Постанова

від 21.05.2024 по справі 712/805/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/358/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/805/23 Категорія: 301020000 Стеценко О.С. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Новицька Н.О.

учасники справи:

позивач Черкаська міська рада

відповідач ОСОБА_1 ;

представник відповідача адвокат Пропадущий Андрій Володимирович;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Пропадущий Андрій Володимирович; Черкаська міська рада;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Черкаської міської ради, представника ОСОБА_1 адвоката Пропадущого Андрія Володимировича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації,

в с т а н о в и в:

25.01.2023 року Черкаська міська рада звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить виселити ОСОБА_1 із кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення; зняти з реєстраційного обліку в кімнаті АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; судові витрати стягнути з відповідача.

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі ордеру на жилу площу в гуртожитку для малосімейних № 399/74 від 26.12.2016 року, ОСОБА_2 вселився у кімнату АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі клопотання від 17.11.2016 року.

У подальшому, за згодою наймача - ОСОБА_2 , у даній кімнаті з 15.02.2021 року зареєстрований ОСОБА_1 , що підтверджується листом управління з питань державної реєстрації від 25.04.2021 року № 4983-01-10 та поквартальною картотекою.

13.03.2021 року ОСОБА_2 знявся з реєстрації, не скориставшись правом на приватизацію. Проте, у кімнаті продовжує проживати ОСОБА_1 , якому департамент житлово - комунального комплексу Черкаської міської ради надіслав припис від 25.07.2022 року № 12709-2 з вимогою знятися з реєстрації та звільнити кімнату № НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_2 .

У зв`язку із зняттям з реєстрації наймача кімнати відповідно до ст. 99 ЖК України договір найму кімнати № 74 у гуртожитку по АДРЕСА_2 припинився 13.03.2021 року.

Тобто після зняття з реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був зобов`язаний вчинити дії по виселенню зі спірної кімнати та знятися з реєстрації, але таких дій не вчинив.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер. Ордер на кімнату АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не видавався.

За інформацією департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради, станом на 11.08.2022 року на обліку потребуючих поліпшення житловим умов за місцем проживання при виконавчому комітеті Черкаської міської ради перебуває 6215 сімей, із них: загальна черга - 3511 сімей; у списку першочергового отримання житла - 1917 сімей; у списку позачергового отримання житла - 430 сімей; в окремому списку позачергово отримання житла учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1,2 категорії, переселенці) - 506 сімей.

Таким чином, незаконне проживання ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_1 , яка належить до комунальної власності міста Черкаси, позбавляє Черкаську міську раду можливості забезпечити житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до рішення Черкаської міської ради від 26.12.2013 року № 4-427 «Про згоду щодо безоплатної передачі у власність територіальної громади міста гуртожитків та зовнішніх інженерних мереж Черкаської державної житлово-побутової фірми «Обрій-1» гуртожиток по АДРЕСА_2 перебуває у міській комунальній власності.

Спірна кімната не приватизована і належить до комунальної власності міста Черкаси, що підтверджується листом департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради від 05.05.2022 року № 4982-01-15.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.11.2023 року у задоволенні позову Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації відмовлено.

Стягнуто з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 750 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Черкаської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що наймач ОСОБА_2 надав згоду на вселення до житлового приміщення, у зв`язку з чим в подальшому ЦНАП ЧМР 15.02.2021 року зареєстрував ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , зазначивши, що наявні в матеріалах справи докази належним чином підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до висновку, що право користування відповідача вище зазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині розподілу судових витрат представник ОСОБА_1 адвокат Пропадущий А.В. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.11.2023 року по справі № 712/805/23 в частині розподілу судових витрат та ухвалити нове рішення в даній частині, стягнувши з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 13000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення в частині розподілу судових витрат винесено при неповному з`ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції проігнорував витрати понесені відповідачем на адвоката при розгляді даної справи, при цьому суд врахував лише участь у судових засіданнях, проігнорувавши підготовку до справи, складення процесуальних документів та домовленість між відповідачем та адвокатом, що вартість одного судового засідання складає 1500 грн., хоча матеріали справи містять докази виконаних послуг адвокатом та прийнятих відповідачем.

