Постанова

від 15.05.2024 по справі 161/21116/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/21116/23 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/534/24 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Ганжа М. І.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія якості «Линник» про зобов`язання звільнити з роботи та стягнення вихідної допомоги, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

27 листопада 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що з 17.08.2021 він був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів у ТОВ «Імперія якості «Линник».

Наказом відповідача № 2-к від 12.01.2023 його звільнено з роботи з 11.01.2023 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Постановою Волинського апеляційного суду від 03.10.2023 у справі № 161/2526/23 скасовано цей наказ відповідача, його поновлено на роботі і стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 61 469,52 грн.

Станом на 09.10.2023 відповідачем не було надіслано йому наказу про поновлення на роботі та не виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу, що є порушеннями ч. 8 ст. 235, ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

09.10.2023 він засобами поштового зв`язку направив відповідачу заяву про звільнення його з 09.10.2023 з роботи за власним бажанням за ч. 3 ст. 138 КЗпП України у зв`язку із невиконанням товариством законодавства про працю. Також просив виплатити йому всі належні суми поштовим переказом через Укрпошту на вказану у заяві адресу та надіслати копію наказу про звільнення, довідку з відомостями про його роботу та доходи.

Заяву товариство отримало 20.10.2023, але йому так і не надіслано ні рішення про відмову у розірванні трудового договору, ні наказу про звільнення та не виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Лише 09.11.2023 він отримав від відповідача лист від 31.10.2023 з проханням надати пояснення щодо невиходу на роботу 30.10.2023.

Оскільки відповідач не виконує законодавство про працю та не вчиняє жодних дій щодо поданої ним заяви, то вважає, що необхідно зобов`язати відповідача звільнити його з роботи у судовому порядку та стягнути на його користь вихідну допомогу відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, просив зобов`язати ТОВ «Імперія якості «Линник» звільнити його з роботи з 09.10.2023 за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням товариством законодавства про працю та стягнути із відповідача на його користь 20 490,00 грн вихідної допомоги.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Імперія якості «Линник» 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційних скаргах позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову та відмову у стягненні з нього на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду відповідач, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційні скарги заперечила та просить залишити їх без задоволення.

Будучи належним чином повідомлений про день та годину розгляду справи, позивач у судове засідання не з`явився і його неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, позивач подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (ч. 1).

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч. 2).

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (ч. 3).

Судом встановлено, що 17.08.2021 ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду водія автотранспортних засобів у ТОВ «Імперія якості «Линник» згідно наказу № 35-к від 16.08.2021(а.с.5).

Наказом № 2-к від 12.01.2023 ОСОБА_2 було звільнено з посади водія автотранспортних засобів з 11.01.2023 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с.6).

Постановою Волинського апеляційного суду від 03.10.2023 у справі № 161/2526/23 скасовано наказ ТОВ «Імперія якості «Линник» № 2-к від 12.01.2023 про звільнення ОСОБА_2 з посади водія автотранспортних засобів на підставі ст. 38 КЗпП України та поновлено останнього на посаді і стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 469,52 грн (а.с.7-14).

На виконання постанови суду, наказом ТОВ «Імперія якості «Линник» № 57/1-к від 04.10.2023 поновлено ОСОБА_2 на роботі з 12.01.2023 (а.с.34).

Після поновлення на роботі позивач жодного разу на роботу не вийшов, а надіслав 09.10.2023 засобами поштового зв`язку відповідачу заяву про звільнення його з 09.10.2023 з роботи за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку із невиконанням товариством законодавства про працю (а.с.15, 16).

Підставою для зобов`язання відповідача звільнити позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України позивач у позовній заяві зазначає невиконання відповідачем законодавства про працю, а саме не поновлення його станом на 09.10.2023 на роботі та не виплата заробітної плати, тобто невиконання судового рішення.

Наведені підстави не можуть бути підставами для зобов`язання відповідача звільнити позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом у справі № 161/2526/23, позивач не ставив вимогу про зміну формулювання звільнення, а просив суд поновити його на роботі.

Суд розглянув той позов і вирішив його, поновивши позивача на роботі та стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідач це рішення суду виконав.

Посилання позивача на невиконання відповідачем вимог законодавства про працю, а саме не виконання судового рішення та не виплату йому заробітної плати відхиляються апеляційним судом.

Заробітна плата і середній заробіток поняття не тотожні.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Таким чином, заробітна плата це винагорода за виконану роботу, а середній заробіток це вид відповідальності роботодавця за певні види порушення трудового законодавства.

Бажаючи бути поновленим на роботі, після виконання відповідачем судового рішення про його поновлення на роботі, позивач особисто не вийшов жодного дня на роботу, тобто не виконував роботу, у зв`язку із чим не довів тієї обставини, що відповідач після 04.10.2023, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 94 та ч. 1 ст. 115 КЗпП України мав йому виплачувати заробітну плату.

Посилання позивача на ту обставину, що він не отримував від відповідача листів, оскільки вони надсилалися на невірну адресу (невірний номер квартири) відхиляються апеляційним судом, оскільки після поновлення позивача на роботі за його ж позовом, останній зобов`язаний був виходити на роботу, не чекаючи від відповідача наказу.

Крім того, один з листів відповідача від 31.10.2023 позивач все ж отримав, хоча він також надісланий на помилкову адресу (а.с.20).

Ураховуючи наведене, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що 01 січня 2024 року між Адвокатським об`єднанням «О.Легіс» в особі голови правління адвоката Огородника О. В. та відповідачем ТОВ «Імперія якості «Линник» в особі директора Карпюк О. М. було укладено договір №01/01 про надання правової допомоги, у пункті 5 якого передбачено, що за надану адвокатом правничу допомогу, клієнт сплачує гонорар в розмірі, зазначеному в актах наданих послуг, в актах приймання-передачі виконаних робіт №№ 1, 2 було визначено ставку адвокатського гонорару у розмірі 5 000 грн (а.с.112-114).

При прийнятті оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції, дослідивши надані стороною відповідача акти прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги у цій справі (а.с.113, 114), оцінивши співмірність суми витрат зі складністю справи, яка з огляду на характер спірних правовідносин не є складною; відповідність суми понесених витрат критеріям необхідності і достатності витрат, їх реальності і розумності, з урахуванням наданих послуг з правової допомоги, дійшов вірного висновку про необхідність зменшення заявленого розміру цих витрат.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а понесені відповідачем витрати підтверджені зібраними доказами, відповідають критеріям розумності, співмірності, ґрунтуються на вимогах закону, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення із позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а містять суб`єктивне тлумачення позивачем норм законодавства.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді