Рішення

від 20.05.2024 по справі 333/1556/24

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 333/1556/24

Провадження № 2/333/2356/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого-судді Кулик В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.,

відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Фофанова Я.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом Запорізької комунальної установи «АВТОГОСПЦЕНТР» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО» про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

20.02.2024 року Запорізька комунальна установа «АВТОГОСПЦЕНТР» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в розмірі 194000,00 грн. та судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Позов обґрунтований таким. 21.09.2021 року о 06 год. 35 хв., у м. Запоріжжі, на перехресті вул. Садівництва та траси Н-08, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем КІА Сеrato, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем ТОYОТА Соrоlla, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який по інерції руху здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , чим порушив вимоги п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Автомобіль TОYОТА Соrоlla, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 . Постановою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.02.2022 року, встановлено причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 , які полягали у порушені вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України, та наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що настали. Оскільки відповідальність ОСОБА_1 була застраховано у ТОВ «СК «КРЕДО», позивач 06.12.2022 року звернувся до ТОВ «СК «КРЕДО» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою на виплату страхового відшкодування, разом з усіма визначеними Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документами. Згідно зі звітом № 137 про проведення оцінки колісного транспортного засобу TОYОТА Соrоlla, державний номер НОМЕР_2 , складеного оцінювачем автотоварознавцем 14.10.2021 року, вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу автомобіля, в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді становить: 265422 грн. 56 коп. Фактично позивач поніс витрати на відновлювальний ремонт автомобіля в розмірі 194 000,00 грн., що підтверджується договором № 8/03 про закупівлю послуг за державні кошти від 30.03.2022 року, актом надання послуг № 1 від 24.06.2022 року, нарядом-замовлення № 1 від 24.06.2022 року та платіжним дорученням № 197 від 28.06.2022 року. Проте, всупереч обов`язку ТОВ «СК «КРЕДО», встановленого п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ТОВ «СК «КРЕДО» не здійснив виплату страхового відшкодування протягом 90 календарних днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Водночас, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Зокрема, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Як зазначалось раніше, полісом № 203056100 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідальність ОСОБА_1 за шкоду заподіяну майну застрахована відповідачем на суму 130 000,00 грн. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У визначений 90-денний строк ТОВ «СК «КРЕДО» виплату страхового відшкодування не здійснило, у зв`язку з чим позивач звертається до суду для стягнення матеріальної шкоди з відповідача.

Ухвалою суду від 26.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

28.03.2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Фофанова Я.Л. надійшов відзив на позов. Заперечення проти позову полягають у наступному. Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 203056100, який був укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «КРЕДО» (ЄДРПОУ 13622789), як страховик, взяло на себе обов`язок застрахувати цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 з 10.03.2021 року по 09.03.2022 року за шкоду, заподіяну майну у розмірі 130 000,00 грн. Тобто, цивільна-правова відповідність ОСОБА_1 перед іншими особами, так само під час зіткнення з автомобілем TОYОТА Соrоlla, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована ТДВ «СК «КРЕДО» (ЄДРПОУ 13622789) у розмір 130 000,00 грн. Отже, саме на третю особу, ТДВ «СК «КРЕДО» (ЄДРПОУ 13622789), позивач повинен був подати позов про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 130 000,00 грн. В свою чергу відповідач погоджується компенсувати позивачу завданої матеріальної шкоди у розмірі 64 000,00 грн. (194 000,00 130 000,00). Тобто, обсяг відповідальності відповідача обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування за полісом.

Право позивача на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує в даному випадку річним строком з моменту скоєння відповідної дорожньо-транспортної пригоди. Позивач подав заяву до ТДВ «СК «КРЕДО» (ЄДРПОУ 13622789) після спливу однорічного строку для подання заяви, який встановлений законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Претензія, яка була направлена позивачем на адресу третьої сторони була направлена тільки в 2023 році. Також позивачем не було направлено на адресу відповідача жодної заяви чи претензії щодо компенсації матеріальних збитків, яку можливо було вирішити без звернення до суду. Так само до матеріалів судової справи не долучено позивачем жодного підтвердження направлення претензії на адресу ОСОБА_1 , а також третьої особи. Відповідач погоджується компенсувати позивачу вартість завданої матеріальної шкоди у розмірі 64000,00 грн., в іншій частині позовних вимог вважає за необхідне звернутись до ТОВ «СК «КРЕДО» як страховика, з яким був укладений поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 203056100. Також відповідачем зазначено, що ним будуть понесені витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує і просить задовольнити.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позов визнали частково, лише в розмірі 64000 грн., тобто різницю між фактичним розміром завданої шкоди (194000,00 грн.) і сумою страхового відшкодування за полісом (130000,00 грн.).

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань не надав, про розгляд справи був повідомлений судом належним чином та своєчасно.

Суд, заслухавши пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи із такого.

Судом встановлено, що 21.09.2021року о 06 год. 35 хв. у м. Запоріжжі, на перехресті вул. Садівництва та траси Н-08, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем КІА Сеrato, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем ТОYОТА Соrоlla, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який по інерції руху здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , чим порушив вимоги п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Таким чином, ОСОБА_1 допустив вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Дана обставина підтверджена копією постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.02.2022 року (а.с. 9-10).

Транспортний засіб ОСОБА_1 КІА Сеrato, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 203056100 на момент дорожньо-транспортної пригоди був застрахований ТДВ «СК «КРЕДО» (ЄДРПОУ 13622789) у розмірі 130 000,00 грн.

Одним із страхових випадків за даним Договором є дорожньо-транспортна пригода (під. 21.1 п. 21 Договору).