Не погоджуючись з рішенням суду, Черкаська міська рада подала апеляційну скаргу в якій просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.11.2023 року у справі № 712/805/23 скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Черкаської міської ради та виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняти його з реєстраційного обліку.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявність підстав, стосовно того що ОСОБА_1 є рідним дядьком ОСОБА_2 не робить автоматично його членом сім`ї наймача в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України. Цей факт повинен бути доведеним в судовому порядку під час якого сторона і доводить факт постійного проживання з наймачем та ведення з ним спільного господарства. Вказує, що в матеріалах справи відсутнє відповідне судове рішення, що набрало законної сили про визнання ОСОБА_1 членом сім`ї ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі зазначається, що суд не взяв до уваги, що надані відповідачем квитанції в якості доказу ведення спільного господарства лише за січень 2021 року не підтверджує факту, що саме ОСОБА_1 їх оплачував. Квитанції за квітень 2021 року спростовують факт спільного ведення господарства із наймачем, який знявся з реєстрації 13.03.20221 року. Відповідачем не доведено, а судом не досліджено той факт, що ОСОБА_1 ніс на рівні із наймачем житла витрати на утримання спірної квартири.

Вказує, що факт реєстрації відповідача, який не є наймачем у спірній кімнаті гуртожитку не є підставою для надання йому права проживання в ній після припинення дії договору найму, укладеного з ОСОБА_2 .

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши висновку, що вселення у гуртожиток і користування житловим приміщенням у гуртожитку відбувається на законних підставах у разі вселення на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, а отримання спеціального ордеру є формалізованим підтвердженням наявності такого рішення.

У відзиві Черкаської міської ради на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду. Під час розгляду питання щодо розподілу витрат за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції, суд правильно врахував всі надані сторонами докази та дійшов до правильного висновку про стягнення витрат з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 в розмірі 750 грн. Будь-яких обґрунтованих доводів для задоволення вимог ОСОБА_1 апеляційна скарга не містить, тому в її задоволенні слід відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до Рішення Черкаської міської ради № 4-427 надана згода на безоплатну передачу у власність територіальній громаді міста гуртожитків та зовнішніх інженерних мереж газо-, тепло, водопостачання і водовідведення по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 , яка належить Черкаській державній житлово-побутовій фірмі «Обрій-1» (т.1, а.с.11).

26 грудня 2017 року Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради, ЧД Житлово-побудова фірма «Обрій 1» корпорації «Укрбуд» надали ОСОБА_3 Ордер № 399/74 на житлу площу в гуртожитку на право зайняття сім`єю з 1 чоловіка житлової площі в гуртожитку для малосімейних - кімнати 74 в гуртожитку АДРЕСА_2 . Ордер виданий на підставі клопотання від 17.11.2016 (а.с. 5 том № 1).

З 15.02.2021 року в кімнаті 74 в гуртожитку АДРЕСА_2 станом на 25.04.2022 року зареєстрований ОСОБА_1 відповідач по справі (лист Управління з питань державної реєстрації від 25.04.2021 № 4983-01-10, том 1, а.с.6). Дана обставина підтверджується також відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 37237 від 19.04.2023 року (том 1, а.с. 23) та поквартальною карточкою (том 1, а.с. 7).

25.07.2022 року Департаментом житлово-комунального комплексу скеровано припис від 25.07.2022 року № 12709-2 до ОСОБА_1 щодо необхідності виселитися зі спірної кімнати (том 1, а.с. 8).

Згідно із відповіддю Департаменту економіки та розвитку від 05.05.2022 року № 4982-01-15 в реєстрі приватизованого житла м. Черкаси відсутня інформація про приватизацію кімнати АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є дядьком ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , том 1, а.с. 68, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , том 1, а.с. 69, свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , том 1, а.с. 71, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, том 1, а.с. 110).

З Акту опитування сусідів від 13.01.2022 року, затвердженого головою комітету самоорганізації населення «Хімселище» м. Черкаси (код 36785254), вбачається, що у кімнаті АДРЕСА_1 з 2017 року мешкали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом однією сім`єю, вели спільне господарство, купували по черзі продукти харчування, готували їсти, оплачували комунальні платежі, виконували поточні ремонти (том 1, а.с. 79).

Квитанціями про оплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_3 підтверджується факт оплати за період січень, квітень, липень, серпень, жовтень, листопад 2021 року, платником зазначений ОСОБА_2 (а.с. 74-86 том 1).

Допитані в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 пояснили, що ОСОБА_1 проживає у спірній кімнаті з 2017 року. Він разом із ОСОБА_2 робили ремонт у кімнаті, робили покупки, по черзі готували їжу, проживали однією сім`єю, несли витрати на сплату комунальних послуг. Свідок ОСОБА_4 пояснила, що наразі комунальні послуги сплачує ОСОБА_1 .

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Режим проживання в гуртожитку регулюється нормами ЖК УРСР, а права та обов`язки сторін регламентуються також Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572 та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208 (було чинним на день видачі Ордеру № 399/74 від 26 грудня 2016 року та вселення відповідача до спірної кімнати), яке встановлює порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання.

Згідно ст ст. 127, 128 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Відповідно до ст. 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Аналогічне положення міститься в п. 10 Розділу II Примірного Положення про гуртожитки, затвердженого постановою Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі Примірне положення), в якому зазначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

Відповідно п. 9 Примірного положення жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Як зазначено у п. 14 Примірного положення, вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.

Пунктом 14 Примірного положення передбачено, що вселення інших членів сім`ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадянина, які проживають разом з ним.

Указане також узгоджується п. 6 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2018 № 498, згідно якого на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає особі ордер за формою згідно з додатком, який є єдиним документом, що підтверджує право вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Під час одержання ордера пред`являються документи, що посвідчують особу наймача та всіх членів сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, - свідоцтва про народження), включених до ордера. Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що із системного аналізу вказаних норм вбачається, що вселення у гуртожиток і користування житловим приміщенням у гуртожитку відбувається на законних підставах у разі вселення на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, а отримання спеціального ордеру є формалізованим підтвердженням наявності такого рішення.

Так, відповідне рішення, на підставі якого було видано ордер ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 , було прийнято на підставі клопотання від 17.11.2016 року, що підтверджується ордером виданим 26 грудня 2017 року (том 1, а.с. 5). На спростування даного факту позивачем жодних доказів суду надано не було, що і було зазначено судом першої інстанції.

У статті 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченим законом.

Статтею 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правової позиції, Висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство. Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Механізм реєстрації місця проживання регулюється Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (ст.6), зокрема, документами, що підтверджують право на проживання в житлі є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили про надання особи права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання та інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласника житла, наймача та членів його сім`ї.

При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що наймач ОСОБА_2 надав згоду на вселення до житлового приміщення відповідача ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.

Відповідно до згоди ОСОБА_2 , Центр надання адміністративних послуг Черкаської міської ради 15.02.2021 року зареєстрував ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до п. 11 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2018 року № 498 наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані: своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом; підтримувати чистоту і порядок у жилих та допоміжних приміщеннях; дотримуватися вимог пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил; використовувати жилу площу в гуртожитку за призначенням, забезпечувати збереження технічного обладнання в гуртожитку; забезпечувати за власний рахунок проведення ремонту жилого приміщення у гуртожитку (наймач - згідно з договором найму (оренди); не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні допоміжними приміщеннями в гуртожитку; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання гуртожитку, порушують умови проживання інших осіб; у разі виселення з гуртожитку та/або набуття у власність жилого приміщення передати організації, яка здійснює управління гуртожитком, усе майно, що було надано їм у користування згідно з договором найму (оренди).

Згідно роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати: чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема, чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлено угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї певний порядок користування жилим приміщенням.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 15 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01 листопада 1996 року, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК Україниобов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

При розгляді справи судом першої інстанції вірно встановлено, що представником відповідача було долучено до матеріалів справи копії квитанцій оплати комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а.с. 14-26). У вказаних квитанціях платником зазначений ОСОБА_2 , однак ці оплати були проведені вже після зняття з реєстрації останнього, тобто після лютого 2021 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивачем не спростовано факту сплати житлово-комунальних послуг за вказаною вище адресою саме відповідачем ОСОБА_7 після зняття з реєстрації ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що наявні в матеріалах справи докази належним чином підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 за вказаною вище адресою ( АДРЕСА_3 ).

Окрім того, колегія суддів зазначає, що як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції факт проживання відповідача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , з 2017 року не заперечувався жодною із сторін по справі.

Згідно з ч.1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вони проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Прокопович проти росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Отже, за змістом указаних рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того,при розглядісправи всуді апеляційноїінстанції,колегією суддібуло встановлено,що рішеннямСоснівського районногосуду м.Черкаси від26жовтня 2023року (справа№ 712/3251/23), визнано ОСОБА_1 наймачем кімнати АДРЕСА_1 , визнано за ним право користування. Зобов`язано Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради змінити договір найму кімнати АДРЕСА_1 замість ОСОБА_2 , що вибув, на нового наймача ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що позивач з 2017 року фактично проживає, а з 15.02.2021 року зареєстрований в кімнаті АДРЕСА_1 . Знайшли своє підтвердження обставини щодо користування по теперішній час ОСОБА_1 житловою кімнатою, в яку він вселився як член сім`ї фактично разом з ОСОБА_2 та мешкав разом з 2017 року, несення ним одноособово витрат по утриманню цього житла після зняття з реєстрації та виселення племінника.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Черкаськогоапеляційного судувід 23січня 2024року рішенняСоснівського районногосуду м.Черкаси від26жовтня 2023року залишенобез змін.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2023 року набрало законної сили, учасниками справи в касаційному порядку не оскаржувалось.

За встановлених обставин, доказів наданих сторонами, колегія суддів вважає, що доводиапеляційної скарги Черкаської міської ради не спростовують висновків суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення та зняття з реєстрації, а тому апеляційна скарга Черкаської міської ради не підлягає до задоволення.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 у розмірі 750 грн., виходячи з наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша, третя статті 134ЦПК України.)

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, вказано, що «подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Пропадущим А.В. та ОСОБА_1 укладений договір про надання правової допомоги № 003 від 04.01.2021 року. Предметом даного договору є надання адвокатом правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу останній надав договір про надання правової допомоги від 04.01.2021 року, додаткові угоди № 1 від 01.05.2023 року, № 2 від 03.05.2023 року, № 3 від 08.05.2023 року, № 4 від 14.06.2023 року, № 5 від 14.06.2023 року, № 6 від 23.06.2023 року, № 7 від 23.06.2023 року, акти виконаних робіт № 1 від 01.05.2023 року, № 2 від 04.05.2023 року, акт № 3 від 09.05.2023 року, акт № 4 від 14.05.2023 року, акт № 5 від 16.06.2023 року, акт № 6 від 23.06.2023 року, акт № 7 від 27.06.2023 року, на загальну суму 13500 грн.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною восьмою статті 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Колегія суддів вважає, що судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції у вигляді витрат на правову допомогу адвоката підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України на загальних підставах.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ознайомившись з поданими до суду документами на підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що заявлена до стягнення сума у розмірі 13 000 грн. за виконану адвокатом роботу є завищеною, оскільки дана справа не є справою великої складності, тому підготовка до цієї справи в суді першої інстанцій не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи. Однак, стягнута судом першої інстанції сума з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 за надання правничої допомоги у розмірі 750 грн. є значно заниженою, є неспіврозмірна у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Приймаючи до уваги надані представником ОСОБА_1 адвокатом Пропадущим А.В. докази, а також враховуючи принципи співмірності, критерії розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, її обсягу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі 3000 грн.

21 травня 2024 року адвокатом Пропадущим А.В. було долучено до матеріалів справи докази понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження розміру судових витрат надано Додаткову угоду № 10 до договору про надання правової допомоги № 003 від 04 січня 2021 року від 16 травня 2024 року, додаткову угоду № 9 до договору про надання правової допомоги № 003 від 04 січня 2021 року, додаткову угоду № 8 до договору про надання правової допомоги № 003 від 04 січня 2021, договір про надання правової допомоги № 003 від 04 січня 2021 року, акт № 9 виконаних робіт від 10 квітня 2024 року, акт № 89 виконаних робіт від 03 січня 2024 року.

Додаткові угоди та акти виконаних робіт адвокатом містять перелік наданих адвокатом Пропадущим А.В. послуг під час розгляду справи апеляційним судом, а саме: підготовка апеляційної скарги на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.11.2023 року вартість якої складає 3000 грн., участь в судовому засіданні 09 квітня 2024 року, яка потребує 2 години адвоката вартістю 2000 грн., участь у судовому засіданні 21 травня 2024 року, яка також потребує 2 години адвоката вартістю 2000 грн.

Колегія суддів враховує, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої і апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. При цьому, колегія судді зазначає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Пропадущого А.В. обґрунтовується лише незгодою з рішенням суду першої інстанції в частині витрат на правничу допомогу, в іншій частині рішення суду першої інстанції останнім не оскаржується.

Отже, підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, з огляду на що розмір таких витрат також підлягає зменшенню.

Згідно протоколу судового засідання № 2709181 в якому приймав участь адвокат Пропадущий А.В., судове засідання по даній справі тривало з 10 год. 44 хв. по 10 год. 47 хв., оскільки була подана заява представника позивача про відкладення розгляду справи.

21 травня 2024 року судове засідання тривало з 10 год. 06 хв. по 10 год. 46 хв., що підтверджується протоколом судового засідання. Таким чином, адвокат Пропадущий А.В. в загальній кількості часу провів в судовому засіданні Черкаського апеляційного суду 43 хв.

Представник Черкаської міської ради вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є значно завищеним та просив відмовити в їх стягненні.

З урахуванням вищенаведеного, за положеннями ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути у відшкодування витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи 2000 грн., частково задовольнивши клопотання представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Всього з Черкаської міської ради необхідно стягнути витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 за розгляд справи в суді першої інстанції та розгляд справи апеляційним судом в загальній сумі 5000 гривень.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, щорішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2023 року підлягає скасуванню в частині стягнення витрат на правничу допомогу з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 з постановленням нового рішення про часткове задоволення клопотання адвоката Пропадущого А.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та в Черкаському апеляційному суді в загальній сумі 5000 грн. В іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Черкаської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пропадущого Андрія Володимировича задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2023 року в частині стягнення з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 24 травня 2024 року.

Судді