту набуття у власність частини цього приміщення вівся погосподарський облік такого об`єкта.

Проте зареєструвати його право власності на 1/4 частку приміщенняу державного реєстратора та отримати витяг про право власностіпозивачне має змоги, у зв`язку з тим, що на даний час вимагається обов`язкове нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу.

Так, договір купівлі-продажу від21 вересня 2000 року укладений донабрання чинності у 2004 роціЦивільного кодексу Україниі на момент його укладення сторони керувалисяЦК УРСР 1963 року. Норми ЦК УРСР1963 рокумістили вимоги лише щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, а щодо інших об`єктів (нежитлових приміщень), таких як будівля курника, вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення не було.

На дату підписання договору купівлі-продажувін відповідав вимогам закону щодо дотримання простої письмової форми її укладення тому є дійсним. Укладена угода виконана її сторонами, як в частині оплати, так і в частині передачі відчуженого об`єкту купівлі-продажу.

Листом державного реєстратора від 08 серпня 2023 року йому повідомлено про неможливість державної реєстрації права власності на будівлю курника, оскільки наданий договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Тому з метою захисту своїх прав він звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення районного суду є необґрунтованим у зв`язку з неповнотою встановлення судом обставин справи, неправильної оцінки і дослідження доказів по справі та порушення норм матеріального права, що є підставами для його скасування.

Вказує, що всупереч підставам для звернення з позовом, суд першої інстанції не надав

належної оцінки договору, що по суті не змінює становища Позивача, яке існувало до

його звернення з позовом до суду.

Зазначає, що договір купівлі-продажу від21 вересня 2000 року укладений донабрання чинності у 2004 роціЦивільного кодексу Україниі на момент його укладення сторони керувалисяЦК УРСР 1963 року, норми якогомістили вимоги лише щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, а щодо інших об`єктів (нежитлових приміщень), таких як будівля курника, вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення не було. Державним реєстратором не було враховано цього при відмові у державній реєстрації нерухомого майна, а судом ці обставини належним чином не досліджені і ухвалено незаконне рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні, ОСОБА_1 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та дали пояснення, які відповідають їм.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, третя особа та представник відповідача в судове засідання не з`явилися. Останній надіслав заяву про визнання позову та розгляду справи за його відсутності, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Спірні правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу від 21 вересня 2000 року виникли до набрання чинностіЦивільним кодексом України, а тому для їх врегулювання в частині дійсності укладеного договору застосовуванню підлягають нормиЦивільного кодексу УРСР 1963 року.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, вказаний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року. Щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Установлено, що 21 вересня 200 року між ПП «Стрижівське» в особі директора Степурка Володимира Семеновича та приватним підприємцем Бондаренком Юрієм Григоровичем (третя особа) і ОСОБА_1 (позивачем) укладено договір купівлі-продажу 1/2 приміщення курника 576 кв. м. за 5 000 грн.

Відповідно до умов договору, продавець зобов`язується продати 1/2 частину приміщення курника, а покупець зобов`язується оплатити вартість вказану у договорі. Три тисячі здати у касу 21 вересня 2000 року, а дві тисячі до 1 червня 2001 року (а.с.9).

Відомості щодо оплати у касу ПП «Стрижівське» 3 000 грн до 21 вересня 2000 року (день укладання договору) та іншої частини коштів 2 000 грн до 01 червня 2001 року, в матеріалах справи не містять та такі не були подані при апеляційному перегляді.

Частиною 1 статті 224Цивільного кодексу 1963 року, передбачено, щоза договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 227Цивільного кодексу 1963 року,договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Статтею 227-1Цивільного кодексу1963року передбачено, щодоговір купівлі-продажу будівельних матеріалів, що укладається між громадянами, повинен бути нотаріально посвідчений, крім випадків, коли продавець передає покупцеві майно разом з документом про його придбання в торговельній чи іншій організації. Недодержання цієї вимоги тягне за собою застосування правил, передбачених статтею 48 цього Кодексу.

За приписами статті 228Цивільного кодексу 1963 року,продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 128Цивільного кодексу 1963 року).

Відповідно до статті 153Цивільного кодексу 1963 рокудоговір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Отже, Цивільний кодекс УРСР 1963 рокумістив вимоги лише щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, а щодо інших об`єктів, зокрема нежитлових приміщень, як приміщення курника, вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення не були передбачені.

Відповідно до статті 42 Цивільного кодексу 1963 року угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Пунктом 1 частини 1 статті 44 Цивільного кодексу 1963 року визначено, що у письмовій формі повинні укладатись угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до статті 128 Цивільного кодексу 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 228 Цивільного кодексу 1963 року передбачено, що продаж майна проводиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Також установлено, що Рішенням виконавчого комітету Стрижівської сільської ради від 18.04.2023 № 24 за заявою ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , враховуючи наявність технічної документації, присвоєно адресу частині приміщення курника: АДРЕСА_1 , яка належитьФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно виписки з погосподарської книги виданої старостою Стрижівського старостинського округу від 24.07.2023 №199 вбачається, що 1/4 частина приміщення курника: АДРЕСА_1 , належить ФОП ОСОБА_1 (позивачу) (а.с.11).

15 травня 2013 року за замовленням ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт об`єкта нерухомості, інвентаризаційна справа №15/01/13, згідно якого вбачається, що об`єкт нерухомості - курник, що за адресою: АДРЕСА_1 , має площу 443,50 кв.м., що також підтверджується довідкою до інвентаризаційною справи №15 виданою 15.05.2013 р. асоціацією «АВІСТОР-БУД» (а.с.12-16).

До 01 січня 2013 року державна реєстрація прав проводилася відповідними бюро технічної інвентаризації та органами з питань земельних ресурсів у відповідних реєстрах.

Згідно відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02.08.2023 № 341302410 вбачається, що відомості про власника об`єкта нерухомості, що за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні (а.с.17).

З листа державного реєстратора Старосілецької сільської ради Пашинської Д.В. від 08 серпня 2023 року №1146 видно, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію права власності на приміщення курниказа вищевказаною адресою, було недотримано форму нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 21 вересня 2000 року, згідно статті 48 та статті 227 ЦК УРСР договір купівлі продажу укладався у простій письмовій формі та вимагав нотаріального посвідчення. Провести державну реєстрацію даного договору неможливо відповідно до пунктів 3, 4, статті 24 Закону України «Продержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», подані документи не відповідають вимогами встановлених законом та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Згідно «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб» затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998 року, державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлюючих документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. Державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти (п.1.6, 1.7, 1.8).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

За приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей128,153 ЦК УРСР 1963 рокуправо власності у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

При цьому,згідно з частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом (до 01 липня 2004 року), визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Пунктом 1 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбаченадержавна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

Таким чином державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Згідно матеріалів справи право власності на вказаний об`єкт нерухомості не було зареєстровано. Відомості про власника об`єкта нерухомості до державного реєстру речових прав не вносилися. Отже, будь-яких приватноправових суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на частину приміщення курника між сторонами у цій справі не існує.

Предметом спору у даній справі фактично є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, яке виникло у позивача на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2000 року, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав.

Відповідно до положень статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Факти порушення чи заперечення прав позивача відповідачем,матеріали справи не містять, крім того, відповідачем подана заява про визнання апеляційної скарги та позову.

Посилання щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення,а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 20 вересня 2024 року.