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди власнику транспортного засобу TОYОТА Соrоlla, реєстраційний номер НОМЕР_2 , Запорізькій комунальній установі «АВТОГОСПЦЕНТР» було завдано матеріального збитку в сумі 265422 грн. 56 коп., що підтверджується звітом № 137 про проведення оцінки колісного транспортного засобу (а.с. 23-30).

Фактично позивач поніс витрати на відновлювальний ремонт автомобіля в розмірі 194 000,00 грн., що підтверджується договором № 8/03 про закупівлю послуг за державні кошти від 30.03.2022 року, актом надання послуг № 1 від 24.06.2022 року, нарядом замовлення № 1 від 24.06.2022 року та платіжним дорученням № 197 від 28.06.2022 року (а.с. 13-20).

В той же час, як вбачається з тексту позовної заяви, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ТДВ «СК «КРЕДО» згідно з полісом № 203056100, що підтверджується роздруківкою з сервісу перевірки чинності полісу внутрішнього страхування (а.с. 21-22).

06.12.2022 року позивач звернувся до ТДВ «СК «КРЕДО» із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку, який мав місце 21.09.2021 року. Однак ТДВ «СК «КРЕДО» протягом 90-днів не здійснило виплату страхового відшкодування .

14.12.2023 року позивач звертався до ТДВ «СК «КРЕДО» з претензією щодо неоплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 130000,00 грн., одночасно попередив, що у випадку несплати він звернеться з позовом до суду про примусове стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

З формулювання ст. 11 ЦК України можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в ст. 3 цього Кодексу.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Положення статей 33, 37 Закону № 1961-IV передбачає дії учасників дорожньо-транспортної пригоди та страховика у випадку настання дорожньо-транспортної пригоди. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов`язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV).

Тим самим закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема права на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи, взагалі та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону № 85/96-ВР).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу до Європейського Союзу, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи щодо підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від дорожньо-транспортної пригоди відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Згідно зі ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди. Згідно зі ст. 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV).

Згідно із частинами першою, другою ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону № 1961-IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17).

Водночас у Законі № 1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (ст. 3 цього Закону).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта ст. 14 ЦК України).

Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у п. 80 цієї постанови винною особою.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).

Як вбачається у даному випадку, судом встановлено факт того, що має місце недостатність страхового відшкодування через перевищення його лімітів.

При цьому, суд враховує наступну правову позицію ВС, яка неодноразово ним висловлювалась: Винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує розмір страхової суми або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати. Покладення відповідальності у розмірі завданого збитку який повинен відшкодувати страховик на винуватця суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 369/11812/18 від 11.11.2020 року; № 753/10416/17 від 05.11.2020 року; № 299/3583/15-ц від 04.11.2020 року; № 755/7666/19 від 15.10.2020 року; № 131/709/18 від 30.09.2020 року; № 583/3159/18 від 23.07.2020 року; № 525/1592/18 від 14.07.2020 року; № 200/12295/17 від 30.06.2020 року; № 361/10096/14-ц від 17.06.2020 року; № 201/12712/16-ц від 20.05.2020 року; № 756/2632/17 від 22.04.2020 року; № 447/819/16-ц від 08.04.2020 року; № 643/2224/17 від 18.03.2020 року; № 761/2941/17 від 10.03.2020 року; № 450/446/16-ц від 04.03.2020 року; № 755/5374/18 від 21.02.2020 року; № 648/4308/16-ц від 17.02.2020 року; № 916/2554/17 від 17.01.2020 року.

Суд констатує, що дійсно існують підстави для невиплати певних сум страховою компанією, обов`язок по виплаті яких може покладатись на винуватця дорожньо-транспортної пригоди (як то франшиза чи коефіцієнт фізичного зносу).

Так, страхова компанія відповідає за завдану шкоду у межах визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 911/286/20 від 21.12.2020 року. Вказаний висновок вказує, що потрібно віднімати при визначені меж відповідальності страхової та зазначає, що спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків) (як оціненої, так і фактичної), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Проте, в суду відсутні будь-які відомості щодо розміру франшизи за полісом № 203056100 і позивачем такі відомості суду не надані.

Не надано суду позивачем і будь-яких інших доказів, які б давали підстави припускати, що вимога щодо виплати страхового відшкодуванням, підлягає до сплати саме відповідачем, а не ТДВ «СК «КРЕДО» згідно з полісом № 203056100 в межах страхової суми за шкоду, заподіяну майну, тобто 130000,00 грн.

Згідно з ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому всупереч принципу змагальності цивільного судочинства позивачем не надано достатніх та допустимих доказів, а також останній не просив суд про сприяння у витребуванні відповідних доказів на підтвердження того, що відповідач має обов`язок щодо виплати вказаних коштів. Враховуючи позицію відповідача, щодо частково визнання позову, а саме в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування за полісом, тобто 64000,00 грн., то саме в цій частині позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за подання позовної заяви Запорізькою комунальною установою «АВТОГОСПЦЕНТР» сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в розмірі 64000,00 грн., що становить 33%, тому понесені судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачки пропорційно задоволеним вимогам, в розмірі 999 грн. 24 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 80, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Запорізької комунальної установи «АВТОГОСПЦЕНТР» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО» про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_5 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_1 )на користьЗапорізької комунальноїустанови «АВТОГОСПЦЕНТР»(ЄДРПОУ35215496,м.Запоріжжя,пр.Соборний,буд.206) різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування за полісом № 203056100 в розмірі 64000 (шістдесят чотири тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Запорізької комунальної установи «АВТОГОСПЦЕНТР» (ЄДРПОУ 35215496, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206) витрати понесені на сплату судового збору в розмірі 999 (дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 24 коп.

В іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 24 травня 2024 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик